7. 7 регулювання зайнятості

Регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки здійс­нюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики (концепції) зайнятості. Основними напрямками сучасної політики більшості роавинутих країн е сприяння в працев­лаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в проф-підготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.

У відповідності до рекомендацій Міжнародної організації праці і нормативних актів про зайнятість населення при здійс­ненні державної політики зайнятості необхідно керуватись та­кими принципами'.

> забезпечення рівних можливостей всім громадянам, незалеж­но від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переко­нань, відношення до релігії, в реалізації права на працю і ві­льний вибір виду діяльності;

> сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для роз­витку підприємництва;

> добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість осно­вана на вільному волевиявленні громадян. В основі цього принципу, крім права на працю, лежать і інші громадянські права, які розширюють свободу розпорядження працівником своєю робочою силого-

По -перше, кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійно вирішити питання: брати участь чи не брати в суспільній праці. При цьому легалізована добровільна незай­нятість виключає будь-які погрози проти даного виду свободи, якщо джерело існування непрацюючого громадянина є закон­ним.

По-друге, добровільність зайнятості передбачає самостійний вибір працівником міри праці, тобто найбільш сприятливого для нього (з врахуванням реальних можливостей) режиму зай­нятості, Мова йде про різноманітність форм організації робочо­го дня, тижня, всього періоду трудового життя людини.

Третій важливий елемент добровільного трудового образу життя пов'язаний з наданням права вільного вибору гео­графічного місця прикладання праці. Це положення найбільш складно здійснити сьогодні в Україні через необхідність право­вого опра-цювання питання про свободу переміщення, відміни паспортно-прописної системи, докорінного поліпшення житло­вої забезпеченості, ліквідації різких контрастів в рівні життя на території держави.

По-четверте, добровільний трудовий обрав передбачає необ­межене право вибору працівником сфери праці в будь-якому з секторів економіки, створюваних за ознакою форми власності, включаючи сферу виправної праці;

• сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язано з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки з врахуванням загальних закономір­ностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням в психо­логії людей орієнтації на безперервне вдосконалення про­фесійної майстерності, пошук найбільш відповідної сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до перенавчан­ня в разі необхідності;

• єдність відповідальності. Означає наявність чотирьох умов:

координації діяльності в області зайнятості з іншими напря­мками економічної і соціальної політики, включаючи соціаль­не забезпечення, зростання і розподіл доходів, попередження інфляції; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців в розробці та реалізації за­ходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; міжнародне співробітництво у вирі­шенні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних грома­дян в країні.

Методи та заходи щодо регулювання зайнятості розподіляю­ться на активні та пасивні. В цілому активні методи та заходи являють собою сукупність методів та заходів по:

• створенню додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємст­вах, субсидування створення нових робочих місць в приват­ному секторі, створення умов для іноземного інвестування, організація суспільних робіт, створення умов для самозайня-тості громадян тощо):

• підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів;

• посиленню територіальної та професійної мобільності робочої сили;

• субсидуванню частини витрат підприємств на заробітну пла­ту, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм: іайнятості;

• наданню допомоги у працевлаштуванні.

Слід звернути увагу на те, що регулювання зайнятості дося­гає найвищого ефекту в тих країнах, в яких, по-перше, політи­ка зайнятості є вмонтованою до загально-економічного механіз­му функціонування суспільного господарства; по-друге, заходи державної політики зайнятості зосереджені не тільки на тери­торіальному рівні реалізації, а також враховують і галузевий рівень, тобто здійснюються не тільки виключно діями держав­ної служби зайнятості, а перед ба чають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності;

по-третє, до загального економічного механізму закладений ос­новний важіль політики зайнятості — стимулювання попиту, в тому числі і попиту на робочу силу; по-четверте, в сферу полі­тики аайнятості включені найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо. Іншими словами, державна активна політика зайнятості не повинна об­межуватись проведенням заходів по сприянню працевлашту­ванню.

До пасивних методів та заходів регулювання зайнятості від­носиться асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат в доходах.

Заходи активної політики зайнятості, які використовувались в різних країнах в різні історичні періоди, представлені на мал. 16.

1. Кейнсіанська політика. Направлена на стимулювання су­купного попиту за рахунок коштів бюджету (економічне зрос­тання, стабільність цін, збалансованість платіжного балансу).

2, Втручання держави в економічні процеси розпадається на два напрямки' організаційні заходи держави по ліквідації дис­пропорцій в попиті та проповиці'і робочої сили та законодавчі і фінансові находи держави.

До першого напрямку відносяться заходи, які сприяють полі­пшенню якості робочої сили і є засобом наближення пропозиції робочої сили до структури попиту на неї. До вказаних за­ходів відносяться:

> організація національної системи освіти- Причому успіху до­сягають в тих країнах, в яких зусилля держави в цьому нап­рямку зосереджені не тільки на перепідготовці та підвищен­ні кваліфікації незайнятого населення, але й на всіх інших ланках аага-чьно'і та професійної освіти- В цій системі важли­ве аначення має загальна та професійна довиробнича освіта, професійне навчання на підприємствах та професійна пере­підготовка, та підвищення кваліфікації незайнятого населення в освітній мережі державних служб зайнятості. Таким чином, допомогу в забезпеченні зайнятості одержують молодь; особи, які приступають до трудової діяльності вперше або після довгої перерви; працівники підприємств, особливо ті, хто має застарілу професію, підлягає скороченню в зв'язку а реорга­нізацією або ліквідацією підприємств тощо;

Ø регулювання галузевої та територіальної мобільності кадрів. Здійснюється для стимулювання розміщення робочої сили в трудодефіцитних районах і галузях. Для міграції в трудоде-фіцитні райони надаються різного роду субсидії' допомога при виїзді з трудонадлишкового району, допомога на переїзд і влаштування на новому місці тощо. Підприємства теж мо­жуть одержувати субсидії, якщо вони сприяють вирішенню проблем трудонадлишкових або трудодефіцитних регіонів, або створюють нові учнівські т; і робочі місця.

 До другого напрямку втручання держави в економічні проце­си відносяться законодавчі та фінансові заходи, направлені на сприяння зайнятості, До вказаних заходів відносяться і пряме стимулювання зайнятості, непрямий вплив на зростання зайня­тості, заходи по скороченню пропозиції на ринку праці, кон­версія оборонних галузей, стимулювання самозайнятисті, спри­яння розвитку малого та середнього бізнесу, розвиток гнучкого ринку праці.

Пряме стимулювання зайнятості передбачає:

 > розширення виробництва товарів та послуг за рахунок збіль­шення державних субсидій. Кошти направляються в трудо­місткі галузі, будівництво, транспорт, ремонт доріг, сферу послуг тощо. Цей вид регулювання дає в чотири рави більше місць, ніж еквівалентне зниження податків з підприємств;

> організація суспільних робіт, які являють собою види тимча­сової трудової діяльності, що, як правило, не вимагають про­фесійної підготовки і основною метою яких є сприяння вклю­ченню в активну трудову діяльність мало- або неконкурен-тоздатних осіб. Ці роботи організовуються, як правило, в ко­мунальному господарстві, будівництві суспільних споруд, ре­монтних роботах тощо;

> створення робочих місць для молоді, а також запровадження контрактної системи працевлаштування випускників різних учбових закладів;

> субсидії по зайнятості, які охоплюють інвалідів та інші групи населення, неконкурентоздатні на ринку праці- Для них ство­рюються спеціалізовані та додаткові робочі місця шляхом директивного, виділення певної частини спеціалізованих ро­бочих місць на всіх видах підприємств; будівництваза раху­нок бюджетних асигнувань спеціалізованих державних підп­риємств, де робочі місця надаються тільки особам, які потре­бують соціального захисту, фінансування витрат І аниження податків тим роботодавцям, які створюють на своїх підприєм­ствах спеціаліаовані робочі місця;

> повне або часткове субсидування створення робочих місць на приватних підприємствах та зниження для них податків. Так, наприклад, в Німеччині при наймі на роботу безробітних, які праце влаштовують ся після тривалої перерви, підприємствам виплачуються субсидії. У Франції за кожного прийнятого не-кваліфікованого робітника виплачується одноразова дотація, а за кожного додатково прийнятого працівника у віці 16-26  років надаються податкові пільги;

> організація на підприємствах курсів професійної підготовки, які частково субсидуються державою. В разі найму та нав­чання молоді у віці 16-18 років беа повної середньої освіти державні органи Великобританії, Італії, Швеції покривають 80% витрат підприємств;

> збільшення капітальних вкладень в економіку з метою суттє­вої структурної перебудови її галузей. В Японії, наприклад, в повоєнний період відбулась велика перебудова економіки:

спочатку переважало будівництво текстильної промисловості, потім — суднобудівної, сталеливарної, автомобілебудівної, електротехнічної, електронної, сфери послуг. Непрямі заходи впливу на зайнятість включають:

• інвестування найбільш перспективних або трудомістких галу­зей черев дешевий кредит для приватних капіталовкладень, через механізм банківської системи;

• зміни структури оподаткування за рахунок скорочення част­ки податків, які стягуються з нагальної суми заробітної плати та внесків у фонди соціального страхування, збільшення ча­стки податків на основний капітал і добавлену вартість;

• надання переваг виробничому капіталу перед фінансовим і

виплатою дивідендів-

Заходи по скороченню пропозиції на ринку праці були розг­лянуті нами в попередньому розділі.

Конверсія, або реорганізація оборонних заводів в цивільні, як правило, призводить до зростання кількості робочих місць. Для того, щоб конверсія стала реальним засобом регулювання зайня­тості, необхідно' створити систему інформування органів влади про передбачуване закриття підприємств військової промисло­вості, підготувати плани альтернативного використання потуж­ностей кожної військової бази і кожного підприємства оборон­ної промисловості.

Стимулювання самозайнятості населення (сам о зайнятими вважаються особи, які працюють і одержують доход не за най-мом) — це надання можливостей населенню для створення спе­ціальних і тимчасових робочих місць (оплачуваних і неоплачу-ваних) для себе та інших осіб. В розвинутих країнах основна маса самозайнятих громадян сконцентрована в галузях сільсь­кого господарства і тільки біля 7% —• в обробній промисловості. Для безробітних, які вирішили найнятись бізнесом, право на одержання допомоги по безробіттю або компенсації при звіль­ненні замінюється правом на одержання одноразової суми, яка використовується для відкриття свого бізнесу. Розроблені спе­ціальні системи фінансування для безробітних, які вирішили створити свій бізнес. розмір одержуваних безробітними сум залежить від досвіду попередньої роботи і тривалості безробіт­тя (перевага надається безробітним з більш коротким терміном безробіття). Ця система дозволяє безробітним придбати будь-яке підприємство, якщо вони мають в ньому контрольний голос, або створювати нові,

В англії система допомоги для створення підприємств перед­бачає виплату протягом року щотижневої допомоги в сумі 40 ф. ст, всім особам, які не мають роботи протягом 8 та більше ти­жнів, Для вступу в цю систему безробітний повинен інвестува­ти в новий бізнес 10011 ф. ст., які можуть бути одержані як кредит. В Японії можливості створення власного бізнесу забезпечу­ються, зокрема, одержанням вихідної допомоги, яка видається в момент звільнення її остійного працівника з підприємства за умови досягнення ним " граничного віку",

Сприяння розвитку малого та середнього бізнесу практику­ється у Франції, Великобританії, США, Швеції та інших краї­нах шляхом включення фінансової допомоги малому та серед­ньому підприємництву в програми зайняі ості, В англії, на­приклад, при підтримці муніципальних властей безробітні мо­жуть засновувати власний бізнес або у вигляді мікрофірм, або у вигляді підприємств третього сектору

Створення гнучкого ринку праці є об'єктивною передумовою розвитку економіки останніх десятиліть. Необхідність в такому заході викликана посиленням виробничої гнучкості, в результа­ті якої здійснюється диверсифікація виробництва, збільшення дрібних виробничих одиниць, збільшення кількості мобільних малих підприємств, орієнтованих на споживача, розвиток під­рядних форм праці. В рамках цієї системи широко використо­вуються різні гнучкі форми заробітної плати, зайнятості та організації робочого часу. Важливе значення мають також гну­чкість використання робочої сили, її мобільність між підприєм­ствами, в межах підприємств, між професіями, а також втягу­вання трудящих в господарські справи фірми. Одночасно з цим ускладнюється вирішення соціальних проблем' посилюється не­стабільність стану тимчасова зайнятих і працюючих в умовах гнучких режимів робочого часу, скорочується кількість трудя­щих, які мають право на одержання різного роду допомоги і виплат по соціальному забезпеченню-

Програми зайнятості. Державна активна політика зайнято­сті передбачає розробку програм сприяння зайнятості. Такі програми можуть бути направленими або на сприяння зайнято­сті окремих категорій населення, в основному маргінальних груп' молодь, жінки, інваліди тощо, або на подолання кризового стану в сфері зайнятості, викликаного економічною, демогра­фічною, політичною ситуацією, стихійним лихом тощо,

У відповідності до Закону України " Про зайнятість населен­ня" республіканська та територіальні програми зайнятості населення направлені на: сприяння розвитку і структурній пере­будові економіки, створенню умов для направлення вивільнюва­них працівників в першу чергу па рентабельні підприємства і в пріоритетні галузі народного господарства, запобігання розви­тку безробіття та його скорочення шляхом підвищення еконо­мічної зацікавленості підприємств та організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зай­нятості- поліпшення системи відтворення робочої сили в поєд­нанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підго­товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів, захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рів­них умовах конкурувати на ринку праці, формування матеріа­льної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та на­уково-методичної бази державної служби зайнятості, сприяння зайнятості населення, яке мешкає в сільській місцевості,

Спеціальні програми сприяння зайнятості створюються і уп­равляються або центральними державними органами, або регіо­нальними і місцевими органами управління. Програми центра­льних державних органів керуються через прийняття відповід­них законодавчих актів і бюджетний контроль.

Враховуючи те, що програми сприяння зайнятості — це ди­намічний інструмент активної політики зайнятості населення, у світовій практиці тривалість їхньої дії складає, як правило, від шести місяців до двох років- В необхідних випадках термін дії може бути подовжений шляхом прийняття відповідних норма­тивних актів. Якщо будь-яка країна має довгострокову програ­му розвитку економіки, вона повинна мати і довгострокову стратегічну програму розвитку ринку праці і відповідну прог­раму сприяння зайнятості. Досвід створення таких програм, наприклад, в Україні розпочався в 1995 році шляхом розробки Державної політики зайнятості населення на 1°°л рік.

Довгострокові стратегічні програми повинні конкретизуватись в окремих розділах цих програм — щорічних програмах спри­яння зайнятості, Короткотривалість дії щорічних програм сти­мулює мобілізацію всіх ресурсів, необхідних для їх виконання, дає можливість підвести підсумки ефективності і скоригувати саму політику зайнятості стосовно тієї чи іншої групи працез­датного населення або до економічної ситуації, яка склалась на певний, період.

Фінансування програм сприяння зайнятості може здійснюва­тись: за рахунок коштів державного бюджету через державні служби зайнятості, які контактують безпосередньо а учасника­ми програми; у формі субсидій місцевим органам влади, які- в свою чергу, надають їх структурам, які безпосередньо здійсню­ють програми; через податкову систему (податковий кредит, податкові відрахування, повернення податків); шляхом скоро­чення внесків підприємств у фонди соціального забезпечення, за умови участі їх в здійсненні програм; за рахунок утримання спеціальних податків з роботодавців.

В Україні у відповідності до Закону України " Про зайнятість" створено Фонд зайнятості, як самостійну фінансову систему, яка функціонує на республіканському та місцевому рівнях. Фонд зайнятості створюється за рахунок:

• асигнувань республіканського та місцевих бюджетів;

• обов'язкових внесків підприємств, організацій та установ (які займаються комерційною діяльністю), в процентах до заробіт­ної плати, В ряді розвинутих країн, крім підприємців, у фон­ди зайнятості в обов'язковому порядку відраховують кошти зі своїх доходів також і наймані працівники;

• добровільних внесків громадських організацій, громадян, за­рубіжних фірм, інших надходжень;

• штрафів підприємств, які не створюють робочих місць для неконкурентоздатних верств населення, не проводять пере­підготовку або підвищення кваліфікації працюючих;

• коштів державної служби зайнятості за надання платних по­слуг підприємствам і організаціям,

Державний фонд сприяння зайнятості створюється для фі­нансування передбачених програмами активних і пасивних за­ходів.

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: