Чисельність населення та обсяг виробництва зерна у світі (за даними ООН)

Отже, причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, викупати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих витрат у цих країнах перевищує 60 %, тоді як у Німеччині вона становить 17 %, у США — 19 %. У країнах з перехідною економікою через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70 %, при цьому раціон обмежується споживанням хліба, крупів, картоплі.

Розділ VI

23. Світова продовольча проблема

Слід також брати до уваги, що на зерно припадає в середньому лише близько половини калорій, які споживає людина. Згідно з обстеженням ФАО, харчування людей у більшості країн стає більш різноманітним, і зниження виробництва зерна між 1981— 1986 і 1987—1992 pp. було частково викликане розширенням посівів інших продовольчих культур: в Європі — соняшнику, в Аргентині та Бразилії —сої, у південних районах Індії —олійних і бобових культур, у Північному Китаї — картоплі. В КНР, де виробництво зерна в середньому на одного жителя зменшувалося з 1985 p., одночасно збільшувалося виробництво фруктів, м'яса (особливо птиці) та ін.

Досвід останніх десятиліть підтверджує, що зростання чисель­ності населення є не економічною, а радше екологічною пробле­мою. Хоча людство у другій половиш століття і не розв'язало глобальну продовольчу проблему, але й не дало їй загостритися. На середину 80-х років кількість людей, які недоїдають, знизилася: у Південній та Східній Азії —з 29 до 22 %, становлячи 291 млн осіб; у Латинській Америці — з 18 до 14 % (55 млн осіб), на Близькому Сході — з 22 до 16 % (22 млн осіб). Винятком є Африка, де 32 % населення (140 млн осіб) хронічно недоїдає. Чисельність таких людей за останні 25 років зросла на 48 млн.

Зонами критичної продовольчої ситуації є території в межах Сахелю (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинута промисловість, і в Північно-Східній та Південній Африці (за винятком ПАР). Найбільш жахливе становище у 20 країнах «зони голоду», що розташована в сухих саванах і на­півпустелях. Тут темпи приросту населення вдвоє перевищують виробництво продовольства. У раціоні африканців переважає низькокалорійна рослинна їжа з невисоким вмістом білків, жирів та вітамінів. Для багатьох африканських держав середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у 80—85 % від рекомендованих ФАО норм.

Осередком хронічного дефіциту продовольства є також Цент­ральноамериканський субрегіон —Сальвадор, Гондурас, Гватема­ла, де середньодобове споживання не перевищує 2000 ккал. Най­більш загострена продовольча проблема на Гаїті (1905 ккал). Серед південноамериканських країн найнижчий рівень харчування в Еквадорі, Перу, Болівії.

Значно поліпшилося продовольче становище в країнах му­сонної Азії, хоча продовольча проблема до кінця не вирішена. Найтиповішою формою її прояву в цьому регіоні є неякісне харчування і хронічне недоїдання найбідніших верств населення.

Складним буває становище в окремих районах густонаселених країн Азії — Індії, Пакистану, Бангладеш. Найбільш сприятливою є продовольча ситуація в країнах, де загальний економічний роз­виток є вищим, — Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Республіка Корея.

Що стосується майбутнього продовольчої проблеми, то тут немає єдиної думки. Так, В. Бендер, консультант ФАО та інших організацій ООН з проблем продовольства, і М. Сміт, професор університету Вісконсін у США, фахівець з екології та сільського господарства, на питання, чи зможе людство прогодувати себе у наступному столітті, дають неоднозначну відповідь. З одного боку, в останні десятиліття виробництво продовольства на душу насе­лення у світі знизилося. А з іншого — є ознаки того, що світ, можливо, наблизився до межі сільськогосподарської експансії.

Не ставлячи під сумнів факт зниження продуктивності значної кількості сільськогосподарських земель, що викликано головним чином водною і вітровою ерозією, В. Бендер і М. Сміт під­креслюють, що людство виробляє достатню кількість продоволь­ства для майже 6 млрд населення Землі. І лише нерівність у його розподілі, спричинена природними катастрофами, політичним на­сильством і геополітичними факторами, не дає змоги забезпечити повноцінне існування 1/7 людства. Необхідні тверда політична воля і надзвичайні зусилля світового співтовариства, аби цілком покінчити з голодом і недоїданням.

Американський вчений П. Вагонер (Коннектикутський екс­периментальний сільськогосподарський інститут) вважає, що люд­ство має докорінно переглянути стратегію продовольчого забезпе­чення. Передусім значна частина людства повинна змінити свій раціон харчування, і тоді сільське господарство зможе забезпечити в майбутньому 10 млрд населення Землі необхідною кількістю калорій, не піддаючи небезпеці природне середовище. П. Вагонер наголошує: якщо люди перестануть вирощувати фуражні культури і годувати ними свійських тварин, стануть вегетаріанцями, то навіть нинішні сільськогосподарські площі дадуть можливість за­безпечити 2900 ккал щоденно кожному із 10 млрд людей.

Неомальтузіанці, і зокрема Л. Браун, який очолює Інститут світових спостережень, характеризуючи глобальну ситуацію з про­довольством як тривожну, пророкують, що негативні тенденції сільськогосподарського виробництва ще більше посиляться і в подальшому можуть призвести до широкомасштабного голоду. Свої прогнози Л. Браун та його прихильники намагаються під­твердити зіставленням даних виробництва зерна в найліпший («піковий») рік і в 1990 році (табл. 23.4).

Розділ VI

23. Світова продовольча проблема

Таблиця 23.4