Тема 2. Історія соціології

Протосоціологія як донауковий етап розвитку соціології. Протосоціологія – це етап розвитку людських знань про суспільство до набуття соціологією статусу самостійної науки. Вона формувалась відразу у двох напрямках – емпіричному (елементарні СД) та теоретичному (переважно пошук способів вдосконалення соціального буття людей).

Еволюція емпіричної протосоціології. У найдавніші часи головний емпіричний соціологічний досвід складали переписи населення. До переписів заносили чоловіків, здатних носити зброю і платити податки. Практика перепису найбільш розвинулась у Римі (цензори, цензи, процедура перепису). Крім перепису населення у найдавніші часи проводили описи земельних ділянок, що найбільш розвинулось у Єгипті та Китаї. У Середньовіччі емпірична протосоціологія занепадає (причини: чума, холера, інквізиції), відомо тільки про один проведений перепис, результати якого було оприлюднено у вузькому колі. У Ренесансі (16 ст. ) в Європі запроваджується практика реєстрації перших актів громадського стану, що існувала при християнських церквах і мала такі недоліки: 1) не фіксувала причин смерті і віку померлого; 2) не включала нехристиян. У Новому часі стартувала практика збору інформації про соціальне життя (територія, економіка, держустрій) найрозвинутіших країн Європи з подальшим прочитанням укладених курсів у провідних європейських вузах та СД за бюлетенями смертності. З 18 ст. почали переписувати жінок.

Еволюція теоретичної протосоціології. Теоретична протосоціологія розвивалась у лоні філософії. У найдавніші часи її головними ідеями були такі: 1) утопія; 2) установка, що будь-які зміни ведуть не до кращого, а до гіршого; 3) людина для суспільства, а не суспільство для людини. У Середньовіччі – теократія, у Ренесансі та Новому часі – суспільний договір, з Просвітництва – фемінізм.

О. Конт та Г. Спенсер як зачинателі соціологічної класики. Вони – перші класики соціології, зачинателі органістичного розуміння природи індустріального суспільства.

Основні школи та напрямки в соціології ІІ-ї пол.. ХІХ ст.: натуралістичні та психологічні. Після Конта і Спенсера виділяється етап розвитку соціології, представлений школами і напрямками, коли серйозних наукових ідей не висувалося, великі персоналії не появлялися, а соціологи намагалися пояснити природу суспільства. Тоді виникло два головні напрямки – натуралістичний, що пояснював суспільство через різні зовнішні щодо людини чинники, до нього ввійшли такі школи: органічна, механічна, географічна, дарвіністська, расова; та натуралістичний, що виводив суспільство з специфічної природи людини, до нього ввійшли такі школи: психолого-еволюціоністська, психологія мас, психологія народів, теорія мас, теорія наслідування.

Внесок Е. Дюркгейма у розвиток соціології, його вчення про соціальні факти та аномію. Дюркгейм першим проголосив, що соціальне не можна виводити з чого б то не було іншого, а тільки само з себе. Соціальне – це соціальні факти, на відміну від фактів природних. Головний соціальний факт – поділ праці, що має два наслідки – прискорення розвитку і солідарність (що, у свою чергу, буває механічна – коли люди стають як усі, однакові, через дію зовнішніх чинників, та органічна,   коли люди стають як усі, однакові, в результаті свідомого переконання). З прискоренням суспільного розвитку зростає органічна солідарність. Однак соціальне прискорення мусить мати розумні межі. Занадто швидкий темп веде до аномії, що має два однаково негативні наслідки – агресія і депресія і може закінчитись суїцидом.

Марксистське вчення про суспільний розвиток, поняття суспільно-історичної формації, класів, відчуження, соціалістичної революції. Маркс – теоретик вчення про формаційний розвиток суспільства по своєрідній спіралі від докласового типу через класовий до надкласового. Він виділяє п’ять формацій: первісна (класів нема), рабовласницька (раби і рабовласники), феодальна (селяни і феодали), капіталістична (пролетаріат і буржуазія), комуністична (класів нема). Найбільший недолік класових формацій – боротьба класів, що ведеться не на життя, а на смерть між найбільш полярними класами суспільства. Стрибок до кожної чергової формації – момент суспільного прогресу і укладання нового договору між класами, що тимчасово знімає протиріччя між ними. Соціалістична революція – такий тип стрибка, коли владу беруть в руки не пануючі, а підлеглі, вперше диктуючи умови суспільного договору, що виводить суспільне життя на завершальну формацію – комунізм – суспільство всезагальної рівності та назавжди розв’язаних протиріч.

Розуміюча соціологія М. Вебера. Вебер проголосив суспільство похідним від соціальних дій індивіда (соціальних зв’язків). Він виділив чотири соціальні дії: традиційні (сперті на звички), афектні (сперті на емоції), раціональні (сперті на розумні аргументи), цілепокладаючі (сперті на домовленості щодо спільних цілей і засобів соціального життя). Індустріальне суспільство наступає тоді, коли починають домінувати соціальні дії третього і четвертого типу. Важливими для формування такого суспільства є ідеальні соціальні типи – установки, моделі, на які треба рівнятися – ідеальний (бажаний) бізнесмен, ідеальний (бажаний) державець і т. д. Універсальний (для всіх індивідів) соціальний тип – рухатись (пройти певний шлях) у соціальному просторі (син бізнесмена бізнесмен – нульовий шлях, син прибиральниці бізнесмен – позитивний, син бізнесмена – прибиральник – негативний). Щоб рухатись у соціальному просторі індивіду потрібен Дух капіталізму, аксіома якого – ощадливість і установка «гроші повинні робити гроші».

Вчення В. Паретто про циркуляцію еліт як спосіб суспільної рівноваги. Паретто розробив вчення, що однаково цінне як для соціології, так і для політології. Основна ідея – індустріальне суспільство повинно бути відкритим суспільством, що забезпечується циркуляцією еліт, коли найкращі представники мас стають елітою, а найгірші представники еліти випадають у маси. Кожне суспільство має свій запит на таку циркуляцію. Якщо швидкість циркуляції сповільнюється, наступає революція, найгірший недолік якої – прихід до еліти людей без елітних здібностей і, як наслідок, такий соціальний хаос, що може впорядкуватися тільки через авторитаризм.