Суть та основні риси транснаціоналізації

80—90-ті роки XX ст. характеризуються значним по­силенням процесу транснаціоналізації світової економіки. ТНК стали головним суб'єктом економічної діяльності у світовому еко­номічному просторі, що модернізується. Відзначаючи цю тен­денцію, багато дослідників пишуть про «настання ери транс­національної економіки», чи нової «цивілізації транснаціональ­ного бізнесу».

ТНК є, з одного боку, наслідком, а з іншого — причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже і роз­гортання процесу інтернаціоналізації. Будучи на сучасному етапі однією з найефективніших організаційних форм інтернаціона­лізації господарського життя, вони перебувають у центрі істо­ричного процесу глобалізації світової економіки.

Транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтег­рації в результаті глобальних операцій ТНК. Цей об'єктивний про­цес, зумовлений міжнародним одиничним поділом праці, по­роджує транснаціональні форми кооперації. Деякі вчені вважають, що Транснаціоналізація — якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням

ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транс­національного капіталу. Інші трактують транснащоналізацію як більш вузьку категорію —лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу штернаціоналізації господарського життя.

Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємо­залежності між країнами. Як центри координації й рушії світового виробництва та обміну ТНК формують усередині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних держав. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних господарських систем, сучасні ТНК перетворилися на міжгалузеві внутрішньодиверсифіковані комплекси з інтернаціональним мас­штабом операцій, діалектично заперечуючи, таким чином, свою первинну основу.

В науковій літературі нині утверджується висновок, що до сучасних ТНК навряд чи можливо застосувати категорію кон­кретної національної належності. В рамках стратегії глобалізації країна початкового базування дедалі частіше розглядається ними лише як один із районів з певними перевагами розміщення. ТНК беруть участь у міжнародному поділі праці на двох рівнях — внутрішньофірмовому і міжфірмовому. Внугрішньокорпорацій-ний поділ праці, який визначає характер і способи взаємодії окремих структурних ланок у процесі міжнародного усуспільнен­ня виробництва, складається під впливом стратегії ТНК. На між­фірмовому рівні такий поділ праці починає дедалі більше скла­датися не між країнами, а між діючими в них ТНК.

Глобальна конкуренція між фірмами змушує їх розглядати світ як величезний цілісний ринок. Незважаючи на олігополістичний характер структури багатьох сегментів цього ринку, тут відбу­вається постійна зміна співвідношення сил між агентами еко­номічної діяльності внаслідок передусім змін у перевагах влас­ності, а також еволюції переваг інтерналізації й розміщення. В цій боротьбі за контроль над ринком перетворення національних фірм у транснаціональні або підвищення ступеня «міжнародності» ос­танніх часто стає однією з найважливіших умов зростання фірм. ТНК — найдшгамічніїїгий структурний елемент світової еконо­міки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв'язків та орга­нізаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони набагато перевершують національні або регіональні форми госпо­дарських утворень. На відміну від них ТНК не прив'язані до тієї чи іншої території, а отже здатні з'єднати фактори виробництва різної державної належності і брати участь в освоєнні ринків у будь-якій частиш світу.

Розділ І

6. Особливості сучасного етапу транснаціоналізації

Організаційна й управлінська здатність ТНК інтегрувати фак­тори й умови виробництва у всесвітньому масштабі і реалізувати переваги власності, інтерналізації та розміщення роблять їх висо­коефективним агентом економічної діяльності. З погляду ефек­тивності поєднання факторів виробництва сучасні ТНК, очевид­но, не мають альтернативи у світовій економіці. Така ефективність досягається транснаціональними корпораціями в ході боротьби за одержання стабільних прибутків. Саме стратегія максимізації загальнокорпораційного прибутку є основою оптимізації ТНК форм і напрямів їх господарської діяльності, внутрішньофірмових і міжфірмових взаємозв'язків.

Діяльність ТНК суттєвою мірою визначає не тільки конку­рентоспроможність окремих галузей або країн, але й загальні обриси сучасної і майбутньої світової економіки. Інтернаціона­лізація веде до посилення взаємозв'язків усіх складових частин світового господарства., до глобалізації економічного розвитку. ТНК виступають основною рушійною силою цього процесу. До початку 90-х років практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої їхніми виробничо-інвестиційними операціями. Фор­муючи тісні коопераційні взаємозв'язки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, ТНК закладають міцний фундамент цілісності і взаємозалежності глобальної еко­номіки.