Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Поширення неоантропів в світі та розвиток їх культури.

В основі різноманітності типів археологічних культур пізнього плейстоцену і раннього голоцену, а також їх подальшої спеціалізації лежали екологічні зміни, але основним стимулом були культурні контакти, дифузія і пересування народів [42]. Спільні риси багатьох культурних традицій свідчать про те, що максимальна пристосованість до середовища забезпечувалась ідентичними методами. Незначні варіанти культурного розвитку виникали внаслідок специфічності умов існування різних колективів. Давні культури починають швидко змінювати одна одну. На базі Сангойської культури формуються інші. Атерійская культура (мустье на ножці) існувала на півночі Сахари та в регионі гір Атласу 90-20 тис. р. т. Це одна з найперших культур, в якій почали використовувати лук та стріли. В мезоліті її змінює іберо-мавританська культура, зв’язок між атером та іберо-мавританською культурою залишається дискусійним. В Африці також існували культури Стілбей (71тис. 900 р. т. – 71 тис. р. т.) та Ховьєсонс Пурт (64 тис. 800 р. т – 59 тис. 500 р. т.), які відрізнялися особливо яскравими зразками мистецтва (прикраси з раковин, геометричні візерунки на камінні та шкаралупі страусів). Першою знахідкою людей в Азії стали знахідки людей в Омані (Джебель-Файя). Саме вони є скоріш за все безпосередніми предками Азійських людей, що висадились вперше на територію Аравії (127- 95 тис. р. т) (рис. 73) [42].

Рис. 73. Знаряддя праці людей із Джебель-Файя: 1 – подвійно загострене листовидне знаряддя; 2 – Левалуазський відщеп; 3 – заготовка для подвійно загостреного рубила (біфасу) [42].

На території Індії люди зявилися вже 80-74 тис. р. т., ще до виверження сумнозвісного вулкана Тоба на о. Суматра (різке похолодання, що скоротило чисельність людської популяції) [42, 128]. Емірійська культура (36-47 тис. р. т.) вже чітко притаманна для Близького Сходу. Виросла на базі місцевого мустьє, під впливом вихідців із Африки, еволюціонувала в ахмаріан (місцева культура верхнього палеоліту). Барадостська культура (36 тис.р. т. Була притаманною для Ірану та Іраку. Костенківсько-стрілецька культура (32-30 тис. р. тому) притаманна для Північного Причорномор’я. Еволюціонувала на межі мустьє та прийшлих азійських культур, стала родоначальником великої групи верхньопалеолітичних культур. Для Ц. Азії та Сибіру у відповідності з Мочановим Ю. А. характерні дві основні групи культур, що можливо мають відношення до предків частини населення Європи (Мальтинсько-буретська, Афонтовська, Кокорівська, Сроскінська, Ошурковська, Самномиська к-ри, віком 24000-14750 р. т) та Америки (Дюктайська, Сумнагітька к-ри, 35000-10500 р. т.). Верхній палеоліт – культур вже дуже багато, найбільш важливими в Європі є:

· Шательперон – територія Франції 35-29 тис р. т. Інтерстадіал Вюрмської епохи I\II, переходна культура між місцевим мустьє і солютре (вихідці з Африки та Азії). Можливо це була частина неандертальців, що намагалася адаптуватись до прийшлих неоантропів.

· Селет (40-28 тис р. т.) – Угорщина, Чехословачина, півд-зах. Польщі. Походить від місцевого варіанта мустьє, змінилась граветтськими культурами.

· Оріньяк – частина країн Західної та Центральної Європи. Повністю культура неоантропів (рис. 74) [144]. Співіснує з перигорською, змінюється солютрейскою культурою.

· Граветтськая культура – 28-21 тис. р. т. Третій етап в оріньяко-перигорському комплексі культур. Існував перед мадленом.

· Солютре (18-15 тис. р. т.) – змінює оріньяк та перигор на території Франції та Північної Іспанії. Можливо, солютрейці проникли в Північну Америку та прийняли участь в створенні культури кловіс (рис. 75) [144] (проіснувала дуже недовго), тощо.

· Мадлен (15-8 тис.р. т.) – змінює попередні культури та поширюється від Зах. Європи тдо Уралу.

Рис. 74. Оріньякська Мадонна [42].

Рис. 75. Знаряддя культури Кловіс – гостряки (Півн. Америка) [42].

Особливості трудової діяльності кроманьйонців [20, 42, 46, 60, 130]:

· виготовлення спеціальних засобів праці, які були представлені різцями, відбійниками і ретушерами, котрі змінили весь процес праці (рис. 74, 76, 77, 78) [42, 144];

· виготовлення прикрас з каменю, мушль, кісток, шкаралупи страусів (саме прикраси з мушль та шкаралупи страусів, гравіювання на каменях та шкаралупі є одним із найважливіших ознак неоантропів, що свідчать про значну зміну свідомості);

· оволодіння прийомами роботи з посередником (засобом праці), котрий починає займати основне місце в обробці каменя і поступово замінює безпосереднє оббивання нуклеусу, яке також суттєво змінюється. Якщо палеоантропи оббивали камінь, утримуючи його в руках, то неоантропам для виконання цієї ж процедури вже потребувався весь нервово-м'язовий аппарат організму: сильний короткий поштовх корпусом, спрямований на рукоятку віджимника (посередник праці, засіб праці), повинен був поєднуватися з дуже точним і дуже близьким до краю положенням наконечника віджимника. Пластинка відщеплялася з першого разу лише у виняткових випадках. Пізньопалеолітична людина повинна була виконувати багаторазові спроби, виявляючи завзятість у досягненні мети і чималу майстерність. Вона базувалася вже не тільки на обізнаності з властивостями матеріалу, але і на правильному розрахунку рухів, скоординованості дій тулубу, рук і ніг. Функціональна складність подібних прийомів дуже висока;

· необхідність великої підготовчої роботи з нуклеусом з одночасним спрощенням самого процесу одержання знарядь, який складається практично з одного вдалого натиснення або удару по посереднику. Пластинка-відщеп сама по собі вже становила готове дволезове знаряддя праці. Вторинна обробка набувала протилежного значення: ретуш повинна була не загострити, а затупити лезо, щоб край пластинки не різав руку під час роботи;

· надзвичайна економія матеріалу, коли використовувався майже кожен відщеп-пластинка і навіть залишки нуклеусу застосовували як відбійник під час ретушування;

· подальший розвиток техніки ретуші, з'являються нові її різновиди: ударна, контрударна, точкова, віджимна;

· зміна техніки роботи з кісткою, засвоюються нові прийоми її обробки: пиляння, свердління, шліфування. Це дозволяло виготовляти голки, шила, кістяні наконечники стріл, які змочували отрутою, тощо;

· виникнення нових прийомів роботи зі шкірами: шиття, лощення для забезпечення їх непроникності для води тощо;

· спроби виправити зіпсовані знаряддя і повернути їм робочі властивості.

Таким чином, техніка пізнього палеоліту була дуже раціональною, а процес виготовлення знарядь значно удосконалився за рахунок їх мінімізації і появи виробів, які одержали назву мікролітів. Мікроліти – невеличкі пластинки або відрізки подібних до ножів пластин і відщепів, які часто мали визначену геометричну форму. З одного кінця за допомогою ретуші вони затуплювалися, а з другого – формувалася гостра робоча частина. Затуплені кінці дозволяли прикріплювати держак.

Рис. 76. Знаряддя Орінякської епохи Європи [144].

Рис. 77. Знаряддя епох протосолютре та солютре Європи [144].

З декількох мікролітів, закріплених за допомогою смоли, виготовляли складні види знарядь. Природні рослинні смоли використовували в розплавленому вигляді. Після затвердіння вони давали жорстке і міцне з'єднання. Мікроліти використовували як зубці для гарпуноподібних дротиків, наконечники стріл, складові частини для ножів, серпів, пилок тощо. Таким чином, у неоантропів з'являються перші складні знаряддя і здійснюється перехід до синтетичного уявлення про технологічну послідовність операцій. Виготовлення таких принципово нових знарядь потребувало і застосування нового матеріалу. З цього приводу кроманьйонці першими звернули увагу на такі дрібнозернисті породи, як халцедон, кристалічний кварц, агат, кременистий вапняк тощо.

Суттєве зростання ефективності трудової діяльності неоантропів було б неможливим без відповідного розвитку нервово-психічних процесів, який у людей пізнього палеоліту здійснювався в напрямку переважання процесів, пов'язаних із оволодінням уявленнями про складні взаємодії між предметами і явищами в часі. Мета (одержання якогось знаряддя) віддаляється від початку роботи на довший час, ніж у мустьєрців. Причини: виготовлення знарядь праці і сам процес труда, з погляду психологічних механізмів, стають усе більш опосередкованими і абстрактними, оскільки тепер для виготовлення знаряддя людини повинна мати уявну мету, задум не тільки щодо цього знаряддя, але і відносно посередника – засоба праці. Кінцева абстрактна мета досягається вже не тільки за допомогою безпосереднього порівняння задуму з тим конкретним предметом, що виходить, а більш складним шляхом, коли до цього ланцюга нервових механізмів додається ще одна ланка, котра також базується на абстрактному задумі (одержання засобу праці) і його практичному виконанні (конкретна форма засобу праці). Така складна форма інтеграції пов'язана, головним чином, із функціонуванням префронтальної ділянки мозку за участю заднього, тім'яно-висково-потичного відділів кори. Вона є результатом третинного аналізу сигналів, які вже пройшли неодноразову переробку в первинних і вторинних зонах. Задум, який формується на основі аналітико-синтетичної діяльності кори задніх відділів півкуль, передається в лобову зону, де здійснюється його перешифрування в серію організованих у часі та просторі рухових актів. Нервово-психічні процесів ускладнювались паралельно із засвоєнням нової техніки виготовлення знарядь праці. Високого ступеню досягла координація всіх рухів, особливо тих, що зумовлені функцією кори. Техніка роботи з посередником потребувала значної координованості дій усього організму. Віднайдені численні сліди невдалих багаторазових спроб розщеплення каменю. Вони свідчать про те, що людина пізнього палеоліту досить важко засвоювала руховий комплекс, необхідний для одержання відповідних знарядь. Для цього потребувалися узгоджені рухи, зумовлені діяльністю кірку гловного мозку, й пов'язані з волею, настирливістю, раціональним підходом до виготовлення знарядь тощо. Забезпечити подібні властивості здатна була лише більш висока самоорганізація нервових процесів, зумовлена сумісною еволюцією передньолобових відділів, тім'яної частки і мозочку.

Загальні особливості сумісної еволюції мозкових структур, нервових процесів і трудової діяльності гомінід протягом антропогенезу для зручності сприйняття подані в Додатку А.

Відбувався паралельний розвиток нервової системи, психічного відображення, трудової діяльності й суспільної організації, що став основою для принципово нового напрямку еволюції живого світу: суто біологічні фактори ставали все менш важливими для виживання людей, а функцію регуляції життєздатності особин приймав на себе соціум. Змінювалися всі форми взаємовідносин нового виду (людина розумна) з довкіллям. Так, неоантропи першими застосували знаряддя не тільки як інвентар, але й як зброю. Лук і стріли з'явилися приблизно 90 тис. років тому в палеоліті (давній кам'яний вік) і вже 20 тис. р. т. швидко поширилися по всій Ойкумені. Завдяки цим революційним винаходам неоантропи змогли полювати і на прудконогих звірів, оскільки за допомогою лука вони могли влучити в ціль навіть за 100 м і зробити близько 20 пострілів за хвилину. Почали складатися етнічні й расові особливості, формувалася родова організація суспільства. Виникло мистецтво у вигляді печерних малюнків, гравюр тварин і людей, глиняних і кам'яних скульптур і рельєфів. Перші представники нашого виду характеризуються саме активним використанням прикрас, що активно виготовлялися з мушель та шкаралупи стравусиних яєць. Можливо в їх свідомості прикраси також були своєрідними оберігами, виконували певну магічну захисну функцію (для створення ефекту «плацебо», самозаспокоєння). Вони досить часто зустрічаються на берегах океанів, що чітко ідентифікує шляхи міграції перших людей. З’являються чисельні картини з зображеннями звірів, на яких людина полює. Так, відомі «печерні галереї» у Франції, Іспанії, Африці, на Уралі й в інших регіонах Землі. Деякі малюнки зображують постаті напівлюдей – напівтварин. Припускають, що така штучно створена віртуальна реальність мала магічне значення і використовувалася чаклунами і шаманами під час певних ритуалів. Не виключається, проте, і можливість того, що це просто результат фантазії первісного художника. Одночасно подібні фігурки несли і певне психологічне навантаження, призводячи до приблизно такого висновку: якщо те, чого немає насправді, зображується, то можливо такі істоти живуть в якомусь іншому світі. Велике значення в мистецтві мав образ жінки, що, швидше, асоційовався з матріархатом. Важливий матеріал, який висвітлює духовне життя людей того часу, дають поховання і пов'язані з ними ритуали. На стоянках верхнього палеоліту знайдені могили у яких знаходилися різні предмети, дорогі прикраси тощо. Отже, у кроманьйонців ідеологічні уявлення вже суттєво ускладнилися, що і відбилося в появі більш різноманітних обрядів.

Людина сучасного типу, як було зазначено, покинула межі Африки відносно недавно – близько 127- 95 тис. р. тому [42]. Можливо весь цей час вона не могла вийти за межі Африки через активний спротив конкурента – неандертальця. Проте, після того як людина вийшла за межі Африки, відбулося мінімум 1-2 гібридизації з близькосхідними неандертальцями, про що свідчать дані палеогенетики (1-4% специфічних для неандертальця генетичних маркерів у людей неафриканських популяцій). Крім того на даний час існують знахідки віком від 130 до 90 тис. р. т. на Близькому Сході, що можуть бути свідотством гібридизації неспецифічних неандертальців та людей сучасного типу, що прийшли на Бл. Схід по коридору р. Ніл з Африки (рис. 78) [130]. Людина спочатку заселяє Аравійський півострів, куди потрапляє через Аденську затоку, потім Індію, а звідти – Індокитай. Важливим для неї було приручення свого азійського ворога – вовка, котрого вона приручила, ще до того, як потрапила в Австралію (собака Динго є вторинно здичавілим видом, про що свідчать дані взаємовідносин їх з популяцією аборигенів – симбіоз). Переважна більшість геному домашньої собаки – це геном Індійсько-Індокитайської популяції вовків [20]. Можливо саме собака сприяла певною мірою становленню людини та сприяла винищенню нею популяції останніх неандертальців Європи (як розносник інфекційних хвороб, до яких розумна людина встигла адаптуватись, або як засіб полювання на своїх ворогів, та нічного захисту від нападів неандертальцю). Европейський неандерталець ще 3-4 тис. р. співіснував з сучасною людиною в Європі, поки не був знищений близько 35 тис. р. тому. До речі, рештки людей в вогнищах неандертальців мають пошкодження, які свідчать про те, що люди були вбиті підступно, переважно в спину, можливо під час сну. А решки неандертальців свідчать про те, що їх вбили під час прямого нападу. Тобто між неандертальцями та людьми сучасного виду відбувалися активні зіткнення [42].

Рис. 78. Черепи давніх людей: верхній ряд – людина розумна (ліворуч), неандерталець (праворуч) (www.nkj.ru/news/24252/), нижній ряд – гібридні люди з печер Джебель Кафзех 11 та Схул V в Палестині [130].

Практикувався конкурентний канібалізм. Можливо розповсюдженню людей також сприяло те, що близько 72 тис. р. тому відбулося виверження супервулкану Тоба на о. Суматра, після якого відбулося швидке та сильне похолодання в межах Ойкумени, що призвело до скорочення популяції ворога, який жив набагато північніше, ніж люди нашого виду. До того ж є свідчення того, що генетичне різноманіття неандертальцю значно знизилось (відомі всього три жіночі лінії мітохондріальної ДНК неанденртальцю на просторі від Європи до Алтаю, у людей нашого виду – понад сорок).

Існують свідчення того, що люди нашого виду гібридизували також і з іншими пізніми антропоїдами, такими як Денисівська людина, зразки ДНК якої були вилучені із кісткових знахідок в Денисовій печері на Алтаї, і можливо останніми представниками людини випрямленої зі Східної Азії [42]. Це другий вид вимерлих представників гомінін, для якого став відомий повний мітохондріальний і майже повний ядерний геноми, які й дозволили пролити світло на приналежність цих решток. Вид жив близько 40 тисяч років тому і мав ареал, що перетинається за часом і місцем з територіями, що населялись неандертальцями і сучасними людьми. Команда вчених з Лейпцигського Інституту еволюційної антропології товариства Макса Планка під керівництвом шведського біолога Сванте Пяябо (Svante Pääbo) секвенували ДНК, вилучену з фрагмента кістки фаланги дитячого пальця, знайденого в 2008 р. російськими археологами в Денисовій печері на Алтаї [42]. З'ясувалося, що мітохондріальна ДНК цього зразка відрізняється від мт-ДНК сучасної людини по 385 нуклеотидах, у той час як мітохондріальна ДНК неандертальців відрізняється від ДНК Homo sapiens по 202 нуклеотидах. Статтю, присвячену цьому відкриттю, було опубліковано в журналі Nature 24 березня 2010 р. Пізніше, коли були оброблені послідовності, пов'язані з ядерним геномом, виявилося, що Денисівська людина все ж ближче до неандертальця, та їх еволюційне розходження відбулося близько 640 тис. років тому. Можливо сам Денисівець є гібридом між гейдельбержцями та азійськими еректусами.

Вік знахідок, виявлених в печері в тих же самих шарах, був визначений за допомогою радіовуглецевого аналізу в 40 тисяч років.

Геном Денисівської людини, прочитаний «начорно» в 2010 році, вдалося відсеквенувати «набіло» (з 30-кратним покриттям) завдяки новим методам роботи з древньою ДНК. Аналіз Денисівського генома підтвердив, що сапієнси після свого виходу з Африки схрещувалися з архаїчним євразійським населенням – неандертальцями і денисівцями. Дослідження також показало, що денисівці були нечисленною популяцією з украй низьким рівнем генетичної різноманітності. Найважливішим результатом є складання детального каталогу генетичних змін, що закріпилися у сапієнсів після їх відділення від спільних з денисівцями предків. Деякі з цих змін торкнулися генів, що впливають на роботу нейронів і розвиток мозку (ген мікроцефалін). Це означає, що між психікою сапієнсів і денисівців могли бути генетично зумовлені розходження. Знайдено сліди гібридизації Денисовської людини з Homo sapiens. У геномі меланезійців, тибетців, австралійців виявлено близько 5% спільних генів з прочитаним ядерним геномом Денисівської людини. У той же час спільних генів у сучасної людини і неандертальця від 1% до 4% у різних популяціях (за винятком Африки, де неандертальські гени практично відсутні) [42].

Цікавою є також знахідка «людей з печери червоного оленя» в Китаї, які є можливо гібридами між людьми розумними з якимись місцевими гомінідами, такими як еректуси, чи може й власне Денисівцями. Людина Печери червоного оленя – це наймолодші рештки доісторичних людей не виду Homo sapiens, відомі на 2012 рік. Згідно з радіовуглецевим аналізом вони датуються 14500 – 11500 р-р. т. Вивчені люди мали мішанину архаїчних і сучасних ознак. У них було округле склепіння черепа з товстими кістками, виступаючі надбрівні дуги, досить коротке і пласке обличчя, широкий ніс. Нижні щелепи цих людей виступали вперед, але у них не було такого підборіддя, як у сучасних людей. Також у людей цього виду були дуже великі корінні зуби. Мозок у них середнього розміру (лобові долі схожі за будовою на долі сучасної людини, а от тім'яні частки погано розвинені). Вчені вважають, що ці люди були вищими за неандертальців у своєму розвитку, так, томограма черепа показала, що фронтальні частки мозку мали бути схожі з тими, що маємо ми сьогодні. З причини того, що зоною їх проживання був регіон, що відрізнявся сонячною активністю, швидше за все, вони мали темну шкіру. Як відзначають вчені, даний вид однозначно пов'язаний з Homo sapiens, але є принципово новою гілкою його еволюції.

Аналіз черепів показав: ці гомініди мали унікальну суміш стародавніх і сучасних анатомічних рис, констатує Даррен Карно з Університету Нового Південного Уельсу (рис.79) [42, 130].

Рис. 79. Реконструкція зовнішності людини з печери червоного оленя та її череп.

[130].

Певні риси цього типу людей можливо помітити у корінного населення Австралії та Меланейзії. Саме вони є нащадками першої хвилі сапієнсів, що прийшли першими в Індокитай (носії чоловічої у-хромосомної гаплогрупи – С, що є альтернативною до основної для сучасного людства – гаплогруппи F та її більш пізніх варіантів, див. вище [124]). Цікавою є картина первинного розселення людей нашого виду по світу. Прослідкувати цей процес за соматичними генами – майже неможливо, тому що ділянки батьківської та материнської ДНК рекомбінуються внаслідок кроссінговеру та танку хромосом в мейозі. Проте в геномі людини є частини ДНК, що не рекомбінує в процесі розмноження. Це так звана мітохондріальна ДНК, що передається в потомстві тільки по жіночій лінії, через мітохондрії яйцеклітини (сперматозоїди не містять функціональних мітохондрій) та у-хромосомна ДНК(NRY-маркер), що передається тільки по чоловічій лінії (у-хромосома коньюгує з х-хромосомою лише частково, на проксимальному кінці). Тільки з часом в цих лінях відбувається накопичення мутаційних змін, швидкість та час яких можна прослідкувати за методом молекулярного годинника. Внаслідок мутацій утворюються нові варіанти ДНК, які називають гаплотипами, що за своєю спорідненістю об’єднуються в гаплогрупи [124, 125, 160, 181].

Гаплогрупа (з грец: ἁπλούς, haploûs – однократні, одиночні, прості) – група схожих гаплотипів, які поділяють також загальний поліморфізм одного нуклеотиду.

Цей термін широко застосовують в генетичній генеалогії (популяційній генетиці), де вивчають Y-хромосомні гаплогрупи (Y-ДНК), мітохондріальні ДНК (мтДНК) і ГКГ-гаплогрупи. Гаплогрупи є спільні для певної групи людей – нащадків одного предка (рис. 80) [168].

Рис. 80. Принцип успадкування гаплогруп мт-ДНК (за жіночою лінією) та у-ДНК (за чоловічою лінією) [168].

З цієї схеми добре зрозуміло, що якщо у матері немає дочки, то жіноча гаплогрупа далі не успадковується, якщо у батька немає сина, то його у-хромосомна гаплогрупа теж не успадковується. Всі нинішні люди мають загального предка по жіночій лінії – «мітохондріальна Єва», та по чоловічій лінії – «у-хромосомний Адам». Проте це не значить, що всі люди є лише їх нащадками, тому що існує ще соматична ДНК з нестатевих хромосом. Просто ці Єва та Адам залишили потомство саме за своїми чоловічими та жіночими статевими лініями, т. я. була певна перевагу їх потомству саме за цими ознаками. Решта – передали свої соматичні гени, які прослідкувати набагато важче, через кросинговер та танок хромосом (мейоз).

В 2002 році спільнота генетиків (Y Chromosome Consortium) виробила загальну класифікацію та номенклатуру за ліниями Y-хромосоми (STR). Виділено 21 основний мутаційний кластер в хромосомі, так звані клади, що позначаються латинськими буквами від A (Аоо) до Т (рис.81) [124, 160, 181]. Порядок букв відбиває послідовність виникнення мутацій. Ці клади в свою чергу гілкуються на гаплогруппи, які нумеруються цифрами та буквами.

Рис. 81. Загальна схема чоловічих ліній сучасних людей за у-хромосомною ДНК (У-гаплогрупи) [124].

Зокрема в світі вони розподіляються таким чином (рис. 82) [48, 67, 71, 72, 79, 86, 101, 103, 105, 108, 111, 112, 113, 124, 129, 160, 161, 181]:

Найдавніші групи без мутації М168:

Гаплогрупа А (М91) –Африка, зокрема койсанці, ефіопи, нілоти.

Гаплогрупа В (М60) – Африка, зокрема піґмеї і хадзапе.

Групи з мутацією М168 (сталася бл. 70-50 тис. до нашої ери):

Гаплогрупа C (М130) – Океанія (С5), Північна, Центральна, Східна Азія, Північна Америка (С3); Австралія (С4), трапляється в Індії (С2), дужє рідко в Європі (С1).

Гаплогрупи YAP+:

Гаплогрупа DE (М1, М145, М203):

Гаплогрупа D(М174) – Тібет, Японія, Андаманські острови.

Гаплогрупа E (М96)

Гаплогрупа E1b1a (V38) – Зах. Африка, відома раніше як Е3а, переважно у банту.

Гаплогрупа E1b1b (М215) – Східна та Північна Африка, Близький Схід, Середземномор'я, Балкани, великий відсоток у греків (раніше Е3b). Поширена в Україні (до 4%).

Групи з мутацією М89 (сталася бл. 45 тис. до нашої ери):

Гаплогрупа F (P14, M213) – Південна Індія, Шрі-Ланка, Ц. Азія, Кавказ, Китай, Корея.

Гаплогрупа G (M201) – наявна в багатьох етнічних групах Євразії, звичайно у невеликій пропорції: Кавказ, Іран, Афганістан, Кашмір, Анатолія, Греція, Італія, Тіроль, Чехія; дуже рідко у Північній Європі. На Україні до 4%.

Гаплогрупа G2 – основна підгрупа групи G в Європі

Гаплогрупа H (М69) – Індія, Шрі-Ланка, Непал; рідко в Пакистані, Ірані, Центральна Азія, Аравія. В Європі – серед циган.

Групи з мутаціями L15, L16 (сталися бл. 50-42 тис. до нашої ери):

Гаплогрупа IJK (L15, L16):

Гаплогрупа IJ (S2, S22):

Гаплогрупа I (М170, P19, M258) — поширена в Європі, зрідка на Близькому Сході:

Гаплогрупа I1 (М253, М307, Р30, Р40) – Північна Європа. У потомків скандинавів. В Україні – до 2-4%.

Гаплогрупа I2 (S31) – Центральна і Південно-Східна Європа, Сардинія. Поширена на Балканах. На Україні – до 18%.

Гаплогрупа J (М304) – Близький Схід, Туреччина, Кавказ, Італія, Греція, Балкани, Східна Європа, Північна і Північно-Східна Африка. В Україні складає 6%.

Гаплогрупа J* – о. Сокотра, зрідка у Пакистані, Омані, Греції, Чехії, зустрічається серед тюркських народів.

Гаплогрупа J1 (М267) – переважно семітські народи, вірмени, також Близький Схід, Ефіопія, Північна Африка, Дагестан.

Гаплогрупа J2 (М172) – Західна, Центральна, Південна Азія, Південна Європа, Північна Африка, острови Середземного моря.

Групи з мутацією М9 (сталася бл. 40 тис. до нашої ери):

Гаплогрупа K:

Гаплогрупа LT (L298/P326):

Гаплогрупа L (М11, M20, M22, M61, M185, M295) – Південна, Південно-Західна, Центральна Азія, Середземномор'я.

Гаплогрупа T (М70, M184/USP9Y+3178, M193, M272) – Північна Африка, Африканський Ріг, Південна і Південно-західна Азія, Середземномор'я, раніше відома як К2. В Україні – до 2%.

Групи з мутацією М526:

Гаплогрупа М (Р256) – Нова Ґвінея, Меланезія, Східна Індонезія.

Гаплогрупа NO(М214).

Гаплогрупа N (М231) – крайня північ Євразії, особливо серед уральських народів, тюрки (Якути), Японія, Корея (Фіни. Гуни). В Україні – до 6%

Гаплогрупа О (М175) – Центральна, Східна, Південно-Східна, Південна Азія, Тихий Океан.

Гаплогрупа P (М45, 92R7, M74/N12) (мутація М45 сталася бл. 35 тис. р. до нашої ери).

Гаплогрупа Q(МEH2, M242, P36) – ендемічна в Америці, серед кетів, селькупів Сибіру, челканців Алтаю; появу у Європі пов'язують з гунами; мутації сталися у 20-15 тис. до нашої ери

Гаплогрупа R (M207, P36).

Гаплогрупа R1a (M17) – Центральна, Південна Азія, Центральна, Північна, Східна Європа, Ц. Азія (росіяни, українці, поляки, білоруси, словаки, словенці, моравські чехи, лужичі, татари, киргизи, каракалпаки, хакаси, шорці, телеути, теленгіти, алтай-кижі, уйгури, півд. башкири, тубалари, скандинави та ісландці, пакистанці та афганці, хунджанські та пенджикентські тадики, ішкашимці Паміру, сх. Перси, представники вищих каст Індії, ойрати, узбеки, хотони Ц. Азії, талиші Кавказу). В Україні – 54%.

Гаплогрупа R1b (M343) – Європа, Кавказ, Центральна, Південна Азія, Центральна, Північна Африка (англійці, шотландці, баски, зах. німці, голландці, французи, півн. італійці, албанці, вірмени, ассірійці, євреї-сефарди, грузини, туркмени, турки, кумандини, кумики, півн. башкири, казахи-кипчаки, уйгури, частина населення Камеруну). В Україні – 2%.

Рис. 82. Карта розподілу чоловічих гаплогруп до епохи великого переселення народів [124].

Гаплогрупа R2(М124) – Сх. Індія, Кашмір, Індокитай, Пакістан, Афганістан, Бурятія, Півн. Кавказ, у циган.

Гаплогрупа S (M230, P202, P204) -Нова Ґвінея, Меланезія, Східна Індонезія.

Подібно розподіляється по поверхні Землі і носії мт-ДНК (NRI). Проте вони відрізняються більшою стабільністю в плані переселення і є більш регіональними та осілими. Це можливо пов’язано зі специфікою поведінки жіночої половини людства, їх любов’ю до стабільності та зручностей (рис 83) [152].

Рис. 83.Схема первинного розселення жіночих ліній людей [152].

Рис. 84. Розподіл мт-ДНК в світі [129].

В Африці є близько 7 мт-ДНК гаплогруп, проте лише нащадки однієї з них – L3 вийшли за межі континенту в тому напрямку, що й носії чоловічої гаплогрупи СF, та розділились на 2 групи – М та N [71, 129, 152].

Перша хвиля людей, що рухалась в Індокитай мала переважно мт-гаплогруппу М. В Індії залишилась гаплогруппа N. Тому на заході Євразії переважють потомки носіїв гаплогруппи N, та її гілки R. На сході – є обидві лінії, що пов’язано з можливим поглинанням Індійською популяцією (носії чоловічої F-гаплогрупи) Індокитайців (носіїв чоловічої макрогруппи С та жіночої М), які в цей же час почали розселятися на острови Тихого океану.Це добре видно на наступній схемі, де серед народів заходу східні гаплогрупи мт-ДНК майже не зустрічаються.

В Західній Євразії, як ми бачимо, домінують вісім мт-гаплогруп – HV, H, V, U, K, I, W, J, T, X [130, 153]. При цьому в Сх. Європі (Україна, Росія, Білорусь) домінують H (40%), T (11-12 %), J (8%) [180]. Аборигенними тут є гаплогрупи – H, V, U, HV. В період неоліту зявилися з Бл. Сходу – J, T, K, з Ц. Азії – Х, I, W. Проте вони складають меншість. В Америці зустрічаються як східні гаплогрупи (D, C), так і західні (A, B, X). При цьому зрозуміло, що носійки Індійських за походженням гаплогруп разом з завойовниками також рухались на схід (мт-гаплогрупи – D,C, S, Y, P, F), розповсюджуючись на сході Азії, а потім і в Америці. Це доводить тезу про те, що корінне населення Америки має подвійне походження (Зах. Євразійське та Сх. Азійське). У відповідності до цього було дві групи переселенців. Перша – носії у-ДНК гаплогрупи – С3 та мт-ДНК – С, D (можливо через Полінейзію). Друга – з Алтаю. Таким чином ми можемо помітити, що в процесі розселення часто відбувається процес змішання носіїв різних гаплогруп, активна метисизація. Все це свідчить про певну відсутність чистих рас у людства. Мова йде про різні поєднання різних чоловічих та жіночих ліній на поверхні Землі, носії яких утворюють популяції, які мають комбіновані риси ще й внаслідок поєднання їх соматичного геному в процесі асиміляції.

Тому вірною може вважатися популяційна концепція людських рас у відповідності до якої існують певні континууми різних генів (ознак, ними індукованих) у просторі, що має досить нечіткі межі. Завдяки аналізу гаплогруп, до того ж, ми з’ясовуємо лише незначний етап розвитку людства, що не перевищує в даний час вік 325 тис. років (перевано 200-160 тис. років – вік більшості ліній). Проте у відповідності до данних, представлених на рис. 85 гени аутосом також активно мігрують між популяціями. Їх міграцію можна прослідити до більш давніх часів завдяки даним палеогенетики. Цікаво, що чоловічі лінії характеризуються більшою рухомістю, ніж жіночі, які мають більш осідлий характер. Наприклад, в Європі більшість жіночих ліній, як ми це уже спостерігали, мають походження від першопоселенців (близько 80 %), а ось чоловічі лінії – переважно лінії зайд (теж біля 80 % – мігранти з Ц. Азії).

В Європі люди з’явились близько 45 тис. р. тому, в Австралії – близько 50 тис. р. т., в Ц. Азії – 50 тис. р.т., в Америці – біля 14-16 тис. р. т. В Європі у відповідності до знань перша хвиля поселенців зявилась з Індії – 45 тис. р. т. (носії у-гаплогрупи І, у нас складають 20% чоловічого населення), друга – 10-12 тис. р. т. з Ц. Азії (R1a та G, відповідно 54% та 3%), третя – 5-6 тис. р. т. з Близького Сходу та Кавказу (R1b, J2, J1, Т відповідно 5-15%, 2-3%, 2-3%, 1-2%), четверта – 3,5 тис. р. т. з Півд. Уралу (N1c – 5-15%), п’ята – на межі нашої ери разом з гуннами з Ц. Азії (Q – 1-2%). Ще носії однієї з гаплогруп прибули в Європу з П. Африки, при посередництві греків (Е3в – 5%). Серед жіночих гаплогрупами прийшлих є мт-ДНК: Х, J, T (Ц. Азія та Бл. Схід). На даний момент не існує жодного народу, який би характеризувався лише однією із цих гаплогруп по чоловічій та жіночій лінії (рис. 86) [1, 10, 11, 153].

Рис. 85. Міграція генів людей в ойкумені за А. Темплтоном [42].

Рис. 86. Розподіл гаплогруп у-хромосом серед чоловічого населення Європи.

[153].

Це вже результат вторинного розселення людей та їх тривалої метисизації. Зразком цього є їх розподіл гаплогруп у-хропосом в Європі.

Після активного первинного розселення, у мезоліті клімат став більш теплим, з'явилися нові знаряддя, човни, весла, лижі, сани тощо. Тривалість життя збільшилася в жінок до 35 років, а у чоловіків – до 50. Під час неоліту розвивалися землеробство і скотарство, близько 7-9 тис. р. тому на Близькому Сході з'явилися міста (Ієрихон, Чатал-Гююк, Чайєню-Тапезі), а 6тис. р. тому перші держави (Шумер, Єгипет).

7.5. Аналіз біосоціальної зумовленості залишків реліктового світосприймання в сучасної людини [44, 45, 46].

Таким чином, уся наступна еволюція людини стає пов'язаною з розвитком культури. Вона характеризується усе більш прогресуючим виготовленням і використанням різноманітних знарядь. Але специфічність антропогенезу (пріоритетний розвиток головного мозку, психічного відображення і соціальних відносин) суттєво позначилася і на деяких особливостях життя сучасної людини. А саме, до сьогодення зберігаються реліктові особливості вищої нервової діяльності, з якими пов'язані вірування в існування таємничих нематеріальних сил, енергій, космічного розуму тощо.

В основі таких явищ лежить послідовність формування відповідних структур головного мозку. Найбільш давні утвори (довгастий, середній і проміжний мозок) спільні в людини і більшості тварин. Вони регулюють процеси збереження гомеостазу і прийняття рішення твариною в неоднозначній ситуації. Головними координаторами поведінки в подібних випадках виступають позитивні та негативні емоції. Неокортекс і вищі центри третинного аналізу (концептуальне, логічне мислення) сформувалися найпізніше в ході еволюції.

У сучасної людини генетично зумовлюються лише певні анатомічні особливості будови головного мозку і нейромедіаторної системи, а його функціональна активність значною мірою формується після народження, тобто зумовлюється тими соцільними обставинами, у яких опиняється дитина. Залежно від того, які люди оточують її протягом індивідуального розвитку, якими суспільними, моральними, інтелектуальними орієнтирами обумовлюється їх поведінка, будуть складатися і специфічні особливості свідомості індивіда, його здатність до навчання, уподобання, схильність до певних вчинків, якісні особливості інформації, котру може засвоїти така людина, тощо.

Генетична мінливість і різноманітність соціальних стосунків призводять до того, що кожна людина є унікальною, має власні погляди на більшість подій довкілля і єдиної моделі зовнішнього світу, однаково придатної для будь-якої людини взагалі не існує. Кожна особина створює власний світ і включає у цю модель тільки ті явища і ті типи зв'язків між ними, котрі здатна зрозуміти внаслідок біологічних і соціальних особливостей свого індивідуального розвитку. Найбільш важкими для сприйняття є аналіз закономірностей за допомогою третинних зон неокортекса й асоціативних зв'язків, оскільки вони найпізніше сформувалися в антропогенезі і потребують для своєї реалізації об'єктивної, достатньо надійної інформації. Якщо ці умови не виконуються (причини можуть бути найрізноманітнішими: від суто біологічних до соціально зумовлених), то регуляція поведінки особини починає здійснюватися на основі еволюційно давнього і біологічно доцільного механізму, характерного для всіх вищих тварин, тобто за допомогою емоцій. Свідомість починає відігравати другорядну роль.

Формування і висока життєздатність містичного світосприйняття (від неандертальців до сучасного людства) найтісніше пов'язані з особливостями рецепції вищих тварин і людини: уся інформація, котра надходить до рецепторів, сприймається як реальна. У переважній більшості випадків така оцінка виправдовує себе, але, як і будь-яке інше біологічне явище, вона може зрадити, тобто не завжди можна вірити тому, що бачиш або чуєш. Причинами таких хибних свідчень можуть бути:

· емоції, які відчуває людина під час спостережень або, слухаючи якусь розповідь. Відомо, що ніхто не може гарантувати абсолютну відповідність своїх вражень до тієї чи іншої ситуації в стані емоційної піднесеності, хвилювання. Розповідь про події стає ще менш точною, якщо відтворення ситуації відкладається на певний час. Це призводить до помилок пам'яті та уяви. Зберігається звичайно та інформація, на якій людина більше зосереджувала увагу або та, що вразила, хоча це могли бути і несуттєві ознаки ситуації. Крім того, при відтворенні енграм пам'яті легко втрачається послідовність подій;

· помилки органів чуттів, котрі однакові сигнали інтерпретують по-різному залежно від конкретних обставин;

· специфіка психічних процесів кожної людини, коли однакові явища викликають різне відношення до них і відповідну інтерпретацію;

· асоціації, котрі примушують встановлювати хибні зв'язки між подіями і вважати, що наявність однієї ознаки неодмінно повинна супроводжуватися іншими. Під час сприйняття людина часто не розрізняє реальні події та власні асоціації, а в кожного індивіда – свої асоціації;

· напруженість уваги та очікування також спричиняють численні помилки уявлення. Це пов'язано з втомою аналізаторів і порушенням нормальної рецепції;

· відчуття страху, шок, заціпеніння також викривляють уявлення людини, що знайшло відображення в прислів'ї:“ у страху очі великі”;

· упередженість людини під час відновлення ситуації також відіграє чималу роль у викривленні подій, про які розповідають очевидці;

· психологічна мотивація вибору між двома можливостями: сказати правду чи подати ситуацію так, як це вигідно людині тощо.

Суб'єктивність будь-яких “чесних” свідчень добре відома і криміналістам, котрі навіть почали вживати такий вираз “бреше як очевидець”. Кожна людина неодноразово зустрічалася з ситуацією, коли різні учасники якоїсь події подавали альтернативні варіанти її перебігу. Таким чином, вважати, що наші органи чуттів відображають тільки об'єктивну реальність немає підстав, оскільки уся інформація обробляється в головному мозку і назовні видається вже синтетичний варіант – своєрідний конгломерат із дійсних подій і власного відношення до них. Іншими словами, будь-які важливі повідомлення повинні проходити контроль вищих третинних зон аналізу неокортексу для вилучення з них об'єктивної інформації. Оскільки відповідні центри сформувалися досить пізно в антропогенезі, а багато елементів поведінки, внаслідок пристосування до існування в групі, зумовлюється наслідуванням, то далеко не всі люди можуть однаково успішно вирішувати подібні задачі (вони потребують наявності додаткової інформації та вельми розвиненої здатності до концептуального мислення), набагато легше приймати усе “на віру”, не думаючи.

Альтернативним варіантом є науковий підхід до аналізу подій, котрий потребує обов'язкового визначення міри надійності тієї інформації, з якою має справу людина. Для роботи з явищами, які опосередковані грою випадку, існують спеціальні прийоми і методи, які дозволяють вилучити закономірну складову частину з будь-якої, навіть малоймовірної, ситуації. Перш за все, такий підхід потребує відповідної організації дослідження, наприклад, для такого експерименту не треба більше ніж 30 учасників або об'єктів. Точність висновків суттєво не зростає від збільшення кількості досліджень і професіоналам це добре відомо. Це може бути своєрідним критерієм оцінки надійності інформації, котра пропонується вашій увазі. Якщо мова починає йти про численні, багатотисячні “свідоцтва”, можна не сумніватися, ви маєте справу або з дилетантом або шахраєм.

Небезпечність критичного відношення до ситуації та об'єктивного, логічно обґрунтованого оцінювання інформації для містичних концепцій світогляду добре відома усім свідомим чи несвідомим містифікаторам. Тому в будь-яких варіантах містичного світосприймання обов'язково використовуються засоби введення людини в змінений стан свідомості. Таких прийомів небагато і застосовуються вони в різних комбінаціях і модифікаціях:

1. Наркотики у вигляді напоїв, настоїв, мазей тощо. Наприклад, індіанці обох Америк використовують психоміметики – складні порошки рослинного походження, інки застосовують з аналогічною метою листя коки, мексиканці – мескалін грибів і дурман, скіфи нагрівали на триногах насіння коноплі й вдихали дим; давні арії використовували наркотичні препарати у вигляді таких напоїв богів, як сома (індуси) і хаома (перси); у Давній Греції під час оргій Діоніса пророчиці в храмах Аполлона знаходилися під впливом беладони; персидські дервіші (“святі люди”) вживали опіум та гашиш тощо. У людей в геномі є свідчення того, що люди здавна вживають опіати (похідні маку). При аналізі ДНК неандертальця та людини була з’ясована наявність специфічних генів, відповідальних за транскрипцію специфічних білків, відповідальних за сприйняття похідних опіатів в синапсах нейронів.

Багато наркотиків, котрі належать до групи ейфоричних, містять речовини, які близькі за структурою до індолу. Це дозволяє їм проникати через мембрану нервових клітин і аномально збуджувати нейрони, що викликає в людини переживання ейфорії. Психоміметики (психотики, фантастики) за структурою близькі до нейромедіаторів, але діють конкурентно, замінюють природні медіатори де синхронізують функціонування дуже багатьох нейронів, внаслідок чого виникають фантастичні видіння, порушується сприйняття простору і часу. Докладний аналіз так званих “мазей відьом” дозволив встановити, що до їх складу входять конопля, мандрагора та інші трави, котрі містять наркотики. Вони викликають відчуття втрати ваги, піднімання вгору, і видіння. Причина подібних явищ полягає в тому, що в нормі до головного мозку безперервно надходять нервові імпульси від рецепторів м'язів, суглобів, сухожилків, шкіри і напівкружних каналів середнього вуха. Наркотики блокують їх і створюється враження невагомості, польоту;

2. Піст – могутній засіб доводити розладнання психічних функцій до екстатичного візіонерства (видіння, які сюжетно пов'язані з тими факторами, котрі були причиною посту). У культових ритуалах піст, звичайно, сполучається з іншими обмеженнями функцій організму внаслідок тривалої ізоляції, коли людина роздумує про життя і “спілкується” з вищими силами;

3. Сенсорна депрівація також слугує потужним засобом, що спричинює виникнення різних видінь. Для нормального функціонування психіки є необхідним певний мінімум подразників. Нестача реальних, справжніх нервових імпульсів від рецепторів викликає непереборну потребу в подразниках, яку, з психологічного погляду, можна порівняти з голодом. Для задоволення цієї потреби активуються процеси уяви, які впливають на образну пам'ять (своєрідний ейдетизм).

Іноді ступінь впливу ейдетичних уявлень на психічний стан людини настільки великий, що людині потрібно цілеспрямовано переборювати їх. Наприклад, в умовах сурдокамери приблизно на десятій добі виникає відчуття присутності когось стороннього. Звичайно сторонній об'єкт, згідно з уявленнями піддослідного, знаходиться за спиною і не має визначеної форми, тобто відчувається як “щось” або “хтось”. Таке сприйняття не спиралося ні на зорові, ні на слухові подразники. У цей час людина знаходилася в пригніченому, тривожному настрої. Англійський філософ Т. Гоббс ще в 17ст. казав, що “ постійний страх, який супроводжує людство, що перебуває ніби в темряві внаслідок незнання першопричин, повинен мати щось у вигляді об'єкта, і, коли людина не бачить нічого, чому б вона могла приписати своє щастя або нещастя, вона приписує їх невидимим силам”.

4. У численних дослідженнях переконливо продемонстровано, що “немо-тивований” страх виявляє стійку тенденцію до об'єктивізації. Це пов'язано зі складною перебудовою динамічних взаємовідносин лівої та правої півкуль, першої і другої сигнальних систем, які до певної міри компенсують сенсорний голод і тому розцінюється як захисні реакції. Ілюзорні переживання внаслідок емоційного напруження формуються в лівій півкулі. Вона пов'язана з функціонуванням другої сигнальної системи, котра відповідає за абстрактні уявлення. Поняття “людина” не має конкретних атрибутів, тобто, говорячи "людина", ми не маємо на увазі когось певного, хто має певний овал обличчя, колір волосся або очей тощо. Це не дозволяє уявному враженню про “стороннього" сформуватися в чіткий образ, а тільки дає можливість абстрактно та емоційно переживати присутність “когось”. У той же час зберігається логічне мислення, а відсутність чуттєвих образів створює подвійну орієнтацію: людина знає, що стороннього немає, але не може позбавитися від неприємних, емоційно важких переживань.

Тривала сенсорна недостатність і самотність сприяють перетворенню ейдетичних образів у галюцинації, що є ознакою розвитку психічного розладнання. Як тільки організм звикає бачити привиди і розмовляти з ними, звичні образи починають виникати кожного разу, коли відтворюється першопричина. Галюцинації виникають у людей, для яких природною є містична орієнтація ідеологічних уявлень. Наприклад, у індійців, зулусів, малайців, індіанців, греків, римлян та представників інших народів. До цієї ж групи явищ належать і видіння християнських святих, пустельників, монахів. Подібні переживання характерні також для людей певних професій, яким доводиться тривалий час знаходитися в напівтемряві або у повній темряві: робітників кінофабрик, кіностудій, фотолабораторій, спелеологів тощо. Багато письменників, поетів, художників для активації творчої уяви вдаються до самоізоляції.

Специфіка функціонування другої сигнальної системи лежить і в основі формування магічних уявлень про зв'язок усіх подій і явищ. А саме, слова в уяві людей ототожнюються з тими об'єктами, котрі вони визначають. Це створює уявлення про те, що, маніпулюючи словами, можна одночасно маніпулювати цими об'єктами. Другій сигнальній системі належить головна роль в усій рефлекторній діяльності людини, слово може примусити людину страждати і заспокоїти, може спонукати перебороти навіть інстинкт самозбереження.

Фізіологічна причина таких явищ полягає в тому, що більшість регуляторних центрів вегетативних процесів людини знаходиться в довгастому мозку, а деякі з них – у середньому та проміжному мозку. Усі ці відділи нервової системи знаходяться під контролем кори головного мозку, де містяться мовні центри людини (друга сигнальна система), тобто за допомогою слів можна керувати внутрішніми процесами людини, що має свої наслідки у вигляді навіювання. У магічних обрядах застосовується елементарний прийом, який базується на вірі в силу слова: назва предмету ототожнюється з самим об'єктом, створюючи враження, що за допомогою слова можна ним керувати на відстані за допомогою заклинань. Для підкріплення цієї ідеї в уяві людини, котра очікує певної допомоги від потойбічних сил, використовуються і матеріальні предмети, що належать особі, на яку спрямовується дія закляття (волосся, нігті, зуби, речі, зображення тощо);

5. Психічні автоматизми – відчуваються голоси, що наказують виконати якісь дії. Це характерно для деяких психічних захворювань і супроводжується втратою волі. Їх поява оцінюється людиною як “голос Бога” чи якоїсь іншої “вищої сутності”, котра проголошує нові закони, розкриває таємниці Всесвіту тощо. Подібні психологічні аномалії можуть бути і в здорових людей у періоди розумового і фізичного напруження, духовного підйому. У деяких випадках під час психічних автоматизмів з'являються зорові галюцинації, спрямовані назовні, наприклад, поетам і письменникам вважається, що їх творіння не належать ним, а навіяні кимось, хто вселився у їх тіло й існує самостійно.

При психічних автоматизмах спостерігається розщеплення свідомості, тобто порушується функціонування самосвідомості. У звичайному стані всі свої вчинки, почуття, думки людина відносить до власного “Я”. Основу відчуття самого себе утворює певний життєвий тонус і численні відчуття. Фізіологічно функціонування самосвідомості забезпечується скоординованою діяльністю різних систем головного мозку навколо єдиного домінуючого осередка, котрий і забезпечує переживання актуального “Я”. При певних обставинах ця система може розщеплюватися на підсистеми з власними домінантними центрами. Тоді кожна підсистема починає існувати автономно і продукувати нав'язливі думки, слова, образи. Наприклад, іноді важко позбавитися від якоїсь мелодії тощо;

6. Різні психічні захворювання в багатьох випадках викликають змінений стан свідомості, котрий приводить до виникнення яскравих галюцинацій і візіонерства. Подібні стани психіки створюють власну внутрішньо несуперечливу картину світу, яка виглядає достатньо переконливо для інших і має єдиний недолік: вона базується на суб'єктивних відчуттях і має мало спільного з реальним світом. Такі аномалії психічного відображення характерні для багатьох містиків, які страждали від нервових розладнань різних типів і відіграли значну роль у становленні магії, різних релігійних напрямів і сект. Наприклад, при епілепсії спостерігаються синдроми “загибелі цивілізації”, які супроводжуються різними апокаліптичними галюцинаціями;

7. Гіпнагогічні стани відзначаються видіннями на межі реальністі – сон-реальність, тобто характерні для дрімання. Розуміння природи зміни стану свідомості в цей час потребує більш детального огляду природи сну. Справа в тім, що сон складається з чотирьох фаз: розслаблене неспання, дрімота, сон середньої глибини, глибокий сон. Вони супроводжуються гіпнотичними фазами, під час яких можуть виникати гіпнагогічні уявлення. Розрізняють декілька гіпнотичних фаз сну: зрівняльна (сильні й слабкі подразники викликають однакову реакцію організму), парадоксальна (слабкий подразник може викликати сильну відповідь) та ультрапарадоксальна (позитивний подразник, котрий у нормі викликає збудження і активну реакцію, призводить до гальмування, і навпаки; наприклад, собаці пропонують їжу, а вона відвертається, а коли забирають – тягнеться за нею). В останній фазі ствердження або уявлення “Я один” відразу активізує протилежне – “Тут є ще хтось”. Подібні уявлення, як правило, швидкоплинні й забуваються. Внаслідок порушення процесів засинання на них може сконцентруватися увага і такі стани залишають глибокий слід у пам'яті. Це зумовлюється аномальною фіксацією парадоксальної та ультрапарадоксальної стадій, що веде до виникнення галюцинацій. Подібні явища характерні для різних емоційних станів (тривожності тощо), спостерігаються під час безсоння або примусового позбавлення сну. Ці особливості нерідко використовуються для викликання галюцинаторних переживань містичного характеру (молитви протягом усієї ночі, регулярні нічні молитви з короткими перервами на сон тощо);

8. Музикальні ритми, скандування широко використовуються в багатьох містичних і екзотичних культах для досягнення ритуального трансу. Вони виконують роль синхронізаторів мускульної активності, що керується центральною нервовою системою. Нерідко музикальне супроводження певних заходів здійснюється в діапазоні альфа ритму головного мозку (8 – 15 Гц). Виникнення резонансу призводить до захисної реакції у вигляді виділення ендогенних опіатів (ендорфіни, енкефаліни тощо). Суб'єктивно це відчувається як ейфорія, задоволення, можливі неочікувані видіння, тобто відтворюється ефект наркотиків, але вони мають ендогенне походження. Така зміна свідомості суттєво полегшує процеси керування вчинками людей, підкорює їх волю впливу “вчителя”, шамана, гуру і подібних “наставників”. Можливий навіть спазм судин головного мозку, аналогічний до епілептичного нападу, а також масові (каскадні) реакції невротичного характеру. У групі вони значно посилюються внаслідок імітаційної поведінки.

9. В усіх випадках змінені стани свідомості пов’язані з втратою відчуття часу, змінами форми вираження емоцій, викривленням сприйняття і відчуття власного тіла, гіпернавіюваністю. Крім того, будь-яке гальмування психічних процесів (внаслідок змінених станів свідомості) жорстко обмежує арсенал пристосувальних властивостей і людина опиняється в тенетах власної уяви, втрачає здатність розрізняти реальність і уявлення, не може виробляти адекватні реакції поведінки і стає покірним знаряддям у руках тих, кого сприймає за лідера (різновид імітаційної поведінки).

Подібні психологічні реакції, внаслідок невизначеності соціальної ситуації і дезорієнтації особовості, можуть поширюватися в суспільстві на зразок епідемії, що добре відомо ще з часів середньовіччя. За статистичними даними кожен четвертий громадянин Росії потребує госпіталізації з діагнозом “самонавіювання”(плацебо), кожен другий знаходить у себе ознаки захворювання, якого немає. Здорову нервову систему мають лише 25% дітей, не говорячи вже про дорослих. Дві третини пацієнтів поліклінік потребують, перш за все, допомоги психотерапевта, а потім уже лікаря відповідної спеціалізації. Одна третина потребує допомоги тільки психотерапевта. Людина здатна “з нічого” вигадати собі хворобу, а нервова система здатна її імітувати (від фальшивої вагітності до пухлин), тобто самої хвороби немає, а всі симптоми є.

10. Основним видом нервових захворювань, які надзвичайно посилюють ефект навіювання, є істерія. Її патофізіологічні механізми були розкриті І. П. Павловим: на фоні природженого слабкого типу нервової системи в корі головного мозку при сильних афектах (бурхлива короткочасна емоція) розвиваються гальмівні процеси. Поширення гальмування на інші ділянки неокортексу призводить до вивільнення підкіркових автоматизмів з-під контролю актуального “Я”, стимулюються наслідувальні реакції. Носіями подібних психічних розладів, в першу чергу, є люди істероїдного типу, для яких характерне викривлення реальних відносин, відсутність просторово-часових меж, нездатність відрізнити фантазію від реальності, події, що мали місце уві сні, від подій, що сталися насправді. Деякі уявні образи в них настільки яскраві, що переходять у відчуття. Це своєрідний захист від психічних травм реальності. Істерія спостерігається, звичайно, у людей з досить низьким інтелектом і високою активністю підсвідомості, котра домінує над свідомістю. Вони відзначаються певною функціональною недорозвиненістю кори, внаслідок чого характеризуються підкорковим рівнем прийняття рішень. Це характерно для вищих тварин, дітей, людей у глибокій старості, малограмотних, соціально пригноблених. Інша причина істероїдності пов’язана з фізіологічним механізмом ігнорування більшості соціальних заборон: зі свідомості вилучаються негативні явища реальності, котрі обмежують сферу “хочу”. Дія такого механізму перетворює “не можна” в “можна, якщо дуже хочеться”. Це так звані аморальні істероїди. Вони також поповнюють череду марновірних людей, які легко піддаються навіюванню.

Свідома діяльність виникає в тому випадку, коли одночасно працюють два такі великі блоки або рівня психічної саморегуляції, як особовість і пізнавання. Анатомічно вони представлені лобовими частками і тім’яною областю. Якщо ці блоки працюють окремо, то можна говорити про несвідому психічну діяльність. Усі відділи головного мозку і його функції взаємозалежні, але можна вважати, що ритуальний та ієрархічний аспекти нашого життя знаходяться під сильним впливом рептильного комплексу, котрий є спільним для людини і рептилій (найдавніші утворення головного мозку). Альтруїстичний, емоційний і релігійний аспекти нашого життя значною мірою керуються лімбічною системою (молоді кортикальні структури – поясна звивина, давні кортикальні структури – гіпокамп, підкіркові утворення – мигдалина, деякі ядра таламусу, гіпоталамус). Вони спільні для нас і ссавців, а, можливо, і птахів. Ритуали, релігійні уявлення та емоції відіграють надзвичайно важливу роль у житті людей, а відповідні їм анатомічні структури мають найбільш давнє еволюційне минуле, тобто вони є у кожної людини (свідчення про спільне походження з іншими тваринами) і займають значну частину її мозку. Але ще більш важливим є те, що тільки людина здатна до логічного, абстрактного, концептуального мислення. Для появи цієї властивості повинні були пройти мільйони років еволюції, мільйони років спроб і помилок. Тому віддавати такі, набуті у надзвичайно важких умовах існування, прогресивні досягнення на поталу різним шахраям можуть дозволити собі лише вкрай психологічно пригноблені та дезорієнтовані люди для стабілізації та рятування власної психіки.

⇐ Предыдущая 13 14 15 16 171819 20 21 22 Следующая ⇒