Методичні вказівки

Питання 1. Катастрофічний стан екології.

«Екос» у перекладі з грецької означає «житло»; екологія — наука про співіснування. Отже, «екологічні проблеми» звичайно означають неблагополучність у середовищі проживання і відносинах між різними його елементами.

У природі існують закони, які регулюють чисельність живих істот, їх стосунки. Внаслідок своїх родових особливостей людина більш гнучка та пристосована істота, ніж інші, здатна обживати практично будь-який район землі. Якщо оцінювати людину з погляду біології — це агресивний, небезпечний( для природи, за своїм визначенням, вид. Це означає, що людина небезпечна і для самої себе. Проте такий аспект визнач чає проблему лише у загальних рисах, д

Екологічні проблеми — це по суті питання існування людської цивілізації, розвитку виробництва, технології, тобто основи людського способу існування. Розвиток відносин людина - природа — це вдосконалення самої людини, її здібностей (об'єктивний аспект). Міра цього вдосконалення визначає розуміння людством ступеня своєї відповідальності (суб'єктивний аспект). Отже, важливою особливістю моралі в сучасному світі є усвідомлення нею крім взаємин людей також ставлення людства до світу в цілому і, зокрема, до живої природи. Це обумовлено як реальним зростанням загрози людської діяльності (антропогенний чинник) для природи, так і вдосконаленням моралі, розумінням людством самого себе, своєї єдності з природою і відповідальності за неї. Створюючи неповноцінний світ, людина визначає ущербні умови формування людської істоти. Насамперед, це фіксує саме мораль: людина усвідомлює свою силу, свою перевагу, а насильство над беззахисними істотами не відповідає сучасним уявленням про гуманізм.

Відомий англійський натураліст Джеральд Даррелл (1925—1995 рр. ) з гіркотою зазначав, що багато людей запитують: «А навіщо ця тварина? » Немов право на життя необхідно доводити. Справою життя Даррелла стало створення Джерсійського фонду збереження і відтворення рідкісних тварин.

Мабуть, вперше у західній культурі про спорідненість тварини і людини заявив Чарльз Роберт Дарвін (1809— 1882 рр. ). Це був висновок природознавця, що дорого йому обійшовся. Бо західна цивілізація була впевнена (як, між іншим, дехто вважає і зараз), що Бог створив рослинний і тваринний світ для людських потреб, і саме з цього боку слід розглядати необхідність їх існування: чистих і нечистих, корисних і шкідливих.

Дехто вважає зачинателем екологічного руху американця Генрі Девіда Торо (1817—1862 рр. ), інші — його співвітчизника Олдо Леопольда (1887—1948 рр. ). Слід віддати належне їм обом. Особистим прикладом Торо показав, що для багатства душі й духу необхідно дуже небагато речей та їжі, і, навпаки, їх надлишок веде до рабського існування. Послідовниками Торо вважаються Мохандас Ганді, Мартін Лютер Кінг, Джон Кеннеді. Олдо Леопольд показав, що нерозумне витрачання американського природного багатства призведе до злиднів. У 1929 р. він дійшов незвичайного на той час висновку: щоб зберегти тварину, треба зберегти середовище її існування.

Розумінню проблеми сприяло створення у ЗО роки XX ст. етології — науки про поведінку тварин у природних умовах. Сучасного вигляду цій галузі знань надав австрійський вчений, Нобелівський лауреат (1973) Конрад Лоренц (1903—1989 рр. ).

Екологи кажуть, що треба мислити глобально, а діяти локально. Повною мірою цей принцип можна застосувати до життя франко-німецького філософа, теолога, музиканта, музикознавця, лікаря Альберта Швейцера (1875—1965 рр. ), Нобелівського лауреата (1952). Висновком його різноманітної діяльності можна вважати оригінальну етичну систему, яка становить філософію нової галузі — біоетики. її сенс Швейцер визначив як благоговіння перед життям: все, що існує, має право на існування. У 50 роки XX ст. французький океанограф Жак їв Кусто (1910—1997 рр. ) та норвезький етнограф Тур Хейєрдал (1914—2002 рр. ) змусили людство поглянути на океан по-новому. Дослідники показали, що використання світового океану як смітника не тільки безглуздо, а й більш небезпечно, ніж забруднення суші.

Лісові пожежі, забруднення й обміління річок та озер, зубожіння флори й фауни, ерозія ґрунтів і порушення атмосферних процесів — такі кризові явища змушували людей, здебільшого пов'язаних з природою за родом своєї діяльності, шукати шляхів запобігання катастрофам. Усвідомлення і постановка такої мети у глобальному масштабі належить італійському економісту, фахівцю з управління, громадському діячеві Ауреліо Печчеї (1908—1984 рр. ). Він був упевнений, що нерозумний соціально-політичний устрій розпорошує сили людей, змушує витрачати кошти на озброєння тоді, як розвиток науки і техніки достатній для вирішення глобальних проблем. З іншого боку, соціальна відповідальність виробничої системи у наш час домінує такою мірою, що її не можна порівняти з намаганням отримати прибутки будь-якою ціною.

Чому саме наш час робить можливим і необхідним усвідомлення екологічних проблем? З причини, по-перше, зростання чисельності і густоти населення; по-друге, інтенсифікації виробництва; по-третє, введення у кругообіг речовин, що надто повільно розкладаються, а тому забруднюють середовище; по-четверте, порушення природних процесів як у локальному, так і планетарному масштабі; по-п'яте, знищення місць проживання тварин внаслідок виробничого освоєння земель; нарешті, просто фізичного знищення окремих видів живого через їх «шкідливість», доступність, привабливість (так, китайська традиційна медицина потребує великої кількості носорогового рогу, тигрових залоз, ведмежої крові, як і ненаситні гурмани — рідкісних черепах, ящірок, дельфінів, мавп, кажанів і т. ін. ).

Може й справді, людство врятує, як на це сподівався А. Печчеї, здоровий глузд, який спирається на громадську думку, вільний вибір споживачів товарів і послуг, міцну законодавчу базу.

Отже, узагальнення, аналіз результатів дослідження впливу людини на довкілля спонукає до інтенсивного розвитку спеціальну галузь теорії моралі — екологічну етику, вона попереджає про небезпеку руйнації «зовнішньої» природи для «внутрішньої» природи — організму людини, виступає теоретичною базою для екологічного руху і виховання екологічного мислення. Екологічна безпека — важлива умова здійснення права людини на життя й здоров'я.

**

Екологія — це взаємовідносини різних форм життя і оточуючих його умов. Традиційна культура ґрунтується на уявленні про беззастережну вищість людини у світі. Прогрес розглядали як звільнення людства від багнюки божевілля, нерозумності й тваринного підкорення природі, — зазначає американський вчений М. Букчін.

Однак постмодерністи, наприклад, застерігають, що людина, борючись з природою, руйнує і себе, як її частку. Тобто могутність людини обертається проти неї ж самої. Нова ж культура, носіями якої вважають себе постмодерністи, закликає до єдності людини і природи, до гармонійного співіснування. Отже, нова культура — це культура виживання, її теоретики закликають до простоти, відповідальності й самообмеження, які так важливі вже зараз. Це якості майбутньої суспільної культури. А поки що наш світ повен руйнівних технологій, екологічних лих і ядерних катастроф.

Кожна людина мусить зрозуміти, як багато ми сьогодні маємо і як страшно все це втратити, ганяючись за перемогою над природою. Ще Спіноза сказав, що в природі немає нічого, що суперечило б всерозуміючій любові. Як бачимо, то були щасливі часи — людина не вступала в бій з довкіллям, не нівечила його, бо не вважала ще себе осереддям всього сущого.

В кінці XX століття на передній план вийшло завдання попередження глобальної екологічної катастрофи. В певному значенні це завдання містить в собі антизахідний контекст. Адже саме Захід відрізняється від решти світу екологічно безвідповідальним техноцентризмом і не стриманим споживацьким гедонізмом. Захід сьогодні став генератором споживацької ідеології в межах ойкумени. Західні стандарти життя і супутній їм споживацько-гедоністичний комплекс активно запозичуються іншими континентами. При цьому у туземних економік немає можливостей Заходу, а перспектива глобальних екологічних катастроф у них більша, ніж деінде. Безперечно, ця тенденція в світовій культурі повинна бути подолана. Експансія споживацької психології рано чи пізно буде зупинена. З часом колективна психологія людей змінюється за допомогою могутніх ідейних реформацій. Вони за енергетикою дорівнюють світовим релігіям. Людство стоїть на порозі утвердження нової, пост-індустріальної аскези. Підставою для неї є екологічне самообмеження споживацьких суспільств. Виникла настійлива потреба у відновленні гармонії між людиною і природою, між свідомістю та дійсністю.

Цивілізація необмеженого розвитку приречена. Вихід з цього знаходиться тільки в житті людини, яка повинна гармонійно вписатися в природу і не виходити за певні розумні межі виробництва. Людству треба змінити свої пріоритети. А для цього треба змінити своє розуміння кращого. Треба перейти від накопичення нових речей до накопичення тих цінностей, які дають нам споглядання, медитація, високе мистецтво. Як сказав поет:

«Есть ценностей незыблемая скала

Над скучными ошибками веков. (О. Мандельштам)