Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Моделі економічного розвитку

Теорія економічного розвитку, його головні моделі викристалізовуються внаслідок широких узагальнень, що стосуються суперечливих процесів світової господарської еволюції. Базові принципи, структура, механізми економічного розвитку формулюються на основі абстрагування від конкретних шляхів господарського поступу окремих країн, статистичних матеріалів, які характеризують динаміку економічного зростання, тощо. В тео-

ретичних моделях розкриваються типові, спільні риси парадиг-мального, субстанціонального змісту, що не підлягають тимчасовим, кон'юнктурним коливанням і є відповідно відносно сталими протягом тривалого часу..

В сучасній науці виділяють кілька головних моделей економічного розвитку, які тісно пов'язані з господарським зростанням:

модель лінійних стадій розвитку (зростання);

теорія структурних трансформацій;

теорія зовнішньої залежності;

неокласична модель вільного ринку;

теорія ендогенного зростання;

модель сталого розвитку. Слід зазначити, що перелічені моделі й теорії на час їхнього виникнення стосувалися переважно країн, що звільнились від колоніальної залежності, — так званих молодих незалежних держав, або країн, що розвиваються. Еволюція поглядів на процес розвитку цих країн виглядає таким чином. У 50—60-ті роки переважали наукові й соціально-політичні концепції та доктрини, згідно з якими процес розвитку уявлявся як сукупність послідовних стадій економічного зростання, що їх повинна пройти будь-яка країна. Такий своєрідний економічний детермінізм, але з суттєвими відтінками в підходах і механізмах, був характерним як для послідовників класичної економічної науки, так і для представників марксизму. Вважалось, що країнам, які звільнились, слід лише повторити шлях більш розвинутих на той час капіталістичних чи соціалістичних держав на основі оптимального поєднання головних факторів виробництва, і насамперед ефективного використання інвестицій, заощаджень та іноземної допомоги. Перевага віддавалась кількісним критеріям економічного розвитку, що асоціюються з високими загальними темпами економічного зростання.

В 70-ті роки відбулось суттєве переосмислення концептуальних підходів до проблем економічного розвитку. Енергетична, а потім і економічна криза виявили слабкість, а подекуди й неспроможність суто кількісних критеріїв господарського зростання. У зв'язку з цим у західній економічній науці та й в окремих молодих незалежних державах значну увагу почали приділяти структурним трансформаціям, що мають передувати самопідтримувальному зростанню. Другий напрям, який теж набув популярності в цей період, дістав назву теорії зовнішньої залежності (екзогенного

Розділ І

4. Економічний розвиток у світовому контексті

зростання чи екстернальних факторів). Він розвивався прихильниками марксизму й мав досить чітке політичне забарвлення. Теоретики лівого напряму феномен слаборозвинутості пояснювали асиметрією внутрішніх і зовнішніх факторів економічного зростання, наявністю структурних та шституціональних диспропорцій в економіці, залежністю господарств країн, що розвиваються, від колишніх метрополій та міжнародних фінансових організацій. Темпам економічного зростання відводилося чільне місце, але не самодостатнє, як у теоріях лінійних стадій розвитку.

У 80-ті роки знову ж таки під значним впливом кризових явищ у світовому господарстві на перші позиції висунулась неокласична концепція, в якій головний акцент зроблено на конструктивній ролі вільних ринків, на необхідності лібералізації економіки, її зовнішній відкритості, приватизації власності, інституціональній перебудові тощо. Слід наголосити, що дана концепція має універсальне значення й може бути застосована практично в усіх підсистемах світової економіки (синергізм, транзитивізм, дивелопмента-лізм). Зокрема, ефективно використали її положення Р. Рейган і М. Тетчер (рейганоміка і тетчеризм), Польща, Чехія, Словенія та інші постсоціалістичні країни, Аргентина, Бразилія, Мексика тощо.

Ще одна новітня модель економічного розвитку, що виникла як відповідь на виклик глобальної природно-господарської трансформації, була сформульована в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро на Всесвітній конференції з проблем розвитку і довкілля. Вона дістала назву моделі сталого (стійкого) розвитку (sustainable development). Суть сталого розвитку полягає у забезпеченні такого господарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини людина—природа (довкілля) та зберегти навколишнє середовище як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь. Як бачимо, дана концепція має справді всеосяжний планетарний характер, хоча у стислому викладі є надто загальною і лише окреслює рамки економічного розвитку з відчутним акцентом у бік довкілля як фундаментального середовища господарської й суспільної діяльності людини.

В цей же період, тобто на початку 90-х років, на противагу неокласичним теоріям економічного розвитку і зростання виникла концепція ендогенного зростання, або нова теорія зростання, її головні постулати зводяться до визнання переважної ролі внутрішніх факторів і джерел економічного розвитку, що відтворюються у відносно відособлених національних економічних системах. Саме вони мають відігравати роль головних пружин, пус-

кових механізмів і моторів господарського зростання. Важливою рисою нової теорії економічного розвитку є наголос на посиленні регулюючої ролі держави в господарських процесах.

Розглянемо більш докладно названі концепції й моделі економічного розвитку.

Модель лінійних стадій. Обгрунтована американським економістом та істориком В. Ростоу, ця концепція передбачає, що будь-яка країна в процесі економічного розвитку за умови більш-менш органічного включення в загальноцивілізаційну систему господарських координат має пройти ряд стадій. Це такі стадії:

• традиційне суспільство;

• визрівання передумов для ривка;

• ривок до самопідтримувального зростання;

• перехід до технологічної зрілості;

• ера масового споживання.

Ключовим елементом теорії Ростоу є наголос на необхідності накопичення передумов для здійснення ривка до самопідтримувального зростання за рахунок внутрішніх і зовнішніх заощаджень, які дають змогу створити критичну масу інвестицій і здійснити на цій основі прискорене економічне зростання. Таким чином, для забезпечення зростання в країні має заощаджуватись та інвестуватись певна частина ВВП. Математично доведено (модель Харрода—Домара), що чим більшою є норма заощаджень і інвестицій, тим вищі темпи економічного зростання. Обмеженість моделі лінійних стадій полягає насамперед у надто вузькому, спрощеному підході до проблем економічного зростання і розвитку. Вона є характерним зразком вульгарного економічного детермінізму саме тому, що абстрагується від цілої низки компонентів суспільно-економічних відносин, які прямо чи опосередковано впливають на економічний розвиток. Ідеться про систему суспільних і ринкових інститутів, відносин власності, освітньо-кваліфікаційний рівень зайнятих у різних сферах виробництва, культурно-ментальне середовище, в якому відбувається економічне зростання, вплив міжнародного фінансово-економічного оточення тощо.

Теорія структурних трансформацій. У широкому значенні моделі структурних трансформацій є базовими для індустріальної цивілізації в цілому. Вони відображають історичний процес переходу в глобальному масштабі від аграрної до індустріальної моделі економічного розвитку. Цей процес розпочався кілька століть тому і завершився в розвинутих країнах ще наприкінці XIX — на початку XX ст.

Розділ І

4. Економічний розвиток у світовому контексті

Таблиця 4.1

⇐ Предыдущая 12 13 14 15 161718 19 20 21 Следующая ⇒