 |
59 Колективізація сільського господарства в Україні
|
|
|
|
59 Колективізація сільського господарства в Україні
Колективізація впроваджена для забезпечення нееквівалентного обміну між містом і селом, полегшення викачування селянських ресурсів у держ. бюджет. Більшовики колективізацію також розглядали як засіб боротьби з приватною власністю на шляху до комуністичного суспільства. Вступаючи в колгосп, селянин ніби передавав свої права на розпорядження виробленою продукцією керівнику колгоспу. Крім того, позбавлений власності, іноді майна, селянин в своєму реальному стані фактично перевертався в кріпака. А через нього державні установи діставали можливість визначати, скільки виробленої продукції треба залишити на задоволення потреб колгоспу і колгоспників, а скільки — вилучити у централізований фонд. В 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних ланів вивозили на елеватори.
Лозунг суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929р. ) пленум ЦК ВКП(б). Й. Сталін називав колективізацію «революцією зверху». Селяни не виявляли готовності відмовитися від своїх господарств і робили це тільки під загрозою їх ліквідації. Темпи колективізації визначалися зверху у вигляді контрольних цифр.
Суцільна колективізація була задумана як комунізація. Офіційно в опублікованих документах йшлося про артільну форму, але в різних інструкціях, якими вони супроводжувалися, артіль мала вигляд комуни.
Політична ситуація загострилася. Сталін визнав за доцільне відступити, публічно назвав факти, коли колгоспникам не залишали присадибної ділянки, «перегином» і поклав відповідальність за перегини на місцеві власті. Поставки хліба державі проголошувалися «першою заповіддю» для колгоспу. Розподіл за трудоднями відбувався згідно із «залишковим принципом». Ціни на продукцію, яка продавалася колгоспами державі, були занижені. Внаслідок інфляції вони стали символічними. Розміри державних поставок заздалегідь не визначалися.
|
|
|
Оскільки вільну торгівлю, починаючи з 1930 p., фактично заборонили, уся товарна продукція колгоспів повинна була надходити у розпорядження держави. Однак за умов відсутності ринку саме поняття «товарна продукція» стало невизначеним.
Відсутність матеріальної зацікавленості у розвитку громадського господарства змушувала колгоспників вдавати, що вони працюють. Підірвані колективізацією, продуктивні сили сільського господарства деградували дедалі більше.
Щоб здійснити колективізацію, було вирішено знищити найзаможніший прошарок селянства. Перша хвиля розкуркулення тривала в Україні з 2-ї пол. січня до поч. березня 1930р. Новий наступ на село розпочався у вересні 1930 р. Ставилося завдання протягом 1931р. закінчити суцільну колективізацію. Кількість колгоспів зростала. Хоч примушування селян вступати в колгоспи називалося перегином, це не означало, що колективізація перестала бути примусовою. Загроза розкуркулення і штучний податково-пільговий перепад між колективними та одноосібними господарствами на користь перших створювали ситуацію, в якій селяни вважали за краще об'єднуватися в колгоспи.
У таких умовах в українських селах почав розповсюджуватися голод.
Свого апогею голодомор досяг взимку і навесні 1933 р. З'ївши все, що було можна і неможна, селяни вимирали цілими селами, а пошуки і реквізиції продуктів активно продовжувалися. Загибель мільйонів людей в Україні ретельно приховувалася владою. Засоби масової інформації мовчали. СРСР продовжував експорт зерна до західних країн і відмовлявся прийняти будь-яку допомогу від них для голодуючої України, офіційно не визнаючи факту голодомору. Ніяких статистичних даних щодо померлих від голоду в Україні в 1932 - 1933 рр. не існує.
|
|
|
60 Завоювання Київської Русі монголо-татарами
Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня монголо-татарська держава. Боротьба за владу між племінними ватажками принесла перемогу Темучину, який під іменем Чінгісхана в 1206 р. був проголошений всемонгольським ханом. У результаті багаторічних воєн та походів Чінгісхана в Китай, Середню Азію, на Кавказ була створена величезна імперія, завойовницька політика якої принесла незліченні страждання багатьом народам та країнам.
У 1222 р. монголо-татарські орди через Кавказ вдерлися в причорноморські степи і завдали поразки половцям в битві на Дону. Половецький хан Котян звернувся за допомогою до руських князів. Мстислав Галицький і Данило, князі київський, чернігівський і смоленський разом з половцями виступили проти ординців.
31. 05. 1223 на р. Калка відбулася битва, в якій руські та половецькі загони були розгромлені. Монголо-татари зазнали значних втрат і тому не наважилися продовжити похід на Русь.
Після смерті Чінгісхана похід на руські землі очолив його онук Батий, улус якого знаходився у західній частині монгольских володінь. В 1237-1238 р. були розгромлені війська рязанського, володимиро-суздальських князів.
У 1239 р. монголо-татарські орди на чолі з Менгу-ханом почали завоювання Південно-Західної Русі. Навесні 1239 р. був захоплений, зруйнований та спалений Переяслав. Така ж доля спіткала Чернігів. Менгу-хан не наважився штурмувати Київ.
Восени 1240 р. монголо-татари знову підійшли до Києва і взяли місто в облогу. Понад 10 тижнів тривав штурм. Здобувши Київ, монголо-татари рушили на Галицько-Волинську землю. На поч. 1241 р. вони здобули Кам'янець, Галич, Луцьк. В цьому ж році ординці вийшли на західні рубежі Русі та вдерлися на територію Чехії, Польщі, Угорщини. В 1242 р., довідавшись про смерть великого хана Угедея, вони повернули назад. У пониззі Волги монголо-татари заснували державу під назваю " Золота Орда", під владу якої потрапили народи Русі, Хорезму, Північного Кавказу, Поволжя.
Монголо-татарська навала завдала величезної шкоди Південно-Західній Русі: уповільнився процес розвитку державності України-Русі, посилився економ. та політичний занепад Києва, Придніпров'я. Втрачає значення політичного центру землі Чернігів, припинило існування як окрема земля Переяславське князівство.
|
|
|
Незважаючи на гніт Золотої Орди, у 2-й пол. XIII -на поч. ХІV ст. державне життя у Придніпров'ї, на Поділлі, в Галицько-Волинській землі майже повністю відроджується. Знову великими торговельними центрами стають Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець. Галицько-Волинське князівство стає політичним центром укр. земель. Золота Орда вважала небезпечним для себе дальше його зміцнення. В 1245 р. до Данила прибули посли від хана, і в 1246 р. він був змушений виїхати до Орди.
Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мусив визнати себе васалом хана. Незважаючи на моральне приниження, авторитет Данила в ставці хана значно зріс. Він повернувся з ярликом як його васал і таким чином міг сподіватись на захист з боку ординців у разі будь-яких конфліктів з сусідами.
Данило та його оточення розглядали залежність від Орди як вимушений крок. Князь галицький почав послідовну й обачливу політику, спрямовану на визволення України-Русі від іга ординців. Він взявся за економічне відродження Галицько-Волинської землі. Були засновані нові міста: Данилів, Львів, Холм.
Боротьба за зверхність над всіма руськими землями між Південно-За-хідною та Північно-Східною Руссю була досить напруженою. Ця боротьба тривала в умовах, коли всі руські князі були васалами ханів Золотої Орди і всемонгольського Великого хана.
|
|
|
