7. 3 види і форми зайнятості

Детально це питання висвітлене в учбовому посібнику аа ре­дакцією А. С. Головачева. Зупинимось на деяких елементах кла­сифікації видів і форм зайнятості, які можуть бути використані з метою більш глибокого вивчення процесів зайнятості.

Види зайнятості характеризують розподіл активної части­ни трудових ресурсів за сферами використання праці, профе­сіями, спеціальностями тощо- Загалом класифікацію видів зай­нятості можна провести за такими ознаками:

За характером діяльності:

• робота на підприємствах всіх видів, в організаціях, установах тощо;

• робота за кордоном, на спільних підприємствах;

• виконання державних і громадських обов'язків;

• служба в армії;

• індивідуальна трудова діяльність;

• навчання в денних загальноосвітніх школах, середніх спеціа­льних і вищих учбових закладах, інші види очного навчання;

• ведення домашнього господарства;                 •

• виховання дітей в сім'ї;

• догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

• інші види діяльності, встановлені законодавством.

За соціальною належністю:

• робітники;

• службовці;

• управлінський персонал (менеджери);

• фермери;

• підприємці (особи, які в інтересах різних підприємств, органі­зацій і у своїх власних Інтересах здійснюють пошук можли­востей найкращого використання господарських ресурсів, організують виробництво та обмін- здобувають вигоду і несугь економічну та іншу відповідальність аа свої дії).

За галузевою належністю зайняті в:

матеріальному виробництві;

невиробничій сфері;

окремих крупних галузях народного господарства (промисло­вість, сільське господарство, будівництво, побутове обслугову­вання тощо.

підгалузях (машинобудування, приладобудування, верстато­будування, швейна промисловість тощо).

За територіальною ознакою зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях,

За рівнем, урбанізації зайняті в міській та сільській місце­веє ті-

За •професійно-кваліфікаційною ознакою.

Зас татевовіковою ознакою:

• чоловіки та жінки;

• молодь, особи середнього та похилого віку;

• зайняті на початку трудової діяльності, в періоди створення

сім'ї, набуття професії, в період активної трудової діяльності,

підготовки до пенсії тощо.

За видами власності зайняті на підприємствах і в організа­ціях, які відносяться до різних видів власності' державної, при­ватної або змішаної.

В рамках кожної з наведених вище видів зайнятості органі­зація праці людей може відрізнятись різними організаційно-правовими формами і нормами регулювання тривалості та ре­жимів робочого дня, а саме: регулярністю та стабільністю тру­дової діяльності; місцем виконання роботи; статусом діяльності. З погляду на цю обставину виділяються форми зайнятості, які класифікуються за певними ознаками (мал. 15):

Повна зайнятість [за формами організації робочого часу розрізняють повну та неповну зайнятість) — це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка при­носить доход в нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість — це зайнятість певної особи або про­тягом неповного робочого часу. або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю. Виділііюч'ь видиму та невидиму непов­ну зайнятість. Видима неповну зайнятість — це переважно ста­тистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допо­могою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шля­хом спеціальних вибіркових обстежень. Невидимі неповна зай­нятість — переважно аналітичне поняття, яке відображає фун­даментальне порушення рівноваги між робочою силою та інши­ми виробничими факторами. Характерними ознаками невиди­мої (прихованої) неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низь­ка продуктивність праці працівників.

Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочо­го часу, виділяють " вимушену" та " добровільну" неповну зайня­тість.

Вимушеною називається неповна зайнятість, викликана еко­номічними причинами' скороченням обсягів виробництва, ре­конструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

Міжнародною Організацією Праці вимушена зайнятість зі скороченням заробітної плати в зв'язку із зниженням ділової активності підприємства визначається як скорочений робочий час або часткове безробіття. А тривалість робочого тижня знач­но нижча нормальної, коли за цим режимом працюють на пос­тійній і добровільній основі, вважається неповним робочим тижнем.

Загальний підхід до визначення вимушеної неповної зайня­тості та часткового безробіття грунтується на положеннях 44-ї, 166-ї та 168-ї конвенцій МОП, У вказаних конвенціях, зокрема, відзначається:

" У випадку часткового безробіття відшкодування або допомо­га виплачується особам, зайнятість яких скорочена в межах, встановлених законодавством країни" (Конвенція 44).

" Якщо вважається, що тимчасове скорочення нормальної тривалості робочого часу може запобігти звільненням в зв'язку з тимчасовими економічними труднощами або звести їхню кіль­кість до мінімуму, то необхідно розглянути можливість частко­вої компенсації втрат у ва робітній платі за невідпрацьовані нормальні години робочого часу, що фінансується згідно з наці­ональним законодавством та практикою" (Конвенція 166).

У Конвенції 168 вказується на необхідність розробки пріори­тетної політики на ринку праці, що сприятиме досягненню всі­лякими засобами повної, продуктивної та вільно обраної зайня­тості, Конвенція містить перелік правових норм, соціальних га­рантій на випадок безробіття, що необхідно враховувати та на які слід орієнтуватись державам При розробці законодавства, Зокрема, система надання допомоги по безробіттю може охоп­лювати й осіб, що працюють неповний робочий час, але факти­чно шукають роботу на повний робочий день.

В Україні вимушена неповна зайнятість поки що не регла­ментована законом і тому об'єктивно та неминуче це призво­дить до порушення міжнародних норм. Так, в Законі України " Про зайнятість населення" працюючі в умовах повного і неповного робочого часу віднесені до однієї категорії зайнятого населення. В Законі відсутнє поняття " часткове безробіття'. Тобто відсутні законодавчі норми, що визнають безробітними або такими, що потребують соціального захисту, працівників, які фактично є безробітними, але в той же час знаходяться в трудових відносинах зі своїми підприємствами. Врегулювання цієї проблеми вимагає: внесення відповідних змін до національ­ного законодавства, встановлення нормативу робочого часу і законодавче визнання категорії частково безробітного відповід­но до міжнародних норм; надання державою та підприємствами допомоги частково безробітним; запровадження страхування на випадок часткового безробіття.

Вимушена неповна зайнятість в Україні набула загрозливих розмірів. За даними НЦ ЗРП, у першому півріччі 1993 року нор­мальна зайнятість працівників у зв'язку з вимушеними невихо­дами на роботу або вимушеними відпустками з причин відсут­ності матеріалів, сировини та обсягу робіт зменшилась на 3, 4 млн. людино-днів з відповідним зменшенням заробітку. Оскіль­ки в цьому показнику враховані працівники, що вимушені були працювати від кількох днів до кількох місяців, то в перерахун­ку загальна кількість частково безробітних протягом календар­ного місяця становила 1, 6 млн, осіб.

Добровільною називається неповна зайнятість, обумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров'я, вихованням дітей, необхід­ністю зміни професії та іншими соціальними потребами.

Нормативне встановленого порогу тривалості робочого тижня, від якого роблять відлік при визначенні неповної зайнятості, в більшості розвинутих країн немає. В деяких країнах неповна зайнятість вважається при тривалості робочого часу менше нормативної. В інших країнах вказується точна тривалість ро­бочого часу, нижче якого починається неповна зайнятість- В деяких країнах неповністю зайнятими вважаються ті, хто сам заявив, що працює неповний робочий час.

Неповна зайнятість має дві суттєві ознаки' по-перше, зай­нятість може відноситись тільки до осіб найманої праці, по-друге, неповністю зайнятими вважаються особи, які регулярно, постійно зайняті протягом певної кількості годин, рідше — кожного місяця.

Саме тому до неповністю зайнятих не відносяться тимчасові, сезонні та випадкові працівники, хоча вони, як правило, пра­цюють менше нормативної тривалості робочого часу. Це, пра­вило не стосується тимчасових працівників на підприємствах Японії. Пояснення полягає в тому, що такі працівники в статусі " тимчасових" на японських підприємствах можуть працювати все своє трудове життя. Тому такі працівники, якщо тривалість робочого періоду нижче нормативної, відносяться до неповністю зайнятих,

За статусом діяльності розрізняють:

• первинну зайнятість, тобто основну зайнятість на основному місці роботи. Вона е основним джерелом доходів для праців­ника.;

• вторинну зайнятість, тобто добровільну додаткову постійну або тимчасову трудову діяльність осіб, які вже мають основну роботу або зайняті очним навчанням; трудову діяльність осіб, які старші або молодші працездатного віку; додаткову трудо­ву діяльність осіб, які зайняті в домашньому або особистому підсобному господарстві. Ця зайнятість приносить додатковий доход і називається сумісництвом. Найбільший ефект вона приносить, якщо місце її застосування збігається з основним.

  За стабільністю трудової діяльності розрізняють:

• постійну зайнятість, яка відрізняється відносною стабільністю місця роботи;

• тимчасову зайнятість, яка пов'язана з тимчасовим, епізодич­ним або сезонним характером роботи.

За характером організації робочих місць та, робочого часу розрівняють:

• стандартну зайнятість, яка характеризується роботою у виро­бничому приміщенні роботодавця; стандартним навантажен­ням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочо­го місця; чітко визначеним часом початку та закінчення робо­чого дня; законодавче встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Відсутність однієї з цих рис дає можливість говорити про альтернативні (нестандартні) форми зайнятості;

• нестандартну альтернативну зайнятість, тобто трудову діяль­ність працівників певної класифікаційної групи, яка не відпо­відає стандартним (типовим) правилам і вимагає спеціального правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення. До альтернативних форм зайнятості можна віднести форми зайнятості на умовах гнучкого робочого часу в рамках робочого дня, тижня, всього періоду трудової активності лю­дини (часткова зайнятість або відпрацювання неповного робо­чого часу, стиснутий робочий тиждень, сумісництво, тимчасо­ва та епізодична зайнятість тошо).

Альтернативні форми зайнятості розкривають додаткові мож­ливості більш повного та результативного використання трудо­вих ресурсів, залучення до праці тих груп населення, для яких традиційні форми зайнятості неприйнятні або незручні.

Наведені нестандартні форми зайнятості, різноманітність яких постійно збільшується, перетинаються зі стандартною зай­нятістю, Але навіть при широкому розповсюдженні цих форм стандартна зайнятість все одно залишається основною. Не під­лягає сумніву, що потреба виробництва в тимчасових і частко­вих працівниках буде помітно поступатись потребам в тих, хто працює постійно і повний робочий час. Можна орієнтовно при­пустити, що насиченість потреби економіки і населення в різ­них формах зайнятості здійсниться при співвідношенні приб­лизно 75 і 15 і 10, 75% — постійно та повністю зайняті, 15 — тимчасові працівники і 10% — частково зайняті.

За формами правового регулювання використання робо­чої сили розрізняють: регламентовану (легальну) зайнятість;

нерегламентовану (нелегальну) зайнятість (дикий ринок праці), тобто нерєгламентовану ніякими державними документами дія­льність громадян, що виключена зі сфери соціально-трудових норм і відносин. Це така діяльність, яка здійснюється без укла­дання трудового договору, не враховується державною статис­тикою, нерідко знаходиться на межі кримінальної діяльності без сплати податків. Не регламентована зайнятість може бути в вигляді самозайнятості та зайнятості найманою працею. На зайнятих найманою працею не розповсюджуються вимоги Ко­дексу законів про працю, вони, як правило, отримують меншу заробітну плату, ніж на аналогічній роботі працівники в умовах регламентованої зайнятості. Нелегальна зайнятість найманою працею завжди е дискримінаційною по відношенню до праців­ника і не обмежується віком.

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: