Правові основи забезпечення виконання зобов’язань, що випливають з міжнародних економічних договорів.

Однією з особливостей міжнародного економічного права є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим державам, які діють самостійно, індивідуально або об’єднуються у відповідні міжнародні організації. Абсолютна більшість міжнародних економічних договорів і зобов’язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку. Всі суб’єкти міжнародних економічних відносин відповідно до нього повинні виконувати вимоги міжнародного економічного права, а також ті конкретні зобов’язання, що випливають із відповідних договорів. Будь-які порушення норм, що діють у цій сфері, невиконання або неналежне виконання своїх міжнародних зобов’язань є правопорушенням, тобто міжнародним деліктом, який потребує свого відповідного розгляду, з тим щоб у певний спосіб зреагувати на такий факт.

Так, у главі шостій Статуту ООН передбачені мирні засоби розв’язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжнародного економічного характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнародного миру і безпеки повинні передусім намагатися вирішувати їх через дипломатичні переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітражний або судовий розгляд, звернення до регіональних органів або іншими мирними засобами. Які засоби обрати — це справа держав, між якими виник спір.

У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати відносно іншої або заохочувати використання економічних, політичних або будь-яких інших заходів примусового характеру, спрямованих на ущемлення її суверенних прав або отримання з цього якої-небудь вигоди.

Важливі положення з цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.). У ньому, зокрема, сказано, що держави-учасниці будуть:

- розв’язувати спори між ними мирними засобами у такий спосіб, щоб не піддати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість;

- добросовісно і в дусі співробітництва використовувати такі засоби, як переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд або інші мирні засоби за їхнім вибором, включаючи будь-яку процедуру врегулювання, погоджену до виникнення спорів, у яких вони були сторонами;

- утримуватись від будь-яких дій, котрі можуть погіршити становище до такої міри, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру і безпеки, і тим самим мирне урегулювання спорів стане важчим.

Питання правового захисту інтересів сторін урегульовано і в окремих конвенціях. Так, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем і покупцем.

На забезпечення виконання зобов’язань міжнародних економічних договорів спрямована діяльність Міжнародного арбітражу, Міжнародного суду та деяких інших міжнародних структур.

Арбітражний розгляд міжнародних спорів передбачений рядом міжнародно-правових документів, серед яких можна назвати Гаазьку конвенцію про мирне розв’язання міжнародних зіткнень 1907 р., Загальний акт про мирне розв’язання міжнародних спорів 1928 р., Статут ООН, статути регіональних міжнародних організацій, Зразкові правила арбітражного процесу 1958 р., арбітражні договори та інші угоди між окремими країнами.

Прикладом такої угоди є Угода, укладена 20 березня 1992 р. у Києві між державами — учасницями Співдружності незалежних держав (СНД) про порядок розгляду господарських спорів, які по­в’язані зі здійсненням господарської діяльності. Цією угодою урегульовані питання розгляду справ, які випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між господарськими суб’єктами (підприємствами, об’єднаннями, організаціями будь-яких організаційно-правових форм, а також громадянами-підприємцями).

До засобів, які найчастіше використовуються при розв’язанні спорів мирним шляхом у процесі виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних економічних угод, належать дипломатичні переговори, посередництво, створення погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнародному арбітражі та у Міжнародному суді, а також суді Європейського економічного співтовариства.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами закордонних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками. Ефективність дипломатичних переговорів з приводу міжнародних економічних спорів, як і інших спорів, буває високою лише за умови, якщо вони ведуться на ґрунті взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності, сприяння зміцненню миру.

При посередництві у розв’язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередництва заведено називати особистим посередництвом.

У ряді випадків для розв’язання спорів створюються погоджувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причини виникнення спору та пропонують шляхи його припинення. На підставі одержаних матеріалів формулюють свої висновки та пропозиції, що передаються урядам держав, між якими виник спір.

Арбітражне вирішення міждержавних спорів економічного характеру є також одним із мирних засобів їх розв’язання.

Значний внесок у розвиток міжнародного арбітражу зробили Перша (1899 р.) і Друга (1907 р.) Гаазькі конференції миру, які були скликані за ініціативою і за активної участі російського уряду. На цих конференціях були прийняті Конвенції про мирне розв’язання міжнародних зіткнень, на основі яких лише за період з 1907 по 1914 р. було укладено 86 арбітражних угод.

У 1907 р. була підписана Конвенція про заснування Постійної палати Третейського суду. Відповідно до вказаної Конвенції звернення до арбітражу — це справа добровільна і не обов’язкова для держав, між якими виник спір. Але якщо вони вже звернулися до послуг арбітражу, то повинні підкоритись його рішенню.

Відповідно до Статуту ООН у 1945 р. був створений Міжнародний суд, який розглядає лише міжнародні правові спори (за згоди сторін, між якими виник спір).

У межах функціонування ЄЕС був створений свій Суд, який покликаний розглядати спори між країнами — членами ЄЕС. Крім того, до компетенції цього Суду входить установлення відповідності законів країн-членів положенням Договору про Європейське Економічне Співтовариство. Рішення цього Суду є обо­в’язковими для країн — членів ЄЕС, і їх виконання забезпечується, у разі необхідності, примусовим способом.

Для розв’язання міждержавних економічних спорів між державами — учасницями Співдружності незалежних держав 6 липня 1992 р. на основі Угоди Ради глав цих держав був створений Економічний суд співдружності незалежних держав (Туркмені-
стан і Україна цієї Угоди не підписали).

До компетенції Економічного суду СНД належить розгляд міждержавних економічних спорів, що виникають у процесі виконання економічних зобов’язань, передбачених угодами, рішеннями Ради глав держав, Ради глав урядів Співдружності та інших її інститутів.

Арбітражний розгляд різних спорів, пов’язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов’я­зань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв’язання. Слід виділити дві різновидності Міжнародного арбітражу. Перша — це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов’язаних з їх невиконанням. Друга — це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв’язання конкретного спору.

Арбітражний розгляд як один із засобів розв’язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв’язання міжнародних спорів. Пакт Ліги арабських держав (ст. 5) Статуту Організації африканської єдності 1963 р., Статут Організації американських держав 1948 р. та інші міжнародно-правові документи закріплюють положення щодо мирного, арбітражного урегулювання міжнародних економічних спорів.

Список використаної літератури:

1. Галущенко В.Г. Питання міжнародного приватного права у міжнародних договорах України про правову допомогу. - К.: “Юстиніан”, 2005.-472с.

2. Дахно І. І. Міжнародне економічне право / І. І. Дахно. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К.: Центр учб. л-ри, 2009. – 1 електрон. опт. диск.

3. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: підручник / В. Ф. Опришко. – Вид. 2-ге. переробл. і допов. – К.: КНЕУ, 2003. – 311 с.

4. Чубарєв В. Л. Міжнародне економічне право: підручник / В. Л. Чубарєв. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 368 с.

5. Шутак І. Д. Правове регулювання міжнародних економічних відносин: навч. посіб. / І. Д. Шутак. – К.: Алерта, 2012. – 412 с.