Тема 6. Архантропи.

Напередодні Дунайського зледеніння 1,95-0,5 млн. р. т. в східній півкулі існував, як вважають окремі дослідники один поліморфний вид людей, архантроп – Homo erectus, в межах котрого іноді виокремлюють наступні види (Homo ergaster, Homo erectus, Homo georgicus, Homo cherpanensis, Homo floresiensis, Homo antecessor, Homo heidelbergis) [42, 130]. При цьому межі зазначеної групи чітко не є встановленими. Найдавнішими з архантропів була людина працююча (Homo ergaster), що вирізнялася ареалом Африканської локалізації (1,75-1,5 млн. р т.) та перша з людей на Євразійському континенті – людина грузинська (Homo georgicus), залишки якої датуються 1,95 млн. р. т. Найпоширенішою все ж є Homo erectus, що існувала з 1,55 до 0,350 млн. р. т. (пітекантропи, синантропи, атлантропи, чадантропи, люди з річки Соло). Найпізнішими з відомих представників архантропів можна вважати людину з острова Флорес, що існувала до 0,025 млн. р. т. Існує крім того спірне питання щодо належності до групи архантропів також людей попередніх (Homo antecessor), людей гейдельбергських (Homo heidelbergis), а також протосапієнсів Африки та Європи. Ці представники у відповідності до сучасних уявлень є загальними предками як сучасної людини, так і неандертальця, денисівця, родезійської людини. Іноді їх відносять вже до палеоатропів. Межа між цими двома групами нечітка і викликає багато запитань.

Різноманіття архантропів.

Найбільш ранній вид архантропів – людина працююча.

Люди́на працю́юча (лат. Homo ergaster) — вид роду Homo, що разом із Людиною прямоходячою (лат. Homo erectus), прийшов на зміну Людині умілій (лат. Homo habilis). Час існування — 1,75-1,5 млн років тому. Основні знахідки – в Кенії, Танзанії, Грузії (рис. 53, 54, 55) [130, 164].

Знахідки в Дманісі (Грузія), що відносяться до 1,8 млн. р. т., – є першим свідченням виходу первісної людини за межі Африки. Іноді знахідки в Грузії відносять до окремого виду – Людини грузинської (лат. Homo georgicus) [42, 130]. Судячи по істотній зміні будови тіла (вищий зріст, довші ноги), людина працююча зайняла нову екологічну нішу – відкриті вторинні савани.

Рис. 53. Люди працюючі (реконструкція), (Walking With Cavemen,

[164]).

Мала тверду, випрямлену ходу, зформоване склепіння підошви. Остаточний перехід до життя на відкритих місцевостях спричинив швидке розселення людини працюючої за межі африканського континенту.

Людина працююча зробила важливі відкриття: навчилася виготовляти ручні кам'яні рубила і використовувати вогонь. Це вже мисливець, здатний до полювання на велику здобич, тривалого переслідування здобичі, що значно розвивало логіку слідопита. Найдавніші випадки використання вогню відомі із стоянок в Східній Африці датованих 1,5-1,7 млн років тому (Чесованжа, Гомборе I, Кообі Фора). Моливо існував культ вогню, про що свідчить обкладання вогнищ камінням. Скелет людини працюючої в цілому вже близький до скелета сучасної людини. Об'єм мозку становить приблизно 800-900 см³, у деяких випадках менше — 700 см³ (для знахідок в Даманісі), зріст – 130-175 см. Особини швидко розвивалися і рано дорослішали, повністю формувалися вже до 12 років. Зменшився розмір зубів по відношенню до розміру тіла. Наявність склепіння підошви, що збільшило амортизаційну здатність під час руху. Посилився рельєф мозку в районі зони Броку (моторний центр мови), зріс розмір частини нижньо-тімяної зони (відповідає за чутливість рук та їх моторику), зросла потилична зона (відповідає за первинну обробку зорової інформації). Існував вже розподіл праці між статями,зменшився статевий диморфізм, посилився взаємозв’язок між їжею та «сексом», посилення зв’язків між матір’ю та дитиною, зростання чоловічого внеску в потомство, збільшення піклування про дітей, народження дітей з недорозвинутим мозком, довге дитинство.

 

Рис. 54. Скелет хлопчка з о. Туркана [130].

 

Люди́на прямоходя́ча (Homo erectus, застаріла назва – архантроп) – вид роду Homo, який розглядають як один з безпосередньо передуючих сучасній людині. Вважається, що еректуси з'явилися під час виходу людей зі Східної Африки в епоху середнього плейстоцену, еволюціонували від людини працюючої (Homo ergaster) або її попередників, і вже 1,6 млн. р. т. через Близький Схід вони широко заселили Євразію аж до Китаю (Юаньмоуська людина) [20, 42, 44, 46, 49, 59, 60, 130]. Не слід забувати при цьому, що в той же час продвжують існувати також і африканські популяції архантропів, які зараз не відносять до цього виду. Дослідження ДНК викопної X-хромосоми у 2008 році привело до висновку, що азіатський вид Homo erectus цілком міг схрещуватися з Homo sapiens і бути предком сучасних людей по змішаних лініях (не по прямій чоловічий і не прямій жіночої). Зараз представниками цього виду вважають переважно азійські популяції людей (H. e. lantianensis, H. e. palaeojavanicus, H. e. pekinensis, H. e. nankinensis, H. e. wushanensis, H. e. yuanmouensis, H. e. soloensis). Останнім представником зазначеної групи є людина флоресійська, що жила на о. Флорес, ще 25 тис. р. т.

Рис. 55. Людина грузинська (реконструкція вигляду), [130].

Представники цієї популяції є типовими архантропами [42, 130].

Представники цього виду мали зріст 150-175 см, масу тіла від 40 до 73 кг, кістяк несуттєво відрізняється вже від скелета сучасної людини, але сильно розвиненими були надбрівні валики і потилична частина голови, справжній підборідний виступ – відсутній (рис. 57). Череп масивний, у скроневій частині сильно звужений (ознака, яка характерна для шимпанзе), щелепи великі, чоло низьке, ніс плаский. Розмір головного мозку складав 775-1 215 см³. Велика мінливість цієї ознаки свідчить про те, що інтенсивно йшли процеси перебудови мозку і виникали різні варіанти його структури.

Пізня форма азійських архантропів – людина флоресійська мала об’єм мозку близькь 400 см³, що є свідченням тривалої деградації внаслідок інцесту, в умовах островної ізоляції (зріст – 0,8-1м) [42, 130]. ЇЇ належність саме до архантропів доводить примітивна будова передплечових та плечових кісток (у людини розумної локтева та плечова головка можуть повертатися на 145-165°, у них – 110°), що зумовлювало їх сутулість під час роботи. Це характерно і для класичних архантропів. Кіски зап’ястя тако мали примітивну будову, як і у інших архантропів. Для неї характерний також великий розмір підошви, довгі пальці ніг, при цьому великий палець вкорочений (добре ходила, але погано бігала), слабке склепіння підошви.

Для розуміння еволюційного значення подібних процесів у антропогенезі треба враховувати деякі загальні принципи самоорганізації складних систем (від фізико-хімічних до соціальних). Будь-яка структура, що складається з декількох компонентів з елементами невизначеності (на нижчому рівні організації це може бути навіть електрон), внаслідок накопичення випадкових відхилень від гомеостазу неминуче опинеться в ситуації, коли вона вже не зможе зберігати попередню організацію. Починається пошук нових форм достатньо сталої будови чи функції. Це провокує зростання мінливості й утворення найрізноманітніших систем. Їх досконалість перевіряється зовнішнім середовищем: залишаються тільки ті варіанти організації, які забезпечують виживання особин. Позосталі форми гинуть.

 

 

Рис. 56. Різноманіття архантропів: ряд зверху – яванський пітекантроп (ліворуч) та синантроп (праворуч), знизу – людина флоресійська [130].

протягом більш або менш тривалого часу. Особини, що залишаються, отримують перевагу в розмноженні та заселенні екологічних ніш.

Таким чином, ті ознаки, які забезпечують пристосованість і виживання особин, закріплюються в популяціях і розвиваються прискореними темпами. Висока швидкість еволюції зберігається лише певний проміжок часу, доки система не досягне рівноваги. Потім певний час зберігається стабільність структури і функції системи, коли вона існує без суттєвих перетворень. Але накопичення нових відхилень від гомеостазу внаслідок статистичного характеру переважної більшості природних процесів знову виведе систему зі стану рівноваги. Розпочнеться новий виток пошуку оптимальних варіантів структури і функції у змінених умовах довкілля. Загальна схема виглядає таким чином: неминуче змінюються внутрішні або зовнішні умови, що викликає зростання мінливості й пошук нових адаптацій. Вони поширюються у популяціях і діють протягом обмеженого відрізку часу. Потім цикл повторюється.

Аналогічна ситуація багаторазово складалася і під час антропогенезу, забезпечуючи формування такої організації головного мозку, яка реалізувалася в пластичному психічному відображенні та гнучкій поведінці, що і призводило до високої конкурентної здібності гомінід. Еволюція гомінід із самого початку спрямовувалася не на збільшення розмірів головного мозку, а на розвиток якісно іншої системи зв'язків між окремими нейронами і ланками головного мозку.

На ендокрані (відбиток внутрішньої поверхні черепа) архантропів уже спостерігається асиметрія борозен головного мозку (рис. 57) [142, 143].

 

Рис. 57. Череп та реконструкція ендокрану мозку людини випрямленої [142, 143].

В лівій півкулі лобова частина має більш виражений гомінідний характер, що може бути пов'язаним з праворукістю архантропів [44, 46, 143]. Між скроневою та лобовою частками мозку з'являється досить довга і широка щілина, змінюється лобовий край, особливо його задня частина, де формується латеральний горбок, який відповідає центру Брока. Розрізняється більше випинань осередків інтенсивного росту нижньо-тім'яної, верхньо-скроневої і нижньо-лобової ділянок. Тут знаходяться зони третинного кіркового аналізу узагальнених абстрактних сигналів, які вже були попередньо обробленими в зонах первинного (центральні ядра аналізаторів, безпосередня сенсорна рецепція) і вторинного (периферійна зона аналізаторів, початковий синтез інформації від різних рецепторних зон) кіркового аналізу. Особливе значення для ефективного протікання цих процесів має нижньо-тім'яна підобласть. У сучасної людини вона інтегрує слухову, зорову і тактильну рецепцію. На цій основі здійснюється стереогноз, встановлюються зв'язки між окремими подіями та явищами, відбувається розуміння чужої і власної мови, стають можливими письмо і рахування. Нижньо-тім'яна підобласть, як правило, не має безпосередніх контактів з аналізаторами. Вона одержує інформацію із інших кіркових зон через спеціальні ядра зорового горба проміжного мозку.

 

 

Рис. 58. Карта і нумерація цитоархітектонічних полів головногу мозку людини розумної (для порівняння з мозком архантропів) [47]: зверху – зовнішня поверхня півкулі, знизу – внутрішня поверхня півкулі (виділені цифрами та штрихуванням). Первинні поля (субстрат першої сигнальної системи) – 1, 2, 3, 4, 17, 41. Вторинні поля (перша сигнальна система, зони складного аналізу образів) – 5, 6, 7, 8, 18, 19. Третинні поля (асоціативні зони другої сигнальної системи) – 9, 10, 40, 37, 39, 40, 44, 45, 46.

 

Внаслідок складних зв'язків і переключень між відповідними нервовими структурами здійснюється узагальнення інформації і вироблення комплексного, абстрагованого сигналу, який спрямовується у філогенетично нові поля кори (№39 і № 40) (рис. 58). Аналогічні поля є у людиноподібних мавп, але їх площа набагато менша, диференціація на підполя значно слабіша, асоціативні волокна ще не розвинені, відрізняється і клітинна структура. Внаслідок цього мавпи, навіть такі кмітливі як шимпанзе, не можуть до початку певної діяльності встановити зв'язки між різними предметами та явищами, не мають уявлення про форму.

Будова головного мозку архантропів дозволяла їм ще до початку виготовлення знаряддя узагальнити інформацію від рецепторів руки та ока, відчути вагу, форму, розмір, рельєф, колір та інші якості каменя, його просторові співвідношення з власним організмом. Ці первинні відомості відносно предмета труда з початком його оброблення доповнювалися руховими імпульсами, пов'язаними з встановленням просторово-часових співвідношень, розрахунком послідовності ударів, їх цілеспрямованості і розміру силових зусиль.

Системний взаємозумовлений розвиток головного мозку і трудової діяльності неминуче сприяв і формуванню більш досконалої комунікації. Прискореними темпами розвивалися зони головного мозку, які відповідають за мовлення, зокрема, зони Верніке і Брока. Зона Верніке розташована у скронево-тім'яній підобласті лівої півкулі, в антропогенезі виникла трохи раніше. Вона контролює розуміння мови. Її дефекти призводять до сенсорної афазії, тобто до втрати здатності розуміти чужу мову. Зона Брока сформувалася дещо пізніше. Вона розташована в задній частині лобової частки (скронево – лобова частина) лівої півкулі і контролює мовну діяльність. Це центр моторних, рухових образів слова, відповідальний за правильну артикуляцію в момент вимовляння слів. При її ушкодженні розвивається моторна афазія, тобто втрачається здатність говорити. Обидві зони в сучасної людини формуються в онтогенезі досить пізно, близько 17-20 місяців життя. Можливо архантропи мали можливість розмовляти, проте їх мова була схожа на дитячий лепіт. Удосконалення морфологічної структури головного мозку архантропів супроводжувалося її стандартизацією, тобто мінливість за цією ознакою ставала мінімальною. Паралельно відбувалася і стабілізація поведінки. Трохи збільшилася і тривалість життя, хоча 68% населення ще не доживало до 14 років.

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: