 |
57 Галицько-Волинська держава за Данила Романовича
|
|
|
|
57 Галицько-Волинська держава за Данила Романовича
Після загибелі Романа Мстиславича його синам Данилу та Васильку довелося вести тривалу боротьбу за відновлення єдності Галичини та Волині під своєю владою. Ця боротьба завершилася їхньою перемогою 1238 р. Посівши в Галичині, Данило віддав братові Васильку в управління Волинь. Але незважаючи на такий поділ, обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого і діяльнішого Данила.
Початок правління Данила Романовича Галицького припав на період монголо-татарської навали на Русь. 1241 р. загарбники зруйнували і його володіння. Сам Данило переховувався тоді в Польщі. Повернувшись звідти він почав відбудовувати державу. Відроджувались зруйновані міста і села. Одночасно велася боротьба проти боярської сваволі, яка знов набрала сили. 1245 р. під Ярославом полки Романовичів вщент розгромили сили лідера боярства Ростислава Михайловича, угорських і польських князів. Перемога під Ярославом зміцнила становище Данила і Василька, які в своїй політиці спирались на незадоволених діями бояр служилих бояр та торговий і ремісницький люд. Влада Романовичів знову поширилася на віддалені землі. Галицько-Волинська держава знову відродилася в старих кордонах.
Посилення Галицько-Волинської держави непокоїло Золоту Орду. Щоб запобігти цьому, Батий восени 1245 р. наказав Данилу Галицькому з'явитись в Орду і визнати від неї свою залежність. Данило змушений був виконати принизливу вимогу хана, але утримав за собою князівський престол. Це дозволило йому почати підготовку до визволення Русі від загарбників. Для зміцнення міжнародного авторитету держави князь створив галицьку митрополію,
|
|
|
призначив її митрополитом свого прибічника «печатника» Кирила. Разом з тим він уклав союз проти Орди із своїм зятем князем володимиро-суздальським, а також польськими, литовськими князями та з угорським королем і зблизився з Папою Римським. Але після розгрому 1252 р. володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича ординцями Галицько-Волинська держава залишилася фактично віч-на-віч із Золотою Ордою.
Незважаючи на таке становище, Данило Галицький не зрікся своїх планів. Він укріплював свої володіння, заснував на честь старшого сина Лева м. Львів, а столицю переніс з ненадійного Галича до неприступного Холма. Одночасно відбувалася реорганізація війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна дружина, а також селянське і міщанське ополчення. Почалося визволення Галичини й Волині від татарських загонів. 1252 р. галичани і волиняни спільними зусиллями вигнали татарську орду хана Куремси за Дністер. Протягом 1254—1255 рр. дружини Данила і Василька Романовичів та Лева Даниловича звільнили землі уздовж Бугу, Случа і Тетерева. Але 1259 р. на кордонах Волині з'явилося об'єднане татарське військо, послане ханом, щоб покарати повсталих. Щоб зберегти державу від розгрому, Данило мусив виконати вимоги хана про знищення міських укріплень і прикордонних фортець, знову визнати свою залежність від Орди. Його спроби створити новий антитатарський союз зазнали невдачі. 1264 р. Данило Романович Галицький помер.
58 Розвиток України в другій половині ХVІІ ст.
Економічною основою розвитку України було сільське господарство, його провідною галуззю - зернове землеробство. Швидко розвивалося с/г Гетьманщини, Слобожанщини, Запоріжжя. Воно базувалося на використанні переважно найманої робочої сили. Багато зерна вирощувалося в господарствах гетьманів, полковників, шляхти й монастирів. Більшість його у чистому або переробленому вигляді надходила на внутрішній і зовнішній ринки. Розширювалися посіви під технічні культури. Значні зміни спостерігались у садівництві та городництві.
|
|
|
Важливе місце займало тваринництво, яке відіграло важливу роль у становленні суконних мануфактур.
Запоріжжя спеціалізувалося на веденні скотарства. У численних зимівниках козаки розводили овець, коней, корів, волів, свиней та ін. худобу, багато птиці.
У складних умовах перебувало с/г правобережних і західноукр. земель. Польський уряд послідовно захищав земельну власність шляхти силою. Значної шкоди с/г завдавали майже безперервні воєнні дії, свавілля іноземних магнатів і шляхти. Скорочення чисельності селянства негативно позначалося на рівні розвитку продуктивних сил. Системи землеробства на визволеній від польської шляхти території були такими ж, як і на Лівобережжі.
Зернове землеробство становило основну галузь с/г навіть у гірських районах Карпат. Тут застосовували застарілі системи землеробства, гірші знаряддя праці. Врожаї зернових культур були нижчими. Важливе значення мало тваринництво, особливо вівчарство. Занепад продуктивних сил у сільському господарстві спостерігався на Закарпатті. Скорочення майже наполовину посівних площ спричинило скорочення виробництва продукції землеробства й тваринництва. Те ж саме мало місце і на Північний Буковині. Господарське життя краю перебувало в занепаді. Панівною системою землеробства залишалося двопілля, основним орним знаряддям – дерев’яний плуг і мотика. Врожаї зернових культур були низькими.
Національно-визвольна війна справила значний вплив і на розвиток укр. промисловості. Склалися сприятливі умови для розвитку міст тих укр. земель, що були визволені від польсько-шляхетського володарювання.
На великі промислово-торговельні центри перетворювалися Київ, Ніжин, Миргород, Чернігів, Полтава.
Ремесло на Лівобережжі та Слобожанщина розвивалося в межах цехової системи. Але національно-визвольна війна послабила цехові, заборони та обмеження. Нехтуючи ними, окремі ткачі, чоботарі, ін. майстри частіше послуговувалися в своїх майстернях працею наймитів. Вони застосовували нові прийоми та інструменти в своїй роботі. Ремесло перетворювалося на дрібнотоварне виробництво. Таким було чоботарювання в Києві, виробництво посуду в Чернігові.
|
|
|
Швидкими темпами розвивались промисли. У текстильному виробництві створювалися мануфактури. Виробництво базувалося на використанні переважно вільнонайманої робочої сили й поділу праці. Розсіяні мануфактури 2-ї пол. ХVІІ ст. підготували грунт для виникнення централізованих полотняних і суконних мануфактур на початку ХVІІІ ст.
На великих селітроварнях, гутах, руднях і винокурнях широко застосовувалися водяне колесо, вільнонаймана робоча сила й поділ праці. Висока прибутковість таких підприємств призвела до того, що дедалі більше їх переходило від багатих майстрів до рук козацької старшини й монастирів.
Загалом промисли зберігали риси капіталістичної мануфактури, основи індустріального суспільства.
Розвивалися ремесла й промисли на Запоріжжі. На Січі та в зимівниках працювали різні майстри, в тому числі з виробництва холодної зброї, куль, ядер. Запоріжжя славилося майстрами кораблебудування.
У неоднакових умовах перебували ремесла й промисли Правобережної і Західної України. Безперервні воєнні дії та панування інонаціональних феодалів перешкоджали розвиткові нац. промисловості. Це позначилось на становищі міст. На відміну від Лівобережної та Слобідської України багато правобережних і західноукр. міст перебувало у власності окремих магнатів і шляхти. Найбільшими ремісничими центрами залишалися Львів і Кам’янець-Подільський. У промислах провідні позиції продовжували займати польські пани. Незначною кількістю промислових підприємств володіли власники значних капіталів з числа укр. православного духовенства, козацтва й міщанства. Частина заможних українців виступала в ролі орендарів і суборендарів промислів, які належали польським магнатам і шляхті. Така участь у підприємництві гальмувала накопичення капіталів у руках укр. підприємців. У млинарстві, винокурінні, гутництві та ін. промислах використовувалася наймана робоча сила. Аналогічні процеси відбувалися й у промисловості Північної Буковини.
|
|
|
