Іванка, яка мала народитися Іваном

Уперше я побачив Іванку, коли на вулиці лив сильний дощ. Я сидів на підвіконні й спостерігав за краплями, які тарабанили по склу. Мені уявлялося, що це кулі, які летять просто на мне. А я сиджу в танку й тому вони не долітають.

Я одразу помітив, коли біля під’їзду спинилася автівка. Адже знаю всі автомобілі, які паркуються в нашому дворі, й навіть дав їм імена.

Старого заржавілого Запорожця я називаю Маквіном. На ньому ніхто не їздить уже багато років. Дід каже, Запорожець вийшов на пенсію. А я мрію, що одного дня сусіди віддадуть мені цю тачку. Я відремонтую її та ще поганяю зі своїм котом – Монстром.

Також на паркові живе зелений Ланос. Його власник працює таксистом. Він то збирає свій Ланос, то розбирає. За це я прозвав його автівку ЛЕҐОсом.

Є у нашому дворі кольоровий мікроавтобус, якого я величаю Дизнейлендом. На ньому намальовані повітряні кульки та клоуни. Коли я був меншим, цей транспортний засіб викликав у мене найбільше захоплення. Одного разу я спитав у мами, що на ньому написано. Мама прочитала: «Замовляйте дитяче свято у нас! Клоуни. Аніматори. Казкові герої». Після того, проходячи повз мікроавтобус, я щоразу зазирав у його вікно. Сподівався хоч краєм ока побачити всіх тих казкових героїв та клоунів, які ховаються всередині.

А ще на паркові біля дому мешкає наша рідна Шкода Румстер. Її я називаю Рюмиком, бо вона схожа на пса: любить ганяти й не дружить з котами. Якось ми перевозили в ній Монстра, то вона всю дорогу гарчала! Кіт, бідолаха, не знав, у який куток забитися.

У той дощовий день біля під’їзду спинилася рожева Тойота Ауріс. Я її одразу прозвав Барбі через колір. Дверцята відчинилися і вибігла дівчинка мого віку. На ній була футболка з Angry Birds, шорти і крокси.

Вона мені одразу сподобалася. Дівчинка навіть не намагалася сховатися від дощу. І не пищала, як деякі. Навпаки, вона крутилася під краплями, стрибала по калюжах і весело сміялася. Мама щось кричала їй, але дівчинка продовжувала дуріти.

Її коротко підстрижене біляве волосся прикрашав обруч із блискітками. Він увесь час спадав, і дівчинка мусила поправляти його.

 За кілька днів я дізнався від батьків, що дівчинку звуть Іванною. Це ім’я пасує їй якнайкраще. «Вона мала народитися Іваном, але вгорі щось наплутали», - жартує її мама.

Наші мами швидко потоваришували й вирішили подружити нас – «щоб ми не нудьгували поодинці». Моя мама показала Іванцісвою ляльку Барбі – 1985-го року випуску. В дівчинки було дуже багато Барбі, мабуть, штук тридцять, але такої не було. Вона оббігала всі «Будинки іграшок», шукала з мамою схожу ляльку в Інтернеті, але все марно. Тоді запропонувала мені обміняти ляльку на будь-яку іншу іграшку, але я гордо відмовився. Сказав, що це мамина лялька, і нікому її не віддам.

Та, якщо чесно, я залишив Барбі не через це. Самі подумайте, якому хлопчику потрібна та рожева довговолоса прикрість у блискітках? Не віддав я ляльку, бо знав: поки в мене мамина Барбі, Іванка приходитиме в гості.

Вона – перша дівчинка, з якою мені цікаво. Іванка не базікає так багато, як інші дівчата, і любить хлопчачі ігри.

Батьки Іванки розлучилися. Спершу, коли нові сусіди заходили до нас у гості, я трохи боявся за тата. Особливо, коли вони разом реготали. Я переживав, що Іванка та її мама можуть відібрати його. Так сталося в мого однокласника Вані Вусатика – його батько пішов жити до сусідки.

Згодом я заприятелював з Іванкою по-справжньому і заспокоївся. Вона любить рідного тата Максима. З ним вона бачиться щонеділі. Одного разу взяла на зустріч мене. Сказала татові, що я – найкращий друг. Дядько Максим мені сподобався. Він схожий на справжнього пірата: має бороду й носить бандану з черепами. Ми потиснули один одному руки й рушили до Київського зоопарку…

Галина Ткачук (27 серпня 1985 р., м. Хмельницький) — письменниця, літературознавиця. Випускниця факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія». Працювала редактором, зокрема редагувала літературний додаток журналу для підлітків «Однокласник».

Володарка першої премії Всеукраїнського конкурсу на найкращі твори для дітей «Золотий лелека» та відзнаки дитячого журналу «Ангелятко» «Золота пір'їнка».

Галина Ткачук