 |
Тема 7. Неоантропи та їх виникнення.
|
|
|
|
Безпосередніми предками сучасних людей були африканські популяції гейдельберзької людини (Homo rhodesiensis), що окремими авторами виділяються в вигляді окремого виду – людини Родезійської (людина із Брокен-Хілл).
Людина Родезійська, як висхідна предкова форма сучасних людей.
На основі аналізу супутніх кам'яних знарядь і решток тварин, вік цього таксону оцінюється від 130-300 тис. років до 490 тис. років або навіть більше.
Характерною особливістю родезійської людини є суміш архаїчних та прогресивних рис будови (рис. 70) [165, 172, 173].
Рис. 70. Реконструкція зовнішнього виду людини родезійської [165, 172, 173].
Обсяг черепної коробки становить близько 1280 см3. Лобна кістка вкрай примітивна, з дуже масивними надбрівними валиками, а скронева майже така ж, як у сучасних людей. Реконструкція ендокрану цієї людини (рис. 62) [143], свідчить також про майже сучасний стан будови скроневої долі мозку. Будова збережених кісток посткраніального скелету також практично сучасна. За аналогією з сучасними людьми, виходячи з розмірів кісток кінцівок, ріст оцінюється приблизно в 178,9-184,4 см. Пропорції тіла вузькі, витягнуті, граційні.
Спочатку родезійська людина розглядалася як представник нового виду Homo rhodesiensis. У 1928 році цей вид був виділений Пайкрафтом в окремий рід Cyphanthropus і отримав назву Cyphanthropus rhodesiensis. В даний час більшість дослідників відносять родезійську людину до виду гейдельберзьких людей. Однак, можлива і більш дробова класифікація, в якій до гейдельбержців відносяться тільки європейські форми, проміжні між людиною-попередником і неандертальцями, в той час як африканські форми, проміжні між людиною-попередником і людиною розумною, розглядаються як самостійний вид Homo rhodesiensis. Від даного таксону походять всі предки людини сучасного типу.
|
|
|
Людина Хелмі.
Наступним предком людей сучасного типу є людина хелмі (рис. 71) [130]. Це назва виду людей, запропонована для плейстоценових гомінідів, що мають перехідні характеристики між Homo heidelbergensis і Homo sapiens (развинений рель’єф надбрів’я, похилий лоб, низьке лице, альвеолярний прогнатизм, але при цьому: досить високе слепіння черепу, великий об’єм мозку, глубокі іклові ямки, низькі очні орбіти, широкий носовий отвір).
Рис. 71. Людина хелмі (Homo helmei) та знаряддя Сонгайської культури [130].
Підставою для виділення нового виду послужила знахідка Томасом Ф. Дрейером в 1932 р. черепа в південноафриканському місцезнаходженні Флорісбад (провінція Фрі-Стейт), що відрізняється мозаїкою перехідних рис.
Спочатку вік знахідки оцінили в 40 тис. років, але в 1996 році вік був уточнений – 270 тис. років. Також до Homo helmei іноді відносять неафриканські знахідки: Понтневідд (Уельс), Ерінгсдорф (Німеччина), Зуттіе (Ізраїль), Нармада (Індія), Маба, Далі, Цзіннюшан (Китай). Американські антропологи Б. Вуд і М. Коллард зближують череп з Флорісбаду з родезійською людиною з Кабве і відносять його до виду Homo heideldergensis.
Перші неоантропи.
Людина розумна найстаріша (лат. Homo sapiens idaltu) – один з найдавніших представників людей сучасного виду знайдений на території Ефіопії у селища Кібіш ще Річардом Лікі ще 1967 року (Омо I, Омо II) [42, 130]. Вік знахідки виявився – 195 тис. р. При цьому лише в 1997 р. групою палеонтологів з Каліфорнійського університету під керівництвом Тіма Вайта були знайдені нові знахідки цього таксону і результати їх дослідження були опубліковані в 2003 році. «Ідалту» афарською мовою означає «старший, найстаріший». Приблизний вік знахідки – 160 тис. років. В Марокко були знайдені знахідки близької до неї людини із Джебель-Ірхуд, також віком 160 тис. р. т., знахідки якої були палеогенетикам із інституту Макса Планка в 2007 році визначені як давня форма людини розумної.
|
|
|
Передбачається, що цей підвид, що володів рядом архаїчних краніологічних ознак, міг бути безпосереднім предком сучасного підвиду Homo sapiens sapiens.
Рис. 72. Людина старійшина та близька до неї людина із Джебель-Ірхуд.
[169, 172, 173].
Вони мають яскраво виражені лицеві ознаки сучасної людини – опуклий лоб, гладке лице, зменшені надбровні дуги. Цим вони відрізняються від відомих науці більш давніх предків людини, для яких були характерні вузькі лоби та масивні брови. Саме у відповідності до даних генетики найдавніші лінії переважної більшості людей мають вік 160-2009 тис. р.т, за виключенням окремих груп населення Західної Африки, що мають вік чоловічих у-хромосом, рівний 325 тис. р. т. Можливо мова йде про послідніх представників попереднього виду, що були поглинуті неоантропами.
Зовнішній вигляд перших неоантропів характеризується вже такими ознаками: зріст 170-180 см, вага 68-70 кг, кістки скелета більш міцні, ніж у сучасної людини, надбрівні валики відсутні, є справжнє підборіддя. Процес зміни об'єму головного мозку в період пізнього палеоліту відзначався тими ж рисами, що і в мустьєрську епоху: зростала мінливість (від розмірів, які були близькими до палеоантропів, до сучасних) і зменшувалися темпи росту. Об'єм головного мозку в середньому складав приблизно 1600 см3.
Окремі ланки мозку розвивалися нерівномірно, а саме: тім'яно-скроневий осередок росту, який був характерним для давніх людей, існував ще майже у половини кроманьйонців, а прецентральний осередок, на відміну від того, що був у палеоантропів, уже анатомічно не виділяється і за будовою наближається до сучасного; верхньо-тім'яна частка збільшується рівномірно і досягає максимальних розмірів на пізніх етапах антропогенезу; потилична частка зменшується, особливо наприкінці пізнього палеоліту.
Головним осередком інтенсивного розвитку головного мозку в пізньопалеолітичних людей була префронтальна передньолобова ділянка. Тут знаходяться кіркові поля третинного аналізу (№ 9, 10, 11, 45, 46). Функціонально вони мають відношення до найбільш високо інтегрованих форм цілеспрямованої діяльності, до кірково зумовленої поведінки (людина спочатку думає, а потім робить). Розвивається система асоціативних зв'язків із багатьма іншими ланками кори і підкірковими структурами, особливо з мозочковою системою, що забезпечує сумісну роботу всіх формацій головного мозку. Подібне розростання білої речовини призводить до того, що поверхня півкуль піднімається і розширюється, ускладнюються зв'язки мозолистого тіла з новою корою правої та лівої півкуль. Поглиблюються первинні борозни, з'являються вторинні та третинні. Прискорено розвиваються філогенетично нові ділянки кори за рахунок відносного зменшення старих. Загалом можна стверджувати, що в антропогенезі поступово зменшуються темпи росту тих зон кори, які пов'язані з чуттєвим сприйняттям світу, і активізується розвиток ділянок, котрі здійснюють високоорганізовані форми поведінки. Внаслідок подібних перебудов створюється функціональна єдність вищих психічних процесів і формується здатність до регуляції поведінки з урахуванням ефекту від тих дій, що виконуються.
|
|
|
Необхідність складних процесів функціонального дозрівання головного мозку потребувала більш турботливого ставлення до потомства, внаслідок чого в кроманьйонців подовжився період дитинства. Це стимулювало удосконалення соціальної організації, її спрямовування на охорону і навчання дітей. Розвиток соціальної та трудової діяльності призвів до зміни тривалості життя, яка в середньому почала становити 20 років.
|
|
|
