Поява Матері Слави – заклик до борні.

Як правило, битви починалися на світанку, аби запоручитися допомогою священної Птиці, яка, проливаючись в світанкових обріях, віщує перемогу світлих сил над темними і сповіщає про народження Сонця. Її поява була сигналом до лютої боротьби з ворогами. Віща Птиця, велика натхненниця воїнів Русі, піднімалася над військом, оспівуючи звитягу хоробрих ратників:

Бо Матир-Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і комоньству степи скакати, да прах підіймемо воєнь за нами, а ворогам дамо дихати ним. (ВК,7г).

Яко соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матир-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. (ВК,7д).

І се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співає Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співає пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами. (ВК,8(2)).

Б’є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за Землю нашу і доб’ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. (ВК,14).

У людини спрацьовує інстинкт самозбереження, тому перед боєм багато воїнів відчувають страх перед небезпекою для життя. І дуже важлива психологічна підготовка до майбутніх жорстоких битв:

О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен. Б’є крилами Матир-Сва Слава і речить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного туком змащеного не бути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна. (ВК,8).

Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матир-Сви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія. (ВК,14).

Відомий методист Григорій Клочек каже, що це своєрідна психотерапія, завдання якої полягає в переборенні природного страху перед смертю, в ствердженні краси боротьби за рідну Землю, в переконуванні, що необхідність військової боротьби освячена верхніми божественними силами й насамперед Матір’ю Славою, яка є захисницею племені. [6, 130].

Поминальниця.

Велесова Книга нам в поетичній формі показує, як Матир-Сва дає раду загиблим на полі бою, оспівуючи їхню славу і ведучи до Лук Сварожих:

То бо Матир-Сва б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*стоїть у бою]. (ВК,7д)

І умре, і до Луки Сварогової іде. А там Перуниця рече: то бо ніхто інший, ніж рус-гординя, ані грек, ані варяг, це славен [*слов’янин] роду славного, і той іде по співах Матиревих. А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. (ВК,7е).

Так слава наша потече до Матирі Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних! (ВК,7є).

Руси вірили, що життя є вічним, і вони, пробувши деякий час на небі у Полку Перуновім, знову прийдуть на свою рідну Землю, отримавши нове тіло. Слава, здобута у боях, буде літати у віках, русичі будуть з гордістю згадувати свою ратну звитягу, що була у минулому житті. [9, 50].

Родоначальниця.

За Велесовою Книгою ми маємо своїх родоначальників – отця Богумира і матір Славу, яку можна ототожнювати з Матир-Свою. Походячи від Матері Слави, ми називаємося сло(а)в'янами:

"Од них три роди ізійшли, від Славни були. Од тих бо походять древляни, кривичі і поляни, яко перва дочер Богумира імено мала Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумира мали свої імена: Сіва і молодший Рус. Від тих походять сіверяни і руси." (ВК, 9а).

Так як ми походимо від родоначальників Богумира і Слави, то й багато наших імен мають компонент "слав" і "мир", тим підкреслюючи зв'язок з Першопредками і Родом нашим.