Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Розподіл валового національного продукту в 1988 p.,

Країни	Сільське господарство	Промисловість	Послуги
Країни з високим доходом
СІНА
Англія
Японія
Іспанія
Країни з середнім доходом
Болівія
Єгипет
Індонезія
Мексика
Країни з низьким доходом
Китай
Індія		ЗО
Ефіопія
Чад

Джерело: Cameron R. Historia gospodarcza swiata. Od paleolitu do czasow najnowszych. Warszawa, 1997. S. 15.

З таблиці видно, що в країнах з високим доходом на сільське господарство припадає лише від 2 до 6 % ВНП, у державах з середнім доходом — від 9 до 24 % і тільки в країнах з низьким доходом аграрний сектор все ще забезпечує від 1/3 (Китай, Індія) до майже половини ВНП (Чад). Моделі структурних перетворень стосуються насамперед країн, що розвиваються. Суть цих моделей полягає у цілеспрямованому створенні передумов і механізмів для поступової трансформації аграрної економіки, яка переважає в країнах «третього світу», в економіку індустріального типу.

Зміст структурних трансформацій найбільш повно викладено в моделі А. Льюїса. В ній на основі узагальнення історичного досвіду країн, що пройшли стадію індустріалізації, економіка поділяється на два головні сектори. Перший — це традиційний сектор з натуральним сільським господарством, прихованим та явним над-

лишком робочої сили і примітивними знаряддями праці. Досить згадати, що в багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки одним з головних знарядь праці в сільському господарстві досі залишаються мотика і лопата. Шляхом впровадження нової техніки і технології стає можливим перерозподіл робочої сили з аграрного сектора в індустріальний, який характеризується вищою продуктивністю та вищим рівнем оплати праці.

Другий — промисловий сучасний сектор економіки, який поглинає робочу силу, що надходить із сільського господарства, і за рахунок цього здійснюється процес модернізації всієї економіки, зміцнюється її індустріальне ядро. Це, у свою чергу, вимагає додаткових інвестицій для створення основних факторів у промисловості та для залучення до цього сектора додаткової, більш кваліфікованої робочої сили. Інвестиції здійснюються за рахунок інвестування в тому -ж таки індустріальному секторі за умов ефективного господарювання й економічного піднесення, з одного боку, та шляхом залучення закордонних інвестицій і міжнародної фінансової допомоги —з іншого. Головними стимулами перетікання трудових ресурсів із села до міста виступають більш висока заробітна плата (згідно з моделлю Льюїса — не менше ніж на ЗО %) у промисловості порівняно з сільським господарством та значно кращі соціально-побутові умови життя.

За даною моделлю, процес структурної трансформації, само-підтримувальне зростання і збільшення зайнятості в індустріальній сфері триватимуть доти, поки вся надлишкова робоча сила аграрного сектора не дістане свого застосування в галузях промислового виробництва. На такій фазі встановлюється певна міжгалузева рівновага, в основному завершується структурна перебудова економіки, переважна частка ВНП створюється у промисловості, набирають сили інші джерела і фактори економічного зростання здебільшого якісного характеру, пов'язані з впровадженням науково-технологічних досягнень, сучасного менеджменту, маркетингу, комп'ютерно-інформаїцйних систем.

Як і інші подібні економічні моделі, концепція Льюїса має низку обмежень. Численні припущення й абстрагування від реальних господарських процесів знижують її прикладне значення.

По-перше, модель не враховує технічний прогрес у промисловості, який, як відомо, часто-густо сприяє не розширенню зайнятості в промисловості, а витісненню робочої сили.

По-друге, модель постулює надлишок робочої сили в аграрному секторі економіки країн, що розвиваються, та повну зайнятість у промисловості. Дане положення більш-менш відповідає реаліям

Розділ І

4. Економічний розвиток у світовому контексті

країн «третього світу» 50—60-х років. Нині лише в окремих країнах Азії й Латинської Америки зберігається такий стан. Більше того, спостерігаються прямо протилежні явища, коли в містах зростає безробіття, в селах же надлишок робочих рук є мінімальним. Тобто, всупереч теорії Льюїса, надлишок праці є більшим у місті, ніж на селі.

По-третє, модель припускає функціонування в промисловому секторі конкурентного ринку праці до того часу, поки не буде вичерпано надлишок робочої сили в сільському господарстві. Практика ж засвідчує, що конкурентний характер ринку праці елімінується в сучасній промисловості такими факторами, як профспілкове законодавство, політика оплати праці в держсекторі, система доходів у транснаціональних корпораціях тощо.

Таким чином, модель Льюїса досить повно відображала процес економічного розвитку молодих незалежних держав на перших, початкових етапах їхньої індустріалізації, але згодом вичерпала свій потенціал.

Теорію структурних трансформацій значно розширив і доповнив гарвардський економіст X. Ченері. По-перше, в моделі Ченері суттєво розсунуті рамки поняття структури, в яке вводяться принаймні три її головні іпостасі: загальноекономічна, індустріальна та інституціональна. По-друге, збільшення інвестицій і заощаджень розглядається як необхідна, але далеко не достатня умова економічного зростання й розвитку. По-третє, здійснено диференціацію обмежень господарського зростання на основі їх поділу на внутрішні та зовнішні.

Таким чином, сучасний етап структурних перетворень характеризується застосуванням системи засобів і механізмів, з допомогою яких поступово створюється нова галузева і територіальна структура економіки, формується структура динамічних ринків, відбувається серія інституціональних змін у політичній, економічній та правовій сферах, трансформується структура зайнятості й соціально-професійного складу населення, споживчого попиту, зовнішньої торгівлі. Спочатку відбувається наближення економічної структури до економічних структур найбільш розвинутих країн «третього світу», а в подальшому структурні трансформації дедалі більшою мірою орієнтуються на загальносвітові тенденції, на систему міжнародного поділу і кооперації праці.

В моделі Ченері велика увага приділена поділу як джерел і факторів, так і обмежень і перепон економічного зростання та розвитку на внутрішні і зовнішні. Обгрунтованість такого підходу є очевидною з огляду на поглиблення інтернаціоналізації й транс-

націоналізації господарського життя, розвиток глобалізації та інтенсифікацію міжнародних штеїраційних процесів. Внутрішні фактори й обмеження поділяються на дві великі групи: економічні та шституціональні. Серед економічних головними є природно-ресурсний потенціал, кількість населення та його освітній рівень, розмір території, обсяг внутрішнього ринку, історичні традиції та ін., які за сприятливих умов виступають чинниками економічного розвитку, у протилежному ж випадку — його обмеженнями. Ін-ституціональш фактори й обмеження пов'язані з наявністю розвинутої системи політичних, правових і ринкових інститутів, що дають змогу здійснювати відповідну економічну політику. Аналогічним чином розглядаються зовнішні джерела, фактори й обмеження, серед яких головними є доступ до іноземних інвестицій, технологій та ринків.

Цілком очевидно, що через неоднакову забезпеченість внутрішніми і зовнішніми факторами економічного розвитку країни, що розвиваються, а останнім часом — і країни з перехідною економікою суттєво диференціюються за темпами економічного зростання. Одні з них вийшли на траєкторію самопідтримуваль-ного зростання («нові індустріальні країни», країни Центральної Європи), інші перебувають на стадії нагромадження передумов для такого зростання, треті (найменш розвинуті країни) без відчутних зовнішніх ін'єкцій практично навряд чи здатні створити передумови для реального економічного зростання і здійснення структурної трансформації.

Теорія зовнішньої залежності. Концепції зовнішньої залежності відштовхуються від дуже поширеної в західній історико-еконо-мічній літературі схеми взаємовідносин центр—периферія, яка почала формуватись ще в XV ст., разом із зародженням світового ринку. Гострого соціально-політичного забарвлення вони набули в 70-ті роки в марксистських політико-економічних доктринах. Теорія зовнішньої залежності розглядає країни «третього світу» під кутом зору цілої низки економічних, політичних та шституціо-нальних внутрішніх і зовнішніх обмежень, пов'язаних з їхнім залежним становищем у системі світової економіки і міжнародних економічних відносин. Ця теорія розпадається на кілька напрямів, серед яких найпоширенішими є неоколоніальна модель залежності та теорія дуального розвитку.

Згідно з неоколоніальною моделлю залежності, зростаюча взаємозалежність країн світу є наслідком і продовженням залежності колишніх колоній від метрополій та інших розвинутих країн. Панівне становище держав з найвищим доходом, що випливає з

Розділ І

4. Економічний розвиток у світовому контексті

високого рівня їхнього економічного, політичного, технологічного й соціального розвитку, об'єктивно надає їм чимало додаткових порівняльних і конкурентних переваг порівняно з країнами з середнім і особливо з низьким доходом. Тим самим формуються відносини нееквівалентного обміну у взаємній торгівлі, розвинуті країни отримують економічну і технологічну ренту, транснаціональні компанії вилучають ефект масштабу виробництва, експлуатують природні і людські ресурси менш розвинутих країн тощо. Провідні позиції індустріальних країн у міжнародних фінансових організаціях дають їм змогу впливати на визначення умов надання позик і кредитів державам «третього світу» та країнам з перехідною економікою. Водночас у менш розвинутих країнах склалися чи формуються (як-от у постсоціалістичних країнах) відносно нечисленні, але економічно і політично впливові верстви (приватні підприємці, землевласники, виші державні чиновники, профспілкові лідери, компрадорська інтелігенція та ін.), які заінтересовані у збереженні статус-кво, що забезпечує їм реалізацію власних економічних і політичних інтересів. Політика й економічна філософія місцевих еліт та фінансових олігархів спрямована дуже часто на імітацію радикальних реформ, що консервує політичну, економічну та технологічну відсталість бідних країн, посилює їхнє залежне становище в міжнародній економічній системі. Інколи такі форми розвитку називають наслідувальним, або залежним, капіталізмом.

Крайніми засобами розв'язання проблеми залежного розвитку оголошуються революційна боротьба в окремих країнах чи навіть спільні виступи бідного Півдня проти багатої Півночі. Поміркованіший варіант передбачає докорінну перебудову міжнародних економічних відносин, створення нового міжнародного економічного порядку, в якому повною мірою враховувались би інтереси і потреби незалежних держав, що стали суб'єктами світогосподарських зв'язків у 50—60-ті роки та після розвалу СРСР.

Теорія дуального розвитку базується на принципах системно-структурного аналізу, суть якого, як відомо, полягає в тому, що будь-яка органічна система, в тому числі й особливо економічна, є різнорівневою, ієрархічною, відповідним чином субординова-ною. Елементи системи пов'язані відносинами залежності і взаємозалежності та певної підпорядкованості відповідно до ступеня їхньої зрілості (розвинутості). В економічних системах національного чи міжнародного масштабу теж формуються і взаємодіють двополюсні (дуальні) структури, розмежування між якими від-

бувається на основі диференціації в доходах між двома головними групами в суспільстві чи між двома головними групами країн у межах світового співтовариства. Статистика свідчить, що в країнах «третього світу» та в постсоціалістичних державах посилюється розрив між найбагатшою верствою суспільства і рештою населення, а у світовій економічній системі — між індустріальне розвинутими і слаборозвинутими країнами. Все це дає підстави для застосування принципу дуалізму в теорії розвитку. Системний підхід показує, що за збереження певних кількісних і особливо якісних параметрів відносини між бідними і багатими відтворюються на всіх рівнях, а розрив між ними поглиблюється.

Об'єктивними передумовами дуального розвитку в національних і міжнародних масштабах є, по-перше, співіснування в менш розвинутих країнах традиційного та сучасного секторів економіки, наявність у цих державах, з одного боку, багатої й освіченої еліти та маси неосвіченого, маргінального населення — з іншого, а в рамках світової економіки — взаємодія в одній системі потужних і багатих промислових націй та слабких і бідних найменш розвинутих аграрних країн.

По-друге, циклічність економічного розвитку спонукає до постійного відтворення відносин дуалізму на різних рівнях економічних структур, що надає йому іманентного статусу. Звичайно ж, у цій системі змінюються суб'єкти, вони можуть переходити з однієї сфери до іншої, мінятися місцями, але фактор дуалізму в різних формах залишається присутнім у загальній структурі економічного розвитку.

По-третє, розрив між різними елементами системи не лише не скорочується, а й зростає, що поглиблює дуальність економічного розвитку. Вона елімінується соціальною політикою окремих держав та заходами з демократизації міжнародних економічних відносин.

По-четверте, дуальний розвиток підтримується своєрідним економічним егоїзмом, що проявляється в незаінтересованості вищих ієрархічних структур у господарському і соціально-політичному розвитку нижчих, у створенні явних чи прихованих перешкод для цього.

Одним з головних недоліків теорії дуального розвитку є її пасивно-споглядацький характер: вона радше фіксує наявне становище, ніж пропонує шляхи і механізми вирішення складних проблем економічного зростання і розвитку.

Неокласична модель вільного ринку. Неокласична теорія вільного ринку (неокласична контрреволюція) пройшла апробацію в розвинутих індустріальних країнах у 80-ті роки на хвилі відродження консерватизму передусім у США, Великій Британії, Канаді,

Розділ І

4. Економічний розвиток у світовому контексті

ФРН та ін. її суть полягає у стимулюванні сукупної пропозиції, лібералізації економіки, приватизації державних підприємств, скороченні державних витрат тощо. Згодом дана концепція була екстрапольована на країни, що розвиваються, та на постсоціа-лістичні держави. Активними провідниками цієї моделі виступають найавторитетніші міжнародні валютне-фінансові інститути — МВФ та група Світового банку, Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) та ін. Домінантою неокласичної моделі є твердження про нераціональне використання ресурсів у менш розвинутих країнах унаслідок викривлення цін, спричиненого державним втручанням в економічні процеси, що зрештою подає хибні сигнали як споживачам, так і виробникам, створює асиметрію в економічних відносинах, породжує величезні диспропорції в економіці, яка часто-густо набуває сюрреалістичного забарвлення.

Неокласики пропонують вирішувати проблеми економічного зростання і розвитку шляхом:

• створення сучасного ринкового середовища, де досягається
максимальний ступінь економічної свободи для суб'єктів госпо
дарської діяльності та для вільного обігу ресурсів;

• здійснення широких програм приватизації державної й кому
нальної власності, заохочення приватної ініціативи, розвитку
малого і середнього бізнесу;

• формування відкритої економіки, лібералізації торговельного
режиму, гармонізації зовнішньоторговельних норм і правил з.
вимогами і стандартами ГАТТ—СОТ та ін.;

• стимулювання інвестиційного процесу, створення критичної
маси капіталовкладень шляхом залучення зарубіжних прямих і
портфельних інвестицій та технологій.

Ядром неокласичної концепції є положення про необхідність нагромадження капіталу за рахунок створення відповідних умов для збільшення надходжень внутрішніх і зовнішніх заощаджень та інвестицій. На цій основі підвищується норма нагромадження, зростають показники капіталоозброєності праці та її продуктивності, а зрештою — і доходи широких верств населення.

Математичне, економетричне втілення неокласична теорія здобула в моделях економічного зростання Харрода — -Домара та Солоу. В математичній інтерпретації, як відомо, вирішальна роль належить трьом головним факторам економічного зростання: інвестиціям, кількості та якості праці і новим технологіям. Порівняльні дослідження й історичний досвід показують, що закриті економіки, які до того ж мають відносно низьку норму нагромадження, характеризуються повільним зростанням або навіть тривалою

стагнацією. У відкритій економіці за умов здійснення зваженої, збалансованої зовнішньоекономічної політики можливості економічного зростання підвищуються.

Як і попередні концепції, неокласична теорія найефективніше діє в розвинутому ринковому середовищі. В умовах же формування, визрівання ринкових відносин, як це відбувається в переважній більшості країн, що розвиваються, і постсоціалістичних державах, далеко не повною мірою спрацьовують класичні положення стосовно поведінки економічних суб'єктів, суспільного вибору в умовах обмеженості ресурсів. Структура економіки, принципи її організації й управління, механізми розробки та здійснення економічної політики в менш розвинутих країнах докорінним чином відрізняються від класичних уявлень. Квазіринкові відносини, відсутність конкуренції, монополізм, клановість, зростаюча тінізація і бартеризація економіки, неплатоспроможність підприємств, а інколи й держави (приклад Росії другої половини 1998 p., коли несплачена частина державного боргу досягла 40 млрд дол. США), тривалі невиплати заробітної плати, пенсій і стипендій тощо створюють мозаїчне господарське середовище симбіотичного типу з залишками архаїчних, традиційних структур (феодальних чи псевдосоціалістичних, індустріальних чи нео-індустріальних) та зачатками постіндустріальних, постекономічних, ноосферно-космічних господарських відносин, що стукають у двері XXI ст. Усі ці та інші фактори виключають можливість застосування неокласичної моделі вільних ринків як базової для розробки економічної політики менш розвинутих країн. Більш реальним є використання окремих її положень у тих чи інших державах залежно від особливостей їх економіки та ступеня зрілості ринкової системи.

Теорія ендогенного зростання. Нова теорія зростання (ендогенне зростання) була викликана до життя невирішеністю гострих проблем економічного розвитку в країнах, що розвиваються, а останнім часом і в нових незалежних державах, з одного боку, та явною недосконалістю неокласичної концепції вільного ринку — з іншого. Головна особливість моделі ендогенного зростання полягає в орієнтації насамперед на внутрішні чинники і механізми господарського розвитку, які у своїй сукупності здатні забезпечити саморозвиток і самовідтворення цілісних національно-державних економічних систем. Вона не має нічого спільного з концепцією «опори на власні сили», але передбачає залучення в господарський оборот внутрішніх ресурсів і потенцій, що здатні створити необхідні стартові умови економічного зростання і підтримання його

Розділ І

оптимальних темпів у довгостроковому плані. Важлива роль при цьому відводиться активній економічній політиці, яка покликана сприяти максимальному залученню всіх наявних у країні ресурсів і механізмів задля формування власної національної економічної системи та її кількісного і якісного вдосконалення. Дане положення є надзвичайно актуальним для тих країн, що перебували раніше або в колоніальній залежності, або ж у складі інших держав, були частиною іншої економічної системи (як, наприклад, Україна). Така своєрідна мобілізаційна модель економічного розвитку спонукає країни, що стали на шлях суверенного економічного розвитку, до активного творчого пошуку, до згуртування всіх сил нації і держави навколо формування і розвитку національної економічної ідентичності, власної цілісної господарської системи, що здатна з часом органічно вписатись у світові економічні структури.

Зовні модель ендогенного зростання схожа на неокласичні, але відрізняється від останніх вихідними положеннями та узагальненнями й висновками. Зокрема, в них не визнається неокласичний постулат про спадну граничну продуктивність капіталу, акцентується увага на можливостях отримання ефекту масштабу в межах будь-якої економічної системи, модифікується значення технічного прогресу, враховується вплив зовнішніх чинників на рентабельність капіталовкладень в умовах посилення транснаціона-лізації та глобалізації економічного розвитку.

Контрольні запитання

® Здійсніть класифікацію моделей економічного розвитку.

@ Дайте коротку характеристику теорій і концепцій економічного розвитку:

— лінійних стадій;

— структурних трансформацій;

— зовнішньої залежності;

— неокласичної моделі вільного ринку;

— ендогенного зростання;

— сталого розвитку.

⇐ Предыдущая 13 14 15 16 171819 20 21 22 Следующая ⇒