 |
14. Методи навчання психології
|
|
|
|
Метод навчання - спосіб спільної діяльності вчителя й учнів, викладача і студентів, який має на меті вирішення навчальних завдань. Такий спосіб необхідно розглядати як систему послідовних взаємопов’язаних дій викладача та аудиторії, які забезпечують освоєння змісту освіти.
Метод характеризується трьома ознаками: цілями навчання, способами освоєння змісту навчання і характером взаємодії суб’єктів навчання (викладача та аудиторії).
Складовою частиною або стороною метода виступає прийом навчання. Окремі прийоми можуть входити до складу різних методів. Наприклад, прийом конспектування студентами основного змісту навчальних матеріалів може використовуватись під час лекції, самостійної роботи з першоджерелами, виконанні практичних робіт. Для потреб навчання методи та прийоми застосовуються в різноманітних сполученнях. Один і той самий спосіб діяльності учнів може використовуватись в одних випадках як самостійний метод. А в інших - як прийом навчання. Для прикладу, пояснення або бесіда - це самостійні методи навчання, а їх використання в межах проведення практичної роботи для уточнення змісту завдань, виправлення помилок переводить їх у статус прийомів, які стають частиною методу вправ.
Метод і прийом можуть змінювати позиції один відносно іншого. Так, педагог в ході лекційного викладання здійснює подачу нового матеріалу методом пояснення, а для ілюстрації окремих положень демонструє певну наочність (рисунки, таблиці, графіки та ін. ). Якщо ж наочний посібник (схема, таблиця) є об’єктом вивчення, а основні знання учні або студенти отримують при роботі з ним, то пояснення викладача виступають як прийом, а демонстрація як метод навчання.
|
|
|
Таким чином, методи та прийоми навчання тісно взаємопов’язані між собою. Вони визначаються як впорядковані способи взаємопов’язаної діяльності викладачів і студентів, педагогів та учнів, спрямовані на вирішення навчально-виховних завдань освіти різного рівня (загальноосвітньої, середньоспеціальної або вищої).
В сучасній дидактиці існують різноманітні класифікації методів. Найбільш ранньою класифікацією визнається їх розподіл на методи навчання або педагогічної роботи викладача (пояснення, бесіда, розповідь) та учіння (вправи, конспектування та ін. ). Якщо за основу класифікації пройняти джерело отримання знань, то методи поділяються на:
1. вербальні (джерело знань - усне або друковане слово);
2. наочні методи (предмети спостереження, явища, наочні посібники);
3. практичні (шляхом здійснення практичних дій отримуються знання та виробляються вміння).
Ю. Бабанський, автор найбільш загальної класифікації методів навчання виділяє три основні групи дидактичних методів. Вони можуть бути мотиваційні, організаційні та контролюючи. Як свідчать самі назви, мотиваційні методи стимулюють пізнавальні інтереси аудиторії, організаційні - забезпечують організацію ефективного навчання, а методи контролю та самоконтролю навчальної діяльності покликані створити умови для реалізації в процесі навчання ефективного контролю за освоєнням знань навчальної аудиторії з боку викладача та самих учнів або студентів.
Кожна із зазначених груп методів має власну структуру. Так, до організаційних методів, завдяки яким, власне, здійснюється навчально-пізнавальна діяльність учнів, відносяться:
1. вербальні методи (лекція, пояснення, оповідь, бесіда);
2. практичні методи (вправи, розв’язання задач... )
3. наочні методи (навчальні досліди, демонстрації, ілюстрації).
Методи стимулювання й мотивування учіння утворюють:
|
|
|
1) створення різноманітних навчальних ситуацій (новизни, цікавості, морально-емоційного переживання);
2) навчальні дискусії;
3) пізнавальні дидактичні ігри.
Методи контролю й самоконтролю навчання передбачають такі способи контролю:
1) індивідуальне опитування;
2) фронтальне опитування (як правило, письмове: контрольні, самостійні роботи, усною формою фронтального опитування є колоквіум);
3) програмоване опитування або тестування (можуть бути друковані та електронні варіанти);
4) заліки та іспити, які проводяться як у письмовій, так і в усній формі.
Вербальні методи займають провідне положення в сучасному психологічному навчанні. Був час, коли вони були практично єдиним способом передачі знань з психології. Їх перевагою є здатність у найкоротший строк передати великий обсяг інформації, поставити перед учнем проблему та вказати найкоротший шлях її розв’язання. Засобами вербальної наочності можна викликати у свідомості учнів яскраві образи, глибокі враження. Майстерне використання слова у викладанні активізує уяву, пам’ять, розвиває почуття аудиторії. Види вербальних методів - це пояснення, оповідання, лекція, бесіда, дискусія, самостійна робота з книгою або електронним текстом. Дамо характеристику деяким з них, які найчастіше використовуються у викладанні психології.
Пояснення - це словесне тлумачення суттєвих властивостей об’єкта вивчення, закономірностей, окремих понять та явищ. До цієї форми викладу найчастіше звертаються при вивченні теоретичного матеріалу, розв’язанні задач, розкритті причин та наслідків зміни індивідуального, суспільного життя людини. Ефективне використання цього методу у викладанні психології потребує:
· точного формулювання задачі, запитання;
· послідовного розкриття причинно - наслідкових зв’язків, добору відповідних аргументів і доказів;
· використання прийомів порівняння, співставлення, аналогії;
· залучення яскравих прикладів;
· чіткої логіки викладу.
Бесіда - діалогічний метод навчання, при якому педагог шляхом постановки ретельно продуманої системи запитань підводить навчальну аудиторію до розуміння нового матеріалу або перевіряє освоєння вже вивченого. Цей метод вважають найстарішим способом педагогічної взаємодії в межах організованої систематичної освіти. За видами бесіди поділяються на:
|
|
|
1. вступну або повідомляючу. Її використовують на початку вивчення нової теми, з метою створення пізнавальної мотивації навчання;
2. закріпляючу (у кінці вивчення теми з очевидною із назви метою);
3. евристичну, в межах якої педагог спираючись на наявні знання та досвід аудиторії підводить її до розуміння та освоєння нових знань, формулювання певних закономірностей та висновків;
4. фронтальна бесіда (проводиться з групою);
5. індивідуальна бесіда (з окремим учнем або студентом);
6. співбесіда - це теж різновид бесіди, який зазвичай тісно кореспондує з самостійною роботою. В межах співбесіди викладач перевіряє рівень та якість знань, освоєних аудиторією самостійно. Для цього заздалегідь він готує та розповсюджує в групі відповідні запитання.
Наступне методичне правило є універсальним при використанні бесід різного виду: запитання мають бути короткі, чіткі, змістовні та активізувати пізнавальну діяльність аудиторії.
Лекція - систематизоване монологічне викладання обсягового за змістом матеріалу педагогом. Це провідний метод вузівського викладання, переваги якого полягають у можливості забезпечити цілісність та завершеність сприймання аудиторією навчального матеріалу з певної теми в його логічних взаємозв’язках. Лекція як метод застосовується і у шкільному викладанні психології. Її активне використання здійснюється для аналізу, узагальнення та систематизації матеріалів вивчення.
Робота з текстовими матеріалами - найважливіший метод самостійного навчання студентів, який активно використовується в навчанні психології на заняттях та у позааудиторний час. Основними прийомами самостійної роботи, якими з необхідністю має добре володіти учень або студент, який має інтерес до психологічного пізнання, є наступні:
· конспектування - короткий письмовий виклад змісту прочитаного, який ведеться від першої або третьої особи. Цікаво, що конспектування від першої особи сприяє кращому розвитку самостійності мислення;
|
|
|
· складання плану тексту, яке передбачає після читання тексту, розбиття його на частини та називання таких частин (план може бути простим або складним);
· цитування - дослівний переказ важливого фрагменту тексту з позначенням вихідних даних (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка тексту);
· складання тез - короткий виклад основних думок прочитаного;
· анотування - дуже короткий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати суттєвого смислу;
· рецензування - написання короткого відзиву з вираженим ставленням автора відзиву до прочитаного тексту та його оцінкою;
· складання формально-логічної моделі (схеми) як вербально - схематичного зображення прочитаного;
· складання тематичного тезаурусу - впорядкований комплекс базових понять з основних розділів теми;
· складання довідки - відомостей про щось, отриманих після пошуку інформації; різновидами довідки є біографічні, термінологічні, статистичні та ін.;
· складання матриці ідей - порівняльних характеристик однорідних предметів дослідження, або явищ у працях різних дослідників.
Під наочними методами навчання розуміються такі способи взаємодії викладача та аудиторії, при застосуванні яких усвідомлення та освоєння матеріалів навчання знаходиться у безпосередній залежності від наочних посібників та технічних засобів, які застосовуються в навчанні. Такі методи умовно поділяють на дві великі групи: методи ілюстрації та демонстрації.
Метод ілюстрації передбачає малювання на дошці, показ навчальній аудиторії ілюстративних посібників, плакатів, таблиць, картин, мап і т. ін.
Метод демонстрації пов’язаний із використанням для цілей навчання приладів, дослідів, технічних пристроїв, кінофільмів, мультимедійних програм. Особливим засобом демонстрації є комп’ютер, який володіє невичерпними можливостями моделювання найрізноманітніших процесів, ситуацій, чим суттєво розширює можливості використання наочних методів в навчальному процесі.
Практичні методи навчання основані на практичній діяльності студентів, в межах якої формуються певні практичні вміння та навички. До них належать вправи, тренінги, лабораторні та практичні роботи.
Вправи поділяються на усні, письмові, практичні, навчально-трудові.:
· Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам’яті, мовлення, уваги. Вони динамічні та не потребують часу на ведення записів.
· Письмові використовуються для закріплення знань та відпрацювання вмінь застосування таких знань. Вони спрямовані на розвиток логічного мислення, культури письмового мовлення, самостійності в роботі.
|
|
|
· Графічні передбачають складання схем, графіків, виготовлення малюнків при проведенні лабораторних і практичних робіт. Такі вправи виконуються, зазвичай, сумісно з письмовими, їхнє застосування дозволяє студентам краще сприймати, осмислювати та освоювати навчальний матеріал.
· Навчально - трудові вправи вводяться в процес навчання з метою відпрацювання застосування теоретичних знань на практиці. До таких вправ відносяться різноманітні практичні дії, що мають виробничу спрямованість.
За ступенем самостійності виконання вправи поділяються на відтворюючі, тренувальні, коментовані.
Відтворюючі вправи відтворюють вже відоме з метою закріплення та глибшого освоєння. Тренувальні завдання-вправи відпрацьовують застосування студентами набутих знань і вмінь у нових умовах. Коментовані вправи передбачають не лише практичне виконання, а й приговорювання студентами послідовності дій, що дозволяє педагогу виявити типові помилки виконавців та здійснити корекцію їхніх дій.
Практичні роботи мають на меті вироблення необхідних практичних вмінь та навичок професійної діяльності, а також здатності студентів використовувати набуті теоретичні знання та навички для вирішення практичних завдань. Їхня відмінність, у порівняння з навчально-трудовими вправами, полягає в цілісному та узагальненому характері завдань, які більш повно моделюють умови типових професійних ситуацій роботи психолога, а також особливість умов їх проведення, які можуть бути відтворені як в аудиторії, так і на базі місця проходження практики.
Лабораторні роботи - це навчальне вивчення певних явищ за допомогою спеціального обладнання, що передбачає. проведення учнями або студентами дослідів та розрахунків із застосуванням приладів, інструментів, технічних пристроїв. Такі роботи можуть проводитись в ілюстративному та дослідницькому плані. В першому випадку вони націлені на підкріплення вже відомої навчальної інформації, у другому - результатом виконання лабораторної роботи стає нове психологічне знання, отримане студентами самостійно. В будь-якому випадку для проведення лабораторної роботи викладач готує технічне забезпечення та інструкцію виконання.
Особлива роль в організації вивчення психології належить активним методам навчання, при застосуванні яких діяльність студентів та учнів набуває продуктивного, творчого характеру. Принципова необхідність розробки та використання активних методів навчання у викладанні психології виходить із розуміння того, що традиційне навчання орієнтоване на репродуктивну за своєю суттю діяльність студентів, тобто на передачу – освоєння чітко сформованих зразків як еталонів системи знань та способів дій. При цьому репродуктивне відтворення виступає самостійною цінністю навчання: якщо студент може відтворити представлену навчальну інформацію, то він вважається навченим. Така загальна дидактична установка формує у викладача позицію оператора стандартними дидактичними матеріалами та засобами навчання, а студента орієнтує на стандартні навчальні процедури, особистісний сенс здійснення яких стає очевидним для нього лише у зв’язку з можливістю оцінки їх викладачем. Очевидно, що за таких психолого-педагогічних умов включеність студентів в освітній процес є особистісно нейтральною, хоча, враховуючи схильність викладача до педагогічної діяльності, і передбачає створення ним позитивного емоційного фону педагогічного спілкування з навчальною аудиторією. Але розвиток їх навчальної мотивації студентів залишається за таких обставин відкритим питанням.
Центральним питанням сучасної дидактики є розробка системи методів активізації навчальної діяльності аудиторії. Більшість дидактиків сьогодні єдині в думці про необхідність широкого використання в організації вивчення психології і активуючих прийомів (запитання, продуктивні завдання, задачі, створення проблемної ситуації). а також таких активних методів навчання як евристичне або проблемне подання інформації або ж її інтерактивне здобуття аудиторією в ході лекційного викладання, дидактичних ігор та обговорень, розв’язання практичних задач. В останньому випадку до проблематизації змісту викладання вдається не лише педагог, а й інші учасники навчання через систему проблемних запитань по ходу заняття. Як правило, до такого заняття, яке часто проводиться знаним, авторитетним науковцем, спеціально готуються не лише педагог, а й студенти. До активних методів слід відносити також бесіди, дискусії, різного рівня керованості, задачі й проблемні завдання, які також активно використовуються спеціалістами при викладанні психологічних дисциплін на лекціях, семінарських і лабораторно-практичних заняттях, та ін.
До провідних активних методів викладання психології відносяться дискусійні, ігрові методи та тренінги.
Навчальна дискусія – це метод навчання, що передбачає організований педагогом обмін думками, в якому учасники відстоюють власні точки зору на предмет вивчення. Створюючи емоційно насичену атмосферу вільного відтворення наявних знань, цей метод оптимальний для активізації розумової діяльності студентів, виявлення та корекції їх можливих помилкових суджень, підвищення якості освоєння психологічних знань.
Ігрові методи побудовані на принципі залучення навчальної аудиторії в організовану педагогом умовну, ігрову діяльність, яка містить знання, вміння, навички, що підлягають освоєнню, та володіє значним сугестивним ефектом. Розвиваючий ефект гри досягається за рахунок можливостей імпровізації, включення вільних творчих сил учасників у процес відтворення навчального матеріалу, пов’язаного з виконанням певної ігрової ролі.
Тренінгові методи – це способи активного навчання, орієнтовані на відпрацювання спеціально підібраних групових вправ, освоєння відповідних знань, вмінь, навичок з їх подальшим колективним обговоренням з метою розвитку компетентності учасників як суб’єктів навчання, діяльності та спілкування.
Використання таких методів передбачає високий рівень включеності усіх учасників навчального процесу, здобуття ними суб’єктивного досвіду діяльності, широке спільне обговорення набутого досвіду та отриманої інформації, що забезпечує навчання учнів на власному досвіді. Їхнє впровадження вимагає від викладача добре розвинутих проектувальних, комунікативних і організаційних вмінь, глибокого усвідомлення навчальних цілей заняття.
Використання активних методів у викладанні психології передбачає реалізацію певної послідовності завдань:
- починати слід з індивідуального аналізу та оцінки конкретних ситуацій;
· далі доцільно переходити до колективного обговорення та оцінки;
· після цього в навчанні можливе застосування дидактичних, рольових, операційних та імітаційних ігор, а вже потім використання ділових ігор.
Така послідовність обумовлена розвитком навичок групової роботи учасників навчання та ускладненням самої структури способу навчальної взаємодії в кожному наступному методі. Більш докладна характеристика активних методів представлена у розділі 3 цього підручника.
Більшість представлених методів навчання сьогодні активно використовуються у практиці викладання психології. Розвиток методики викладання призводить до того, що вони доповнюються іншими методами та методичними засобами, зокрема, науковими (аналітичним, символьно-алегоричним, структурним, генетичним). Зупинимось докладніше на цих загальних методах здобуття знань, які сьогодні однаково успішно використовуються кращими фахівцями у продуктивній організації наукового та навчального пізнання. Важливість їх використання у викладанні психології стає особливо актуальною нині, коли завдання формування механізмів професійного мислення майбутнього спеціаліста стало очевидним пріоритетом сучасної університетської освіти в усьому світі.
Насамперед охарактеризуємо аналітичний метод як найбільш уживаний у викладацькій практиці. Він реалізує принцип розгляду кожного явища як композицію простих елементів і базується на уявленні про існування наскрізних структур, властивих усій ієрархії рівнів сущого, завдяки чому виникає можливість інтерпретаційного переносу. Цей метод спирається на усвідомлення того, що людська здатність уявлення здійснюється найефективніше через пояснення складного на прикладі більш елементарного, що особливо характерно для механістичних моделей відображення реальності. Історично цей метод виник на противагу середньовічній схоластиці. По ходу власного розвитку він суттєво посприяв становленню традиційної формальної логіки, яка складає евристичну основу переважної більшості професійних форм людського мислення, в тому числі й мислення науково-психологічного
Активне використання загально методологічних засобів логіки пов’язано з дедуктивними та індуктивними підходами в науковому та навчальному пізнанні. Поруч із висновками по дедукції (як перехід від загального до більш окремого) та індукції, яка вибудовує шлях узагальнення від конкретних елементів аналізу до загального в них, в дидактиці викладання широко використовується й традукція як перехід від конкретного до конкретного або від загального до загального. Саме цей механізм пізнання забезпечує людині можливість мислення за аналогією. В сучасній науковій психології такі евристики активно працюють в режимі побудови аксіоматичних систем, гіпотезо - дедуктивних конструкцій і прийомів узагальнення отриманої емпіричної інформації та імовірнісних припущень.
Історичний або генетичний метод спирається на розгляд явищ у часі як процесів, що мають свій початок, апогей та кінець. Такі процеси у своєму перебігу з необхідністю розв’язують певні суперечності, а їх аналітичне впорядкування дозволяє досліднику відкривати загальне в багатоманітності конкретних форм перетворення на основі встановлення генетичного родоводу таких форм, їхнього єдиного шляху розвитку.
Структурний метод у своїй реалізації є ще більш складною та абстрактною евристикою. Його функціонування виходить не з аналізу змістовного субстрату явищ, їхніх речових основ, а з аналізу відношень, зв’язків елементів цілого. Такий підхід дозволяє виявляти структури, що узагальнюють закономірності багатьох предметних галузей. Зокрема, з його допомогою з’ясовано, що синтаксичні структури мови є аналогічними кодам генетичної інформації людини. Широкі перспективи використання цього методу існують і для психології.
Нарешті, символьно - алегоричний метод – найстаріша евристика, пов’язана зі здатністю символу покривати безмежне коло значень і тим самим вловлювати абсолютний момент у духовно практичному освоєнні світу людством через встановлення певних аналогій та алегоричних пояснень. Виникнення цього методу як пояснювального принципу входить корінням у міф та міфологічну свідомість, сучасним аналогом яких виступає свідомість буденна, набуває значного розвою в античній, особливо платонівській науковій традиції осмислення буття, з новою евристичною силою об’єктивує себе у приточному методі освоєння і тлумачення біблейських текстів, який був особливо поширений на теренах нашої країні в часи середньовіччя, підноситься на новий рівень у сучасних герменевтичних підходах у пізнанні психічної та соціально-психологічної реальності в наші дні.
Кожен із зазначених методів має свої переваги у вирішенні тих або інших науково-методичних завдань викладання психології. Спрямована демонстрація їхнього використання педагогом в обробці науково-психологічної інформації під час викладання або обговорення важливих, особливо проблемних питань предмету вивчення, – шлях до становлення в учнів та студентів як суб’єктів навчання таких евристик як індивідуальних інструментів психологічного пізнання.
Таким чином, сучасний педагог має змогу в межах застосування активних методів широко використовувати у своїй викладацькій роботі методи наукового пізнання, демонстрація застосування яких у практиці побудови системи аргументації в рамках організованої дискусії, розв’язання задачі вводить аудиторію в індивідуальну лабораторію стилю професійного мислення спеціаліста-психолога. Такі загальнонаукові евристики (індуктивні та формально-дедуктивні способи осмислення фактів дійсності, аналогії, абстрагування, моделювання сутнісних відносин, перенос сутнісних ознак та ін... ), за умов їх спрямованого використання та рефлексивного подання викладачем, спонукання до їх самостійного використання аудиторією у відповідних обставинах, стають надбанням мислення студентів.
|
|
|
