 |
Університет банківської справи
|
|
|
|
Університет банківської справи
Національного банку України
Львівський інститут банківської справи
Кафедра суспільних дисциплін
ФІЛОСОФІЯ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
для студентів
галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»,
напрямів підготовки:
6. 030508 «Фінанси і кредит»,
6. 030509 «Облік і аудит»,
6. 030505 «Управління персоналом та економіка праці»,
6. 030502 «Економічна кібернетика»
всіх форм навчання
Розробила:
З. Е. Скринник,
доктор філософських наук,
зав. кафедри суспільних дисциплін
ЛІБС УБС НБУ.
Львів
«Філософія. Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці», «Економічна кібернетика» всіх форм навчання – Львів: Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ). – 181 с.
Укладач:
Скринник З. Е. доктор філософських наук, доцент, зав. кафедри суспільних дисциплін ЛІБС УБС НБУ.
Рецензенти:
Мельник В. П., доктор філософських наук, професор, декан філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка
Бегей і. І., доцент кафедри суспільних дисциплін Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України
Розглянуто на засіданні кафедри суспільних дисциплін Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України
Протокол №3 від «28» листопада 2009 р.
|
|
|
Рекомендовано до затвердження навчально-методичною радою Львівського інституту банківської справиУніверситету банківської справи Національного банку України
Протокол № 3 від «17» грудня 2009 р.
Тема І. Предмет філософії та її формування
План
1. Філософія та світогляд. Історичні типи світогляду. Структурні елементи та функції філософського знання.
2. Філософські ідеї Давнього Сходу.
3. Філософія Давньої Греції.
Питання 1.
Філософія виникла у VІІ – VІ ст. до н. е. у Давньому Китаї, Давній Індії, Давній Греції. Слід звернути увагу принаймні на дві обставини її формування, які допоможуть збагнути зміст і значення філософського знання.
По-перше, історія людства налічує, за даними історичної науки, біля двох мільйонів років. Двадцять шість століть, протягом яких розвивається філософська думка – невеликий відрізок часу порівняно з двома мільйонами років людської історії. До виникнення філософського мислення людське мислення та культура існували сотні тисяч років, але ось практично одночасно у віддалених один від одного регіонах світу відбувся потужний спалах інтелектуальної енергії, завдяки якому в мисленні людей з’являються нові поняття та погляди, яких не існувало досі.
Що ж нового з’явилося у мисленні людей разом з філософією?
· відкриття розуму та особистості;
· одухотворення людського буття;
· перші спроби людини знайти опору в самій собі.
Іншими словами: уперше в історії людина усвідомлює себе як персону, яка відрізняється від усього іншого світу, протистоїть йому як окрема, інша реальність. Відбувається перехід від «Ми-свідомості» до «Я-свідомості»: людина відкриває унікальність і самоцінність своєї особистості. Отже, вона повинна навчитися будувати свої стосунки зі світом: пізнавати його, пристосовувати його до своїх потреб і самій несуперечливо вписуватися у світолад. Філософія й виникає як знання про те, як людина може досягти гармонії зі світом. У такому аспекті
|
|
|
філософія – це мистецтво жити.
З’ясовуючи етимологію поняття “філософія” (любов до мудрості), постарайтеся зрозуміти відмінність мудрості від розуму: мудрість полягає в умінні досягати гармонії з навколишньою дійсністю, саме ця гармонія і створює щастя людини. У цьому ракурсі філософія має означення софійне знання, знання-мистецтво, яке має світоглядний характер.
По-друге, до виникнення філософії спричинилася боротьба раціональності та раціонально перевіреного досвіду проти міфу. Іншими словами, людина вже не задовольняється фантастичними, вигаданими поясненнями реальних подій і явищ, які досі передавалися з покоління в покоління за допомогою міфооповіді. Вона хоче знати, що реально відбувається в світі, в якому вона живе. Таке знання можна одержати лише за допомогою раціонального мислення, побудованого на знанні реальних фактів. У цьому аспекті
філософія – це теоретично виражений світогляд.
На цій основі потрібно зрозуміти місце філософії в системі знань, якими володіє людство. Від свого виникнення і аж до ХVІІ ст. н. е. філософія включала в себе всі наукові знання, якими в той час володіло людство. Тільки в добу Нового часу почався процес виділення конкретних наукових галузей і їх конституювання в окремі науки. У цьому відношенні філософію іноді порівнюють з Шекспірівським королем Ліром, який роздав свої володіння донечкам, а сам зрештою залишився безпритульним. Проте, як і король Лір, філософія врешті решт віднайшла своє справжнє володіння: це, власне, і є любов до мудрості, знання про те, як людині жити в світі, щоб досягти щастя. Не упускаючи зв’язку філософії з конкретними науками, наголосимо на тих моментах, які виводять філософію за рамки наукового знання, у сферу мистецтва жити:
· Кожна наука має своїм предметом обмежену ділянку дійсності – філософія ж своїм предметом має загальні закони буття усього сущого – її предмет – усезагальні зв’язки всього з усім.
· Кожна наука шукає причини певних явищ – філософія ж своїм предметом має причини цих причин – це знання про граничні засади буття.
|
|
|
· Кожна наука прагне відкинути суб’єктивне ставлення дослідника до свого предмету – філософія ж своїм предметом якраз і має в першу чергу ціннісне ставлення людини до речей, якщо питання науки: «що це? » то питання філософії: «яку значущість воно має для людини? »
· Кожна наука рухається вперед шляхом накопичення раз назавжди доведених істин – філософія ж взагалі не має таких раз назавжди доведених істин. Вона рухається вперед шляхом накопичення все нових відповідей на вічні проблеми людського буття.
Як висновок попереднього викладу можна сформулювати остаточне визначення предмету філософії: це знання про взаємовідносини людини та світу, про те, що є світ, що є людина, яке її місце у світі і як вона повинна чинити, щоб гідно і щасливо прожити своє унікальне життя.
У цьому світлі неважко зрозуміти, чому ми називаємо філософію світоглядом і характеризуємо філософію не як науку, а як форму світогляду: вона, безперечно, містить у собі й спирається на наукове знання, проте вона більше ніж наука, бо філософія – це спосіб самоусвідомлення людства. Історичні типи світогляду – це етапи зрілості, які проходить свідомість людства у своєму історичному розвитку.
Розкриваючи зміст міфологічного світогляду, потрібно уникнути розповсюдженої помилки, яка полягає в трактуванні його як фантазій, якими архаїчна людина намагалася боротися зі своїм страхом перед невідомістю. Насправді міфологія є відображенням реальності, але реальності особливого типу: це історично перша програма соціальної (а не природної, закодованої в генах) регуляції поведінки людей. Ядром цієї регулятивної системи є культ предків, що забезпечує єдність людської спільноти: ми всі одна родина, бо маємо спільних предків.
Розкрити специфіку релігійного світогляду найкраще вдасться через презентацію тих соціальних реалій, які вперше були усвідомлені людством саме у формі релігійних вірувань: це поняття ідеальної реальності й усвідомлення, що істинне буття людини – це її духовне буття; поняття особи, її свободи та відповідальності, а також поняття історії як шляху людства до Бога.
|
|
|
Пояснюючи відмінність філософії від попередніх типів світогляду, слід підкреслити, що спільний зміст усіх історичних форм світогляду – це вічні проблеми людського буття. Особливість їх осмислення на рівні філософського світогляду – це перехід від образного та символічного світосприйняття до абстрактно-понятійного, від опори на віру до логічно-доказового розуміння світу.
Кожній галузі філософського знання, яку ми аналізуємо сьогодні лише в найзагальніших рисах, в майбутньому будуть присвячені окремі розділи курсу філософії. Тому при розкритті цього питання достатньо виділити коло головних проблем кожного структурного елементу системи філософського знання та зв’язки між цими елементами. Функції філософії безпосередньо випливають із її структурних елементів. По суті розкрити функції філософії в житті людини та суспільства — це значить пояснити, як відповідає та чи інша її галузь на питання, які вона досліджує. Цей зв’язок між структурними елементами та функціями закріплений в термінології. Виділяють такі функції філософії: онтологічна, гносеологічна, аксіологічна, методологічна (цю функцію забезпечує розділ філософського знання, який в лекції був названий праксеологією).
Питання 2.
Філософські ідеї Індії, як і кожної культури, своїми витоками сягають міфологічного та релігійного світосприйняття. Джерелом давньоіндійської філософії є ведична література . Ведична література формувалась близько 900 років (1500 – 600 рр. до н. е. ). Власне філософські ідеї формуються в так званому епічному періоді (600 – 200 рр. до н. е. ). Вони вкорінені у ведичну збірку «Упанішади»(VІІІ – VІ ст. д. н. е. ), а на їх основі формуються філософські системи – даршани. До основних філософських шкіл належать: міманса, йога, ньяя, санкх'я, веданта, санкья, буддизм, джайнізм.
Основна світоглядна ідея індійського мислення, яку виражають системи філософії – це переконання, що життя нерозривно пов’язане зі стражданням. Це переконання є вихідним у релігійній філософії буддизму (засновник – історична постать, принц Ґаутама-Будда, VI ст. до н. е. ). Причина страждань – природа людських бажань. Вихід з цього: вироблення такої поведінки, яка усуває страждання.
Основа світу – світовий дух Брахман, який все утримує, у людині він присутній як Атман (індивідуальна душа). Життя людини – це нескінчений ланцюг перероджень – Сансара , що підпорядкований закону відплати – Карми: кожне нове народження залежить від того наскільки попереднє життя узгоджувалося з моральними законами. Це визначає у котрій з каст проходитиме життя людини: як брахман (служителі культу), кшатрія (воїни та владці), вайш'я (землероби, ремісники, торговці) чи шудря (найнижча каста), або ж тварина. Якщо душа успішно пройде весь шлях від шудрі до брахмана, це зрештою приведе до нірвани – людина позбувається страждань, ланцюг сансара переривається. Атман зливається зі світовим духом Брахманом - цей стан повного знечулення і позбавлення власного Я, злиття з усім, втрата персонального існування, і є нірвана.
|
|
|
Давньокитайська культура. Її джерела, включаючи й специфіку філософського мислення, так само як і в Індії, сягають міфологічного світогляду. У ньому природа сприймається одуховленою, всі речі навіть будь-яке місце, мають своїх духів-демонів. Душі померлих продовжують існувати в інших формах. Їхнє вшанування породило стійкий культ предків, що стало традицією й існує в Китаї донині.
Згідно з китайським світосприйняттям, існують дві протилежно спрямовані сили: небесна (активна, чоловічий початок) – ян і земна (пасивна, жіночий початок) – інь. Основним джерелом духовної культури є «Книги китайської освіченості», вони написані в І тис. д. н. е. Це “Книга змін”, “Книга пісень”, “Книга порядку”, “Книга гір і морів”, “Книга весни і осені”. До основних філософських шкіл, насамперед, належать: конфуціанство, даосизм, легізм.
|
|
|
