Кейнсіанська функція попиту на гроші

Суттєвий вклад у розвиток теорії попиту на гроші вніс Кейнс. Сукупність його теоретичних положень щодо попиту на гроші назвали теорією переваги ліквідності. Цей термін підкреслює той факт, що, на думку Кейнса, серед всіх якостей грошей люди віддають перевагу їхній ліквідності. Кейнс суттєво розширив уявлення про причини виникнення попиту на гроші, визначивши три мотиви, що викликають у людей бажання зберігати грошові запаси, а саме трансакційний мотив і застережений мотив, спекулятивний мотив.

Трансакційний і застережений мотиви Кейнс пов'язував із потребою людей в грошах для фінансування купівельних операцій. При цьому перший з них стосується запланованих витрат на купівлю товарів і послуг, другий - непередбачених витрат, які вимагають створення страхових грошових запасів. Ці мотиви конкретизують положення класиків про те, що попит на гроші зумовлений їхньою платіжною функцією і знаходиться в прямій залежності від доходу. Виділивши третій, спекулятивний мотив, Кейнс поділив думку кембриджських економістів, що гроші виступають засобом заощадження. Оскільки заощадження пов'язані з бажанням отримати процентній дохід, то мотив до здійснення заощаджень є спекулятивним. Виходячи з цього Кейнс висновує що попит на гроші залежить не лише від доходу, а й від процентної ставки. Отже, у Кейнса бажання людей заощаджувати відображається не через коефіцієнт пропорційності, а за допомогою процентної ставки.

Щоб пояснити роль процентної ставки в процесі формування попиту на гроші, Кейнс використав припущення, що всі активи поділяються лише на два види: гроші, призначені для фінансування купівельних операцій, та облігації. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність і відсутність ризику. Вони можуть бути безпосередньо використані для здійснення закупівель. Вадою грошей є те, що вони не приносять доходу у вигляді процента або дають низький процент. Перевагою облігацій є їхня висока дохідність у вигляді процента. Проте вони мають низьку ліквідність і певні ризики, які стосуються як отримання процента, так і погашення облігацій.

Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати своє багатство економічні суб'єкти враховують процентну ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігацій, з іншого - втрати доходу від зберігання багатства у формі грошей, які дорівнюють неотриманому проценту від облігацій. Величина цих втрат називається альтернативною вартістю зберігання грошей.

Якщо знехтувати кейнсіанським припущенням щодо ділення активів на два види, то альтернативну вартість можуть мати й дохідні грошові активи. Наприклад, доход від строкового депозиту становить 10 % річних, а від державної облігації - 15 %. Звідси втрати процента, тобто альтернативна вартість зберігання грошей у формі строкового депозиту, становить 5 %. Тому в широкому контексті альтернативна вартість від зберігання багатства у формі певного грошового активу дорівнює різниці між процентом від альтернативного активу та власним процентом від цього грошового активу. Слід врахувати також, що у формуванні свого попиту на гроші економічні суб'єкти спираються не на фактичну, а на очікувану процентну ставку.

Оцінюючи кейнсіанський підхід щодо ролі процентної ставки у формуванні попиту на гроші, можна зробити такі висновки. Якщо процентна ставка (альтернативна вартість володіння грошима) є низькою, оскільки низьким є процент від облігацій, в економічних суб'єктів зменшуватиметься бажання вкладати свої гроші в облігації. Вони віддадуть перевагу ліквідності і зберіганню свого багатства у формі грошових активів. Якщо, навпаки, процентна ставка за облігаціями висока, то володіти великою ліквідністю невигідно. За цих умов економічні суб'єкти намагатимуться економити на грошових запасах, тобто зменшувати попит на гроші. Отже, між процентною ставкою і попитом на гроші існує обернена залежність.

Висновок Кейнса, що попит на гроші пов'язаний не тільки з доходом, а й з процентними ставками, - головна відмінність його позиції від поглядів Фішера і кембриджських економістів на функцію попиту на гроші. Але крім цього Кейнс звернув увагу на необхідність розрізняти номінальну і реальну кількість грошей. Він виходив із того, що для людей користь від грошей полягає не в їх кількості, а в кількості товарів, які можна купити за гроші. Якщо, наприклад, усі ціни в економіці зростуть удвічі, а номінальна кількість грошей залишиться незмінною, то люди за ці гроші зможуть купити товарів удвічі менше, ніж до зростання цін. Це дало Кейнсу підстави стверджувати, що попит на гроші відображує бажання людей володіти певною величиною реальних грошових запасів. Вона визначається за допомогою коригування номінальних грошових запасів на індекс цін. Це означає, що у кейнсіанській функції попиту на гроші ціни не є екзогенною змінною, а замість номінального доходу чинником попиту на гроші стає реальний дохід.

Підсумовуючи, можна записати кейнсіанське рівняння попиту на гроші, яке також відоме як функція переваги ліквідності:

· (5.14)

· де M^d / P - попит на реальні грошові запаси (або залишки);

· L () - символ, яким Кейнс позначав функцію попиту на гроші.

У рівнянні (5.14) знак «+», розміщений під Y, означає, що попит на реальні грошові запаси знаходиться в прямій залежності від реального доходу, а знак «-», розміщений під і, вказує на обернену залежність між реальним попитом на гроші та номінальною процентною ставкою.

Від попиту на гроші залежить швидкість обігу грошей, яка показує скільки разів протягом року грошова одиниця використовується для купівлі товарів і послуг. Виходячи з цього швидкість обігу грошей (V) можна визначити за формулою

(5.15)

Кейнс уважав, що процентні ставки мають значні коливання. Тому, коли і підвищується, L (Y, і) падає, а швидкість обігу грошей зростає. І навпаки. Отже, кейнсіанська теорія попиту на гроші (теорія переваги ліквідності) передбачає, що функція попиту на гроші й швидкість обігу грошей не є стабільними, а коливаються внаслідок коливання швидкості обігу грошей. Це положення є предметом гострої полеміки між кейнсіанцями і монетаристами.