 |
З книги «А на нас упав ананас»
|
|
|
|
Мамчич Олеся Олександрівна — українська поетка, перекладач, пише для дорослих і дітей. Народилася 28 січня 1981 в Києві у родині інженерів. Почала писати ще дошкільням. Перша публікація — в 1992-му (на той час мала 11 років) у журналі «Соняшник». Відтоді регулярно друкувалася в літературній періодиці. Закінчила відділення «Літературна творчість» Київського університету ім. Т. Шевченка.
Авторка книги для дітей: «А на нас упав ананас».
Лауреат фестивалю дитячої творчості «Таланти твої, Україно», Одеса, 1992 р.
Отримала стипендію мера Києва для обдарованої молоді (2001) та грант президента України для творчої молоді (2004).
Олеся Мамчич
З книги «А на нас упав ананас»
***
А в рудої киці —
золоті спідниці.
А в білої киці —
в лапках полуниці.
А в сірої киці —
складені копиці.
А в б’ючкої киці —
зеленка на пиці!
***
В ліс метелики летіли,
відпочить на доню сіли:
два на краї капелюшка,
два на носик, два на вушка,
неслухняний на валізку,
а ласкавий сів на слізку,
а найстарший — на сопілку,
а найменший — на мобілку!
***
Котик пік оладки,
в нього білі лапки,
вушка золотисті,
мордочка у тісті.
Спершу взяв з долівки
пляшечку олійки.
Потім із полиці —
дрібочку кориці.
Потім сів на ґанку
почекать Іванку —
щоб Іванка мила
жабці подзвонила:
бо голодну жабку
стало котку жалко.
Хоче жабку звати,
щоб почастувати.
***
Кора і коррида
Бігла Кора з коритом
в коридор на кориду,
бігла скоро з коритом,
бо коротка корида.
Поки Кора добігла —
на кориду не встигла.
Годі, Коро, журиться,
буде скоро кориця!
Пиріжки будуть скоро
із корицею, Коро!
Іванка, Машка і Федько, а також молоко
|
|
|
Іванка, Машка і Федько
Беркиць об молоко!
Тепер усе у молоці —
і парти, і штанці.
У білій хлюпались ріці,
та думка всіх — гірка,
бо тяжко жити в молоці,
але без молока.
Пішли дівчатка і Федько
по нове молоко.
Але корівки, як на зло,
удома не було.
Тоді ходімо на базар! —
але утік базар,
а замість нього походжав
і кластий динозавр.
Сказали діти:
та невже
закон на світ гряде —
якщо чогось немає вже,
його нема ніде?
Біда дарма дітей дійма,
бо вірять у своє:
якщо ніде чогось нема,
то десь воно, та є!
Колись дівчатка і Федько
обійдуть кожен двір
і знайдуть — як не молоко,
тоді бодай кефір.
Оксана Павлівна Сенатович — українська поетеса, дитяча письменниця, перекладач, редактор. Оксана Сенатович народилася 2 січня 1941 року в м. Бережани Тернопільскої області, у сім’ї вчителів — Павла Зеноновича Сенатовича і Марти Сигізмундівни Орнатовської.
Після закінчення у 1957 році Завалівської середньої школи навчалась у Львівському політехнічному інституті.
До закінчення школи мала чималий поетичний доробок, який складався із десятка зошитів з віршами. Навчаючись у Львівському політехнічному інституті, поетеса дебютувала добіркою віршів у збірнику «Яблуневий цвіт» (1961).
Проте найяскравіше розвинувся талант письменниці у поезії для дітей. Вийшли друком такі збірки: «Червоні лелеки» (1970), «Вісім сотень колобків» (1972), «Вчиться вересень читати» (1977), «Сніговик» (1981), «Живемо в одному домі» (1983), «Шпаки на колесах» (1989), «Соловейку, тьох-мажор! » (1990), «У краєзнавчому музеї: Азбука для Левка» (1992).
Оксана Сенатович в останній рік життя написала дві повісті для дітей «Пані Будьласка і вуйко Пампулько» та «Про Люлька Смока і Котів — місто чудес(не)».
Померла 31 березня 1997 року у Львові, похована на Личаківському цвинтарі
За свій літературний доробок для дітей Оксана Сенатович стала першим лауреатом премії імені Олени Пчілки (1992). Окремі її твори перекладено понад десятьма іноземними мовами.
|
|
|
Оксана Сенатович
|
|
|
