Переміщення по одному.

При переміщеннях перекатами не обов'язково, щоб одразу після скоєння перебіжки одним солдатом, починав перебігати інший. По обстановці можлива і наступна техніка. Один солдат під прикриттям іншого (інших) долає 50-100 метрів трьома-чотирма перебіжками, окопується, починає стріляти, і тільки після цього починає рух наступний солдат. Можливо, що весь особовий склад відділення або навіть взводу на черговий рубіж буде виходити таким чином по одному.

У такому випадку рекомендується першим направляти на черговий рубіж найбільш підготовленого і фізично розвиненого солдата в групі, а останніми виходять кулеметники, зв'язківці, снайпери і командири.

Якщо зближення здійснюється в повільному темпі, то солдати, що підтримують вогнем пересування інших, повинні вести підтримку вогнем різноманітно, змінюючи бойові позиції, однак, пам'ятаючи, що при зміні позиції щільність вогню всього підрозділу падає.

У радянській тактиці перевага віддавалася більш примітивному способу, а саме пересуванню бігом всієї маси піхоти. Справа в тому, що солдат під вогнем може від страху просто не відірватися від землі після чергового переміщення. Заляже один - заляже і інший. Якщо підрозділ заляже, противник своїм мінометним вогнем може вигнати його на свої кулемети, не давши відійти назад. У разі якщо при пересуванні перекатами солдати заляжуть, то командиру нічого іншого не залишиться, як піднімати людей на повний зріст і бігти на позицію противника.

Солдат що залягли під вогнем командиру підняти в атаку дуже важко. Тому при використанні пересування «двійками» і «трійками» слід реалістично оцінювати настрій і підготовку солдат.

Крім того, цей спосіб набагато повільніше, ніж біг. Спроба воювати «розумніше» може обернутися зривом атаки.

Найкращий спосіб переміщення - пересування від укриття до укриття. Солдату рекомендується перед переходом в атаку продумати можливий шлях, який йому доведеться подолати при зближенні з противником, при цьому прокласти на полі уявну доріжку, намітивши на ній місця зупинок для перепочинку. Якщо весь шлях так розмітити неможливо, то потрібно заздалегідь спланувати шляхи хоча б найближчих декількох перебіжок.

Падати краще не за укриття, а поруч з ним і потім заповзати за нього, або перед здійсненням перебіжки відповзати від укриття. Краще робити і те, і інше. Залишати укриття потрібно іншим шляхом, в порівнянні з тим, як укриття було зайнято. Все це робиться для того, щоб ворог не міг визначити: звідки почне рух піхотинець, а відповідно не міг би заздалегідь навести в цю точку свою зброю.

Замість переповзання можна використовувати перекочування, але при перекочуванні велика ймовірність задерти до гори ствол зброї або зігнути ногу в коліні і тим самим демаскувати себе. Відповзати за інших рівних умов потрібно вправо від себе, оскільки при стрільбі з автоматичної зброї чергами постріли йдуть вліво - вгору від того, по кому стріляють. Втім, якщо висота рослинного покриву невелика або якась ділянка місцевості не має укриття від куль, а укрита тільки від спостереження, або позиція противника вже дуже близька, слід завмирати після падіння, особливо уникаючи рухів головою, які добре помітні.

Якщо з якихось причин віддана команда зупинитися, то не слід повністю припиняти рух в тому місці, де застало таке розпорядження, а потрібно зайняти найближче укриття, зручне для можливого ведення вогню і подальшого пересування.

Використовувати принцип «від укриття до укриття» потрібно в розумних межах. Не слід його використовувати при несподіваному попаданні під вогонь противника. У такій ситуації і 10 метрів пробігти не вийде. Потрібно відразу падати.

Не слід, в пошуках безпеки, користуватися занадто очевидними і легко доступними укриття. Властивість такого укриття «притягувати» солдат свідомо. У таких місцях часто відбувається «скупчення» солдат. Ворог може добре пристріляти їх або замінувати, і замість захисту вони стануть мішенями. Солдати противника насамперед прострілюють найбільш очевидні укриття, які вони називають «гніздам для ворожих снарядів». Противник може спеціально обладнати такі місця, щоб заманити і знищити в них атакуючих.

Наприклад, ворог може викопати цілі лінії траншей з нормальним бруствером з боку атакуючих і виритим бруствером з боку своєї оборонної позиції. Піхота, захопивши таку траншею, методично обстрілюється противником або (при близькому розташуванні іншої траншеї) закидається гранатами: отже у атакуючого запас гранат обмежений, а у тих що обороняються, завдяки завчасному накопиченню, у великій кількості.

Простіший варіант тієї ж пастки - насипати землі і “висадити” кущі на певній відстані від своїх позицій. Знищення атакуючих набагато полегшується, так як точно відома відстань до місць, де вони спробують сховатися. Нарешті, при достатньому зближенні з противником, укриття від вогню, як правило, не залишається, доводиться використовувати короткі перебіжки, що ускладнює можливість ведення противником прицільного вогню.

Час. Якщо до наступного укриття далеко, то вступає в силу інший фактор – час, який необхідний для подолання відкритої ділянки місцевості. Якщо відстань а, відповідно, і час на перебіжку тривалий, то противник зможе почати як головне, корегувати свій прицільний вогонь по солдату, що пересувається. Час, що витрачається солдатом на переміщення, залежить від щільності та ефективності вогню противника. Як правило, з наближенням до позиції противника, його вогонь стає сильнішим і ефективнішим. Тому, чим ближче до ворога, тим коротше і швидше повинно відбуватись переміщення.

Якщо на дистанції 700-800 метрів довжина переміщення може бути 40-50 кроків (подолані за 30 секунд), а на відстані 400-500 метрів – 15-20 кроків, то в залежності від близькості від ворога, або під його інтенсивним вогнем, вона повинна складати 5 кроків.

Вважається, що за 3 секунди, які необхідні для короткої перебіжки, противник не встигне зробити прицільний постріл. Звичайному солдату для в прицільного пострілу потрібно близько 5 секунд.

Якщо противник веде прицільний вогонь, то потрібно переміщуватись так щоб не даючи йому пристрілятися. У такій ситуації просто впасти на рівному місці означає перетворитися в чітку мішень і загинути.

Перебуваючи під наглядом противника перед здійсненням перебіжки потрібно прораховувати, скільки можливо пробігти до першого прицільного пострілу противника: потрібно умовно скласти час, який буде необхідний противнику, щоб зрозуміти, чи почав солдат перебіжку і скільки йому буде потрібно часу, щоб підготувати зброю до застосування, потім прицілитись, зробити постріл, а також вирахувати, скільки часу куля ворога буде летіти до місця знаходження солдата (куля долає відстань не миттєво) отриманий результат слід порівняти зі швидкістю перебіжки.

Таким чином можна приблизно оцінити відстань відносно безпечною перебіжки. Взагалі, розрахунок часу реакції противника на власні дії – прийом, який доцільно використовувати в різних ситуаціях.

Наочною вправою, що дозволяє навчатися солдатам відчути розумну дальність переміщення, є навчальна атака однієї групи солдатів на іншу. При цьому ті, хто обороняється, повинні за час переміщення атакуючих встигнути в них прицілитися. Потім ролі міняються. Щоб вірно обирати відстань для переміщення необхідно врахувати наявність укриття і “прорахувати” час, коли той, хто перебігає, буде відкритий для вогню противника. Якщо наступне укриття розташоване занадто далеко, то не слід намагатися добігти до нього за одну перебіжку. Це може коштувати життя.

Заняття 3. Сигнали управління та оповіщення. Подача сигнальних жестів, команд та сигналів різними способами. Порядок передачі команд і сигналів засобами зв'язку.