 |
8. Правила цитування та посилання
|
|
|
|
8. ПРАВИЛА ЦИТУВАННЯ ТА ПОСИЛАННЯ
НА ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого тексту слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст.
Загальні вимоги до цитування такі:
˗ текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;
˗ цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручування думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
˗ кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;
˗ при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами) варто бути точним у викладенні думок, коректним і давати відповідні посилання на джерело;
˗ цитування не повинне бути надмірним, чи недостатнім, оскільки це знижує рівень бакалаврської праці;
˗ якщо автор роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім тире і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується в круглі дужки. Варіантом таких застережень є: (курсив наш. − А. К. ); (підкреслено мною. − А. К. ).
|
|
|
Посилання на використані джерела є обов`язковою вимогою дослідження.
9. МОВА І СТИЛЬ РОБІТ
Мовностилістична культура дослідження найкраще виявляє загальну культуру та науковий рівень її автора. Усе це потребує дотримання певних вимог до логіки викладення матеріалу, його форми, стилю і мови.
Враховуючи, що кожна наука має власний понятійний апарат і систему термінологічних позначень, при використанні понять з інших галузей знань необхідно надати тлумачення дефініцій та авторське пояснення їх використання.
Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, точність, ясність, стислість, смислова завершеність. Емоційні мовні елементи в наукових роботах не рекомендуються.
Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Тому виклад, зазвичай, ведеться від третьої особи. Нині стало неписаним правилом у наукових роботах замість «я» використовувати «ми» та похідні від цього займенника словосполучення ( наприклад «на нашу думку»). Тому радимо використовувати конструкції з неозначено-особовими реченнями, наприклад: «Спочатку наводять відбір зразків археологічних знахідок, а потім встановлюють її належність до однієї з культур». Використовується також форма викладу від третьої особи («На думку автора... », « Дослідник вважає... »). Аналогічну функцію виконує речення з пасивними дієприкметниками («Розроблений комплексний підхід до вивчення... »).
Основна стилістична особливість писемної наукової мови – об’єктивність викладу. Звідси, наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи інший факт можна подати як достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло), допустимий (очевидно, треба вважати), можливий (ймовірно, можливо).
|
|
|
Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є також посилання на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу. У тексті це можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень («як свідчить», «за повідомленням», «на думку», «за даними», «на нашу думку»).
Варто запам'ятати, що для наукового тексту характерними є смислова завершеність, цілісність і зв'язність. Найважливішим засобом вираження логічних зв'язків у цьому розумінні є: спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв'язку, що вказують на послідовність розвитку думки («спочатку», «насамперед», «по-перше», «по-друге», «потім» і т. ін. ), заперечення («проте», «тим часом», «але», «і тоді», «аж ніяк», «однак»), причинно-наслідкові зв'язки, «завдяки цьому», «тому», «відповідно», «унаслідок цього», «крім того», «до того ж»), перехід від однієї думки до іншої («перш ніж перейти до... », «звернімося до... », «розглянемо», «зупинимося на... », «розглянувши... », «перейдемо до... », «необхідно зупинитися на…», «необхідно розглянути... »), результат, висновок («отже», «значить», «як висновок», «на закінчення зазначимо», «все сказане дає змогу дійти висновку», «підсумовуючи, слід сказати... », « з огляду на вищезазначене можна дійти висновку…»).
Отже, обов'язкова вимога до якості випускної кваліфікаційної роботи – її грамотність, чітка логіка викладу, правильність мовностилістичного оформлення. Текст повинен бути вивірений автором після його друку.
|
|
|
