 |
Курсова робота на тему «комплексне забезпечення економічної безпеки підприємства»
|
|
|
|
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КУРСОВА РОБОТА на тему «комплексне забезпечення Економічної безпеки підприємства»
спеціальність 8. 18010014 «Управління фінансово-економічною безпекою»
Факультет економіки та управління виробництвом
Студентки 5 курсу
Сологуб В. В.
Науковий керівник
ст. викл. Карпенко Ю. В.
Одеса, ОНЕУ – 2014 рік
ЗМІСТ
Введення………………………………………………………………….. 3
Теоретичне питання………………………………………………………4
Маркетингова програма…………………………………………………28
План з праці………………………………………………………………30
План з собівартості………………………………………………………34
Фінансовий план…………………………………………………………42
Висновки…………………………………………………………………. 46
Список використаної літератури……………………………………….. 47
ВВЕДЕННЯ
Метою даної курсової роботи є розглянути та проаналізувати методичні підходи до оцінки фінансово – економічної безпеки підприємства. У сучасних умовах господарювання, як в Україні, так і в інших країнах світу, важливого значення набуває необхідність вирішення проблеми вдосконалення якості безпеки підприємств. Наявність значної кількості підприємств різноманітних форм власності, значний рівень конкуренції, комерційний шпіонаж та інші прояви криміналізації бізнесу викликають необхідність суб'єктам господарювання приділяти велику увагу забезпеченню економічної безпеки власної діяльності. Тому на підприємствах необхідно створювати якісний механізм управління безпекою, який гарантуватиме, що вся діяльність підприємства відбувається відповідно до чинного законодавства.
|
|
|
Функція безпеки є невід’ємною з огляду на забезпечення життєздатності кожного суб’єкта господарювання, що об’єктивно обумовлює потребу в її включенні до планової роботи, тим більше з огляду на ускладнені умови вітчизняного економіко - правового середовища підприємницької діяльності, зокрема в торгівлі. Формування надійної системи фінансово - економічної безпеки підприємства забезпечує стабільне функціонування і створює умови для зростання економічного потенціалу підприєства. Враховуючи багатоаспектний та динамічний характер процесу управління безпекою, особливо актуальними є питання використання економіко - математичних методів оцінювання і прогнозування її рівня, а також моделювання процесу моніторингу. Забезпечення високої динамічної конкурентоспроможності підприємства потребує вдосконалення категорійного апарату, методичного базису оцінки рівня безпеки та ефективності політики її зміцнення, обґрунтування стратегічних пріоритетів та заходів у межах організаційно-економічного механізму гарантування фінансово-економічної безпеки із урахуванням особливостей фінансово - господарської діяльності та сучасного стану розвитку економіко - правового середовища. Вагомою теоретико-методологічною базою дослідження фінансово-економічної безпеки підприємства є праці таких зарубіжних та вітчизняних вчених, як В. Геєць, Г. Клейнер, Ван Хорн Дж., В. І. Мунтіян, В. Т. Шлемко, , Г. Д. Дем’яненко, В. А. Забродский, О. І. Барановський, Н. М. Дєєва, Є. В. Мних. Попри вагомий доробок названих вчених, зміна умов зовнішнього середовища, вплив внутрішніх і зовнішніх чинників посилюють доцільність удосконалення методики оцінки стану фінансово - економічної безпеки підприємства, формування ефективного постійно діючого механізму моніторингу та управління нею у структурно - функціональному аспекті, стратегічній взаємодії з суб’єктами зовнішнього середовища.
|
|
|
Теоретичне питання
Методичні підходи до оцінки фінансово-економічної безпеки підприємства
Незважаючи на певну новизну теоретико-методологічних основ економічної безпеки, окремі методи діагностики стану економічної безпеки підприємства стали досить часто вживаними. Це методи експертної оцінки, аналізу та обробки сценаріїв, оптимізації, багатовимірного статистичного аналізу, теорії штучних нейронних мереж, теоретико-ігрові методи. Експертними методами при оцінці економічної безпеки суб’єкта господарської діяльності в основному оцінюються інтегральний показник надійності підприємства та рівень підприємницького ризику. Метод аналізу та обробки сценаріїв дозволяє проводити багатоваріантний ситуаційний аналіз економічної безпеки підприємства. Сценарії виступають певною оцінкою можливого розвитку, вони пов’язують зміни зовнішніх умов із результуючими змінними. Використання засобів математичного моделювання дозволяє уточнювати і конкретизувати початкові прогнози, створювати нові варіанти сценаріїв у межах передбачуваної моделі. При застосуванні цього методу стає можливою побудова ефективних систем підтримки та прийняття рішень, що сприяє розв’язанню багатьох задач забезпечення економічної безпеки.
Для моделювання економічної безпеки використовуються також і методи оптимізації, які базуються на побудові алгоритмів знаходження максимумів (мінімумів) функції і точок, в яких вони досягаються, при наявності обмежень та без них. Цей підхід використовується при здійсненні аналітичного опису досліджуваних процесів з метою синтезу певного обраного критерію безпеки. Методи багатовимірного статистичного аналізу дають змогу обчислювати характеристики динаміки розвитку показників економічної безпеки, а також виявляти закономірності минулих тенденцій та оцінювати можливість їх проектування на майбутнє. До цієї групи методів належать: кореляційний, регресійний, коінтеграційний, компонентний, факторний, кластерний, частотний, гармонійний, спектральний та крос-спектральний аналіз, аналіз часових рядів. Використання методів теорії штучних нейронних мереж для аналізу економічної безпеки може пояснюватися їх перспективністю щодо моделювання складних, нелінійних залежностей та вирішення проблем розмірності. Теоретико-ігрові методи використовуються для аналізу багатосторонніх конфліктних ситуацій із урахуванням їх взаємовпливу. Тому цей метод забезпечує непогані результати, коли реальні процеси можливо формалізувати в ігровій постановці. [1; с. 455].
|
|
|
Зауважимо також, що управління економічною безпекою первинної ланки економіки передбачає постійний моніторинг її рівня не лише у межах підприємства загалом, але й за функціональними складовими. Кількісна оцінка останніх має на меті вирішення таких завдань: вибір системи показників оцінки сфер життєдіяльності підприємства; формування граничних значень показників у межах окремих стадій життєвого циклу розвитку підприємства; формування комплексної оцінки рівня безпеки; шкалування комплексної оцінки рівня економічної безпеки.
В економічній літературі не існує єдиного підходу до визначення узагальнюючого рівня економічної безпеки, оскільки складові, які її визначають, дуже різноманітні, а їх вагомість на кожному підприємстві різна. Оцінка економічної безпеки, як правило, зводиться до детального аналізу за кожною складовою, проте загальний висновок зробити досить складно.
Аналіз літературних джерел дозволив зробити висновок, що існують визначені розбіжності між авторами щодо методичних засад оцінки рівня економічної безпеки, пов’язані як із вибором критеріїв оцінки, так й із застосуванням різних процедур згортки інформаційного простору ознак і виділенням режимів економічної безпеки підприємства. Так, Г. Дем’яненко пропонує здійснювати оцінку економічної безпеки за її складовими, виходячи зі змін зовнішнього та внутрішнього економічного середовища функціонування підприємства. Відповідно, автор запропонував поняття кожного виду економічної безпеки торговельного підприємства та індикатори їх забезпечення. Зокрема, економіко-правова безпека економічного агента передбачає створення системи захисту від загроз, що можуть виникнути внаслідок законотворчої діяльності держави. Враховуючи особливість цього виду безпеки для торговельного підприємства, науковець пропонує ввести такий узагальнюючий показник, як коефіцієнт правової захищеності, що розраховується як співвідношення кількості законодавчих обмежень із кількістю сприятливих законодавчих умов здійснення торговельної діяльності. При цьому необхідно здійснювати групування чинників небезпеки (законодавчі обмеження) і сприятливих умов відносно значущості їх впливу.
|
|
|
Дем’яненко Г. також пропонує досліджувати податкову безпеку торговельного підприємства з використанням загального критерію податкової безпеки для галузі – індикатор відношення підприємства до групи податкового ризику (Пгр).
Пгр = 
де ППЗПГ – кількість порушень податкового законодавства підприємствами галузі, од.;
ППЗ – кількість порушень податкового законодавства всіма підприємствами в економіці, од.
При цьому автор стверджує, що якщо індикатор становитиме до 20 %, то галузь вважатиметься податково безпечною. В інших випадках виникає необхідність аналізу системи додаткових показників (коефіцієнт вилучення, навантаження, вагомості, сплати).
При забезпеченні економіко-соціальної безпеки найбільш значущими є такі індикатори: чисельність населення у територіальному розрізі як потенційних покупців товарів торговельного підприємства; демографічне навантаження; культурно-освітній рівень населення; диференціація населення за рівнем доходів.
У цілому зазначимо, що хоча на діяльність торговельного підприємства впливають умови зовнішнього середовища, однак його безпечне функціонування передусім залежить від внутрішніх чинників. Так, В. Геєць, відповідно до ресурсно-функціональної концепції виділяють такі групи ресурсного забезпечення підприємства, що потребують оцінки при аналізі економічної безпеки: капіталу, персоналу, інформації, техніки і технології, прав. Відповідно, науковці розглядають такі функціональні складові економічної безпеки: фінансову, силову, інформаційну, техніко-технологічну, правову, кадрову та екологічну. [2; с. 18].
Проте С. Покропивний, крім вищеперерахованих, додає продуктову складову економічної безпеки підприємства, яка визначає передусім рівень якості та конкурентоспроможності товарів (послуг) суб’єкта господарювання. Науковець пропонує методику оцінки рівня економічної безпеки підприємства з використанням інтегрального показника (Ксеб), що визначається за формулою:
|
|
|
Ксеб = 
,
де kі – величина окремого критерію за і-тою складовою;
di –частка значущості критерію;
n – кількість складових.
При цьому підприємство вибирає ідеальний коефіцієнт економічної безпеки, а потім розраховує фактичний коефіцієнт, порівнює його з ідеальним і, таким чином, визначає конкретний рівень економічної безпеки. Оцінка рівня економічної безпеки підприємства здійснюється шляхом порівняння розрахункових значень Ксеб із реальними величинами цього показника по підприємству, що аналізується, а також (коли це можливо) для аналогічних суб’єктів господарювання відповідних видів економічної діяльності.
Зауважимо, що наведена методика має певні недоліки, пов’язані з невідомим розподілом пріоритетів функціональних складових економічної безпеки підприємства для різних суб’єктів господарювання, відсутністю рангової шкали загальних і часткових критеріїв.
Д. Ковальов та І. Плетнікова для оцінки рівня економічної безпеки підприємства (Реб) використовують таку функціональну залежність:
Реб = a1 f ( x1 ) + a2 f ( x2 ) + … + ai f ( xn ),
де х1, х2, …, хn – показники діяльності підприємства;
f(x1), f(x2), …, f(xn) – локальні функції залежності рівня економічної безпеки підприємства від відповідних показників діяльності підприємства;
а1, а2, …, аі – коефіцієнти, що відображають значущість кожного показника для забезпечення економічної безпеки підприємства.
Поряд із безсумнівними перевагами, пов’язаними з простотою інтерпретації отриманих результатів, ця методика має й недоліки. Так, наприклад, відсутні будь-які рекомендації щодо формування системи оцінних показників; не визначені види локальних функцій; для оцінки за- гального рівня економічної безпеки використовується лінійна модель, що не завжди адекватно описує динаміку аналізованих процесів.
У дослідженні В. Шлемка пропонується проводити узагальнюючу оцінку економічної безпеки підприємства на підставі зіставлення граничних (критичних і нормальних) та фактичних значень індикаторів. При цьому експрес-оцінка рівня безпеки проводиться на основі графічного аналізу, що дозволяє виділити зони: нормального рівня безпеки, критичного рівня, передкризову. Як індикатори рівня безпеки підприємства можуть виступати нормовані значення показників, розраховані на базі нормативних (граничних) значень вихідних показників. [3; с. 144]. Нормування проводиться щодо значення показника:
Xi = 
b ,
де Ріф, Рін – відповідно фактичні та нормативні значення і-го показника;
b – показник степеня (для показника типу «мінімум» дорівнює 1, для показника типу «максимум» дорівнює –1).
Критичні значення вихідних показників становляться, виходячи з умови мінімально допустимого рівня безпеки, перевищення якого означало б перехід підприємства в економічно небезпечну зону.
Цей підхід дає можливість провести аналіз різнорідних чинників, що визначають стан підприємства і тенденції його розвитку. Крім того, для кращого сприйняття отриманих оцінок використовується їх графічна інтерпретація, яка, зокрема, характеризує не лише поточний стан підприємства, але й той стан безпеки, до якого варто прагнути.
Відповідно до фактичних значень показників і величини їх відхилення від граничних значень стан підприємства можна характеризувати як: 1) нормальний, коли індикатори економічної безпеки підприємства знаходяться в межах граничних значень; 2) передкризовий, коли перевищуються граничні значення хоча б одного з індикаторів; 3) кризовий, коли спостерігається бар’єрне значення більшості основних індикаторів; 4) критичний, коли порушуються всі бар’єри (як основні, так і другорядні).
Аналізована методика, поряд із низкою переваг, пов’язаних із можливістю діагностики окремих сфер діяльності підприємства, не дає будь-яких рекомендацій, пов’язаних із вибором коефіцієнтів оцінки, а також формуванням нормативних діапазонів показників економічної безпеки.
Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну Ксебздійснюється функціональний аналіз заходів із організації необхідного рівня економічної безпеки за окремими складовими з використанням відповідного алгоритму: 1) визначення структури негативних впливів за функціональними складовими економічної безпеки, розподіл об’єктивних і суб’єктивних негативних впливів; 2) фіксація вжитих превентивних заходів для запобігання негативним впливам за всіма функціональними складовими економічної безпеки; 3) оцінка ефективності вживання заходів з огляду на нейтралізацію конкретних негативних впливів за кожною складовою економічної безпеки; 4) визначення причин недостатньої ефективності заходів, здійснених для подолання вже наявних і можливих негативних впливів на економічну безпеку; 5) виявлення неусунених та очікуваних негативних впливів на рівень економічної безпеки і тих, що можуть з’явитися в майбутньому; 6) опрацювання рекомендацій щодо усунення існуючих негативних впливів та їх запобігання; 7) оцінка вартості кожного з пропонованих заходів щодо усунення негативних впливів та визначення відповідальних за їхню реалізацію.
Для підприємств, що працюють в умовах конкуренції, пропонується виділити такі рівні економічної безпеки: підтримуючий; мінімальний; дуже низький; низький; середній; високий; дуже високий. Чим ближче величина співвідношення до 1, тим вищим є рівень еконо-мічної безпеки підприємства. При цьому оцінка рівня безпеки припускає не тільки розрахунок кількісного показника, але і його якісну ін-терпретацію (таблиця 1).
Проведення оцінювання ефективності діяльності функціо-нальних підрозділів підприємства щодо запобігання можливим негативним впливам на економічну безпеку з використанням даних про витрати на неї та розміри відверненої і заподіяної шкоди дає об’єктивну картину результативності діяльності досліджуваних функціональних підрозділів у аналізованій сфері.
Таблиця 1
Характеристика рівнів економічної безпеки підприємства [4; с. 240]
| Рівень безпеки | Показник рівня безпеки | Характеристика стану підприємства |
| підтри-муючий | до 0, 05 | Нестійкість економічної безпеки (підприємство знаходиться на межі безпеки, оскільки при незначному зниженні прибутку може її втратити). |
| мінімаль-ний | 0, 06-0, 10 | Підприємство знаходиться в економічній безпеці й спроможне у найближчі 1-2 роки її підтримати. |
| дуже низький | 0, 11-0, 19 | Умови, що забезпечують економічну безпеку підприємства, дозволяють зберегти займану ринкову позицію в поточному періоді, проте ставлять її під загрозу в найближчій перспективі. |
| низький | 0, 2-0, 29 | Умови, що забезпечують економічну безпеку підприємства, дозволяють зберегти займану ринкову позицію в поточному періоді та в найближчій (1-2 роки) перспективі. |
| середній | 0, 3-0, 49 | Умови, що забезпечують економічну безпеку підприємства, дозволяють зберегти займану ринкову позицію в поточному періоді та у середній (2-4 роки) перспективі, а також закласти фундамент для формування конкурентних переваг. |
| високий | 0, 5-0, 69 | Підприємство враховує основні вимоги ринку, що дозволяє зберегти його стратегічні позиції на ринку, отримати істотні переваги. |
| дуже високий | понад 0, 7 | Стан економічної безпеки підприємства стійкий, враховуються практично всі вимоги ринку, що дозволяють підприємству отримати значні конкурентні переваги стратегічного характеру і стати лідером. |
Оцінювання ефективності роботи функціональних підрозділів суб’єкта господарювання щодо гарантування економічної безпеки здійснюється з використанням таких показників: витрати на здійснення заходу (В, грн. ); розмір відверненої шкоди (Швід, грн. ); розмір заподіяної шкоди (Шзап, грн. ); ефективність вжитого заходу, що розраховується за формулою:
Е = 
.
Можна використати й інший показник – коефіцієнт витрат забезпечення економічної безпеки, що визначається як відношення витрат на організацію і функціонування служби безпеки до суми отриманого підприємством прибутку за досліджуваний період. Шляхом порівняння цих показників реально дослідити рівень ефективної діяльності служби безпеки підприємства.
Наголосимо, що невід’ємним елементом дослідження економічної безпеки підприємства є вибір її критерію. Під критерієм безпеки варто розуміти ознаку або суму ознак, що свідчать про те, чи характеризується підприємство економічною безпекою чи ні. Такий критерій повинен дозволяти не лише констатувати наявність економічної безпеки підприємства, а й оцінювати її рівень. Якщо призначення критерію зводитиметься тільки до констатації стану безпеки, то в цьому випадку не оминути надмірної суб’єктивності оцінки. Крім того, кількісну оцінку рівня економічної безпеки доцільно здійснювати за допомогою показників, які використовуються в плануванні, обліку й аналізі діяльності підприємства, що є передумовою практичного використання цієї оцінки.
У науковій літературі вже давно вдавалися до спроб кількісного оцінювання рівня економічної безпеки підприємства. Це призвело до появи таких підходів: індикаторного, ресурсно-функціонального, забезпечення програмно-цільового управління розвитком підприємства, наявності чистого прибутку, рівня розширеного відтворення ресурсів та майна підприємства, ефективності маркетингової орієнтації підприємства. У цьому контексті варто узагальнити, що рівень економічної безпеки первинної ланки економіки є належним (високим) у тому випадку, коли показники економічної ефективності діяльності є високими, а також, коли підприємство є ліквідним та платоспроможним, гарантується збереженість його майна та інформації, здійснюється планування і прогнозування діяльності.
Так, при індикаторному підході рівень економічної безпеки ви-значається за допомогою так званих індикаторів. [5; с. 144]. Вони розглядаються як порогові значення показників, що характеризують діяльність підприємства в різних функціональних областях, дотичних до економічної безпеки. Оцінювання економічної безпеки підприємства встановлюється, виходячи з порівняння фактичних показників його діяльності з індикаторами. Очевидно, що індикаторний підхід запозичено з методики оцінки рівня економічної безпеки держави. Принаймні зазначимо, що формуван-ня системи індикаторів і розрахунок інтегрального індикатора економічної безпеки передбачені Концепцією економічної безпеки України.
Оцінювання рівня економічної безпеки підприємства на основі індикаторного підходу припускає визначення з високим рівнем точності бази порівняння – індикаторів. Саме рівень точності індикатора в цьому випадку і є проблемою, адже на сьогодні відсутня методична база визна-чення індикаторів, які враховують особливості діяльності підприємства, обумовлені зокрема його галузевою приналежністю, формою власності, структурою капіталу, існуючим організаційно-технічним рівнем. А якщо ще додати необхідність постійного уточнення величини індикатора внаслідок постійної динаміки зовнішнього середовища і внутрішніх змін у діяльності суб’єкта господарювання, то проблема ускладнюється. У цьому випадку виникає необхідність постійного коригування системи показників, що є індикаторами економічної безпеки підприємства, а це спричиняє збільшення трудомісткості управлінських робіт і вимагає залучення висококваліфікованих фахівців.
Відповідно до ресурсно-функціонального підходу оцінка рівня економічної безпеки підприємства здійснюється на основі оцінки стану використання корпоративних ресурсів за спеціальними критеріями. При цьому як корпоративні ресурси розглядаються чинники бізнесу, а саме ресурси: капіталу (акціонерний капітал і позикові фінансові ресурси), персоналу, інформації й технології, техніки та устаткування, прав (права на використання патентів, ліцензії й квоти на використання природних ресурсів, а також експортні квоти, права на користування землею), роль яких постійно зростає.
Ресурсно-функціональний підхід до оцінки рівня економічної безпеки підприємства є досить широким. Проте спроба охопити всі функціональні складові діяльності підприємства може призвести лише до «певного розмивання» суті (основ) поняття економічної безпеки. До того ж, визначення її рівня з використанням сукупного критерію, що розраховується на основі висновків кваліфікованих експертів, не гарантує його об’єктивності, оскільки нереально повністю позбутися суб’єктивної думки експертів. Крім того, відомо, що інтеграція показників із використанням будь-якого з відомих підходів, у тому числі за допомогою частки значущості показників, як це пропонує Е. Олейников, призводить до зниження точності й достовірності оцінки. Положення і методи цього підходу багато в чому збігаються зі звичайним аналізом ефективності використання наявних у підприємства ресурсів, що не зовсім відповідає вимогам до якісної оцінки безпосередньо його економічної безпеки та її рівня, а це примушує задуматися над важливістю та доцільністю застосування цього підходу.
В. Забродський запропонував використовувати для оцінки економічної безпеки підприємства підхід, що відображає принципи та умови програмно-цільового управління і розвитку. [6; с. 58-63]. Відповідно до нього оцінка економічної безпеки підприємства ґрунтується на інтеграції сукупності показників, що визначають її рівень. При цьому викорис-товується декілька рівнів інтеграції показників і такі методи їх аналізу, як кластерний та багатовимірний. Підхід відрізняється високим рівнем складності, проводиться, як правило, з використанням методів математичного аналізу і якщо в дослідницькій роботі дозволяє отримати достовірні результати, то в практичній діяльності використання ускладнене. До того ж, оцінка стійкості сукупного інтегрального показника при заданій області його зміни є складною. Крім того, запропонований автором підхід до оцінки стійкості сукупного інтегрального показника дозволяє оцінити рівень економічної безпеки підприємства, але швидше з позиції математика, а не менеджера.
Здійснивши аналіз найбільш поширених підходів до оцінки рівня економічної безпеки підприємства, можна зробити висновок, що їх складно використовувати на практиці в межах запропонованого трактування.
Дещо необґрунтованим із запропонованих в економічній літературі підходів до оцінки рівня економічної безпеки підприємства є підхід, згідно з яким в якості критерію економічної безпеки використовується наявність прибутку. У випадку, коли підприємство не отримало прибуток або й зазнало збитків, не можна стверджувати про дотримання інтересів підприємства а, отже, й перебування в економічно безпечній зоні. Навпаки, в цьому випадку перед підприємством реально постає загроза банкрутства.
Прибуток підприємства, виступаючи абсолютною величиною, може розглядатися як підстава, передумова для висновку про наявність у підприємства економічної безпеки. Такий висновок можна зробити виходячи з того, що наявність прибутку свідчить про позитивні результа-ти використання ресурсів підприємства, тобто дозволяє йому відшкоду-вати витрати на придбання і продаж товарів, вносити необхідні платежі до бюджетів різних рівнів і, принаймні, забезпечити просте відтворення.
Отримання підприємством прибутку свідчить про узгодження до певної міри його інтересів із інтересами суб’єктів зовнішнього середовища. Проте абсолютна величина чистого прибутку підприємства не дозволяє встановити рівень цього узгодження і, відповідно, вжити необхідні заходи. До того ж, абсолютна величина прибутку підприємства не дозволяє встановити міру інтенсивності експлуатації його активів, тобто встановити «ціну» отримання прибутку.
Очевидно, що при оцінці економічної безпеки підприємства можуть використовуватися результати порівняння величини отриманого чистого прибутку з вибраними для цієї мети базами порівняння, наприклад із величиною витрачених ресурсів. У цьому випадку відповідність прибутку підприємства витратам діяльності і величині використаного капіталу встановлюється за допомогою показників рентабельності витрат і загального капіталу, що дозволяє оцінити ефективність господарської діяльності підприємства і, до певної міри, його фінансову стійкість.
Ефективність використання ресурсів підприємства тільки до пев-ної міри характеризує його економічну безпеку, оскільки відображає не стільки міру гармонізації його інтересів із інтересами суб’єктів зовнішнього середовища, скільки такі його внутрішні особливості діяльності, як рівень прогресивності технологічного процесу, управління ним і персоналом. Крім того, ефективність господарської діяльності відображає ретроспективний стан економічної безпеки підприємства, оскільки вико-ристовувані при розрахунку показники рентабельності витрат і капіталу відображають попередній стан підприємства. До того ж, ефективність діяльності не враховує повною мірою ринкових позицій підприємства. Показники рентабельності витрат і загального капіталу, хоч і є за своєю природою більш інформативними, також не дозволяють встановити, наскільки повно дотримані інтереси підприємства, хоча це і можна, проте досить неточно, встановити шляхом порівняння величини цих показників із показниками аналогічних підприємств. Неточність способу обумовлена складнощами встановлення аналогічності підприємств, оскільки вона не може виникати навіть з таких ознак, як їх галузева приналежність, вид діяльності або величина експлуатованого капіталу, а також різно-манітністю інтересів підприємства і різною мірою значущості однаково формульованого інтересу для різних, хоч і аналогічних, підприємств.
В економічній літературі можна виділити підхід, згідно з яким для оцінки рівня економічної безпеки підприємства пропонується вико-ристовувати порівняння величини інвестицій суб’єкта господарювання з обсягом засобів, спрямованих на забезпечення економічної безпеки. Пропонований підхід ґрунтується на встановленні значення розширеного відтворення капіталу підприємства для дотримання його інтересів, їх уз-годження з інтересами суб’єктів зовнішнього середовища. За наслідками оцінки можна встановити рівні економічної безпеки підприємства.
Узагальнимо вищенаведені теоретичні підходи до оцінки рівня економічної безпеки підприємства у таблиці 2.
Отже, арсенал методичних підходів до оцінки рівня економічної безпеки суб’єкта господарювання є доволі широким та дозволяє визнача-ти характеристики як функціональних складових безпеки, так і різних напрямів його діяльності. Крім того, описані методи можуть застосову-ватися не диференційовано, а разом у межах процесу управління фінан-сово-економічною безпекою підприємства. Так, авторський колектив під керівництвом В. Геєця [7; с. 240] обґрунтовує схему взаємозв’язку основних блоків системи управління економічною безпекою підприємства, в якій виділяє: 1) блок оцінки та аналізу рівня економічної безпеки підприєм-ства, з використанням моделей формування системи показників еконо-мічної безпеки підприємства, комплексної оцінки рівня економічної безпеки, формування режимів функціонування підприємства; 2) блок діагностики загроз, в якому використовуються моделі прогнозування рівня економічної безпеки, оцінки сфер життєдіяльності та визначення домінуючих загроз; 3) блок формування адаптивної реакції підприємства, який передбачає використання моделей визначення пріоритетних напрямів відновлення економічної безпеки, руху потоків підприємства та локалізації загроз економічній безпеці підприємства.
Таблиця 2
Концептуальні підходи до оцінки рівня економічної безпеки підприємства [8; с. 58-63; 226; 144].
| Методичний підхід (автор) | Переваги | Недоліки | Особливості застосування |
| Індикаторний (Шлемко В., Бінько І., Бендиков М., Гусєв В. ) | Можливість використання великої кількості показників та більшості сфер діяльності підприємства | Відсутність мето-дичної бази визна-чення величини ін-дикаторів, необхід-ність постійного її уточнення; відсут-ність висновку про інтегральний стан безпеки | Потребує система-тичного збору та моніторингу великої кількості показників фінансово-господарської діяльності та може використовуватися на етапі оцінки й аналізу рівня безпеки |
| Ресурсно-функціональний (Ковальов Д., Плетнікова І., Покропивний С., Олейников Е. ) | Комплексне врахування більшості характерис-тик еконо-мічної безпеки підприємства, простота інтерпретації результатів оцінки | Суб’єктивність екс-пертної думки при визначенні вагових коефіцієнтів; інте-грація різнохарак-терних показників може призвести до недостовірності оцінки; викорис-тання лінійної мо-делі дещо неаде-кватно описує стан безпеки | Доцільно вико-ристовувати для підприємств ре-ального сектора економіки, оскільки дозволяє надати характеристику не тільки рівню безпеки, але й ефективності використання ресурсного по-тенціалу |
| Забезпечення програмно-ці-льового управ-ління розвитком підприємства (Забродський В. ) | Використання багатовимірного аналізу, що підвищує об-ґрунтованість оцінки | Складність прове-дення аналізу та оцінки стійкості сукупного інтег-рального показника при заданій області його зміни | Доцільно вико-ристовувати при групуванні інди-каторів безпеки та виокремленні ло-кальних груп джерел загроз економічної безпеки підприємства |
| Інвестиційний (Геєць В., Бажал Ю., Базилевич В. ) | Дозволяє зробити висновок щодо доціль-ності окремих заходів посилення еконо-мічної безпеки | Недостатньо врахо-вує рівень безпеки більшості (крім ін-вестиційної) функ-ціональних складо-вих економічної безпеки підприємства | Доцільно вико-ристовувати при розробці заходів у межах блоку «формування адаптивної реакції» підприємств |
| Оцінки та управління ризиками (Грунін О., Клейнер Г. ) | Дозволяє ви-значити рівень ризику як ймовірності небезпеки діяльності підприємства | Не приділяється належна увага оцінці економічної ефективності діяль-ності підприємства та використанню ним ресурсного забезпечення як передумов його економічної безпеки | Варто використовувати при діагностиці загроз економічній безпеці підприємств |
| Наявності чистого прибутку (Третьякова Н. ) | Простота оцінки | Неврахування бага-тьох неекономічних функціональних складових безпеки (силової, інформа-ційної, інституційно-правової та ін. ) й прогнозування ризиків | |
| Ймовірності банкрутства підприємства (тести Альтмана Е., Таффлера Р., Спрингейта Г., універсальна дискримінантна функція Терещенка О., коефіцієнт Бівера В. ) | Дозволяє оці-нити ймовір-ність банкрут-ства як основ-ного індика-тора безпеки | Не враховує окремі складові економічної безпеки, а також тривалість перебу вання підприємства у передбанкрутному стані | Доцільно викорис-товувати для підприємств, які знаходяться в пе-редкризовому стані |
| Оцінки вартості підприємства з використанням дохідного підходу (Міщенко С. ) | Забезпечує постійний моніторинг стану безпеки з урахуванням платоспро-можності і ризику діяльності | Непрямий характер зв’язку між зміною ринкової вартості підприємства та рівнем його еконо-мічної безпеки | Доцільно застосо-вувати при здій-сненні операцій купівлі-продажу підприємства, бізнесу, акцій та ін. |
Узагальнюючи вищенаведене, зробимо такі висновки у контексті вдосконалення методики оцінки рівня фінансово-економічної безпеки підприємства:
- економічно необґрунтованим є розрахунок узагальнюючого показника рівня безпеки (оскільки за його використання надто високим є рівень суб’єктивності встановлення вагового значення як окремих показників-індикаторів, так і функціональних складових); більш прийнятним
|
|
|
