7. 2 концепції зайнятості населення

Концептуально виділяються такі види зайнятості: повна та глобальна, примусова та добровільна зайнятість працездатного населення,

Поняття 'повної зайнятості працездатного населення роз­глядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Як відомо, суспільство прагне використати свої обмежені ресурси макси­мально ефективно, тобто забезпечити Їхню повну зайнятість, а отже і повний обсяг виробництва. Під повною зайнятістю наука економіко розуміє використання всіх придатних для ви­робництва ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче і може пра­цювати, повинен бути забезпечений роботою; не повинні пус­тувати орні землі, простоювати обладнання і машини тощо. Але використовуватись повинні не всі, а тільки придатні ресурси, наприклад, неможливо використовувати дитячу працю, працю інвалідів тощо. А повний обсяг виробництва означає ефектив­ний розподіл ресурсів, тобто використання ресурсів з максима­льною віддачею.

Повна зайнятість населення відповідає кількісному (екстен­сивному) аспекту зайнятості. ЇЇ слід розглядати як зайнятість, за якої пропозиція робочої сили покривається попитом на неї з боку суспільного виробництва. Повна зайнятість населення по­в'язана зі створенням таких матеріально-технічних та соціаль­но-економічних умов, за яких кожному, хто бажає працювати, надається можливість брати участь в суспільному виробництві. В свою чергу, якісному (інтенсивному) аспекту відповідає ефек­тивна -зайнятість, яка означає такий розподіл трудових ресу­рсів в територіальному та галузевому розрізах, аа сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає можливість в кожний момент часу одержати найбільший приріст ма­теріальних і духовних благ, і який передбачає ефективне вико­ристання в трудовому процесі кожного зайнятого.

За повної і ефективної зайнятості вирішуються два завдання:

створюється достатня кількість робочих місць і забезпечуються необхідною кількістю робочої сили підприємства та організації, Перше завдання відповідає інтересам населення, яке проживає на певній території, друге — інтересам галузі, підприємства. Досягнення ефективної зайнятості — завдання господарських одиниць, а повної — функція держави. Оптимальне співвідно­шення повної та ефективної зайнятості дає можливість визна­чити раціональну зайнятість.

Отже, повна зайнятість працездатного населення, як концеп­ція, передбачає максимальне використання робочої сили для досягнення повного обсягу суспільного виробництва. Вона про­тягом довгого часу використовувалась великою кількістю країн, як тих, що вибрали соціалістичний шлях розвитку, так і тих, які розвивались на основі капіталістичного способу виробницт­ва. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнято­сті панувала до середини 70-х років і базувалась на стимулю­ванні державою попиту на робочу силу. Але, як виявилось, сут­тєва структурна перебудова виробництва і безперервне онов­лення матеріальної бази, а також зниження темпів зростання виробництва за умов панування концепції повної зайнятості, зробили незворотним процес витіснення живої праці і загост­рили проблему безробіття. Це обумовило перехід до нового під­ходу у вирішенні проблем зайнятості. Відповідно до визначення МОП, цей новий підхід названо концепцією глобальної зайня­тості, яка враховує всі види економічної та соціальне корис­ної діяльності, формулюється як залучення всіх осіб працезда­тного віку в розширену сферу економічно і соціальне корисної трудової діяльності з жорстким нормуванням кожному обсягу роботи і встановленням мінімального універсального доходу.

Фундаментом концепції глобальної зайнятості став широкий підхід до сфери Прикладання праці, тобто врахування всіх ви­дів корисної діяльності як в суспільному виробництві, так і поза ним. Враховуються всі види діяльності' тимчасова зайнятість,

робота домогосподарок і пенсіонерів у себе вдома або в підсоб­ному господарстві тощо.

Концепція глобальної зайнятості виходить також з потреб в трудовій діяльності всього дорослого населення, передбачаючи нормування сукупного обсягу робіт і перерозподіл його між усіма бажаючими працєвлаштуватись.

У відповідності до широкого підходу концепція глобальної зайнятості передбачає послаблення зв'язку трудової діяльності з традиційними методами оплати праці. Тому мінімум оплати (як точка відліку) повинен витіснятись поняттям гарантованого мінімального доходу, який не може регулюватись умовами ро­боти за наймом.

Для реалізації вказаних методів концепція глобальної зайня­тості потребує масової індивідуалізації форм найму, режимів та умов зайнятості, самої структури життєдіяльності людини, а саме: більш рівномірного розподілу навчання, трудового наван­таження та дозвілля на весь життєвий цикл. Останнє можливо через використання великої різноманітності форм зайнятості (особливо в молодому та похилому віці), періодичне перериван­ня активної трудової діяльності з метою навчання тощо.

Узагальнюючи, зауважимо, що концепція глобальної зайня­тості передбачає:

Ø врахування всіх видів економічної корисної Для суспільства трудової діяльності людини. До зайнятих можна відносити не тільки осіб, які одержують за свою працю грошову винагоро­ду, але і осіб, які беруть участь в нетрадиційних ринках пра­ці (підпільна економіка, робота домогосподарок, робота пенсіо­нерів у себе вдома тощо);

Ø  роаподіл сукупного обсягу робіт між всім дорослим населен­ням країни. Передбачається нормування роботи, яке має на увазі її перерозподіл, перш за все шляхом зменшення індиві­дуального трудового навантаження, яке припадає на кожного працюючого- Вирішення цього завдання пов'язане з широким використанням таких заходів активного регулювання зайня­тості, як збільшення тривалості шкільного навчання, викори­стання прогресивної шкали виходу на пенсію, поділ робочих місць, часткова зайнятість, збільшення тривалості відпусток тощо;

Ø встановлення річного гарантованого мінімального доходу для кожного дорослого громадянина. Передбачається послаблення зв'язку мім зайнятістю та доходами як засобом задоволення потреб людини. Стимулюється використання альтернативної зайнятості. Встановлення мінімального річного доходу передбачає фінансування з коштів, які виділяються на допомогу по безробіттю, з прибутку підприємств і недержавних дотацій;

Ø індивідуалізація структури життєдіяльності людини, дивер­сифікація режиму і форм її роботи означає обов'язкове вико­ристання часткової зайнятості, поєднання молоддю навчання з роботою, працівники старших вікових груп повинні перехо­дити на неповну зайнятість; в період активного трудового життя рекомендується переривати роботу для підвищення рівня освіти.

Примусова зайнятість населення зустрічалась в історично­му плані в різних країнах з різними способами виробництва. Од­ним з прикладів її застосування були колишні соціалістичні країни, в яких конституційне було закріплено не тільки право, але і обов'язок трудитись. Більше того, кожен працездатний громадянин повинен був трудитись постійно, по-перше " від дзвоника до дзвоника" протягом робочого дня і тижня, а по-друге, з ранньої юності до пенсійного віку. Під правом на пра­цю розумілась гарантія надання кожній людині оплачуваної роботи з одночасним її обов'язком трудитись у вибраній нею області суспільне корисної діяльності. Примусовість праці під­кріплялась також системою стимулів, які використовувались в той час. Таким чином, сформувався ланцюжок: обов'язок тру­дитись — безперервність роботи — стимули безперервної робо­ти (черга на квартиру, машину, дачу, меблі, дитячі садки, ясла путівки і т. п, ).

Тепер право на працю суттєво доповнене необхідністю надан­ня кожній людині відповідної для неї роботи з одночасною від­міною будь-яких форм примусу до праці, тому що вільно виб­рана зайнятість несумісна з її обов'язковістю. Кожен громадя­нин мас право розпоряджатись своєю здатністю до праці. Це право доповнюється правом здійснювати або не здійснювати будь-яку, не заборонену законом діяльність, в тому числі і не пов'язану в виконанням оплачуваної роботи. При цьому допус­кається добровільна зайнятість громадян, яка не може слу­жити основою для їх притягнення до адміністративної, карної та іншої відповідальності. Але для тих, хто готовий і шукає можливість трудитись, держава повинна надати відповідну ро­боту.

Зауважимо, що безперервна робота є благом і для під­приємців (недаремно в Японії практикують довічний найм, а в інших країнах також існують стимули безперервної роботи), і для працівників. Але за умов використання нової концепції зайнятості не повинно бути протиріч між добровільністю і безперервною роботою. Цього можна досягти, якщо стимулом буде тільки заробітна плата і надбавки. Тільки потреба в гарантова­них доходах повинна примусити людей входити в сферу праці.

За умов добровільної зайнятості людина має право вибрати навіть такі види діяльності: догляд за хворим членом сім'ї або родичем, виховання дітей в сім'ї, ремонт квартири, будівництво власного будинку, обладнання дачної ділянки, тривала подо­рож, покращання здоров'я, саморозвиток особистості тощо.