 |
Питання 2. Ілюзія прогресу. Запитання для самоперевірки. Самостійна робота № 9. Одна тільки всесвітня техногенна катастрофа на Чорнобильській АЕС відкинула Україну в її розвитку далеко назад
|
|
|
|
Питання 2. Ілюзія прогресу.
Більша частина людей, які народилися після Другої світової війни, а це майже чотири п'ятих населення Землі, уявляють економічний прогрес як безперервний процес. На сьогодні валовий продукт, що виробляється на планеті, збільшився у порівнянні з серединою XX століття майже в п'ять разів. Світове сільське господарство розвивалося рекордними темпами. Високий рівень попиту на продукти харчування, зумовлений ростом чисельності населення і підвищенням його добробуту, сприяв збільшенню виробництва зерна в світі у 2, 6 рази порівняно з серединою століття. Жодне покоління людей не бачило нічого подібного.
Всі ці успіхи, здавалося б, мусили стати приводом для тріумфу, та наведені цифри — лише ілюзія, перебільшена оцінка прогресу. Система національних рахунків, що використовується для оцінки економічного росту, дозволяє врахувати знос машин і обладнання, але не виснаження природних ресурсів Землі. За останніх 50 років людство умудрилось втратити майже одну п'яту частину родючого ґрунтового шару на орних землях, стільки ж великих тропічних лісів і десятки тисяч різних видів рослин і тварин. Наприклад, людство використовує для задоволення своїх потреб або просто розтринькує в результаті бездумного руйнування екосистем майже сорок відсотків органічних речовин, що створюються на суші в результаті фотосинтезу. Сьогодні всі визнають, що головне завдання людства полягає в тому, щоб задовольнити свої природні потреби, не ставлячи при цьому під загрозу інтереси майбутніх поколінь.
Продовжується інтенсивна експлуатація природних родовищ. Кістяк економіки України — хімічна, металургійна, вугільна і атомна промисловість. Криворізько-Донець-кий басейн — чемпіон Європи з викидів сірководню і хлору. За обсягом хімічних викидів у Чорне море Україна стоїть після Німеччини і Польщі. В результаті станом на 1998 рік тільки 2 % річкової води в Україні придатні до пиття.
|
|
|
Одна тільки всесвітня техногенна катастрофа на Чорнобильській АЕС відкинула Україну в її розвитку далеко назад. Радіоактивне забруднення охопило 150 млн. кв. км території України, Білорусії, Росії з населенням біля 7 млн. чоловік. Тисячу років потрібно для того, щоб щезли останні наслідки катастрофи.
Український біолог проф. Коновалов впродовж багатьох років вивчав наслідки радіоактивних викидів четвертого реактора АЕС. Вчений довів, що для ліквідації всіх мутагенних наслідків популяції людей в Україні потрібно не менше 40 поколінь. Тобто для повного одужання населенню України потрібно 800 років, оскільки зміна поколінь відбувається кожних 20 років. Такими є наслідки експлуатації «мирного атома». Можна собі уявити, скільки ще таких «досягнень» обіцяє нам наука.
В другій половині XX століття людство накопичило таку величезну кількість «мертвої матерії», що вона перевищила обсяг відходів виробництва за всю світову історію. Територія колишніх республік СРСР використовується сьогодні країнами Заходу як полігон для поховання «мертвої матерії». Так, біля 20 % експорту Німеччини в країни СНД складають токсичні відходи німецьких заводів. В кінцевому рахунку наші системи життєзабезпечення руйнуються у нас на очах, що привело цілий народ на межу вимирання.
Запитання для самоперевірки
1. Що таке екологія?
2. Яке смисл ви вносите в поняття «екологічні проблеми»?
3. Назвіть відомих Вам екологів.
4. Який принцип у своїй діяльності використовують екологи?
5. Чому саме наш час робить можливим і необхідним усвідомлення екологічних проблем?
6. Коли на передній план вийшло завдання попередження глобальної екологічної катастрофи?
|
|
|
7. В чому полягає суть ілюзії прогресу?
Самостійна робота № 9
Дисципліна: Культурологія.
Тема дисципліни: Етнічні культури в умовах глобалізації.
Тема самостійної роботи: Глобалізм і культура: проблеми протистояння. Глобалізація як засіб розв’язання негативних наслідків епохи модерну.
Питання
самостійної роботи
- Глобалізм і культура: проблеми протистояння.
- Глобалізація як засіб розв’язання негативних наслідків епохи модерну.
Література:
1. Конспект лекцій з курсу: “Етика та естетика” для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання / Укладач В. А. Круковська – Харків: УІПА, 2003
2. Бокань Володимир
Культурологія: Навч. Посіб. – 3-тє вид., стереотип. – К.: МАУП, 2004 -136 с.
3. Історія світової культури: Навч. Посібник / Керівник авт.. колективу Л. Т. Левчук. – 3-тє вид. стереотип. – Київ: Либідь, 2000 – 368с.
4. Крижанівський О. П.
Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996 –
480с.
5. Полікарпов В. С.
Лекції з історії світової культури: Навч. посіб. – 3-тє вид., стереотип. – Х.:
Основа, К.: Т-во «Знання», КОО, 1999 – 336с.
Методичні вказівки
Питання 1. Глобалізм і культура: проблеми протистояння.
Власне, усі глобальні проблеми в самому широкому розумінні можна оцінювати як проблеми культури. Проте, слід визнати деяку відмінність внутрішніх питань культури у порівнянні із ставленням культури до природи. Теоретичний аналіз глобальних проблем сучасності вимагає урахування цієї специфіки. Якщо вважати відносини з природою зовнішньою для культури суперечністю, то якоюсь мірою вона визначається станом самої культури, тобто внутрішньою суперечністю.
Найбільш очевидним є взаємне нерозуміння культур, обумовлене різною їх орієнтацією (аграрною чи індустріальною), різними рівнями розвитку. Відмінність культур виявляється не лише в національних особливостях, а й у спрямованості розвитку кожної даної культури, яка фіксується релігією, виявляється в системі цінностей. Так, ставлення до жінки в традиційному східному суспільстві може бути оцінене як незрозуміле, неприпустиме, навіть жорстоке для людини індустріальне орієнтованого суспільства. Західна цивілізація надає досить великі можливості для розвитку здібностей, для освіти і кар'єри жінок, проте і в пій культурі помітне відставання їх у професійному зростанні, у платі за рівний труд.
|
|
|
Відмінності між культурами не знімають питання про необхідність співіснування і вироблення норм міжнародних відносин. У наш час все більше значення має тиск з боку міжнародних організацій на країни, що допускають у внутрішній або зовнішній політиці злочини проти людяності.
XX ст. висунуло на передній план ще одну соціальну групу, що відіграє важливу роль у сучасній культурі, — молодь. Цьому сприяла, по-перше, катастрофічна руйнація цінностей старого світу в ході світових війн. Молодіжний рух 60-х років був спрямований проти неправди, нещирості, фальші споживацького суспільства — за ствердження гуманізму, щирості у стосунках. Цей рух якоюсь мірою покладався на філософію східної культури, яка вважалася більш людяною і вільною від суєтності порівняно із зіпсованим Заходом. Екстремістські виступи студентства викликали шок і в Новому, і в Старому світі. Другою важливою обставиною було одержання незалежності країнами Азії й Африки і зміна, у зв'язку з цим, акцентів у міжнародних відносинах. На світову арену вийшли «молоді» нації, в яких молодь складає переважну більшість населення. По-третє, демографічний «вибух» післявоєнних років примусив суспільство інакше планувати соціальну політику, переглянути пріоритети тощо.
Особливістю культури кінця XX ст. стала активізація наймолодшої частини цієї групи — дітей — у міжнародних рухах, починаючи від захисту прав особистості дитини до антиядерних та екологічних. Згідно з доповіддю комісії ООН (червень 1996 р. ), у економіці країн перехідного періоду (Центральна та Східна Європа, країни СНД) зріс обсяг дитячої праці, що змушує поставити питання про її заборону. Продаж дітей залишається зараз невирішеною проблемою не лише для слаборозвинених країн, а й для США. За останні 10 років кількість убивств, скоєних неповнолітніми в США, збільшилася втричі, в Україні на їх частку припадало 20% тяжких злочинів (1996 р. ).
|
|
|
Складні стосунки між поколіннями, нерозуміння дітьми батьків, а батьками — дітей не можна назвати проблемою, що виникла в наші дні. Мабуть, вона зафіксована ще першими писемними пам'ятками. У цих стосунках є дуже важливий аспект культури: можливість збереження повноцінного життя літніх людей. Патріархальна культура вирішує це питання збереженням великої родини, яка включає кілька поколінь. Західна культура розробляє іншу модель, яка спирається на роз'єднання поколінь, можливість накопичення коштів протягом життя і міцну систему соціального забезпечення. Звичайно, і цей варіант має свої слабкі сторони: окрім недостатнього фінансування, яке в останні роки все більше непокоїть навіть багаті держави, невирішеним залишається питання порушення зв'язку генерацій, почуття самотності, непотрібності, занедбаності старих. Крім того, руйнується дуже важливий канал передачі соціокультурної інформації, який неможливо замінити, скажімо, системою освіти.
Людський спосіб існування ґрунтується на накопиченні й передачі інформації соціальним (небіологічним) шляхом. Значення безпосереднього спілкування не зменшилося у наші часи. Воно дозволяє передавати емоційно-почуттєву інформацію, що, як правило, складає 75% наших звичайних розмов. Але найважливішим каналом одержання інформації наша цивілізація вважає технічні засоби, що широко використовуються для різних цілей, у тому числі, й освітньої. Виховання, соціалізація — найважливіша мета освіти. За безсумнівних переваг західної системи освіти і виховання (високий рівень технічного оснащення, широкий вибір спеціалізації, система відбору і підтримка талантів тощо) у ній закладені й серйозні недоліки. Значна частина населення розвинених країн потрапляє в замкнене коло: не маючи права на кваліфіковану роботу, вони не мають коштів на гарну освіту для своїх дітей, які, у свою чергу, можуть розраховувати лише на низькооплачувану роботу.
Якщо визначити принципову схожість перелічених варіантів обмеження прав особи (не загальних, а саме особливих, пов'язаних з відмінністю окремої особистості від «громадян взагалі»), виявляється, що величезною проблемою сучасної культури залишається старе як світ питання — питання про насильство. Розуміння важливості цього питання приходить до людини саме в нашій цивілізації. У минулих культурах такого беззастережно негативного ставлення ми не знаходимо. XX ст. пережило численні тоталітарні режими, військові диктатури, примусові переселення окремих осіб (на підставі їх етнічної ознаки) і цілих народів, позбавлення кількох поколінь батьківщини у тривалій війні (проблема біженців: тільки у Африці таких приблизно 7 млн. ) або фізичне їх знищення (геноцид), відокремлення від влади, освіти, кваліфікованої праці, благополуччя, медичного обслуговування на основі расової ознаки (расова сегрегація). Слід констатувати той факт, що сучасна культура не спромоглася вирішити надто важливої проблеми — насилля над народом, нацією (національне питання). Запорукою миру в наш час є дотримання державних кордонів, проте в боротьбі проти сепаратизму не одне десятиліття ллється кров. Активна еміграція у пошуках кращого життя веде до спалахів расизму навіть у відносно спокійних Франції, Німеччині.
|
|
|
Сучасна цивілізація спирається на багатство особистості, різноманітність індивідуальностей. Відкриті форми насильства засуджуються, часто це засудження має правове оформлення. Але існують більш витончені форми насильства, не менш небезпечні, бо стирають з лиця Землі народи й культури: духовне насильство відоме з давніх-давен. Експансія більш агресивної культури за допомогою засобів масової комунікації знищує мову, неповторну ментальність, національний характер — не менш ефективно, ніж відкрита заборона вивчати рідну мову, позбавлення матеріальної підтримки видавництв, преси, театрів, навчальних закладів. Могутньою зброєю у цій війні виступають телебачення й реклама.
Витіснене за межі загальновизнаних цінностей насильство існує поза законом. Одне з його проявів — насильство у сім'ї. У США від жорстокого поводження й відсутності нагляду щорічно гинуть приблизно 2 тис. дітей у віці до 4 років (1995 р. ). Приблизно 1 тис. дітей у стані клінічної смерті потрапляє до клінік США через спроби їх матерів привернути до себе увагу, створюючи загрозу для здоров'я та життя власної дитини. Ці явища зафіксовані у цілком благополучному суспільстві.
У системах, що переживають становлення, перебудову, на передній план виступає тероризм у різних формах (політичний, кримінальний, релігійний). Ініціатором може бути й держава, й організація, й окрема людина. Урядовий терор чи знищення небажаного політичного, державного діяча як і раніше створює попит на відповідних спеціалістів, що кочують з одної «гарячої» точки в іншу. Тим більше, що сучасна цивілізація розширила технічні можливості злочинців.
Використання досягнень цивілізації змушує по-новому підійти до проблеми доступності зброї. Якщо злочинець так чи інакше озброєний, чи не більше прав у чесного громадянина на використання зброї? У наш час зробити замах на життя людини може будь-хто, незалежно від співвідношення сил. На курок здатна натиснути навіть мала дитина, яка не усвідомлює можливих наслідків своїх дій. У США щорічно гинуть діти через те, що батьки зберігають вдома вогнепальну зброю.
На жаль, торгівля зброєю залишається найбільш прибутковим заняттям як для приватних осіб, так і для держав, що я відсуває на другий план інші обставини. Насичення середовища зброєю зростає внаслідок воєнних конфліктів. І врятувати _ людство може лише розсудливість, почуття самозбереження, Й моральне здоров'я суспільства. Отже, гуманізм сучасної цивілізації зорієнтований на загальнолюдські цінності, виходить з рівних прав усіх людей, незалежно від їх культурної належності; з іншого боку, особливістю сучасних моральних норм є те, що без урахування своєрідності культури неможливе досягнення її повноправ'я. Ці висновки справедливі й стосовно окремих людей: гуманізм включає не лише надання рівних прав, а й урахування особливостей інтересів, психології молоді й літніх людей, жінок і дітей і т. п.; конструктивним може бути лише діалог людей різної етнічної й культурної належності, релігійної й політичної орієнтації.
|
|
|
