Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Причини та наслідки інфляції

Для того щоб управляти інфляцією, потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту. Вони виходять із того, що в умовах неповної зайнятості інфляція, як правило, відсутня, оскільки за даних умов зростання сукупного попиту не викликає зростання цін, а втілюється лише в збільшення обсягів виробництва. В умовах повної зайнятості, коли економіка виробляє потенційний ВВП, збільшення сукупного попиту означає виникнення надлишкового попиту, який спричинює інфляцію попиту.

Спираючись на позицію кейнсіанців, рівень цін в економіці можна визначити так:

· , (6.5)

· де Р - рівень цін в економіці;

· Y^AD - сукупний попит;

· Y_p - потенційний ВВП.

Якщо за повної зайнятості в економіці спостерігається рівновага (Y^AD = Y_p), то ціни стабільні і тому Р = 1,0. Але якщо сукупний попит перевищує потенційний ВВП, то виникає надлишковий попит, тобто рівновага в економіці порушується. Для усунення нерівноваги ціни мають зрости (Р > 1,0). Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірний сукупний попит (або надмірні сукупні витрати), що виникає в умовах повної зайнятості та відсутності безробіття (циклічного).

Кейнсіанська теорія щодо причин інфляції не повною мірою відповідає дійсності. Сучасна економічна практика показує, що інфляція спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за умов неповної зайнятості і наявності безробіття. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Певний вплив на інфляцію можуть справляти також інфляційні очікування.

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна, порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін, кількість грошей в обігу. Іншими словами, інфляція виникає тоді, коли «надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Позицію монетаристів щодо ролі грошей в інфляційному процесі виявляє широко відоме висловлювання М. Фрідмана, згідно з яким «інфляція завжди і всюди є монетарним явищем». Теоретичною базою монетаристськой позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей:

· Y × P = M × V, (6.6)

· де Y - реальний ВВП;

· M - грошова маса;

· V - швидкість обігу грошей.

Використовуючи кількісне рівняння, можна визначати рівень цін в економіці за такою формулою:

. (6.7)

Оцінюючи формулу (6.7), слід зазначити, що монетаристи виходять із двох передумов, які, на їх думку, притаманні довгостроковому періоду: 1) швидкість обігу грошей є стабільною величиною; 2) обсяг реального ВВП визначається не монетарними, а лише реальними чинниками, тобто факторами виробництва. За цих передумов, згідно з формулою (6.7), збільшення грошової маси викликає прямо пропорційне зростання сукупного попиту і цін. Тому у прихильників монетаристської теорії надмірне збільшення грошової маси є причиною зростання сукупного попиту та інфляції.

Прихильники кейнсіанської теорії по-іншому бачать зв'язок між грошовою масою і сукупним попитом. Із кейнсіанської теорії випливає, що джерелом сукупного попиту є не гроші, а дохід, який отримують суб'єкти економіки внаслідок розподілу виробленого ВВП. Якщо сукупний дохід зростає, то, з одного боку, збільшується сукупний попит і попит на гроші як платіжний засіб, а з іншого - центральний банк збільшує пропозицію грошей.

Отже, у кейнсіанців грошова маса є не джерелом сукупного попиту, а засобом його реалізації. В тій мірі, в якій надмірним є сукупний попит, у такій самій мірі надмірною є і грошова маса, що забезпечує цей попит платіжними засобами. Завдяки цьому залежність інфляції від надмірного сукупного попиту може опосередковано репрезентуватися через залежність інфляції від надмірної грошової маси.

Емпіричні дослідження виявляють суттєву кореляцію між інфляцією та індексом грошової маси в короткостроковому періоді та високу кореляцію між ними в довгостроковому періоді. Завдяки цьому грошова маса широко використовується в аналізі та прогнозуванні інфляції як екзогенна змінна макроекономічних моделей. Проте слід ураховувати, що кореляція і причинність - це не те саме. Кореляція відображує таке відношення між окремими явищами, в межах якого одне явище супроводжується іншим явищем, незалежно від того, чим зумовлюється зв'язок між ними - прямою причинністю, оборотною причинністю чи наслідком спільної причини. Причинність є лише таким відношенням між окремими явищами, в межах якого одне з них (причина) з неминучою необхідністю породжує інше (наслідок).

Враховуючи відмінність між кореляцією і причинністю, можно зробити такі висновки. Якщо домінує інфляція попиту, то надмірне зростання грошової маси є наслідком надмірності сукупного попиту. Тому між індексом грошової маси та інфляцією спостерігається кореляція. Якщо домінує інфляція витрат, то відповідне збільшення пропозиції грошей є не причиною, а наслідком зростання цін і попиту на гроші. Про це також свідчить кореляція між індексом грошової маси та інфляцією. Отже, у кейнсіанців надмірна грошова маса є не причиною інфляції, а засобом реалізації причин інфляції.

Сучасна макроекономіка та економічна практика переконують, що інфляцію не можна пояснити лише надлишковим сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надлишковою грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників, які можуть бути поділені на такі види.

Чинники інфляції попиту. Як відомо, інфляція такого виду виникає в умовах випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією, тобто за умов виникнення надмірного сукупного попиту. Але варто пам'ятати, що сукупний попит є агрегатною величиною, яку можна розкласти на три елементи: урядовий попит, попит приватної економіки, іноземний попит. Це дає підстави віднести до чинників інфляції попиту такі чинники, які викликають надмірність цих складових сукупного попиту.

1. Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок позик, то надмірний урядовий попит нейтралізується відповідним скороченням попиту позикодавців. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту.

2. Чинники, що виключають надмірний тривалий попит. До таких чинників можна віднести надмірне емісійне фінансування тривалої економіки, випереджальне зростання доходів населення порівняно із обсягами виробництва, ажіотажний інвестиційний та страховий попит, інші чинники, що забезпечують випереджальне зростання приватного попиту порівняно із сукупною пропозицією.

3. Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на вітчизняні товари та послуги. Такий попит виникає у зв'язку з випереджальним зростанням експорту порівняно з імпортом. Унаслідок цього на внутрішньому ринку сукупний попит зростає на різницю між експортом (доходи) та імпортом (витрати), а сукупна пропозиція скорочується на різницю між імпортом (увезенням товарів і послуг) та експортом (вивезенням товарів і послуг).

Чинники інфляції витрат. Нагадаємо, що інфляція витрат виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що проявляється через скорочення сукупної пропозиції. Це означає, що до чинників інфляції витрат належать такі, що збільшують середні витрати в економіці. Їх можна поділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх чинників інфляції витрат слід віднести:

1. зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо). Коли такі ціни зростають, то у підсумку зростають ціни і на кінцеві товари та послуги;

2. зменшення продуктивності ресурсів (переважно це стосується природних ресурсів);

3. випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці;

4. підвищення податків на продукти.

Окремо слід виділити чинники, що відображують вплив на ціни монопольної влади. Передусім таким чинником є підвищення цін підприємствами-монополістами з метою отримання наднормального (монопольного) прибутку. Монопольне зростання цін, як правило, має нетривалий період, оскільки в довгостроковому періоді воно усувається через появу конкурентів. Іншим чинником, що реалізує вплив монопольної влади на інфляцію витрат, є зростання цін, які адмініструються державою. В Україні адміністративне регулювання застосовується відносно цін на хліб, квартирної плати, тарифів на електричну і теплову енергію тощо. Використовуючи монопольне право регулювати ціни, держава підвищує їх не тоді, коли зростають середні витрати, а згідно з цілями економічної та соціальної політики.

· Зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів і послуг. Якщо зростають ціни на імпорну продукцію, то одночасно з продукцією країна імпортує інфляцію витрат. Складовим цієї інфляції є зростання митної вартості продукції, зниження курсу національної валюти, підвищення податків на імпорт. Типовим прикладом імпортованої інфляції є зростання цін на імпортні енергоносії.

Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб'єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або передбачаючи несприятливу економічну кон'юнктуру в майбутньому періоді, впливають на динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники наперед вимагають підвищення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни на свою продукцію, комерційні банки упереджувально піднімають проценти за кредит тощо. В умовах високих інфляційних очікувань гроші стають «гарячими», від них намагаються якнайшвидше звільнитися. Це підвищує швидкість обігу грошей, що у свою чергу прискорює інфляцію. Отже, інфляційні очікування вносять окремий вклад у загальну інфляцію незалежно від співвідношення між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Інфляція є наслідком як сталих, постійних чинників, так і чинників мінливих, тимчасових. Постійний компонент загальної інфляції називається базовою інфляцією. В практиці макроекономічного аналізу та прогнозування для визначення індексу базової інфляції загальний індекс інфляції коригується на такі зміни цін, які викликаються впливом сезонних чинників або регулюються державою.

Інфляція впливає на різні аспекти соціально-економічного життя країни. Негативні економічні та соціальні наслідки викликає висока інфляція. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки високої інфляції.

1. Зниження реальних доходів населення. Воно виникає за умов, коли темп зростання номінальних доходів людей нижчий від темпу інфляції. Це стосується передусім осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники державних установ, пенсіонери та інші особи, що живуть за рахунок соціального забезпечення). Втрачають реальні доходи і робітники, що працюють у депресивних галузях, в яких відсутні можливості для підвищення номінальної заробітної плати пропорційно зростанню цін. На противагу їм робітники, що працюють в прогресуючих галузях, мають можливості домагатися пропорційного або навіть випереджального зростання номінальної заробітної плати порівняно з інфляцією.

2. Знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів із фіксованою вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо). Зазвичай майже всі фінансові активи приносять дохід у формі процента. Але якщо темп інфляції перевищує процентну ставку, то їхня реальна вартість зменшується.

3. Порушення відносин між позикодавцями та позичальниками. Від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори), а програють позикодавці (кредитори). Це зумовлено тим, в умовах інфляції позичальник отримує гроші за однією купівельною спроможністю, а повертає - за нижчою. Особливо згубними для відносин між дебіторами та кредиторами є наслідки від неочікуваної інфляції. Очікувану інфляцію позикодавець може враховувати за допомогою адекватної індексації процентної ставки. Але якщо фактичний темп інфляції вищий від очікуваного на величину неочікуваної інфляції, то кредитор втрачає частину реального доходу на користь дебітора.

4. Зниження мотивації до інвестування. Як відомо, інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна кон'юнктура і прибутковість капіталу можуть змінюватися. Одним із показників економічної кон'юнктури є інфляція. Якщо через кілька років інфляція зросте порівняно з поточним періодом, то прибутковість вкладених інвестицій реально може зменшитися. Тому в умовах нестабільної інфляції, яка не піддається прогнозуванню, у підприємств знижується мотивація до інвестування.

5. Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою. В умовах інфляції існує кілька шляхів перерозподілу доходів домогосподарств на користь держави. Основний з них зумовлений тим, що інфляція зменшує реальну вартість грошей або їхню купівельну спроможність. Тому домогосподарства несуть певні втрати від зменшення реальної величини своїх грошових залишків (запасів). Ці втрати є інфляційним податком, який отримує держава як емітент грошей.

⇐ Предыдущая 24 25 26 27 282930 31 32 33 Следующая ⇒