Главная | Обратная связь
МегаЛекции

УРИВКИ З ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ




Руське Православне Коло

 

 

БОЙОВИЙ ДУХ ВОЇНА

 

 

Упорядник Світовит Пашник

 

 

М. Запоріжжя

Року Божого 7522


Бойовий дух воїна / упор. Пашник С.Д. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 36 с.

Видається: 2012-2014 рр.

Використані малюнки Валерія Войтовича та ін.

Зв'язок:

Голова РПК

Світовит Пашник: 063-336-03-78, 066-153-71-79;

pashnyk@ukr.net

Інтернет-сторінки РПК:

Рідна Віра - http://svit.in.ua

Вісник Рідновіра - http://ridnovir.in.ua

Берегиня Роду - http://bereginya-rodu.org

Громада "Полум'я Роду" - http://yaro.dp.ua

Радіо "Сварга" - http://svarga.dp.ua/radio

Гутірка - http://svit.in.ua/forum

Група в Контакті - http://vk.com/club15588182

Група в Facebook - http://www.facebook.com/pages/Ruske-Pravoslavne-Kolo/164656026901985

Канал в Ютуб – http://www.youtube.com/user/RidnaVira

 

В книжці поданий збірник матеріалів, що сприяє гартуванню бойового духу воїна, захисника Русі-України. Рекомендується для громадських організацій в роботі з патріотичного виховання та сприяння у духовного розвитку силових структур України.

ЗМІСТ

Уривки з Велесової Книги .……………………………………… Молитви…………………………………………………...………. Пісні Живосила Лютого…………………………………...…....... Пашник С.Д. Перевтілення душі воїна ……………………...… Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі ……………………………………………...…….

УРИВКИ З ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ

 

То бо молимось Богам да ймемо чисті душі і тілеси наші, і да ймемо живот з Праотцями нашими в Богах зливаючись воєдино. Правда така: се бо ми – Дажбові Внуки. Зри, Русе, ко уму, якож ум великий Божеський єсть єдиний з нами, і тому творимо і речемо з Богами воєдино. (ВК,1).

 

І да справимо тризну славну по ворогам. І налетімо соколами на Хоросун, да братимемо їжу, і добро, і скотину, ніж полонимо греків. Ті бо то нас видять, яко злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, но з тими, які, чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони.

Єдиний єсть воєвода наш Ясунь, а тому постараємося на труд наш, і побідите ворогів до єдиного. Як соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матир-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. І одійдемо од домів своїх і течемо [*підемо] до ворогів, аби відати їм від руського меча січене.

Ясунь рече, що не маємо інакше діяти, як іти допереду і наспять не маємо. Рече, яко не маємо спять [*заду, тилу], оскільки перед наш і борзо ідемо. А хто борзо іде – борзо отримає славу. А хто потиху іде, то се ворони на нього крячуть, а кури кленчуть. Не є ми говяди, оскільки є ми русичі. А то є іншим навчання, аби знали, що Правь єсь з нами, а Нави се не боїмося, яко Навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити Богів про поміч в трудах ратних наших і старатися.

То бо Матир-Сва б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*стоїть у бою]. (ВК, 7д).

 

Там Перун іде і, главу златую трясучи, молнії посіває до Сварги синьої, і та твердіє од тих. А Матир Слава співає о трудах наші ратних, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших. Матир Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщує нам побіди і загибель. Ані се боятися, яко то єсь живот земен, а вище єсь живот вічен. А тому маємо дибати віще, як земне проти нього – нице. Ми на землі, як згі [*іскри], і то згинемо во тьмі, як ніби [не] існували ніколи на ній. Так слава наша потече до Матирі Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних! (ВК, 7є).

 

Так речемо ми, що маємо красне вінце Віри нашої і не маємо чужої добиратися. Тут князь наш рече, що маємо іти до Ясуні-болярина, аби ми то охраняли од ворогів якомога раніше, а пізніший час буде оконче пізно.

І да маємо силу нашу по степах – Матир, Суне нашим вишикувану: а крила обаполи роз'єрщені [*розпростерті] і тіло всередині, а голова Ясуні – на раменах його. Воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї Ясуні і убережуть її до того дня, коли би Щех іде до закату Суні з воями своїми, а Хорват брав своїх воїв. Тоді інша частина Щехова лишилася з русами: і так з неподіленням землі, а з ними утворили Русколань.

Кий бо усівся в Києві, і тому ми підлягли, і з ним до цього Русь будуємо. І так буде нам інша сила, не ідемо з нею, а з Руссю, оскільки тая єсь Мати наша, і так ми – діти її, і будемо до кінця з нею. (ВК, 7з).

 

О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен. Б’є крилами Матир-Сва Слава і речить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного туком змащеного не бути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна. (ВК, 8).

 

Се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співа Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співа пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами.

Споминаємо про те, як Отці наші днесь во Сварзі синій і глядять до нас. А се ліпо усміхнутися до сих. І так ми со Отцями нашими, не єдині ми. І мислили про поміч Перунову. І то видимо, як скаче в Сварзі Вісник на коні білому, і той меча здвигнув до небес – і розторг облаки і громи. І тече Вода Жива на нас, і пиймо тую, бо та всяко од Сварога до нас життям тече. А ту пиймо, яко істочниця живота Божого на Землю. (ВК, 8(2)).

 

Богу Перунові-громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового. (ВК, 11а).

 

Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть. (ВК, 11б).

 

Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матир-Сви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія…

Се Білобог веде наші раті і комоньства. І там відимо волшебниці в лісах будучи, ідучи до раті і беручи меча. І зримо кудесники чудо велике творячи, а з перстів, вержених [*здійнятих] до Сварги, раті встали Сварожі. А ті течуть на ворогів і могилють їх. І там зримо птиці великі летять до нас і вержуть се на ворогів.

Б’є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за землю нашу і доб’ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. Течете, брати наші, плем’я за племенем, род за родом, і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Тамо бо умрете, але не повернете зади свої. Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить, якож єсть в руках Сварожих. А Той вас веде во всі дні до витяжництва і гординства многого. (ВК, 14).

 

Кий утвердив наш град, який обітували [*обжили] славні роди інші. І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш. І се крать [*ще раз] наліз на нас ворог новий, жорстокий, іже кров славних пив. І се раті свої устримив Кий на них. І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили. Показали зади вони.

І се племено онезьва налізло інше на нас. І січа була велика, і знищено було до посліднього. І наші раті, зріючи то, рекли: "І Боги наші женуть ворогів наших".

Се бо Вишень гряде на облаках до нас і рече: "Діти, городіть град ваш і кріпіть його, або будете оточені повесні іними ворогами, і боротьба ваша буде сурова і кріпка. І то Сварог мене послав до вас, се будете мати сили небесні ошую [*зліва] й одесную [*справа] вас, – і також рік, – що ви не бережетеся про Богів, і так єсть самі перед ворогами". (ВК, 15б).

 

І се б мали повернути, себто степові хорпи хранити маємо, яко Отців наших і Праотців, іже кріпити мали свої степи, і се трави свої і квіти хранити уміли, яко ж і кров свою лили за себе.

Колуне нашу оставили ворогам. І та Голуне, колом будучи, ворогам тяжко до перстів стала [*в руки далася]. І се гради наші колом ставити маємо, якож Отці наші, які хоробро прялися за Землю на всякому кроці і до поду падали, і цілували її, і там вмерти мали, і наспять не йшли ніколи.

Куди грядуть се ті дні, коли не мали ніде притулитися? І се речемо про те, яко і Отці наші, і се борімося. І колиб пораждені [*вражені] були, се Перунець прийде до нас і той повіда нам: "І се стільки є праху на землі, і також є ото воїв Сварожих. Они у поміч будуть". Раті йдуть од облаків до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. І колиж тих не побороти так? Ми не самі, і то зовсім не може бути. І се речемо молитву Богам нашим, аби вони нам поспішили на допомогу і дати витяжство на ворогів могли.

І ще ж про те, якоже Земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І тако зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не натичемо акини до дристи їх, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб’ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: "На ви!". (ВК, 17б).

 

Якож так речив колись Кісек на люди свої за часів нападу на них. І ті омерзили на ворогів і текли на них, і потовкли їх. Се маємо знак тої мощності і не можемо до Яви дати його, себто бо слабість. І се маємо силу, і ми є множеством, і вороги не суть такими многими, як ми. І ми – русичі, і вороги не суть ними.

І де є вержена [*пролита] кров наша, там є земля наша. І се вороги видять, і се вони стараються, і се старання їх марне. Будете, якож ті були у старі часи Отців наших. Речемо ще слова ті напам'ять, аби не єдиного од тих слів не утратити і речемо братам нашим отаке: "Се сила Божа буде на вас, і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть Землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І те полока [*поковтає] ону до дристи своєї і не рече, просто, жодного слова свого. Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде на вас до кінця."

Не можемо ані черева наші наситити хлібом, себто пожений [*спалений] на огні ворожим. І корови, наші скотини, терплять тугу також, і се якож ми. І се акини наші харалужні одержимо од полудня борзо, і будемо сильніші ворогів наших. (ВК, 17в).

Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо брала іних Сва і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами [*кольорами] до синяви…

Се бо воєвода Бобрець, ведучи русів до Голині, по смерті обрів чин Перунь. І хороброго гординства того не запоминьмо [*не забудемо] ніколи. А якож ми сини Отців наших, да маємо любов до пам'яті їхньої і речемо про них, якожде були вони силою нашою. А сила та іде до нас од їхніх жнив: чи вініємо, а чи віно тягнемо. (ВК, 18а).

 

І також ми прялися од годів, іже навлекли на голови свої роги од волів і корів. І кожи навлекли на чересла [*стегна] свої. І так мніли се устрашити русів. І ті [руси] знімали срачеци свої й, оголя чересла, йшли до прі і переборювали. І багатократно ідемо оголені до прі і побідимо їх. Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо унавієн [*умертвлений] до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам. (ВК, 22).

 

Се бо грецьколани повели раті свої в залізну броню оцерчені. І була січа там велика. І грящуть ворони над їжею мужеською, іже вержена єсь до поля, і пили очі їхні. Граять ворони над брашном [*їжею] і велика гряхоть стала во полі тому, і там же єсь очі грецькі і очі руські не трогая. Там бо защиту мали, яко Боги не волять русі загинути. І тамож се періщать Суне з Місяцем за ту землю, і Небо се періщить за кмить, аби земля тая не підлегла до руці еланської і пребула руською. І тамож се плачеть матка за дитиною своєю, яка вергла кров за кмить тую, і та кмить стала руською…

Се бо верещить Птиця Матер-Сва про нас і славу рече нам. Беремо бо ми за ту мечі наші і йдемо досвіта в поля. Одразимо ворогів полуночних, і одвержемо ворогів полуденних, і течемо на ворогів східних, аби повели русів Громиці, якож Отця нашого Паруна сини і Дажбога внуки. Себто Сварець укаже нам, куди грясти [*наступати] навколо…

Се верещить Птиця Матре-Сва до нас, аби се ми підняли мечі свої на захист свій і її. Се б'є крилами о землю і прах одторже до Сварги. А се бо верже о землю і се б'є о неї, яко страшиться за нас. І тут одерземо [*осміліємо], утворимося, яко кречет. Се бо крик того є до серця нам. І то маємо відати, яку суру пили. До січі грядемо [*ідемо] і там одержимо питву іну, Богами стверджену, і та буде нам, яко Вода Жива опісля, в час Тризни великої, яка є о всіх, іже умерли за Землю свою.

Се бо Сваржець зрів на нас од Сварги своєї чудної. І, зріючи раті наші, лічив їх, і перстів немає вже – не мав їх досить; і то лічить інже персти на ногах своїх, і вістить Пращурам нашим, яко ми сила велика, і не можуть одоліти нас вороги наші. І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме.

Се бо речемо в серці нашім, якож не воротимося до огниці своєї, доки же ще вороги нишпорять, і не вержемо се тілами нашими, доки вороги беруть землю нашу. І речемо про те, якож Боги наші збавилися їх. Се то убіє челюсних [*передових воїнів] своїх, радить послати дітей до копій, аніж се вратити зад свій ворогам. Се бо лядви [*рани] наші одверземо і товчемо землю нашу до них, аби удержати її аж до смертного часу, і Марі зріти дати. Се бо Мора одступиться і одрече: "Не маємо сили тієї, аби одерзіла витязю руському." І також слава потече до Сварги, і там Боги речуть: "Якож хоробрі є руси, і маємо місця для вас біля Бога прі Перуна і Дажба, Отця вашого." (ВК, 23).

 

Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: "Ходіте до Русі, і ніколи ж з ворогами". Матер-Сва-Слава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас.

Бо князів наших ізбираємо, да буде власть їхня о нас печеться! І да прийде ворог за кроми наші, і кроми текти [*переходити] не буде, яко зовратить його сам Перунько. І то Сніп знає, яко ми молимо Славу і ніколи не просимо про інше, ніколи не потребували о житті неохибного.

Се бо зримо отця нашого Орея, до облаків ходившого, всхищений [*який має хист] будучи, і всхищений силою до Перунькового ковальства. І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів. І, куючи, рече тому: "Се стріли і мечі маємо на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до переста [*праха, гною] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней".

Се бо речив Перунько, куючи мечі, і Ору то рече. І то Ор повідав отцям нашим. І такова була наша борьба за житву і витяжетва многі віки назад, і днесь віримо то нібе так. (ВК, 24в).

 

Се Триглава молимо, великі й малі. І се бо Триглав наш остяжить [*збере]2 нас, і борзо скачемо на комонях, ворогам поразку творячи. І то узріємо, яко Боги оволодівають тими, і се узріємо, яко мертві суть й убиті Богами. І нам по них крокувати і видіти мертві тілеси многі, яко велика Рать Перунова на них се верглась і розтроще ту.

І се Сварожичі ошую тих течуть, і Дажбо принесе побіду нашу в руках своїх роду славному, об отців славу держащому і до днесь на полі витяжити ворогів своїх могущому. І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божескої се вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яси, многі понищені.

Се рече Ору Сварог наш: "Яко я є Іствар [*Творець], створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть сини Стварега, і ставтесь, яко сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти. І, яко рече, так і то творіть". (ВК, 24в).

 

І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці. І там пробудуть до Часу Оного і дістануть тілесо ново. І так жити мають в радощах прісно і до віку віків, про нас мольбу творячи. (ВК, 25).

 

Течіть, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на Землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим. Се бо ми, русичі, славимо Богів наших співами нашими, і плясами, й ігрищами, і позорищами на славу їм.

Се бо сядьмо на землю і візьмемо перстами до рани своєї, і товчем до неї, аби по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, і рекла б: "Не маю винити того, яко єсь повнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги сущі там да речуть про те: "Се єсь русич і пребудеш тим, яко взяв єсь землю до рани своєї і несеш її до Нави". (ВК, 37б).


Молитви

Перун іде і, главу золоту трясучи,

блискавки посіває до Сварги синьої, і та твердіє од тих.

А Матір Слава співає про труди наші ратні,

і маємо послухати і хотіти брані лютої

за Русь нашу і прасвятотців наших.

 

Матір Слава сяє до небес, як Сонце,

і віщує нам перемоги і загибель.

Ані боятися того, бо то є життя земне,

а вище є життя вічне.

А тому маємо прагнути віще,

як земне проти нього – нице.

Ми на землі, як іскри, і то згинемо у тьмі,

як ніби не існували ніколи на ній.

Так слава наша потече до Матері Слави

і пребуде в ній до кінця кінців земних і інших життів.

Чи нам з тим боятися смерті, як ми потомки славних!

 

Станьте, як леви, один за одного,

і тримайтеся князів своїх,

і Перун буде коло вас

і перемогу дасть вам

над ворогами отцівської Землі.

 

Загиблому на полі бою воїну

Перуниця дає Воду Живу попити,

і, попивши її, йде він до Сварги на коні білому.

І там Перун їх зустрічає і веде до благих своїх чертогів,

і там пробудуть якийсь час вони і дістануть тіло нове.

І так жити мають і радіти прісно і до віку віків,

за нас молитву творячи.

 

Бога Перуна-громовержця,

Бога прі і боріння прославимо,

Що живих явищ кола не перестає крутити в Яві.

Це він нас веде Стезею Правою до брані лютої.

І до Тризни великої о всіх полеглих,

які йдуть у Життя Вічне до Полку Перунового.

 

Летить у Сварзі Перуниця

І несе Ріг Слави –

Повен сур’ї живої.

Тож іспиймо його до кута!

І пом’янемо всіх полеглих за Рід наш!

 

І Мати-Слава перед нами йде,

яка вогонь дала Пращурам нашим.

І се Предки наші в Сварзі радіють за нас.

І Мати кличе до Вишнього,

Що дав їй вогонь до вогнищ наших,

і Той прибув з допомогою.

І се міць верже на ворогів.

Великий, могутній і сильний

Боже наш, Перуне!

Ми праведні і вірні

Прадавній Вірі Предків Наших,

Зібралися, щоб дяку Тобі скласти

І Славу Тобі співати!

Щоб бачив Ти, охоронцю наших полів і гір,

Морів і річок,

Що з нашим прозрінням –

Прокидається Свята Русь

І повертається до Божого Закону,

До гордого і праведного життя,

До здоров’я, краси й радості,

До добробуту стійкого,

До Звичаю Рідного!

Твоєю силою ми зміцнюємося!

Твоєю могутністю ми проймаємося!

Щоб вічно у Славі Твоїй перебувати!

 

Стану перед Дубом, Перуна покличу.

– Прийди-прийди Перуне, прийди-прийди грізний

з силами могутніми, блискавками ясними,

землю освяти громами гучними.

З Алатир-каменю вогню викреши.

Вогню викреши – світло запали.

Могуть і Силу свою в нас прояви! Слава Перуну!

 

Видить Бог Предок наш

Перун Сварожич,

Що зло явне і зло таємне

Русь преповнює.

І кличе Перун на поміч люду своєму

Рать звитяжну,

Щоб повернути славу Богів Руських

На землю Предківську

І щоби почали Кола Сварожі

До Дажбожих Внуків обертатись!

Слава Перуну!

 

Темінь розійдись, Світло просвітись

І зійди, Зоря ясна вранішня!

Сонце красне!

Зашуміть, Гаї Предковічні!

Воскресіте Рать, Дуби-Прадіди!

Врази зло ти, удатен меч!

Світе, в Праві встань до кінця віків!

Слава, Слава Переможцеві

Перуну Сварожичу!

Перуне, могутній Боже наш!

Ти Праву вірно охороняєш,

Живих явищ кола не перестаєш крутити в Яві!

Це ти ведеш нас стезею Правою до брані,

До брані лютої з ворогами чорними.

Щоб уберегти Рід наш на землі своїй.

 

Перуне, батьку наш!

Ми потребуємо твоєї сили і звитяги,

мудрості та завзяття.

Наповни душі наших воїнів хоробрістю і мужністю,

світлом і правдою, щоб прибуло в роді нашому

воїнів сильних, воїнів праведних.

Ми нині з пращурами нашими, не самотні ми,

і мислимо про поміч Перунову.

Будь з нами, Перуне! Слава Перуну!

Слава Богу нашому, Перуну Світлосяйному!

Се він громами землю сотрясає,

тим дух укріплюючи та душу радуючи!

Кличемо його воїв небесних,

що суть безсмертний Полк Перунів,

стати на межі Прави і Яви, берегти закон Сварожий.

 

Ото бачимо, Сварга виблискує вогнями.

Се отці наші кують мечі крицеві,

у похід збираючись на тьму ворожу.

Тож візьмемо оружжя своє і станемо в лави воєдино,

аби з Предками вирушити у битву велику.

Бо то йдемо проти безладу, лад несучи,

світи сотворюючи з Богами нашими разом!

Слава Перуну!

 

Легкокрилий Стрибоже,

Пресвітлий наш Боже!

Ти по світу літаєш, в небі хмари ганяєш.

Знаю, Бистрий-Стрибоже, Ти всюди витаєш,

Поперед мене Ти шлях розчищаєш,

Від негараздів-халеп усіляких

Внука Дажбожого оберігаєш.

Дяку складаю Тобі – Стрибогу

За легку і безпечну мою дорогу.

Слава, Стрибогу!

(варіант2)

Легкокрилий Стрибоже,

Пресвітлий наш Боже!

Ти по світу літаєш,

В небі хмари ганяєш!

З онуками та синами,

Чотирма сторонами!

В морі, в горах і в полі

Твоя сила і воля!

Від злих діл ворожих

Боронь Внуків Дажбожих!

За безпечну нашу дорогу

Щира дяка Тобі – Стрибогу!

Слава, Стрибоже! Слава!

 

До Дуба

Гой, Дубе, Дубе,

Мій діду любий,

Ходи в господу

До нашого Роду.

На наших мужів (синів)

Дай свої сили,

Щоб злії духи

Їх не косили.

На наших мужів (синів)

Дай свої м'язи,

Щоб злії духи

Не рвали в'язи.

На наших мужів (синів)

Дай свої моці,

Щоб були з Перуном

На кожному кроці!

 


Пісні

Живосила Лютого

Меч Арея

 

Гуркоче грім в ковальні Бога.

Стоять вої з кісьми до плеч.

Рука зсивілого Сварога

Кує Арею моцний меч.

 

І ось знаряддя вже готове,

Відблиснув меч в люстрах небес.

Меча окропила Покрова,

А Рід нарік його Чаркес.

Приспів:

На позір Перунова Полка

Піднімає меч Ареєва рука –

На могутній дух, на захист нам,

На погибель злим, підступним ворогам.

Гримне Небо – і тремтить Земля,

Меч Арея Русь з неволі визволя.

На Вкраїні хай пощезне враг,

Меч Арея поверне нам рідний стяг.

 

Чаркес – чарівний меч Арея –

Тримали Тур і Святослав.

Не раз Аратту і Борею,

І Русь він щиро захищав.

 

Тримав Гатило – Богом даний,

Тримали витязі-князі,

Тримали лицарі-гетьмани,

А зараз він в твоїй руці.

 

 

Мати Слава

 

Мати Слава витає над полем,

У тім полі змаг тримають вої,

Бийте, бийте, не жалійте ворогів которних.

 

Б’ються вої, б’ються без спочину.

Мати Слава збирає на крила,

Тих, що впали, закривавлі, живицею вмила.

 

Та й понесла воїв до Вираю,

До полку, що більше не вмирає,

Що своє життя віддали за Руську державу.

 

 

Перуниця

 

Гримить Перуниця, сипле живицю

На наші пашниці і наші лиця.

Сердить Перуниця та й на Перуна:

"Чом ти знов на війні, а не удома?".

"Слухай Перунице, люба мя жоно,

Ворог си наступає оружонно,

А хто ж підійме меч супроти татя,

Хто захищатиме Рідне Багаття?"

 

Приспів:

"Подай, Перунице, топор мій – крицю,

Пусти, Перунице, вниз блискавицю,

Хай жони воїнів Тебе вшанують,

Як Ти мене, своїх легінів люблять."

 

Взяла Перуниця тверду кочергу,

Пустила на Землю блискавиць чергу.

"Раз так, Перуне мій, собі дозволю

Піти на ту войну разом з Тобою."

Пішла Перуниця в тан на ворога,

Побила силу ворожу многу.

Дійшла до Перуна, низько вклонила,

Оружжя в збрую йому вложила.

 





Читайте также:





©2015- 2017 megalektsii.ru Права всех материалов защищены законодательством РФ.