Питання для самоконтролю. Тема 3. Німецький класичний ідеалізм. Питання 1 / a.
Питання для самоконтролю 1. Якою є центральна проблема середньовічної філософії? 2. Як розв’язує середньовічна філософія проблему співвідношення віри та знання? 3. Як аргументує Тертулліан свою тезу “Вірую, тому що це є абсурдно”? 4. У чому суть неоплатонізму як провідної традиції доби патристики? 5. Охарактеризуйте основні ідеї Т. Аквінського. 6. У чому смисл повернення до античного ідеалу людини в добу Відродження? 7. Охарактеризуйте зміст поняття «гуманізм доби Відродження». 8. У чому суть пантеїстичного вчення мислителів доби Відродження? 9. Розкрийте значення переконання: “Знання – то сила! ” у новочасній філософії. 10. Чому гносеологічні проблеми опиняються у центрі уваги філософії Нового часу? Які наслідки це має? 11. У чому суть емпіричної лінії у новочасній теорії пізнання? 12. У чому суть раціоналістичного напряму в новочасній теорії пізнання? 13. Які онтологічні проблеми розглядалися у новочасній філософії? 14. Які етапи можна побачити в осмисленні проблеми субстанції у новочасній філософії?
Тема 3. Німецький класичний ідеалізм План 1. Філософія І. Канта a) Теорія пізнання b) Практична філософія 2. Філософія Г. Гегеля a) Учення про Абсолютну ідею b) Діалектичний метод У новочасній філософії ми побачили два важливі кроки, що вели до ідей німецького ідеалізму: Декарт: “сogito ergo sum” – мислю, отже існую. Спіноза “substancia est causa sui” – субстанція є причиною самої себе. Ці ідеї підводили до висновку: Фундаментальною основою усього існуючого є мислення. Центр уваги філософії переноситься з предметного світу, який протистоїть суб’єктові пізнання, на буття предметів у мисленні, зміст мислення.
Центральне питання німецької філософії: які підстави має розум для претензій на всезагальну значущість? Завершується розмежування у філософській думці природи та людини: природа повністю стає підпорядкованою пануванню людини, людському розумові. Питання 1 / a. У філософській творчості І. Канта (1724 – 1804)вирізняють два періоди: o “Докритичний” – до 1770 року. У праці “Всезагальна натуральна історія і теорія неба” (1755) Кант розробив “небулярну” космогонічну гіпотезу, згідно з якою Сонячна система, як і весь Всесвіт, виникає з газо-пилової туманності. o „Критичний”: Кант сформулював свої основні філософські ідеї. Головні твори цього періоду: “Критика чистого розуму” (1781), “Критика практичного розуму” (1788) і “Критика здатності судження” (1790).
![]() Відповідь на це питання Кант шукає на шляху всеохоплюючого критичного дослідження логіки всього існуючого на той час наукового знання. Як ми вже бачили, емпірична та раціоналістична лінії у попередній щодо Канта теорії пізнання не могла дійти згоди у питанні: яким чином у нашому знанні з’являються такі характеристики, як загальність, доконечність (необхідність) і причиновість, адже чуттєвий досвід має справу щоразу з конкретним, одиничним і випадковим. На відміну від представників емпіричної теорії пізнання, Кант доходить висновку, що загальність, доконечність і причиновість не мають своєю основою чуттєвий досвід, а виявляють власну природу розуму. Таким чином, логічне завершення як раціоналістичної, так і емпіричної традиції підводить Канта, на противагу Декартові, до ствердження відриву мислення від буття. Однак це не є відкиданням картезіанського принципу тотожності мислення і буття, а шляхом більш глибокого його осмислення.
Хоча все наше пізнання починається з досвіду, стверджував Кант, це не означає, що все в ньому походить з досвіду. Загальність і доконечність є апріорною (додосвідною і незалежною від досвіду) формою об’єктивного зв’язку між самими предметами. Вона притаманна також розсудковому мисленню, а воно вносить її у зв’язки між предметами досвіду у процесі пізнання. Ідея апріорного походження загальних і доконечних зв’язків стала одним з наріжних принципів усієї теорії пізнання Канта. Кант виокремлює три основні здатності пізнання: чуттєвість, розсудок і розум. У процесі пізнання річ, з того боку, якою вона дається людині у відчуттях –феномен, явище, чи то “річ для нас”. Але тим, як річ постає у відчуттях, вона воднораз ховає таємницю своєї сутності, тобто те, якою вона є сама по собі, безвідносно до нашої чуттєвості. З цього боку вона є “річчю в собі”, або ноуменом. Ноумен лежить поза сферою досвіду людини, він належить до сфери трансцендентного (власне: того, що перебуває поза межами емпіричного досвіду). Нечуттєва основа пізнання – розсудок і розум – дані людині до будь-якого досвіду. Факти чуттєвого досвіду, за Кантом, не виявляють людині сутності речей. Вони є лише матеріал для нашого пізнання речей, але не речі самі по собі. Те, якими є речі самі по собі, людина не може знати на основі чуттєвих даних. На їх основі вона може судити лише про те, якими речі являються нам завдяки нашій чуттєвості. Судження, в які втілюються результати пізнання, базуються на нечуттєвій основі нашого досвіду. Цією основою є специфічні поняття, особливість яких полягає в тому, що вони не лише об’єднують дані чуттєвого досвіду, але, що головне, надають цим даним відповідних значень. Такі поняття у теорії пізнання Канта мають статус категорій розсудку. Якщо чуттєві дані є матеріалом для міркувань, суджень, то категорії, за Кантом, є синтезами або способами дії, яким ми несвідомо підпорядковуємо чуттєві дані. Підведення даних чуттєвості під категорії є їх перетворенням у форму загальності та необхідності. Саме з категорій у такий спосіб і виводяться такі принципи та закони, які повинні відповідати предметам. Візьмімо будь-який закон фізики, хімії, біології тощо, усі вони виділяють у класі чи ряді речей і явищ риси загальності та необхідності.
Зі сказаного вище випливає, що необхідною умовою наукового знання, за Кантом, є його чуттєво-досвідна основа. І наступне – наукове знання має категоріальний характер, завдяки чому факти чуттєвості набувають статусу загальності та необхідності. Особливістю всякого наукового знання є те, що свідомість через процес підведення фактів чуттєвості під категорії вкладає в предмети наукового аналізу ті значення, завдяки яким вони стають нам потрібними, хоча речі самі по собі непізнаванні. Отже, свідомість сама конструює предмет наукового пізнання, адже кожне наукове завдання є формуванням принципів та їх подальшим розгортанням.
Воспользуйтесь поиском по сайту: ![]() ©2015 - 2025 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...
|