Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Перші палеоантропи.

Людина-попередник, або людина попередня (лат. Homo antecessor) - викопний вид людей, який існував в період від 1,2 млн до 800 тис. р. тому (рис. 60) [172, 173].

Рис. 60. Реконструкція вигляду людини попередника [172, 173].

Голова H. antecessor відзначається незвичайною сумішшю характерних рис неандертальця і сучасної людини. У них були великі надбрівні дуги, довга і низька черепна коробка, масивна нижня щелепа без підборіддя і великі зуби, як у неандертальця. Обличчя, навпаки, було відносно плоским і не видавалося вперед, тобто було схожим на обличчя сучасної людини. Ріст - 1,6-1,8 м, об'єм мозку - близько 1000 см³. Для них характерний конкурентний канібалізм.

«Гейдельберзька людина» (лат. Homo heidelbergensis), названа так на честь Гейдельберзького університету) – вимерлий вид роду Homo, який, можливо, був прямим предком як неандертальця в Європі так і людини розумної (рис. 61) [42, 130, 164, 172, 173].

Походять з тієї ж популяції, що і людина попередня. Носії ашельської культури. Найкращі рештки цих гомінідів датовані від 600 до 400 тис. років тому. Усі розрізнені знахідки мають одну спільну рису: мозаїчне переплетіння дуже архаїчних і сучасніших ознак своєї морфологічної будови, що й дало підстави для виокремлення „архаїчних сапієнсів”. Згідно з сучасними уявленнями, вони належали до біологічного виду Homo heidelbergis („гейдельберзька людини”), який сформувався на теренах сучасної Африки близько 800-900 тис. років тому.

Рис. 61. Реконструкція людини гейдельберзької [164].

За даними археології, основу життєдіяльності „гейдельберзької людини” становило загінне полювання на великих тварин, ефективність якого забезпечувалась багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, використанням вогню. У пошуках здобичі колективи „архаїчних сапієнсів” постійно переміщались із місця на місце, поступово освоюючи регіони з помірним, прохолодним кліматом. Рятуючись від холоду, вони активно освоювали печери і навчились будувати штучні житлові конструкції.

Мав наступні риси [42, 130]:

· об’єм мозку досягав 1100-1400 см³ (рис. 62) [143];

· добре розвинута тімяна доля мозку, особливо нижня доля, що свідчить про прогноз та планування дій;

· розвинутий центр Брока, а також центри, які відповідають за жестикуляцію та узгодженість мови, 100%-на наявність мови;

· житла ділили на 2 зони, внутрішню (з вогнищем) та зовнішню (сміттєву), наявність парної сім’ї (можливо кількість вогнищ відповідає кількості елементарних сімей);

· повноцінне використання вогню;

· наявність одягу;

· ашельська культура (шліфовка деревяних знарядь з допомогою вогню, рубила, відщепи, скребки, на ковальні, «молотки» для розколу горіхів, використання кременю, метальні списи, біфаси, використання техніки «левалуазського розщеплення», списи з кам’яними наконечниками);

· широка всеїдність (горіхи, зерна, жолуді, маслини, виноград, стіракс, краби, риба, черепахи, слони, парнокопитні, собаки, гризуни), полювання на велику здобич.

1 2

Рис. 62. Реконструкції ендокранів людини гейдельберзької (1) та близької до неї людини родезійської (2) [143].

Риси культури ранніх палеоантропів [20, 42, 44, 45, 59, 60].

Ашельські стоянки (стоянки пізніх архантропів – людей попередніх та гейдельберзьких), які належать вже до середнього плейстоцену, характеризуються більшою різноманітністю ретушованих знарядь і помітним удосконаленням техніки їх обробки. Застосовується техніка «м’якого удару»: замість кам’яного використовується відбійник із твердих порід дерева або кістки. Внаслідок цього відколювалися довші й тонші відщепи. Знаряддя мали більш правильну форму, але для їх виробництва потребувалося значно більше праці й уміння. Це були перші вироби, котрі відповідали певним стандартам і виготовлялися за встановленими зразками. Ашельський тип культури був поширений в усьому світі, і тільки на Далекому Сході робили більш примітивні знаряддя з одним робочим краєм. Але згодом вони удосконалилися й у цьому регіоні, що мое свідчити про міграцію носіїв культури на схід та метисизацію.

В усіх популяціях гомінід спостерігалося багато загальних рис відносно трьох основних моментів праці: подібними були предмет праці, засоби праці й методи виготовлення знарядь. Предмети були такими ж як і в шельській культурі: камінь середніх розмірів і дерево, іноді кістка. Спеціальних засобів праці для отримання більш досконалих знарядь, як і раніше, ще не виготовляли. Іноді використовували вогонь і воду як спосіб впливу на предмет. Основним методом для виготовлення знарядь залишалося відбивання каменю. Суттєвою відмінністю, у порівннянні з шельскою культурою, було лише збільшення діапазону способів використання знарядь для того, щоб рубати, різати, підкопувати, виконувати більш тонкі операції з обробки шкір (зішкрябувати, зрізати тонкими шарами) тощо. Подібні прийоми застосування знарядь ще зосталися в межах задоволення безпосередніх біологічних функцій (їжа та оборона) і розраховані на контактну дію. Загалом техніка шеля й ашеля прогресувала в напрямі збільшення числа сколів для одержання певного знаряддя. Ашельські рубила (рис. 63) [20, 42, 130] мали більш правильну геометричну форму, що свідчить про подальший розвиток нервових процесів у людей того часу.Використовувалось Левалуазьке розщеплення нуклеусів, що дозволяло робити вироби пласкі з одного боку, черепахоподібні – з іншого, що робило можливим створення наконечників списів.

Рис. 63. Ашельське рубило [20].

Збільшення розмірів головного мозку відбувалося поступово без помітних стрибків, але спостерігалися певні якісні відмінності, пов’язані з особливостями трудових навичок [44, 45, 46]:

· змінювався розподіл уваги, котра концентрувалася на предметі праці. В численних дослідах було встановлено, що мавпи, навіть коли зосереджувалися на обробці якогось предмету, основну увагу звертали не на той об’єкт, котрий оброблявся, а на той, який знаходився в руці. Гомініді концентрували увагу вже на предметах праці, тобто на самих знаряддях;

· зростала зосередженість при виготовленні знарядь. Це було б неможливим без збільшення ролі вищого кіркового гальмування (осередок інтенсивного росту бічного краю лобових часток, поле 45 попереду від зони Брока). Диференціювалися силові прийоми (для створення рубила потрібні були удари з одним силовим навантаженням, а для ретушування – з іншим). Подібне гальмування одних процесів з метою переходу до інших у сучасної людини здійснюється лобовими частками. Крім того, без відповідного розвитку цих структур було б неможливим і виникнення членороздільної мови;

· другий осередок інтенсивного росту, характерний для людей ашельської епохи, був розташований попереду від премоторної зони і межував з центром Брока (поле 44). Його поява свідчила про те, що функція гальмування, котра досить добре була розвинена в ашельських людей, мала відношення не тільки до виготовлення знарядь, але і до вимовляння звуків. Внаслідок цього постало питання про можливість існування мови в пізніх архантропів. У сучасних людей звукова мова локалізована не тільки в центрі Брока, але і у тім’яно-скроневій та нижньо-лобовій ділянках. Усі ці структури вже достатньо розвинені в людей ашельської епохи внаслідок розвитку трудової діяльності, тому однозначно виключити можливість існування мови в цієї групи архантропів поки що не має достатніх підстав;

· потреба постійного зорового контролю за процесом виготовлення знарядь і кінцевим результатом. Особливість цього контролю – це багатоетапність зорової рецепції та постійне її співставлення з абстрактно задуманою формою. Це стало можливим після формування зворотної аферентації від зорового аналізатора, спрямованої на визначення необхідності продовження, зміни або припинення діяльності. Із цими властивостями психічного відображення пов’язані кіркові поля зорової зони, очнорухове поле № 8 лобової частки. В еволюційному плані спочатку сформувалася кора нижньо-тім’яної і тім’яно-висково-потиличної, а потім і лобової часток;

· формування ефекту випереджаючого відображення: людина почала використовувати відщепи (другорядний продукт праці), не дочекавшись остаточного виготовлення самого знаряддя. Стабілізувався цей процес, коли людина почала виготовляти знаряддя закріпленої форми із самих відщепів без багатьох проміжних етапів.

Еволюційний розвиток подібних перетворень головного мозку і психічного відображення, у сполученні зі специфікою трудових процесів, призвів до того, що верхній плейстоцен вже характеризувався однотипністю знарядь у Європі, Африці та Індостані. Це дозволяє припустити наявність універсальної моделі способу життя для усіх заселених районів. Іншими словами, у жодному регіоні Землі пристосування гомінід до середовища не могло здійснюватися тільки за рахунок суто біологічних адаптацій. Переважне виживання забезпечувалося зовсім іншими засобами: за допомогою свідомості, трудової діяльності і соціального спілкування. Такий адаптивний комплекс виявився універсальним і забезпечував виживання в усій Ойкумені (заселена людиною територія Землі).

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 141516 17 18 19 Следующая ⇒