 |
1. Проводка у металевих трубах, коробах, лотках
|
|
|
|
1. Проводка у металевих трубах, коробах, лотках
Застосовуються для захисту проводів від механічних пошкоджень, для захисту від агресивного навколишнього середовища. Перевага прихованих проводок – великий термін служби дроту, простота монтажу. Недолік – труднощі при ремонті та виконанні додаткових відгалужень.
У металевих трубах: (розглянуто в темі 5, п. 10) у вологих та несприятливих приміщеннях трубопровід виготовляють пилонепроникним та вологонепроникним (рис. 49). Зухвале порушення ПУЕ та ППБ – електромонтаж прихованої електропроводки у горючу основу в трубах ПВХ КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЕНО.
Рисунок 49 – Проводка у металевих трубах
2. В гумових та напівтвердих ебонітових трубах
Проводки в гумових й напівтвердих ебонітових трубах дозволяються у сухих, опалювальних приміщеннях, при напрузі не більше 380В. Трубки випускають з внутрішнім діаметром 9, 11, 13, 16, 23, 29, 36мм. Не дозволяється прокладання під освітлювальними або протяжними коробами. Для полегшення затягування проводів, на відстані 4÷ 6 м на прямих ділянках та після 2÷ 3 поворотів ставлять протяжні короба. На трубку одягається металорукав або спіраль з м'якого дроту діаметром 0, 5÷ 1мм – немає сплющивання при повороті під прямим кутом. Кінці труб кільцюють втулками або воронками.
3. В поліетиленових та вініпластових трубах
Проводка в поліетиленових та вініпластових трубках застосовується в приміщеннях з хімічно активним середовищем, в грунтах, бетонних фундаментах, за умови захисту їх від механічних пошкоджень. З'єднання виконують спеціальної зварюванням, обсадкою або тугою насадкою. Вініпластові труби з'єднують за допомогою муфт з розтрубами на кінцях. Можна приклеїти.
|
|
|
4. У гумобітумних трубах
Проводка в гумобітумних трубах використовується у вогнетривких стінах. Ділянки труб з'єднують відрізками таких самих труб більшого діаметру довжиною 100мм (металевою муфтою) або відрізком тонкостінної труби довжиною 100÷ 120мм, відстань між коробами повинно бути не більше 12м на прямій ділянці й 8, 6, 4м при двох-трьох вигинах. Кінець труби входить всередину короба на 10мм.
5. В коробках та лотках
Проводку в коробах та лотках застосовують для силових, освітлювальних та оперативних мереж промислових підприємств (рис. 50). Лотки й короба призначені для вертикальної та горизонтальної прокладки проводів та кабелів.
Рисунок 50 – Проводка в коробах та лотках
З'єднання й відгалуження виконують у коробах встановлених та закріплених в лотках. З метою захисту від механічних пошкоджень застосовуються проводки у коробах.
Короба – П-подібного сталевого профілю з кришками, виконані прямими секціями довжина якої три метри, для поворотів й відгалужень використовують трійники, хрестовини. Зміцнюються на підвісках, кронштейнах, стійках. Секції з'єднують манжет гвинтами, заземлюється конструкція в гвинтових з'єднаннях.
6. Тросова проводка, обробка решт кабелів
Тросові проводки (розглянуто в темі 5, п. 7) [1, с. 255].
Обробка кінців силових та контрольних кабелів (тема 5, п. 11) [1, с. 256].
7. Прокладання кабелів всередині будівлі по кабельних конструкціях
Прокладання силових і контрольних кабелів всередині будівлі по кабельних конструкціях.
Траса кабельної лінії – місце, що знаходиться у землі, підземних спорудах або приміщеннях.
|
|
|
Трасу дротів всередині будівлі розміщують з урахуванням забезпечення найменшої кількості проходів через стіни, міжповерхового перекриття, обходів трубопроводів й конструкцій, для забезпечення доступу на випадок ремонту.
При відкритому прокладанні кабелі кріплення виконується на стінах та стелях. Застосовують броньовані та неброньовані в свинцевій або пластмасовій оболонці, а також всередині споруд прокладають на опорних кабельних конструкціях, в сталевих трубах, тощо.
Використовують також збірні кабельні конструкції, що складаються зі стійок з штампованими фігурними отворами й полиць, що закріплюються в отвір стійки.
Стійки кріпляться до будівельних елементів будинку (зварювання, гвинтове з'єднання, дюбелі, тощо).
Відстань між прокладеними кабелями повинна бути не менше 35мм або не менше діаметру кабелю. До полиць кабель кріпиться металевими скобами.
Застосовується також прокладання кабелів по дротовому підсвічуванню, в кабельних каналах (у підлозі).
8. З'єднання в муфтах, сухе та кінцеве закладення
Для з'єднання та кінцевого закладення використовується кабельна апаратура й арматури, яка ділиться на 4 групи (рис. 51):
– для окінцювання кабелів (кінцеві муфти, воронки);
– для з'єднання між собою окремих будівельних довжин кабелів (з'єднувальні муфти);
– для секціонування кабельних ліній та запобігання перетікання з секції в секцію просочувальної маси (стопорні, полустопорні муфти);
– для підтримування у заданих межах тиску масла або газу у кабельних лініях, що працюють під підвищеним тиском.
Рисунок 51 – З'єднувальні муфти
Для кінцевого закладення використовують заводські кінцеві муфти, які закріплюють на оброблених кінцях кабелю за допомогою металевого бандажу. Також використовують саморобні воронки з щільного картону. Після встановлення воронки заливаються епоксидним компаундом. Після застигання картон знімають. Фарбою маркують дроти й марку кабелю. Броньовані оболонки заземлюються. Сухе закладення значно простіше, обробленні жили кабелю обмотують стрічкою з лакотканини. Місце виходу жил рясно покривають лаком та обмотують крученим шпагатом. Всі закладення знову лакують. Закладення виробляють в гумових, ПВХ й свинцевих рукавичках.
|
|
|
Оброблений кабель протягують в рукавичку так, щоб кожна жила окремо пройшла крізь отвори в рукавичці, далі закріплюються дротяним бандажем або металевим хомутом.
З'єднувальні муфти служать герметиком для ділянок з'єднання жил кабелів та захищає їх від механічних пошкоджень.
Кабелі до 1кВ з'єднують у чавунних муфтах, 6 і 10кВ в свинцевих. Оболонки з бронею заземлюються гнучким мідним провідником перерізом не менше 6мм², що кріпитися пайкою й дротяним бандажем до оболонки та бронепокрітя. На вільний кінець опресовують накінечник, який кріпиться до болта, перебуває в чавунній муфті. При з'єднанні кабелів до 10кВ у свинцевої муфті – спочатку заземлюючий провідник закріплюють на обох кабелях, а далі додатково приєднують до муфти.
Чавунну муфту очищують від бруду, встановлюють нижню половину під ділянкою з'єднання.
На кабель (ділянки розташовання горловин) намотують смоляну стрічку, щоб діаметр намотування був на 4÷ 5см більше діаметру горловини. Потім накривають верхньою кришкою та стягують болтами. Муфту нагрівають до температури 50÷ 60°С та заливають через отвір нагріту до температури 120÷ 130°С бітумну масу. Заповнюють на ¾ порожнини, потім інше.
Епоксидні муфти для з'єднання кабелів до 1кВ використовують муфти типу СЕС, що виготовляються на заводах у вигляді двох повних шкаралуп.
При з'єднанні утворюється готова муфта, яка згодом заливається епоксидним компаундом.
Свинцеві муфти – свинцева труба відповідного діаметру, одягається на один з з'єднувальних кабелів. Поєднавши жили та ізолювавши ділянку, натягується на нього свинцева труба. Дерев'яним валиком кінці труби обкачують, надаючи сферичну форму, щоб вони впритул торкалися оболонок кабелів. Потім місця з'єднання запаюють.
У муфті, ближче до кінців вирубують 2 отвори, які після заливки бітумом запаюються – так з'єднують кабелі 6÷ 10кВ.
Кабелі з'єднують загальним провідником (заземляють). Для захисту від механічних пошкоджень муфту вміщують у чавунну покришку.
|
|
|
