 |
7.1. Заміна вогневої позиції.. 7.2. Вибір орієнтирів.
|
|
|
|
7. 1. Заміна вогневої позиції.
Сприятливі умови для вибору і обладнання вогневих позицій створюються при відсутності безпосереднього зіткнення з противником, так як створюється можливість ретельніше вивчити місцевість, найбільш ймовірні шляхи висування, рубежі розгортання і напрямки дій противника, обладнати в інженерному відношенні не тільки вогневі позиції, але і шляху прихованого підходу до них, а також можливі шляхи маневру.
Основні позиції використовуються як основне місце, з якого вони ведуть бій або «стрільбу» в нейтральній смузі.
Запасні вогневі позиції займаються при неможливості залишатися на основних вогневих позиціях: при артилерійському і мінометному обстрілі, при вклиненні противника в нашу оборону, а також при виявленні противником основний вогневій позиції.
Хибні вогневі позиції обладнуються з метою ввести противника в оману, викликати його вогонь на ці позиції і засікти місця розташування вогневих засобів.
7. 2. Вибір орієнтирів.
Для зручності спостереження і детального огляду місцевості призначений спостерігачеві сектор умовно розбивається на такі три зони спостереження:
1) близька, найдоступніша для спостереження неозброєним оком, на відстані 400-500 м;
2) середня, до 1000 м;
3) далека, до межі видимості.
Межі зон встановлюються за добре видимими орієнтирами або предметами на місцевості.
Орієнтири визначаються справа наліво, від себе вдалину. Подивіться на рисунок і спробуйте визначити, під яким номером буде визначено орієнтир: «дерево», «камінь», «далекий гай», »кущі».
Спостерігач спочатку оглядає усе довкола (в наступі - від себе до противника, в обороні - від противника до себе). Потім уважніше оглядає близьку зону (спостереження ведеться справа наліво за умовно визначеними орієнтирами від себе вдалину). Відкриті ділянки оглядаються швидше, закриті – детальніше.
|
|
|
Про все помічене спостерігач доповідає командирові, не припиняючи спостереження. У доповіді спостерігач вказує орієнтир і відстань від нього (вправо, вліво, далі, ближче), те, що помічено, наприклад: «Орієнтир два - вліво 50, ближче - 100, біля пожовклого куща - кулемет противника».
Спостереження є одним з основних способів ведення розвідки, від якої, як відомо, залежить успіх бою, а отже, дії солдата-спостерігача повинні бути грамотними і вмілими.
Спостережні пости (спостерігачі) призначаються для розвідки спостереженням наземного і повітряного противника, а хімічні спостережні пости (спостерігачі) - для радіаційної і хімічної розвідки, що ведеться особовим складом спеціально підготовлених відділень.
Спостережний пост складається з двох-трьох осіб, одна з яких призначається старшою. На спостережному посту повинні бути прилади спостереження, схема орієнтирів, великомасштабна карта чи схема місцевості; журнал спостереження, компас, годинник, засоби зв'язку і подачі сигналів оповіщення про повітряного противника, а спостерігачі - прилади спостереження.
7. 3. Цілевказання різними способами. Порядок подачі та виконання команди на відкриття вогню.
Цілевказання – коротке і достатньо точне сказання місцезнаходження цілі, яке може проводитись як безпосередньо на місцевості, так і за картою чи аерофотозйомок. Уміння швидко і правильно указувати цілі, орієнтири та інші об’єкти на місцевості має важливе значення для управління підрозділом і вогнем у бою. Місце знаходження цілей на місцевості указують, дотримуючись установлених правил, коротко, ясно і точно. При цілевказанні, той хто передає, і той, хто приймає, повинні мати однакове кодування об’єктів місцевості.
|
|
|
Цілевказання на місцевості найчастіше виконується від орієнтира, за азимутом і відстанню до цілі та іншими способами. Спосіб цілевказання залежить від обстановки, що склалася, і застосовується з метою швидкого і точної вказівки місцезнаходження цілі.
Цілевказання від орієнтира–найпоширеніший спосіб. Спочатку називають найближчий до цілі орієнтир, а потім кут між напрямом на орієнтир і напрямом на ціль у тисячних і відстань від орієнтира до цілі в метрах, наприклад:
«Орієнтир п’ятий, ліворуч двадцять, далі триста – БМП».
Малопомітні цілі указують послідовно – спочатку називають добре помітний орієнтир, а потім від цього орієнтира ціль, наприклад: «Орієнтир другий, праворуч двадцять – руїни, далі двісті – зламане дерево, ліворуч – гармата».
Цілевказання за азимутом і відстанню до цілі. Цей спосіб використовується найчастіше на місцевості з малою кількістю орієнтирів. Азимут напряму на ціль визначають компасом у градусах, а відстань до неї – за допомогою приладів спостереження або окомірно в метрах. Одержані дані передають голосом або засобами зв’язку, наприклад: «Азимут сто три, відстань чотириста – бронетранспортер».
При цілевказанні від напрямку руху указують відстань у метрах спочатку за напрямком руху, а потім від напрямку руху до цілі, наприклад: «Прямо сімсот, ліворуч двісті – зенітна гармата».
При цілевказанні за азимутальним покажчиком (баштовим кутоміром) приціл суміщають з ціллю, зчитують з азимутального покажчика кут у тисячних і доповідають напрямок на ціль, її найменування і відстань, наприклад: «Тридцять нуль-нуль, танк на узліссі, вісімсот».
Цілевказання наведенням гармати на ціль застосовується тоді, коли той, хто передає, і той, хто отримує цілевказання, знаходяться поруч, наприклад, у танку. В цьому випадку гармату направляють на ціль і указують найменування цілі і відстань до неї в метрах, наприклад: «Танк в окопі, п’ятсот».
Цілевказання димовими снарядами (мінами) застосовують, як правило, в артилерії, у тих випадках, коли необхідно указати ціль декільком батареям, при цьому інші способи ненадійні або їх застосування неможливе. Положення цілі указують відносно розриву димового снаряда або міни.
При цілевказанні трасуючими кулями (снарядами) і сигнальними ракетами завчасно встановлюють порядок і тривалість чи кількість черг або колір ракет, а для прийому цілевказання назначають спостерігачів, які доповідають про поданий сигнал.
|
|
|
