 |
65 Голод в Україні 1932-1933 рр та його наслідки
|
|
|
|
65 Голод в Україні 1932-1933 рр та його наслідки
Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти укр. народу був голодомор 1932-1933 рр. Ця спланована проти укр. селянства акція мала ліквідувати основу укр. нації і нац. відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. В укр. селі мали місце всі елементи політики геноциду. Такого висновку дійшли члени Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні, яка працювала в 1988—1990 рр. Геноцидом укр. народу визнали голодомор 1932—1933 рр. Верховна Рада України.
Причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована політика керівництва. Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження укр. представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися.
Голод набув найстрашнішої сили на поч. 1933р. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало 25 тис. осіб, щогодини — 1 тис, щохвилини — 17. Середня тривалість життя українців у 1933 р. у чоловіків становила 7, 3 р., у жінок — 10, 9 року.
Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів, горобців, кісткову муку і кору дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму (офіційно за фактом канібалізму 1933 р. в Україні зареєстровано 2 тис. кримінальних справ). Конфіскації збіжжя тривали, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою московських емісарів В. Молотова, Л. Каґановича, які керували хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян.
|
|
|
Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали там просто на вулицях. У Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Києві, ін містах померлих від голоду кожного ранку збирали і вивозили до братських могил.
Селянам не дозволялося найматися на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати в Росію. На кордоні з нею, як і з Білоруссю, з Румунією та Польщею, стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.
Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях.
Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники дивилися на це крізь пальці. Але радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.
Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб.
Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію укр. народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій. )
|
|
|
66 Гетьманування Петра Дорошенка (1627-1690)
Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П. Дорошенко.
На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П. Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І. Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України.
Відкрилася перспектива відродження Української держави.
Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз'єднання в єдину державу. Гетьман Правобережного козацтва П. Дорошенко змушений був вести війну на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запорожжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом.
Для організації опору Польщі П. Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Д. Многогрішного. Д. Многогрішний, опинившись унаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і за її підтримки був обраний гетьманом Лівобережної України (1668—1672 pp. ). Так Українська держава знову розкололася на два гетьманства.
На Правобережжі П. Дорошенку довелося вести боротьбу за владуУ 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. У 1673 р. 11. Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вільностей.
На початку 1674 р. російські війська разом із військом І. Самойловича оволоділи основними містами Правобережжя. І. Самойлович був обраний гетьманом усієї України.
Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію призведе до неминучої війни з Туреччиною. Тому коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, російсько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та на Слобожанщину набув масового характеру.
У грудні 1674 р. П. Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазнали невдачі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина та його округів.
|
|
|
Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно боровся Б. Хмельницький. Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало остаточну поразку національно-визвольного руху. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, і всі спроби її відновити зазнали невдачі.
|
|
|
