 |
Виховний простір розвитку особистості
|
|
|
|
Виховний простір розвитку особистості
Головне завдання сьогоднішньої практики — створення виховного простору. Виховний простір — це не тільки середовище, а й духовний простір учня і педагога, це простір культури, що впливає на розвиток особистості. У ньому має бути представлений весь комплекс цінностей культури і культурних форм життя. Це простір соціальних, культурних, життєвих виборів особистості, котра само-реалізується у різних виховних середовищах (академічне середовище, клубне, середовище творчих майстерень тощо).
Основні вимоги до створення виховного простору
•психологізація як здатність враховувати у комплексі всі зовнішні й внутрішні впливи на дитину й одночасно творити духовно-творче розвивальне середовище, нейтралізуючи негативні з них та посилюючи позитивні;
• відкритість соціуму — діяти у співпраці з сім'єю, громадськістю;
• залучення дітей до розв'язання суспільно значущих і особис-тісних життєвих проблем — формувати досвід громадянської поведінки;
•розвиток творчого потенціалу всіх суб'єктів навчально-виховного процесу; •спонукання школярів до самостійного розв'язання власних життєвих проблем у нестабільному суспільстві;
•життєтворчість як здатність забезпечити дитині можливість облаштувати власне життя, творити колективні і міжособистісні взаємини;
• педагогічна культура вчителів і вихователів, невід'ємними особливостями якої є людяність, інтелігентність, толерантність, розуміння, здатність до взаємодії;
•педагогічний захист й підтримка дітей у розв'язанні їхніх життєвих проблем та в індивідуальному саморозвитку, забезпечення їх особистісної недоторканості і безпеки;
|
|
|
• самореалізація людини в особистісній, професійній та соціальній сферах її життєдіяльності.
Структура виховної моделі національного виховання
Виховна система — це цілісний організм, який виникає у процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб'єкти виховання, їх діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна база), що сприяє духовному розвитку і саморозвитку особистості, створенню своєрідного, за визначенням К. Ушинського, «духу школи» Серцевиною виховного процесу є особистість — її нахили, здібності, потреби, інтереси, соціальний досвід, самовідданість, характер.
Одним із визначальних принципів виховної системи є взаємозв'язок впливів: родини; вчителя; соціальних об'єктів; довкілля (освітнього простору).
Родина, її цінності є складниками суспільства, яке будується на родинних принципах співжиття, дбайливого ставлення до дитини на тих чинниках, що допомагають розкрити її творчий потенціал.
Залучення до співпраці управлінської, духовної, культурно-мистецької еліти та громадських інституцій створює унікальне середовище координації та інтеграції всіх ланок виховної системи.
Розуміючи українську національну систему виховання як самобутнє і водночас споріднене з вселюдським культурно-історичне явище, акцентуємо увагу на усвідомленні педагогами кінцевого результату своєї праці — виховання свідомого громадянина, патріота.
Організаційно-структурна модель виховання
Реалізація сучасних технологій виховної роботи на практиці можлива на основі проектування розвитку особистості. Таким чином відбувається перехід від «педагогіки заходів» до педагогіки формування особистісних рис і якостей. У цьому підході (див. таблицю) основними елементами розвитку особистості виступають: вікові особливості дитини (1); власне зміст виховної діяльності як спільної діяльності вихователя і вихованця (2); та основні очікувані результати на певному етапі вікового розвитку, що складаються з трьох основних елементів, — набуті знання і цінності (3), сформовані ставлення до себе, оточуючого природного і соціального світу (4), життєві компетентності (5), тобто можливість діяти у конкретній життєвій ситуації відповідно до власних цінностей, ставлень та знань.
|
|
|
|
Структура планування та оцінки ефективності виховання | ||||
| Вікові особливості дитини | Зміст виховної діяльності | Критерії | Виховні досягнення учнів | Життєві компетентності |
Такий підхід дає можливість оцінити ефективність проведеної виховної роботи на кожному віковому етапі розвитку вихованця. Оцінка здійснюється через порівняння очікуваних результатів виховної роботи з її реальними результатами. При цьому стає можливою оцінка ефективності виховання як окремої особистості, так і класу та школи в цілому.
|
|
|
