Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Політична карта світу. Етапи формування політичної карти світу. Типологія країн.

Політична карта світу відображає поділ його на держави, що реально існують, і розмежовуються національними кордонами. Основними елементами політичної карти світу є країни (держави) і міжнародні (міждержавні) організації. З погляду географії термін "держава" найкраще визначається через поняття "країна". У загальногеографічному сенсі країна означає певну (окрему) частину суходолу, обмежену природно- чи суспільно-географічними границями. Держава – це країна, обмежена тільки суспільно-географічними (політичними) кордонами, яка сама здійснює суверенітет (верховну владу) на всій своїй території. У світі зараз немає єдиної думки щодо кількості держав. Вона коливається у межах 190-195. Залежні країни світу – це ті, на території яких суверенітет здійснює інша держава. У науці і політиці немає єдності щодо їх кількості (сьогодні нараховують 33 залежні країни). Загальна кількість країн світу дорівнює 226.

Формування політичної карти світу розпочинається з часу появи перших держав та міждержавних утворень (перша половина IV тис. до Хр.).

Періодизація формування політичної карти світу тісно пов'язана з загальноісторичною (цивілізаційною) періодизацією. Виділяються такі періоди: Стародавній; Середньовічний; Новий; Новітній.

Стародавній період. Він тривав з першої половини IV тис. до Хр. до V ст. н.е.

Найбільш відомими державами цього періоду були Давня Греція, Персія, держава Александра Македонського та Римська імперія. На території України у даному періоді виникло Боспорське царство – V-ІІ ст. до Хр., відновлене у І-ІV ст.

Середньовічний період. Він тривав з V до XV ст. Основну роль у цьому періоді відігравали Візантійська імперія, Арабський халіфат, Монгольська та Германська імперії.

У цьому періоді виникає перша етнічно українська держава – Київська Русь (ІХ-ХІІ ст.) та її наступниця – Галицько-Волинська держава (ХІІІ-ХІV ст.).

Новий період. Тривав з XVI ст. до XIX ст. Відкриття Америки у 1492 р. і розширення уявлень про світ дало поштовх до формування колоніальних імперій. Виникають іспанська, португальська, голландська, французька та російська монархії. Утверджується ще одна євразійська Османська імперія, що охоплює Південно-Східну Європу та Близький Схід. Першою національною державою стали Нідерланди у 1581р. Британія починає перетворювати Індію на свою колонію.

Новітній період. Розпочався на початку XX ст. і триває досі. У цьому періоді політична карта світу зазнала найбільших змін в 20-х, 40-х, 60 та 90-х роках. Перша світова війна (1914-1918 рр.) спричинила розпад Австро-Угорської, Турецької та Російської імперій. Постали нові незалежні країни – Польща, Чехословаччина, Єгипет, Ірак та ін. Друга світова війна (1939-1945 рр.) поклала початок розпаду британської та французької імперій. У 1945 р. здобула незалежність Індонезія, 1947 р. – Індія, 1948р. – виникла держава Ізраїль та ін. В 60-х рр. ХХ ст. незалежними стали більшість країн Африки.

У першій половині 1990-х років політична карта світу зазнала серйозних змін. У 1991-1993 рр. розпались: СРСР (1991); Югославія (1991-1992); Чехословаччина (1993). На місці СРСР утворилось 15 держав, у тому числі і Україна (24 серпня 1991 р.), Югославії – 5, Чехословаччини – 2.

Зараз на політичній карті нараховується 193 незалежних держави та 33 колоніальні володіння, з них у Європі 43 держави і одна колонія (Гібралтар і Фарери), в Азії – 47 незалежних держав і одна колонія, в Африці 53 держави та 4 колонії, в Америці 35 держав і 16 колоній. В Австралії та Океанії нараховується 14 незалежних держав та 10 колоніальних володінь.

Типологія країн залежить від того, які ознаки покласти в її основу. Критеріями поділу можуть бути:

– розмір території,

– кількість населення,

– рівень економічного розвитку,

– частка країни у світовому господарстві,

– структура економіки, тощо

Існує найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу:

1. Економічно розвинені країни. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше — середні) доходи на душу населення, стійкі фінансові ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості тощо. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвитку.

До цієї групи країн належать: а) головні економічно розвинені країни («велика сімка» — США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада); б) «малі» економічно високорозвинені країни Західної Європи — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія, Австрія; в) країни «переселенського типу» — Австралія, Нова Зеландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії), а також Ізраїль; г) західноєвропейські країни середнього економічного розвитку — Греція, Португалія, Іспанія та Ірландія (дві останні досягли високих середньодушових показників ВВП); д) європейські «держави-карлики» (до даного типу країн їх можна відносити умовно).

2. Країни перехідного типу економіки (від централізовано планової до ринкової). Сюди відносять 28 постсоціалістичних країн — європейських, колишнього СРСР та Монголію. Майже всі вони є індустріально-аграрними країнами.

3. Країни, що розвиваються. Ця найчисельніша група країн (усього — понад 130) об’єднує: по-перше, «молоді» держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Туреччина, Іран, Таїланд, Ефіопія та ін.), які в ході історичного розвитку відстали від розвинених країн, перетворившись в аграрно-сировинну периферію світового господарства.

Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними.

З’явилися країни із середніми і високими душовими доходами. Серед них виділяються такі групи: а) нові індустріальні країни — латиноамериканські (Бразилія, Мексика, Аргентина) та азіатські (чотири «далекосхідні дракони» — Південна Корея, Тайвань, Сянган і Сінгапур); б) нафтодобувні країни — Перської затоки, Лівія, Алжир, Бруней; в) малі острівні країни — Багами, Кіпр, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Сейшельські о-ви.

3.2. Україна в міжнародних економічних зв'язках.

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини — одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації пиробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв'язках. Україна, населення якої становить майже 1,5% населення світу, країна, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частку у світовому експорті — 0,2%. Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

ЗЕД України регулює прийняття таких законів: Закону про зовнішньоекономічну діяльність України, Закону про створення експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також Декретів Кабінету міністрів України.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні зовнішньоекономічні зв'язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних зв'язків України відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України є Росія, Туркменія, Білорусія, Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.

В цілому експорт товарів з України за 2008 рік склав 67002502,8 тис. дол., імпорт – 85534445,7, що свідчить про від’ємне торговельне сальдо. Лідируючими статтями експорту в 2008 році були: продукція чорної металургії, мінеральні продукти, продукція хімічної промисловості, машини та електрообладнання. В імпорті переважають мінеральні продукти, зокрема, нафта та газ, механічне та транспортне обладнання, продукти неорганічної хімії. Головними торговельними партнерами України є: за експортом – Росія (1584493,9 тис. дол.. США), Туреччина (401787,5), Китай (378681,0), Італія (296232,2); за імпортом – Росія (2001173,5 тис. дол.. США), Німеччина (765903,5), Узбекістан (912059,0).

Україна є членом таких між нар. економ. організацій: МВФ, СБ,ЄБРР, ПРООН, ЮНІДО, МОП. Діяльність усіх цих організацій має велике значення для нашої країни. Так, мета ЮНІДО – заохочувати промисловий розвиток та структурну трансформацію економіки. Крім того, участь в організаціях дає можливість здійснювати підприємницькі зв’язки з європейським бізнесом та отримувати фінансові кошти, в тому числі й через організаційно-технічне сприяння. Україна є членом МВФ. Ставши його членом, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд дол. США. Це допомагає вирішити наступні проблеми: по-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні. Світовий банк надає Україні позики. Вони є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і реформування економіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх Джерел запозичення, доступних для України в даний час. 13 серпня 1992р. Україна вступила у ЄБРР. Мале та середнє підприємництво в нашій країні поки що розвинуте недостатньо, і міжнародне співробітництво з Банком максимально спрямоване на сприяння розвитку цього перспективного сектора економіки.

У 2008 р. Україна стала членом СОТ. Цей крок має як позитивні, так і негативні наслідки для України: по-перше, Україна як в минулому ізольована від світового господарства радянська держава, зі вступом в СОТ має отримати всі переваги світового поділу праці. По-друге, участь в СОТ має стати потужним стимулом для здійснення макроекономічних, структурних та інституційних реформ. Ринкова конкуренція сприятиме зростанню загальної ефективності економіки, підвищенню якості товарів та послуг. Покращення інвестиційного клімату внаслідок запровадження стабільних прозорих та передбачуваних правил призведе до зростання обсягу та покращення структури інвестицій. Зниження обсягів нелегального сектору зовнішньої торгівлі сприятиме зростанню надходжень до бюджету. По-третє, головною перевагою, яку мали б отримати українські підприємці внаслідок вступу України до СОТ, повинно стати створення прозорого та передбачуваного ділового середовища. Це означає, що адміністративні процедури не будуть часто змінюватися, обмеженим буде запровадження заходів державної підтримки на користь окремих підприємств чи галузей, відбудеться спрощення процедур зовнішньоторговельної діяльності в цілому. Зокрема,у відповідність до угод СОТ буде приведено правила ліцензування. Проте зі вступом до СОТ Україна зустрілася з наступними проблемами: запровадження правил СОТ у сфері ліцензування, стандартизації та сертифікації потребує суттєвих витрат для розробки та впровадження нових інститутів і механізмів здійснення таких процедур. Значна частина витрат, пов’язаних з переходом до нових стандартів, припадає на вітчизняних виробників, що може стати значним тягарем для багатьох підприємств. Також товари, вироблені в країнах СОТ, отримали більш вільний доступ на українські ринки. Зросла конкуренція між вітчизняними та іноземними виробниками, що може спричинити скорочення виробництва неконкурентоздатних вітчизняних підприємств та галузей.

Очікується, що участь України в СОТ збільшить привабливість українських підприємств для іноземних інвесторів завдяки встановленню стабільного прозорого торговельного режиму, чіткого закріплення в національному законодавстві прав інвесторів, що суттєво звузить можливості втручання чиновників у діяльність підприємств. Інвестори зможуть з більшою впевненістю прогнозувати потенційні доходи та видатки. Відкриття світових ринків збільшить привабливість експортоорієнтованих виробництв.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒