Глобальні інвестиційні цикли

Особливістю операцій ТНК у другій половиш 80-х років став глобальний інвестиційний бум — різке збільшення вивозу прямих інвестицій.

Протягом останніх двадцяти років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978—1981 pp., 1986—1990 pp., 1993— 1997 pp. Кожен із циклів характеризувався дедалі значнішим зрос­танням прямих іноземних інвестицій.

Якщо в 1980—1985 pp. середні темпи зростання вивозу прямих капіталовкладень становили 2 %, то в 1986—1990 pp. — 26 %. Пік другого циклу швестиційного буму припав на 1990 p., після чого щорічний обсяг вивозу прямих швестицій дещо знизився і почав зростати з 1992 р. (див. рис. 6.1. і рис. 6.2). Зазначений п'ятиріч­ний цикл швидкого зростання зарубіжних інвестицій набагато перевищив аналогічні показники попереднього циклу (1978— 1981 pp.).

Третій швестиційний бум став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть азійська фінансова криза 1997 р.) і масш­табним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії досягли 1,6 трлн дол.), а й мав свої особливості. У 1979—1981 pp. головну роль відігравали інвестиції ТНК до нафтодобувного сектора, в 1986—1990 pp. провідною сферою швестицій були промислове розвинуті країни. Останній (третій) швестиційний бум характери­зувався значною участю у ньому країн, що розвиваються (1/3 усього припливу прямих іноземних швестицій).

Показники другого циклу швесгиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років. Приплив прямих іноземних інвестицій постійно зростав і досягнув у 1997 р. рекордного рівня —

1988 1989 1990 1991 1992 1993

Рис. 6.2. Вивіз прямих іноземних інвестицій

Розділ І

6. Особливості сучасного етапу транснаціоналізації

424 млрд дол. Небувале зростання вивозу іноземних прямих ін­вестицій було викликане низкою причин. Серед них треба ви­ділити насамперед циклічні фактори. Як показують емпіричні до­слідження, коливання економічної активності, пов'язані з еконо­мічним циклом у країнах, що вивозять капітал, і в країнах, які приймають іноземні інвестиції, суттєво впливають на інвестиційну стратегію ТНК. Зростаюча взаємозалежність світової економіки породжує тенденцію до дедалі більшої уніфікації умов еконо­мічного зростання як у країнах базування ТНК, так і за кордоном (ідеться саме про тенденцію, оскільки ці умови можуть дуже різнитися). Циклічні коливання у країні базування впливають на інвестиційні плани ТНК, на їх здатність мобілізувати необхідний капітал для здійснення зарубіжних інвестицій. Економічний спад, наприклад, призводить до зменшення прибутку материнських ком­паній, скорочення «домашнього», а іноді й зарубіжного вироб­ництва, відстрочки нових інвестицій. Водночас стабільні темпи зростання (як у країнах базування, так і в країнах, що приймають) спонукають фірми до розширення інвестиційних планів, стиму­люють зростання зарубіжних інвестицій.

Досить високі й стабільні темпи зростання у розвинутих краї­нах з ринковою економікою в другій половиш 80-х років і ви­значили передусім, на наш погляд, значне збільшення відтоку прямих швестицій у цей період. Але уповільнення економічного зростання цих країн у 1990 р. та економічний спад у США, Великій Британії, Канаді перервали період дуже високих темпів збільшення зарубіжних капіталовкладень.

Ще однією причиною інвестиційного буму стали фактори еко­номічної політики різних країн. У багатьох країнах світу з середини 80-х років розпочалася значна лібералізація зовнішньоекономіч­ного курсу, були переглянуті закони, які стосуються іноземних інвестицій, значно поліпшений інвестиційний клімат для ТНК. Відіграли свою роль і загальна зміна світової ситуації, посилення міжнародного й регіонального співробітництва між країнами. В ряді випадків зарубіжна діяльність ТНК значно активізувалась у зв'язку зі зміною валютних курсів. Наприклад, швидке зростання японських зарубіжних швестицій у 1987—1990 pp. пояснюється здебільшого саме цим фактором.

І нарешті, тенденції вивозу капіталу в другій половині 80-х років не можна зрозуміти без урахування структурних факторів світової економіки. Кумулятивний обсяг інвестицій ТНК досягнув на той час такої величини, що кількість перейшла в нову якість — зародилися глобальні виробничі мережі ТНК, що об'єднують де-

сятки тисяч материнських компаній і сотні тисяч зарубіжних філій підконтрольних (прямо чи опосередковано) підприємств у єдину інтегровану систему виробництва. На початку 90-х років світовий обсяг прямих швестицій досягнув 1,9 трлн дол., а обсяг продажів у межах глобальних виробничих мереж ТНК — 5,5 трлн дол., що значно перевищує обсяг світового експорту.

Поняття інтегрованої системи міжнародного виробництва пе­редбачає насамперед взаємозв'язок усередині комплексу трансна­ціональної корпорації. Разом з тим дедалі більше з'являється ознак того, що цей взаємозв'язок виходить за межі ТНК у між-фірмовий простір. Це пов'язано не тільки зі швидко зростаючим процесом міжфірмової кооперації, а й з тим, що все більша кількість материнських компаній, які зареєстровані в країні базу­вання і мають зарубіжні виробничі філії, у свою чергу самі є філіями іноземних ТНК.

Стратегія ТНК, спрямована на формування інтегрованої між­народної системи виробництва, вимагала залучення додаткових ресурсів капіталу, що також викликало посилення потоків їх ви­возу за кордон. Цілком можливо, що цей фактор у наступні роки буде найбільшою мірою визначати інтенсивність і напрями за­рубіжного інвестування ТНК.

В економічній літературі вже сформувався погляд на ТНК як на великі диверсифіковані концерни, що мають міжнародну мере­жу філій і дочірніх компаній, функціонування яких підкорене централізованим рішенням штаб-квартир. Однак з середини 80-х років виявились нові риси ТНК, що формують особливості їх сучасного вигляду. На нашу думку, можна виділити чотири такі особливості:

• транснаціоналізація середніх та малих фірм;

• трансформація організаційної стратегії ТНК;

• децентралізація управління;

• стратегічні альянси.