Тема 4. Соціологічне вчення про суспільство

Поняття суспільства, основні його визначення та ознаки. Теорії походження суспільства: загальнонаукові і соціологічні. Вивчаючи суспільство, соціологія використовує три поняття: суспільство, країна, держава. Перше головне. Соціологія розуміє суспільство як первинність щодо держав і країн. Суспільство – це спільнота, яку утворюють люди і в якій вони живуть. Сучасна соціологія немає уніфікованого визначення суспільства. Найпопулярніші дефініції суспільства такі: 1) функціональна система, представлена сім’єю, класами і державою, що спирається на поділ праці і солідарність (Конт); 2) те, що протистоїть механічній сумі індивідів (Зіммель); 3) надіндивідуальна духовна реальність як результат колективних уявлень (Дюркгейм), 4) сукупність історично зумовлених економічних відносин (Маркс); 5) система, що перебуває у стані постійно руйнуючої-відновлюючої рівноваги (Паретто), 6) система відносин між людьми, сперта на спільні норми та цінності (Парсонс); об’єднання людей у межах географічних кордонів, що має свою власну законодавчу систему і усвідомлює свою національну самоідентичність… Ознаки суспільства: 1) спільна територія; 2) загально визнана система норм і цінностей, 3) постійно відновлювальні внутрішні зв’язки; 4) здатність до саморозвитку, саморегулювання і самовідтворення; 5) цілісність і автономність. Соціологія спирається на загальнонаукові теорії походження суспільства: теологічну (підстава суспільства – заповіт між Богом і людьми), трудову, або природну (праця – основа суспільного співжиття), космічну (суспільство – результат маніпуляцій людьми вищими космічними істотами), а також розробляє свої власні, соціологічні, теорії: інструментальну (суспільство наслідок людської кмітливості і здогадливості, що веде до винайдення і вдосконалення знарядь праці), сексуальну (суспільство – наслідок позасезонного розмноження людей, а отже постійного очікування потомства і внутрішньої готовності до турботи про нього), гендерної (суспільство – наслідок чоловічої солідарності), семантичної ( суспільство – програма виживання людства у позаприродних умовах, що вимагає мови і комунікацій).

Типологія суспільств. Існує велика кількість типів суспільств. Вчення про них впорядковується за допомогою засадничих критеріїв класифікації: за критерієм писемності (дописемні і писемні), за критерієм управління (прості і складні), за критерієм засобів існування (варварські – з привласнення дарів природи, аграрні – з землі, індустріальні – з промисловості, за критерієм способу виробництва (первісні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, комуністичні), за критерієм трифазності (доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні).

Проблема динаміки суспільства та теорії соціальних змін. Сучасна соціологія стоїть на тому, що не існує універсального визначального чинника суспільного розвитку, сенс має тільки постановка питання про комплекс чинників. Соціології, що пробують пояснити суспільний розвиток через дію одного чинника, належать до дитячого періоду розвитку соціології. Головні теорії соціальної динаміки у сучасній соціології: еволюційні (суспільство розвивається, поступово переходячи від простих форм до складних), циклічні проходячи через етапи зародження, розквіту, занепаду), функціоналістські (суспільство розвивається, завдячуючи збалансованій взаємодії двох чинників – інтеграції і диференціації), конфліктивістські (суспільство розвивається через зіткнення інтересів конкуруючих суспільних сил).

Вчення про суспільство як соціальну систему. Система – це впорядкована множина взаємопов’язаних елементів, що впливають один на один. Є ряд учень про суспільство як соціальну систему, у яких виділяються різні елементи соціальної системи: Маркс – базисна (економічна) сфера і надбудова (право, наука, політика, релігія…); Тоффлер – біосфера, техносфера, іносфера, сфера влади, психосфера; Парсонс – правова підсистема з функцією інтеграції, економічна підсистема з функцією адаптації, політична підсистема з функцією ціле покладання, підсистема моралі, вірувань, освіти, соціалізації, виховання з функцією відтворення; Піча – правова підсистема, демографічна підсистема, соціальна підсистема, економічна підсистема, політична підсистема, духовна підсистема. Вчення про суспільство як соціальну систему дуже зручне для проведення СД. Однак не всі соціологи одностайні у тому, що суспільство направді є соціальною системою, серед таких Т. Манн, який замість складових соціальної системи веде мову про різні типи влади – ідеологічну, економічну, політичну. військову.

Вчення про соціальну структура суспільства. Структура – це ієрархічно упорядкована сукупність різнорідних елементів. Теорія ССС дозволяє досліджувати суспільство з точки зору його ієрархічної організації та існуючої у ньому нерівності. Є різні підходи до вивчення ССС. Один з поширених – через дослідження видів соціальної структури суспільства (соціально-демографічної, соціально-професійної, соціально-територіальної, соціально-класової, соціально-етнічної). Існує також практика вивчення ССС через поняття соціальних організацій (СО – штучно сконструйовані соціальні утворення, що виникають з різною метою: захист інтересів громадян (добровільні), задля загального блага (примусові)), соціальних груп (СГ – природні соціальні утворення, що виникають в результаті тривалого співжиття людей на одній території, поділяються на великі (Східний світ, Західний світ), середні (поляки, українці, білоруси) і малі (нумізмати, партійні, безпартійні)), соціальних інститутів (СІ) як головних елементів соціальної структури суспільства. Сучасна соціологія стоїть на тому, що до кінця вивчити ССС не можливо.

Теорія соціальної стратифікації суспільства. Страта як поняття соціологічної науки. Визначальні чинники соціальної стратифікації. Особливості типології суспільств у теорії соціальної стратифікації. Зачинателі теорії соціальної стратифікації – Вебер, Сорокін, Парсонс. Центральне поняття – соціальна страта – альтернатива поняттю клас. Соціальні страти – це великі сукупності людей, що вирізняються своїм становищем у соціальній ієрархії. Є такі чинники соціальної стратифікації: природні (вік, стать, здібності…), соціальні (поділ праці, нерівномірність розселення людей по землі…). Вебер виділяв такі соціальні чинники стратифікації: багатство, влада, престиж професії. Його послідовники додали ще три: освіта, місце проживання, тип дозвілля. З останнім пов’язане таке негативне явище сучасного суспільства як снобізм, коли людина живе буквально на воді і хлібі, щоб один раз дозволити собі піднятися до рівня дозвілля вищого класу. У теорії соціальної стратифікації лежить не один критерій поділу суспільств на типи, а комплекс критеріїв, що дає змогу поділити суспільства на нестратифіковані (всі люди рівні) і стратифіковані, що далі діляться на закриті (рабські, кастові, станові) і відкриті (класові). Сучасні суспільства є стратифікованими відкритими з наявністю трьох класів – вищий (роботодавці), середній (кваліфіковані наймані працівники) і нижчий (соціально незахищені і некваліфіковані). Мають місце також стратифіковані змішані суспільства, в яких існують окремі закриті страти (Англія, Японія – королівська родина).

Поняття соціального статусу і соціальної мобільності, їх різновиди. Поняття соціального статусу запровадив Вебер, розуміючи під ним правове положення людини як юридичної особи, що засвідчується закріпленими за нею соціально визнаними привілеями. У сучасній соціології соціальний статус – це позиція людини у суспільстві, що визначається її приналежністю до певної соціальної групи та сукупністю її соціальних ролей. Виділяють різні складові соціального статусу – привласнений (природний) і набутий, субстанційний і релятивний, особистий і офіційний. Соціальна роль – це очікувана з боку суспільства поведінка людини, зумовлена її соціальним статусом і віком. Соціальна мобільність – це зміна індивідом чи соціальною групою свого становища у соціальній ієрархії. Є мобільність вертикальна (вверх, або вниз), і горизонтальна (по рівнозначних позиціях), а також індивідуальна і групова. Сучасні суспільства є суспільствами з високим рівнем мобільності. Існують такі чинники мобільності як соціальні ліфти – економіка, політика, армія, релігія, наука та одруження як універсальний соціальний ліфт. З соціальною мобільністю пов’язане таке негативне соціальне явище як маргінал – людина, що втратила своє попереднє становище і не набула нового.