Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Міжнародний розподіл праці. Фактори розподілу та міжнародна спеціалізація. Розміщення виробничих сил.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру.

Поняття “міжнародний поділ праці” відображує явища та процеси поділу праці між суб’єктами різних країн і на наддержавному рівні.

Міжнародний поділ праці — це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності. Спочатку розподіл праці зароджується в межах країн, потім охоплює сусідні країни і зрештою весь світ. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об’єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності.

До промислового перевороту (кінець ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.) міжнародний поділ праці базувався на відмінностях в природно-кліматичних умовах виробництва (клімат, ґрунти, надра, водні і лісові ресурси). Така природна залежність спеціалізації виробництва окремих країн існувала з давен і збереглась до цього часу.

На індустріальній стадії виробництва посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на відмінностях країн за іншими факторами виробництва: капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.

В економічних взаємовідносинах країн став домінувати принцип порівняльних переваг. Відповідно до цього принципу країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть створювати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами.

Формуючись на основі технічного та технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності. Його основними формами є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація (рис. 25.1).

Міжнародна спеціалізація в світовому господарстві. Міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб’єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах).

Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як міжгалузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства.

Міжнародний поділ праці та його форми

Певною мірою такий вид спеціалізації отримав розвиток і між розвинутими країнами, відносно невеликими за розміром території та чисельністю населення. Проте їх спеціалізація частково пов’язана також з географічним середовищем і природними умовами, вона більш прогресивна і характеризується виробництвом промислової продукції та напівфабрикатів. Прикладом такої спеціалізації є Швейцарія, яка відома на весь світ випуском годинників, Швеція — постачальник високоякісної сталі та підшипників, Бельгія — чавуну і сталі, Фінляндія — лісоматеріалів і продукції деревообробки тощо. Високорозвинуті країни орієнтують своє виробництво не тільки на національні, а й на міжнародні економічні потреби. Виготовлена ними продукція споживається в усіх частинах світу. Водночас посилюється орієнтація на переробку привізної сировини, замість традиційних місцевих виробництв формуються нові галузі промисловості.

Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.

Одним із напрямів внутрішньогалузевої спеціалізації є предметна спеціалізація, що полягає в зосередженні випуску певних видів продукції даної галузі у тій чи іншій країні. Зокрема, існує спеціалізація великих фірм США, Великобританії, ФРН, Японії, а отже і самих цих країн на виробництві окремих видів обладнання, синтетичних матеріалів тощо. У деяких галузях формується спеціалізація на виробництві виробів певних типорозмірів. Так, тракторобудування США спеціалізується на виробництві потужних колісних та гусеничних тракторів, Великобританії — колісних тракторів середньої, а ФРН — малої потужностей.

Більш тісні зв’язки між виробниками різних країн виникають на основі подетальної спеціалізації, що являє собою спеціалізацію заводів окремої країни по випуску комплектуючих виробів, вузлів або деталей, які не мають самостійного споживання. Така спеціалізація отримала розвиток при виробництві масової продукції: автомобілів, радіоапаратури, тракторів тощо — і поширюється на випуск двигунів, електрообладнання, підшипників, коробок передач, приборів і т. п.

В.Вальський при допомозі системи з 200 показників рівня соціально-економічного розвитку запропонував наступну класифікацію країн у світовій економіці та міжнародному поділі праці:

І. Економічно розвинені країни:

Велика сімка: США, Японія, Великобританія, Італія, Франція, Канада, ФРН).

Малі високорозвинуті країни Західної Європи (ВНП на душу населення перевищує 15тис. дол.:(Швейцарія, Норвегія, Люксембург, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія.

Країни середнього рівня розвитку (ВНП на душу населення від 10 до 15 тис. дол.:(Іспанія, Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, ПАР, Австралія.

ІІ. Країни, що розвиваються: ВНП на душу населення в розвинених країнах становить 11,8 тис дол., країни що розвиваються – 884 дол., слаборозвинуті раїни – 221 дол.

Вони поділяються на:

Країни, що розвиваються, зі значним потенціалом: Індія, Бразилія, Туреччина, Саудівська Аравія, Мексика;

Нові індустріальні країни: Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Республіка Корея – “чотири маленькі тигри”, Південна – Східна Азії.

ІІІ. Слаборозвинуті країни. Прибуток на душу населення не перевищує 900 дол. Це більша частина країн Африки, Карибського басейну, островів Тихого океану.

ІV. Країни з перехідною економікою: Україна, Росія. Країни з середнім розвитком є наступні: Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія.

V. Нафтоекспортні країни: Саудівська Аравія, Венесуела, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак. Для них характерний високий душовий показник ВНП (понад 15 тис. дол.), перехід від монофункціональної економіки (нафто- і газовидобуток) до поліфункціонального господарства (машинобудування і т. д.).

VI. Малі країни “квартироздавальники”: Ліберія, Панама, Мальта, Монако, Канарські острови, Кіпр, Сан-Марино, Бермудські і Багамські острови.

3.7. Промисловість світу та вплив науково-технічного прогресу на її розвиток. Головні галузі добувної та оброблювальної промисловості та значення енергетики, металургії, машинобудування.

Матеріальні фактори, різноманітні ресурси становлять інтегративну, субстанційну основу поглиблення єдності світового господарства. Взаємодія матеріально-речового та живого факторів виробництва на всіх етапах всесвітньої історії формувала різні види історичних спільнот людей. Характер і зміст цих спільнот визначається рівнем розвитку виробництва. В умовах панування примітивних засобів виробництва складалися переважно локальні ринки. З розвитком транспорту і піднесенням рівня продуктивних сил поступово формуються регіональні (континентальні) ринки, торгівля починає набувати світового характеру. Ці процеси прямо пов'язані з великими географічними відкриттями, з науковою революцією, поштовх яким дала доба Відродження.

Становлення світового ринку і навіть світового господарства не зняло проблеми соціально-економічної та матеріально-речової гетерогенності світу. Протягом усього XX ст. відбувався складний процес кристалізації' економічної єдності планети на основі матеріальних джерел господарського розвитку, стрімкого нарощування електронних комунікацій, культурної експансії, зростання відкритості і взаємозалежності країн у межах ринкової парадигми.

Зближення якісних характеристик матеріально-речового і живого факторів сучасного виробництва відбувається насамперед унаслідок науково-технологічної революції, яка має всесвітній характер. Розвиваючись під визначальним впливом НТР, фактори виробництва відповідно теж набирають інтернаціонального, світового характеру. Вони втрачають «національну самобутність» і замкненість, стають універсальними. Це однаковою мірою стосується і засобів виробництва, і робочої сили.

Науково-технічна революція вносить кардинальні зміни в систему сучасного виробництва. Найголовніші процеси пов'язані з широкою інтелектуалізацією виробництва, його дематеріалізацією, мініатюризацією. Інтелектуалізація означає, що на даному етапі суттєво зростають вимоги до живого фактора виробництва, робочої сили, до її професійно-кваліфікаційного рівня. Витрати на наукову, інженерну працю сягають нині 2/3 загальних затрат на виробництво товарів.

Дематеріалізація виробництва, його комп'ютеризація та інформатизація пов'язані зі зміною моделі економічного розвитку, з переходом від екстенсивного до інтенсивного типу господарського зростання в сучасних умовах. Економіка «полегшується», зменшуються питомі витрати сировини, матеріалів, енергії, інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції, тобто поліпшуються показники трудо-, фондо-, енерго-, матеріаломісткості продукції.

Сучасне обличчя міжнародних виробничих систем, їхня організація не в останню чергу визначаються такими процесами, як електронізація, роботизація, комп'ютеризація виробництва, впровадження біотехнології. Електронізація виробництва дає змогу вилучити з безпосереднього його процесу робочу силу, веде до часткової або повної автоматизації технологічних процесів. Виникають можливості для створення банків даних про основні тенденції розвитку світової торгівлі, фінансів, руху цін на головні товари тощо. За допомогою ЕОМ установлюються тісні кореспондентські міжбанківські зв'язки, відбувається обмін даними про курси акцій на головних фондових біржах і про ціни товарів на товарних біржах світу. В цій же системі можна одержати інформацію про стан світових грошових ринків, курси валют, ціни на золото й т. ін.

Всебічне застосування комп'ютерної техніки, мікропроцесорів, біотехнології, лазерної техніки, порошкової металургії, мембранної технології, виробів з кераміки, матеріалів із заданими властивостями, застосування елементів космічного виробництва свідчать про початок нової ери суспільно-економічного розвитку — ноосфер-но-космічної світової цивілізації.

Новий тип факторів виробництва, що формуються як всесвітні, називають біотехнотронними. Саме вони становлять ядро економічної єдності світу, формують майбутню структуру світового господарства. Домінантною основою ноосферного типу виробництва стане творчо-інтелектуальна діяльність людини, перенесення акценту з використання переважно м'язової енергії до широкого залучення у сферу виробництва інтелекту, психічної енергії. Якщо у XX ст. розвиток відбувався під знаком «визволення» енергії атомного ядра, то у XXI ст. визначальним стане «визволення» психічної енергії людини, своєрідна психологічна революція. Пріоритет одержить розумова праця: вчених, інженерів, економістів, банківських службовців, управлінців, юристів, а також зайнятих у невиробничій сфері. Значно зросте роль міжнародного менеджменту, всієї системи організації й управління світогосподарськими процесами через регіональні та міжнародні організації. Зростаюча єдність світового господарства об'єктивно вимагатиме посилення міжнародних важелів регулювання світогосподарських зв'язків. Найповніше втілення міжнародні виробничі системи дістали в діяльності сучасних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Машинобудування — найважливіша комплексна галузь обробної промисловості, включає до себе верстатобудування, приладобудування, енергетичне, металургійне, хімічне і сільськогосподарське машинобудування.

У промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування, як правило, припадає 25-40 % вартості виробленої промислової продукції. Недостатній роз виток машинобудування в країні навіть з високими показниками розвитку інших промислових виробництв - структурний недолік. Усі численні машинобудівні виробництва групують у кілька галузевих об'єднань. Основними з-поміж них є загальне машинобудування (промислове устаткування, верстати, сільськогосподарські машини та ін.), транспортне машинобудування (автомобілі, літаки, кораблі, рухомий склад залізничного транспорту тощо), електротехнічне й електрон не машинобудування (всі види електроустаткування, різноманітна електронна апаратура тощо). Дещо поступається цим галузям машинобудування з точної механіки тa оптики. Особливий сектор становить військове машинобудування. З машинобудуванням тісно пов'язана металообробна промисловість (металоконструкції, побудові вироби тощо) і різноманітні машиноремонтні підприємства. Сучасні тенденції машинобудування пов'язані із значним збільшенням обсягів досліджень та зростанням виробництва в таких наукоємних галузях, як радіоелектроніка, приладобудування, виробництво ЕОМ, офісного устаткування, сучасних засобів зв'язку, роботів, авіакосмічних комплексів. У світовому машинобудуванні тільки перша десятка країн спроможна виробляти всю номенклатуру машинобудівної продукції. Це США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія та Франція, а також, якоюсь мірою Китай, Канада, Італія та Україна, їх сумарна частка у випуску продукції становить близько 3/4 світового показника, частка машинобудування в структурі промисловості коливається від 25 % (Китай) до 40 % (Японія) за кількістю зайнятих та вартістю виробництва. Машинобудівні фірми саме цих країн - основні лідери світового науково-технічного прогресу.

Металургійна промисловість є найважливішим компонентом світової економіки, в ній виробляється майже половина всієї продукції промисловості та більше ніж половина всіх товарів, які експортуються у світі. За оцінками спеціалістів на метали припадає понад 90% конструкційних матеріалів, а в промислово розвинутих країнах вироби з металів складають 2/3 продуктової структури ВВП.

Значення цієї галузі в сучасній економіці визначається насамперед тим, що вона є головним постачальником матеріалів для машинобудування та одним із основних постачальників конструкційних матеріалів для будівництва. У цій якості чорна металургія відчуває в останні десятиріччя наростаючу конкуренцію з боку кольорової металургії, що поставляє матеріали на основі сплавів легких металів (алюмінію), з боку хімічної промисловості, що випускає конструкційні пластмаси, а також з боку ряду нових виробництв, що створюють матеріали на основі кераміки та різного роду композиційних матеріалів.

Тенденції світового виробництва та споживання сталі свідчать про зростання обсягів виробництва та кінцевого споживання, проте цей процес є нестабільним. Тенденції відображають циклічність виробництва та досить синхронні з ним коливання споживання. Однак обсяги кінцевого споживання зростають більш високими темпами, що врешті може змінити тенденцію надвиробництва, яка спостерігається протягом багатьох десятиліть, на протилежну, тобто попит буде випереджати пропозицію.

Це система галузей, що охоплює паливну промисловість та електроенергетику з їх підприємствами, комунікаціями, системами управління, науково-дослідною базою. Підприємства енергетики ведуть розвідку, освоєння, переробку та транспортування енергоносіїв, виробництво та передачу електроенергії і тепла. Більшість виробничих обєктів системи знаходяться під контролем одних і тих самих угруповань капіталу. В світовому господарстві це великі транснаціональні корпорації.

Робота енергетики оцінюється за показниками рівня забезпеченості країн носіями, рівня енергоспоживання в окремих країнах, пропорціями паливно-енергетичного балансу країн і світу в цілому. Найбільші енергоспоживачі: США - 25 % енергоспоживання світу, Росія - близько10 %, Китай - 9 %, Японія - 5,5 %, ФРН - 7,3 %. Енергоспоживання України (близько 3 %) співмірне з показниками Великобританії, Франції, Канади та Індії.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒