Основні вимоги Закону України «Про страхування».

Збільшення з 01.01.1997 року статутного фонду страхових компаній до 100 000 євро, а для страховиків з іноземним капіталом - до 500 000 євро.

Обов’язковий поділ страхових компаній на ті, які здійснюють страхування життя, та ті, які проводять страхування за іншими видами, ніж страхування життя.

Встановлення нової системи формування резервів.

Підвищення вимог до кваліфікації фахівців у тих галузях, де брак професіоналізму завдає особливо великої шкоди, - перестрахування, медичне страхування, страхові посередники, аварійні комісари.

Крім того, закон дав визначення і таким чином легалізував багато страхових понять, таких як страховий продукт, аварійні комісари, актуарії, страхові посередники (брокери та агенти).

Конкретизовано вимоги до договорів і правил страхування.

Закон значно збільшив вимоги до платоспроможності страховиків і вдосконалив механізм контролю за їхнім фінансовим станом. З цією метою застосовується спеціальна методика розрахунку платоспроможності.

Істотно реформовано систему ліцензування. Укрстрахнагляд застосував нову інструкцію, що наближає цей процес до європейських норм і спрямована на підвищення ступеня захищеності страхувальників. В їх основу покладено рекомендації Комітету зі страхування при Європарламенті.

Розроблена і затверджена спеціалізована бухгалтерська звітність, що дає змогу ефективно аналізувати і виявляти тенденції розвитку національного страхового ринку.

Ухвалення Закону України «Про страхування», реалізація положень цього Закону через низку Положень і Розпоряджень КМУ, а також низка нормативних актів Укрстрахнагляду посприяли створенню протягом 1996-1997 років законодавчого поля для розвитку страхування.

За три роки існування страхового ринку Урядом було ухвалено послідовно дві Програми розвитку страхового ринку України. Зазначені законопроекти передбачали заходи з підвищення платоспроможності страховиків. Так, із цією метою, було створено й зареєстровані об’єднання страховиків у вигляді Моторного, Морського, Авіаційного бюро, а також відповідний гарантійний фонд з експортно-імпортних ризиків. На виконання Програми було прийнято відповідну Постанову Уряду щодо діяльності аварійних комісарів і розгорнуто їх підготовку в Україні. Також значно зросла участь України в міжнародних організаціях, посилилися я контакти з міжнародним страховим ринком.

Страховий ринок – це особливе соціально-економічне середовище, форма економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу страховий захист, формуються попит і пропозиція на нього.

Класифікація страхового ринку:

1) за територіальним критерієм (масштабом). У цьому аспекті виділяють регіональний (задоволення потреб у страховому захисті на рівні певної території, регіону), національний (на рівні певної держави) та міжнародний (сукупність національних страхових ринків) страхові ринки. На практиці міжнародний страховий ринок представлений локальними ринками, що характеризуються високою часткою міжнародних страхових операцій.

2) галуззю страхування: ринки особистого та майнового страхування.

3) критерієм форми власності. Розмежування відбувається на основі форми власності, на якій створена страхова організація (публічній, приватній, комбінованій).

4) доступом на «жорсткий ринок», коли ринок характеризується високою ціною страхових продуктів, що зумовлює недоступність цих послуг певним категоріям споживачів, та «м’який ринок», коли страхові послуги доступна практично усім.

5) співвідношенням попиту та пропозиції. Є ринки продавців (попит значно переважає пропозицію) та ринки покупців (попит знаходиться на значно нижчому рівні за пропозицію).

6) організаційною структурою. Ринок структурується за суб’єктами, що займаються страховою, посередницькою, наглядовою та іншою діяльністю на страховому ринку.