Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Головні форми економічної глобалізації

Процес глобалізації розгортається в певних, властивих саме їй формах. Вони переважно викристалізовуються і дістають матеріальне втілення у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, що дедалі ширше використовуються в системі заходів національної економічної політики; в переміщеннях робочої сили по всьому полю світового господарства; у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси, та ін.

Середній обсяг світового експорту товарів і послуг у 1980— 1989 pp. дорівнював 2,683 млрд дол. США, а в наступному десятиріччі — вже 5,736 млрд, тобто збільшився у 2,1 раза.

Зростає відкритість економік провідних країн світу, що засвідчує їхню активну участь у процесах глобалізації. Так, питома вага зовнішньоторговельного товарообороту у ВВП зросла з 1950 до 1990 р. у США з 6 до 20 %, у Франції — з 20 до 35—37 %, у Німеччині — з 20 до 40—42 %, в Англії — з 40 до майже 50 %.

Високу зовнішньоторговельну квоту, зумовлену, звичайно ж, іншими чинниками, але порівнянну з розвинутими крайнами, має

й Україна. Це визначає необхідність урахування в економічній політиці суперечливого впливу глобалізації як на економічний розвиток, так і на економічну безпеку нашої держави.

Протягом 1990—1996 pp. середньорічні темпи зростання світового ВВП становили 1,5 %, а світового товарного експорту —6 %, у тому числі готових виробів — 6,5, сільськогосподарської продукції — 4,5, продукції добувних галузей промисловості —4 %. У 1996 р. світовий товарний експорт дорівнював 5,115 млрд дол. США, в тому числі готові промислові вироби — 3,700 млрд дол. США, сільськогосподарські продукти — 586 млрд, продукція добувної промисловості — 547 млрд американських доларів.

Лідируючі позиції у світовому експорті посідають країни «великої сімки». Серед них перше місце належить США (річний обсяг експорту — 624,5 млрд дол. США, або 11,8 % глобального експорту). Замикає «сімку» Канада з розміром експорту 201,6 млрд дол. США, частка у світовій торгівлі — 3,8 %.

Важливим чинником розвитку міжнародної торгівлі, що діє всупереч процесу глобалізації, є її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, об'єднані різноманітними торговельно-економічними угодами. Найбільшим регіональним угрупованням нині є Азійсько-Тихоокеанське економічне об'єднання (АПЕК), на яке припадає майже 50 % міжнародної торгівлі. На другому місці — Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3 %. Третю сходинку посідає північноамериканське регіональне об'єднання НАФТА (18,7 % торговельного обороту світу). Пів-денносхідноазійському регіональному угрупованню АСЕАН належить 6,8 %, а латиноамериканському МЕРКОСУР — 1,5 % міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки.

Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Якщо в 1978 р. щоденний обсяг операцій з купівлі-продажу іноземних валют становив 15 млрд дол. США, у 1992 p. — 880 млрд, то в 1995 р. цей показник збільшився до 1,3 трлн американських доларів. Зарубіжні операції американських, німецьких та японських інвесторів з цінними паперами зросли з менш ніж 10 % у ВВП у 1980 р. до відповідно 135, 170 та 80 % у ВВП у 1993 р. Головними суб'єктами міжнародного фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти, транснаціональні банки.

Розділ І

3. Глобалізація економічних процесів

Поштовхом для такого бурхливого розвитку міжнародних фінансових потоків стала суттєва лібералізація валютних ринків, валютного регулювання. Уже наприкінці 40-х — на початку 50-х років виник ринок євродоларів на базі доларових авуарів колишнього СРСР, що розмішувались, зокрема, в Московському народному банку в Лондоні й тому не підлягали правилам валютного регулювання згідно з законодавством США та Великої Британії. В подальшому зміст поняття євродоларового ринку розширився, і нині воно охоплює будь-які операції з національною валютою за межами країни. І все ж в умовах Бретгон-Вудської системи (1944 р.) фіксованих обмінних курсів валютний контроль залишався доволі жорстким аж до початку 70-х років. Розпад Бреттон-Вудської системи і перехід до «плаваючих курсів» на основі Ямайських угод (1976 р.) означав поступовий демонтаж розвинутими країнами контролю за рухом капіталів. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років країни, що розвиваються, теж відкрили свої ринки.

Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 1992—1993 pp., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та в Росії й Бразилії в 1998 p., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем. З одного боку, спостерігаються гетерогенність, фрагментарність, мозаїчність світового фінансового ринку. З іншого боку, небачено зросли його масштаби. Разом узяті, ці два процеси посилюють турбулентність міжнародних фінансових потоків, формують сприятливий клімат для спекулятивних маніпуляцій, для хвилеподібних припливів капіталів в окремі країни та їх різких відпливів, що призводить до гострих кризових явищ у тих чи інших державах, а то й у цілих регіонах, як це трапилось у Південно-Східній Азії. Такий перебіг подій у валютно-фінансовій сфері світової економіки спонукає до пошуку механізмів та інструментів, які б унеможливили виникнення процесів, що не лише гальмують економічний розвиток, а й відкидають окремі країни далеко назад від досягнутого господарського рівня.

У зв'язку з цим пропонується запровадити п'ять ключових елементів, що стануть передумовою для зміцнення національних фінансових систем та формування нової архітектури міжнародної валютно-фінансової системи. Це:

• транспарентність (прозорість) економічної політики і валютно-фінансових відносин;

• зміцнення банківської й фінансової систем;

• залучення приватного сектора;

• лібералізація;

• модернізація міжнародного фінансового ринку.

Прозорість економічних дій передбачає надання членами МВФ, учасниками міжнародного фінансового ринку повнішої інформації про економічний розвиток та про головні засади економічної політики, особливо з огляду на розширене коло фінансових індикаторів, що вводяться згідно з так званою системою спеціальних розсіяних стандартів МВФ. Вони мають бути доступними як для державних, так і для приватних учасників фінансового ринку.

Зміцнення фінансової й банківської систем лежить у площині створення жорстких рамок регулювання і нагляду, їх адаптації та сумісності зі світовими стандартами обліку, аудиту, страхування, безпеки, платіжних систем та банківського нагляду. Зростання міжнародних фінансових потоків вимагає включення до системи стандартів також інформації щодо регуляторних інституцій, особливо в провідних фінансових центрах світу. Регуляторні організації повинні у свою чергу відстежувати і перевіряти загрозливу фінансову інформацію, що надходить з офшорних центрів, та досліджувати позабалансові позиції, відсутність яких утруднює всебічний аналіз по вразливих країнах та затримує визначення сукупного потенціалу балансу залежно від усієї сукупності платіжних проблем країни.

Підвищення ролі приватного сектора в попередженні та вирішенні кризових фінансових проблем можливе за двома головними напрямами. По-перше, шляхом створення належних спонукальних мотивів, які б заохочували приватний сектор до участі в глобальних ринках капіталів, мінімізуючи ризики несподіваних вилучень ресурсів. По-друге, реалізуючи першу умову, слід уникати бізнесових ризиків. Пропонується такий механізм взаємодії МВФ та його членів із приватним сектором:

• встановлення тісних контактів із приватними кредиторами з
метою кращого роз'яснення механізмів і програм підтримки з
боку МВФ та вдосконалення способів фінансування приватним
сектором певної застави («bail in»), яка допоможе приватним
кредиторам під час кризи;

• подальше вивчення можливостей включення в облігаційні кон
тракти положень стосовно утримувачів цих контрактів, які б
передбачали в разі неплатежів проведення переговорів щодо їх
реструктуризації;

Розділ І

3. Глобалізація економічних процесів

• поширення політики МВФ із фінансування своїх членів на зону,
що охоплює так звані суверенні облігації («lending into arrears»);

• заохочення до прийняття твердого законодавства щодо банкрут
ства і поліпшення операцій на внутрішньому й міжнародному
ринку капіталів;

• заохочення країн до обережності при наданні державних га
рантій щодо скорочення ризику зростання приватних боргів,
передання вирішення цих питань самим інвесторам.

Лібералізація фінансових відносин має на меті поступове організоване їх пристосування до нових реалій ліберальної системи руху капіталів у контексті постійної необхідності послідовного здійснення фінансових реформ і забезпечення врівноважених макроекономічних балансів.

Модернізація міжнародних ринків відбувається шляхом поширення на всі міжнародні фінансові операції практики провідних, кращих фінансових центрів на основі світових стандартів, що діють у монетарній і фінансовій сфері, в тому числі в системі МВФ. Вони охоплюють облік, аудит, банкрутство, корпоративне управління, які стосуються всіх агентів міжнародного фінансового ринку.

Таким чином, глобалізація фінансових потоків супроводжується серйозними економічними флуктуаціями, що потребує внесення важливих корективів у систему координації й регулювання міжнародних фінансових ринків.

Суперечливість, неоднозначність розгортання процесу глобалізації взагалі й міжнародних фінансових відносин зокрема підтверджуються нерівномірним розвитком окремих сегментів світового фінансового ринку, з одного боку, і далеко не однаковим впливом міжнародної фінансової складової на економічний розвиток окремих груп країн — з іншого.

Наприклад, сукупні прямі іноземні інвестиції після Другої світової війни мають усталену тенденцію до зростання (68 млрд дол. США у 1960 p., 211 млрд американських доларів у 1973 p. і 3,2 трлн дол. у 1996 p.), що засвідчує підвищення ролі даного чинника в економічному розвитку окремих країн. Водночас головна частка (2/3) інвестиційних потоків припадає на 10 найбільших приймаючих країн, у той час як 100 країн, що розвиваються, є найменшими реципієнтами, які отримують лише 1 % глобальних прямих іноземних інвестицій. Аналогічна картина складається серед найбільших експортерів капіталу, де п'ять провідних країн (США, Німеччина, Англія, Франція та Японія) вивозять близько 2/3 сукупних інвестицій.

Інший показник, а саме обсяг вивозу прямих іноземних інвестицій у ВВП, взятий за період з 1914 по 1996 p., вказує на зменшення ролі даного фактора для провідних країн-інвесторів (рис. 3.1).

1914 1996

Рис. 3.1.

Обсяг прямих іноземних інвестицій, % від ВВП Джерело: The Economist. 18^Ш October. 1997. P. 104.

Економічний розвиток України теж пов'язаний з широким залученням іноземних інвестицій, яке характеризується позитивною динамікою: сукупний їх обсяг зріс з 1994 по 1998 р. майже в 10 разів (з 219,3 млн дол. до 2053,8 млн дол.)—див. табл. 3.1.

Однією з форм глобалізації є становлення і розвиток багатонаціонального підприємництва на основі значного розширення та диверсифікації діяльності транснаціональних фірм і корпорацій. Вони, зокрема, контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частину торгівлі послугами, 80 % посівних площ, що спеціалізовані на експорті сільськогосподарської сировини. У 1995 р. загальний обсяг продажів ТНК та їхніх зарубіжних філій сягнув 7 трлн дол., що значно перевищує загальносвітовий експорт. На них припадає близько 7 % міжнародного технологічного обміну, «ноу-хау», патентів, ліцензій.

Головними мотивами такої бурхливої діяльності ТНК є, по-перше, значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції. По-друге, суттєве зниження витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів і залучення дешевої сировини та робочої сили. По-третє, контроль над тех-

Розділ І

3. Глобалізація економічних процесів

но логічними трансферами, значення яких на сучасному етапі не-бувало зростає.

Таблиця 3.1

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 121314 15 16 17 Следующая ⇒