Самостійна аудиторна робота. 2.Сулемова проба. Література. Заняття № 25(21). Тема: Біотрансформація ксенобіотиків та ендогенних токсинів у печінці. Мікросомальне окислення.

Самостійна аудиторна робота

І. Охарактеризуйте метаболічні шляхи в печінці за схемою:

Сполуки	Метаболічний шлях	Вихідні речовини	Кінцеві продукти	Порушення	Біохімічні критерії

ІІ. Виконати лабораторні роботи „Тімолова проба”, „Сулемова проба”, „Проба Вельтмана”.

    1. Тімолова проба.

Принцип методу. При взаємодії сироватки з тімолово-вероналовим розчином з'являється помутніння внаслідок утворення глобуліново-тімолово-ліпідного комплексу.

Хід визначення і розрахунок: До6 мл тімолово-вероналового буферного розчину добавляють 0, 1 мл сироватки, залишають відстоятись 30 хв. і потім вимірюють оптичну густину при довжині хвилі 630-690 нм (червоний фільтр) проти тімолово-вероналового буфера в кюветах з товщиною шару 1 см. Реакцію проводять при кімнатній температурі.

        Розрахунок ведуть по калібровочному розчину сульфату барію, готують розведення відповідно одиницями помутніння по Шенк-Хогланд. Калібровочні розчини добре збовтують і негайно при довжині хвилі 630-690 нм в кюветах товщиною шару 2 мм проти води вимірюють.

2. Сулемова проба.

Принцип: Сулема в присутності мілкодисперсних колоїдів (білків) утворює колоїдний розчин солей ртуті. Порушення дисперсності білкових функцій сироватки крові викликає осадження грубодисперсних часточок.

Хід визначення: До 0, 5 мл сироватки добавляють 1 мл 154 ммоль/л розчину NaCl і титрують 1 г/л розсчином сулеми. Після появи вихідного зворотнього помутніння, титрують повільно з інтервалом 20-30 с до стійкого помутніння (через вертикальний шар рідини неможливо прочитати газетний текст). Результати сулемової реакції виражають в кількості мілілітрів розчину сулеми, які пішли на титрування.

Нормальні величини: 1, 6-2, 2 мл сулеми.

1. Проба Вельтмана.

Принцип: При добавленні до сироватки крові розчину СаCl₂ і нагрівають проходить порушення колоїдної стійкості сироватки.

Хід визначення: До 0, 1 мл сироватки добавляють 4, 9 мл води, перемішують, запрокидуючи пробірку і добавляють 0, 1 мл 0, 5% розчину СаCl₂, взбовтують і нагрівають пробірку над полум'ям до одноразового закипання суміші. Охолоджують пробірку і дивляться на світло. Якщо пластівців немає, то в цю пробірку добавляють ще 0, 1 мл СаCl₂ і знову кип'ятять. Процедуру повторюють, поки не випадуть пластівці.

      Результати оцінюють, підраховуючи загальну кількістьСаCl₂ , який пішов на реакцію.

Нормальні величини: в нормі коагуляція настає при добавленні 0, 4-0, 5мл розчину СаCl_2.

Література

1. Гонський Я. І., Максимчук Т. П. Біохімія людини. Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 736с.
2. Губський Ю. І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 508с.
3. Гонський Я. І., Максимчук Т. П., Калинський М. І. Біохімія людини. Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 744с.

  4. Скляров О. Я. Клінічна біохімія. – Київ: Здоров`я, 453с.

 

Заняття № 25(21)

Тема: Біотрансформація ксенобіотиків та ендогенних токсинів у печінці. Мікросомальне окислення.

Актуальність: Печінка відіграє важливу роль у знешкодженні сторонніх речовин, які попадають із зовнішнього середовища і ендогенних токсичних метаболітів. Знання механізмів детоксикації необхідні для оцінки знешкодження функції печінки за умов фізіологічної норми та при патології. Навчальні цілі

Знати: біохімічні механізми інактивації ендо- та екзогенних токсичних речовин у печінці.

 Вміти : інтерпретувати біохімічні результати дослідження знешкоджуючої функції печінки.

Самостійна позааудиторна робота

       Узошитах для протоколів:

1. Запишіть типи реакцій мікросомального окислення (гідроксилювання, дезалкілування, відновлення).

  2. Підготуйте вихідні дані для оформлення протоколу лабораторної роботи „Проба Квіка-Пітеля на знешкоджуючу функцію печінки”.

Контрольні питання

1. Процеси знешкодження токсичних ендогенних метаболітів ( продуктів гниття білків у кишечнику, аміаку, білірубіну) у печінці.

2. Процес знешкодження ксенобіотиків у печінці (в тому числі ліків).

3. Інактивація гормонів, амінів, вітамінів у печінці.

4. Мікросомальне окислення: компоненти, реакції, біохімічна роль.

5. Біохімічні показники детоксикаційної функції печінки.

6. Біохімічний склад та роль жовчі.

Самостійна аудиторна робота

І. Дати характеристику знешкоджуючої функції печінки за схемою:

Спосіб знешкодження	Речовини, що знешкоджуються таким способом

ІІ. Виконати лабораторної роботи „Проба Квіка-Пітеля на знешкоджуючу функцію печінки”.

 Проба Квіка-Пітеля на знешкоджуючу функцію печінки.

       Принцип методу. Проба заключається в нагрузці бензоатом натрію з наступним визначенням в сечі гіпурової кислоти. Синтез гіпурової кислоти з бензойної кислоти і амінокислоти гліцину здійснюється в печінці згідно рівняння:

             С₆Н₅СООН + Н₂N - CH₂ - COOH → C₆H₅CONHCH₂COOH + H₂O

       Проба здійснюється таким чином: Хворому після легкого сніданку (100 г білого хліба і 2 стакани води), дають випити розчиненого в 30 мл води 6 г бензойнокислого натрію - запиває цей розчин 1-м стаканом води. Хворий мочиться - отримують першу порцію сечі, після цього на протязі 4-х годин збирають сечу (друга порція). В отриманій сечі визначають наявність білка з допомогою сульфосаліцилової кислоти. При наявності в сечі білка його осаджують і відфільтровують. Для цього на кожні 100 мл сечі додають по 5 мл 20% розчину сульфату міді і однонормального розчину NаОН. Суміш нагрівають до кипіння і після охолодження фільтрують в градуйований циліндр для вимірювання об’єму.

       Виділення гіпурової кислоти. В хімічну колбу наливають 20 мл сечі, додають 3 г NaCl і нагрівають, помішуючи, до повного розчинення солі. Після охолодження сечі до неї додають для кращої кристалізації гіпурової кислоти 0, 4 мл розведеної 1: 1 сірчаної кислоти і скляною паличкою протирають стінки колби. Процес кристалізації повинен продовжуватися 15 хв. при температурі 15^oС. Після цього розчин фільтрують, осадок гіпурової кислоти на фільтрі відмивають від сірчаної кислоти охолодженим 30% розчином NaCl. Осад гіпурової кислоти переносять в колбу, де проводили осадження, додають 20 мл нагрітої води і розчиняють гіпурову кислоту при нагріванні.

       Визначення гіпурової кислоти. Нагрітий розчин гіпурової кислоти титрують 0, 1н розчином NaOH до слабо-рожевого кольору (індикатор фенолфталеїн). По кількості лугу розраховують вміст гіпурової кислоти. Результат виражають в грамах гіпурової кислоти або в % по відношенню до кількості прийнятого хворим бензойнокислого натрію.

       Приклад розрахунку: 1 мл 0, 1 н розчину NaOH еквівалентний 17, 9 мг гіпурової кислоти. Якщо на титрування 20 мл сечі пішло 15 мл 0, 1 н NaOH, то вміст гіпурової кислоти в 20 мл сечі складає 15 х 17, 9 = 270 мг. Крім цього враховують поправку на розчинність гіпурової кислоти в сечі (1 мг в мл), тобто та кількість гіпурової кислоти, яка залишилась нерозчинною. Поправку додають до першого результату: 270 + 20 мг = 290 мг. Роблять перерахунок на загальну кількість сечі, виділеної за 4 год. В нормі за 4 години після прийому 6 г бензойнокислого натрію виділяється 3-4 г гіпурової кислоти. Значення менше за 3 г свідчить про недостатню знешкоджуючу функцію печінки.

⇐ Предыдущая10111213141516171819Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: