Види міжнародних економічних договорів

Основою поділу будь-яких договорів, зокрема і міжнародних економічних, є їх класифікація. Найчастіше зустрічаються такі види договорів: 1) односторонні, двосторонні та багатосторонні; 2) оплатні й безоплатні; 3) формальні, реальні й консенсуальні.

При поділі на односторонні й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи дві сторони мають відповідні обов’язки. Якщо договірні зобов’язання має лише одна сторона, то це – односторонній договір, якщо дві – двосторонній договір. Більшість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать лише окремі види договорів, наприклад договір дарування.

Двосторонні договори – це такі договори, в яких обидві сторони мають взаємні зобов’язання і відповідні права, тобто коли кожна зі сторін виступає і як кредитор, і як боржник. Міжнародні економічні договори (угоди) мають в основному двосторонній характер.

Друга група договорів — оплатні і безоплатні. Практика міжнародного економічного співробітництва та зовнішньо-економічних відносин свідчить про те, що переважно договори укладаються на взаємовигідній, оплатній основі. Це відповідає одному із уже згадуваних загальних принципів міжнародного права — принципу взаємовигоди. У межах оплатних договорів, коли одна зі сторін отримує якусь користь, вона повинна забезпечити іншій стороні відповідну, як правило, еквівалентну вигоду.

Безоплатними називаються договори, для яких не характерна взаємна компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними, договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін.

Якщо розглядати договори та зовнішньоекономічні угоди (контракти) з погляду яких-небудь фактичних обставин, то їх можна поділити на формальні, реальні та консесуальні.

До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Відповідно до чинного законодавства недотримання форми договору веде до визнання його недійсним з усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Як правило, згода, до якої дійшли сторони, має бути викладена у письмовому документі, який підписується сторонами, а якщо це передбачено законодавством, то й зареєстрована у відповідних державних органах (нотаріаті, суді та деяких інших). Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною через недодержання форми, якщо додержані вимоги законів України.

Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. До цієї групи договорів відносять, наприклад, договори позики, застави, зберігання. Проте в законодавстві Швейцарії, Польщі, Угорщини та Югославії чітко простежується тенденція ігнорування існування поняття реального договору, нехтування необхідності відмежування реальних договорів від консенсуальних. І це слід враховувати при укладенні договорів із суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності цих країн.

Консенсуальні договори — це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягнення згоди.

Існує й інша, набагато ширша, класифікація міжнародних договорів.

Міжнародні економічні договори можна поділити на кілька видів і за їхнім змістом.

Торговельні договори (інколи вони мають ще й інші назви, а саме: «договір про торгівлю і мореплавство», «договір про торгівлю і судноплавство», «торговельна угода» тощо) встановлюють принципи торговельно-економічних відносин між двома країнами, а також закріплюють певні норми (правила), що створюють правову базу таких відносин. У межах цих договорів вирішуються питання митного збору, торговельного мореплавства, транспорту, діяльності торговельних представництв та іншої діяльності юридичних та фізичних осіб на території відповідної держави.

Угоди про товарообіг укладаються між урядами країн. У них обумовлюються найменування (асортимент) і кількість товарів, які поставляються з однієї країни в іншу протягом відповідного періоду, інші питання.

Угоди про товарообіг тісно пов’язані з угодами про платежі, в яких визначено порядок їх здійснення.

Угоди про економічне і технічне співробітництво, як правило, мають комплексний, дещо універсальний і довгостроковий характер, оскільки в їх межах здійснюється діяльність зовнішньоекономічного характеру в різних галузях економічного і промислово-технічного співробітництва. Прикладами таких угод можуть бути угоди про економічне і технічне сприяння в будівництві підприємств та інших об’єктів.

Угоди про науково-технічне співробітництво передбачають діяльність зовнішньоекономічного характеру на основі дво- і багатосторонніх договорів у конкретних галузях науки і техніки. Довгострокові програми розвитку промислового і науково-технічного співробітництва — різновид, як правило, двосторонніх договорів, розрахованих на тривалу перспективу в окремих напрямах або галузях співробітництва.

Кредитні угоди — договори, в яких визначаються основні умови та принципи надання міждержавних кредитів.

Угоди про режим інвестицій укладаються між окремими країнами і визначають порядок усіх видів майнових цінностей, що вкладаються у відповідні підприємства, галузі економіки.

Податкові угоди спрямовані на усунення подвійного оподаткування товарів, послуг, що надаються в межах економічного та науково-технічного співробітництва та інші види договорів та угод.