Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Характер та моделі споживання сировинно-енергетичних ресурсів

Адекватне розуміння сутності проблеми використання людством енергосировинних ресурсів потребує розширення предметного контексту розгляду, бачення передісторії проблеми.

Дослідження того, як еволюціонувало ставлення людини до природних ресурсів, а також того, як змінювалися практичні засоби їх споживання, дає змогу провести цікаві паралелі між загальними особливостями розвитку виробничої сфери цивілізації, міжнародних економічних відносин та уявленнями про системи суспільне визнаних цінностей, про місце і роль як людства, так і окремих індивідів у житті екосистем у масштабах планети та навіть космічного простору.

Історично першим типом користування людством ресурсами навколишнього середовища, який ні за інтенсивністю, ні за характером принципово не відрізнявся від тваринного, можна вважати привласнювальне господарювання. Це споживання виключно природних дарів (збирання плодів, полювання, рибальство тощо), якому не властивий поділ праці на різновиди як обов'язкова умова трудової діяльності взагалі.

Другій моделі ресурсоспоживання людства відповідало дото-варне виробництво (спільні обробіток землі, скотарство, виготовлення знарядь праці, будівництво). Вплив людини на навколишнє середовище порівняно з пізнішими критеріями залишався мінімальним, проте завдяки диверсифікації форм кооперації праці до речовинного обігу в процесі відтворення залучалася більша кількість ресурсово-енергетичних матеріалів.

Обидва типи природокористування характеризувалися натуральністю господарства, домінуванням прямих коопераційних контактів (тобто таких, які передбачали безпосередні зв'язки між виробниками та споживачами товарів без використання інструментів товарно-грошових відносин). Звичайно, що за подібних умов не могло йтися навіть про такий прообраз міжнародних економічних відносин, як регулярний міжплемінний товарообмін.

Про міжродові, міжплемінні відносини можна казати вже тільки тоді, коли масштаби виробництва як економічно доцільної переробки природних ресурсів виявляються достатніми для здійснення обміну продуктами праці як товарами. Фактично йдеться про початок періоду товарних відносин — виготовлення спеціалізованих продуктів з наступним їх обміном. При цьому цілком

природним є те, що торговельно-коопераційні відносини, які в більш історично розвинутій формі виступають як сучасні міжнародні економічні відносини, на даному етапі передбачають лише обмін готовою продукцією.

Масштаб споживання природних ресурсів, які залучаються до процесу суспільного відтворення, виступає і фактором, і характеристикою торговельно-коопераційних відносин між окремими етносоціальними групами. При цьому генеза та подальший розвиток міжнародних економічних відносин, з одного боку, та розширення матеріальної ресурсово-енергетичної бази виробництва, з іншого, є корелятивними функціями з прямою взаємною кількісною залежністю. Так, коли з плином часу прості форми коопераційної спеціалізації виробництва надлишкового продукту з метою його обміну почали поступатися місцем виробництву більш спеціалізованого, диверсифікованого характеру, відбулося швидке паралельне зростання і ресурсово-енергетичного споживання, і міжнародних торговельних контактів. Головна історична форма останніх — налагодження стійких міждержавних, навіть трансконтинентальних каналів торгівлі з широким розвитком її засобів, зокрема флотів, портової інфраструктури. До цих форм також можна віднести метропольно-колоніальні відносини та активну діяльність перших міжнародних компаній з акціонерним капіталом.

Поступово до орбіти міжнародних економічних відносин залучалися всі доступні природні ресурси у глобальному масштабі. З розвитком капіталістичних відносин актуалізувалися поняття світового попиту та світової пропозиції сировинно-енергетичних ресурсів. Причому останні були включені в універсальну систему ціноутворення, яка почала впливати на їх виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Але найбільш значущою є кількісна характеристика реальних відтворювальних процесів, які розподіляються на технологічні стадії, а саме безпрецедентне зростання споживання ресурсів, особливо енергетичних.

На сьогодні найбільшими споживачами енергії є провідні індустріальні країни. Перше місце тут упевнено посідають США із сукупним споживанням понад 2000 млн т нафтового еквівалента (враховуючи споживання нафта, природного газу, вугілля, ядерного палива та гідроенергії) за станом на кінець 90-х років. Відповідний показник для Західної Європи — понад 1500 млн т, для колишнього СРСР — приблизно 1000 млн т, для України — приблизно 150 млн т.

Розділ VI

У процесі споживання енергії питома вага країн, що розвиваються, тяжіє до зростання і, згідно з прогнозами, збільшиться від приблизно третини наприкінці тисячоліття до 40 % у 2015 р. Очікується і подальше зростання сукупного споживання енергії у світі —в третій декаді XXI ст. приблизно вдвоє порівняно з 90-ми роками XX ст.

Частка країн, що розвиваються, зростає у використанні й інших видів ресурсів. Наприклад, із середини 80-х до середини 90-х років щодо споживання кольорових металів вона збільшилася з 18 до 25 %.

Сучасний розподіл на рівні споживання ресурсів окремими країнами не відповідає географічно-геологічному розподілові покладів корисних копалин. Тут вага країн, що розвиваються, є значно більшою. Вона коливається від ЗО—40 % (залізна руда, молібден, уран та ін.) до 60—90 % (кобальт, нафта, нікель, цина, природний газ, фосфати тощо).

Якщо порівнювати основні групи країн за продовольчими ресурсами, виробництво яких тісно пов'язане з розподілом придатних для аграрної діяльності земель, то тут також можна помітити певний дисбаланс між рівнями виробництва та експортно-імпортних обсягів. Це зумовлюється чисельністю населення окремих країн та необхідністю використовувати міжнародну торгівлю для продовольчого балансування або, навпаки, можливостями міжнародного продажу відносно надлишкових товарів.

Наприклад, Китай, який є основним виробником пшениці, є і найбільшим її імпортером. Провідними експортерами пшениці виступають США, Канада, Австралія, Аргентина та країни ЄС. Головними експортерами м'яса є Австралія, США, країни ЄС, молочних продуктів — країни ЄС та Нова Зеландія.

24.3. Україна в контексті глобальних питань • видобутку й споживання природних ресурсів

Розвал СРСР істотно змінив уявлення про характер та рівень забезпеченості України власними ресурсами й особливо енергоносіями. Згідно з геополітичними реаліями минулого, наша держава мала статус ресурсо- та енергозабезпеченої. Адже Радянський Союз, до складу якого вона входила, виступав найбільшим у світі продуцентом та експортером природних мінеральних ресурсів. Причому ці ресурси були легкодоступними,

24. Ресурсово енергетичний потенціа.* світової економіки

почасти завдяки штучно заниженим цінам, що широко практикувалося у плановій економіці.

Але саме цей, здавалося б, позитивний, фактор відіграв негативну роль у формуванні структури української економіки: створивши ілюзію доступності та низької собівартості енергоносіїв, він частково зумовив енерговитратність та екстенсившсть економічної моделі України. Особливо відчутно це проявилося після її унезалеж-нення. І сьогодні порівняно низький рівень самозабезпеченості України енергоресурсами значною мірою пояснюється надзвичайно великою матеріале- та енерговитратністю її економіки.

Україна належить до держав, залежних від зовнішніх постачань ресурсів, що видобуваються. Особливо це стосується енергоносіїв, адже енергетичні потреби України задовольняються за рахунок власних джерел лише на 40—50 %. Стосовно основних енергоносіїв, котрі видобуваються як корисні копалини, то рівень самозабезпечення ними характеризується приблизно такими даними: нафта — 10—15 %; газ — 20—25 %; кам'яне вугілля — 80 %, а потенційно — до 100 %, хоча Україні через недостатню ефективність гірничодобувної галузі доводиться докуповувати значну його кількість.

Узагалі динаміка діяльності паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) України є негативною, що збільшує необхідність вдаватися до закупівель енергоносіїв за кордоном. Зокрема, якщо за період з 1994 по 1998 р. виробництво газу та нафти було переважно стабільним, то виробництво вугілля та електроенергії значно скорочувалося (див. табл. 24.1).

Таблиця 24.1 Виробництво продукції ПЕК України за 1994—1998 pp.

Галузі ПЕК				- 1997
Електроенергія, млрд кВгод	201,2	194,0	181,0	176,0	169,0
Вугілля, млн т	94,4	83,6	72,0	58,6	60,0
Нафта, млн т	3,8	4,0	4,1	4,1	3,7 1
Природний газ, млрд м³	18,2	18,2	18,4	18,1	18,4

Щодо впливу енерговитратності на сферу міжнародної торгівлі України слід зазначити таке. Енерговитратність української економіки породила і таку специфічну економічну проблему, як порівняно низька валютна ефективність експорту. Адже традиційними продуктами національної спеціалізації України постають низькотехнологічні, а також енерго- та матеріаломісткі вироби

Розділ VI

металургійної промисловості. Зокрема, у традиційній структурі вітчизняного експорту основною статтею є неблагородні метали та вироби з них — близько третини загального показника. Аби забезпечити такий експорт, ми мусимо масово закуповувати енергоносії за кордоном.

Таким чином, енергетично неефективна структура вітчизняного виробництва, зокрема експортного, призводить до такого.фено-мена, як висока імпортомісткість експорту.

За таких умов необхідно прийняти комплексну програму раціоналізації використання енергії з метою виходу до 2010— 2015 pp. на світовий рівень енерговитрат. Якщо таку програму буде реалізовано, це дасть змогу значно підвищити ефективність та конкурентність національного виробництва. Адже таким чином можна буде не тільки зменшити валові обсяги закупівлі природних ресурсів за кордоном, а й знизити енергоємність одиниці продукції, що виробляється, а відтак і її ціну. Розв'язання даної проблеми має і важливі екологічний та гуманітарний аспекти, оскільки Україна, якщо брати до уваги кількість її населення та рівень ВВП, робить непропорційно великий «внесок» до глобального потепління та забруднення через надмірне використання енергоресурсів та матеріалів.

Необхідність надвеликих закупівель енергоресурсів породжує для України й чималі ускладнення макроекономічного та гео-стратегічного характеру. Щодо макроекономічних проблем, то вони пов'язані насамперед із дефіцитністю державного бюджету, а також із тим, що обов'язковим фактором зведення платіжного балансу постає подальше зростання зовнішньої заборгованості. Це й не дивно: сумарні закупівлі природного газу, нафти й нафтопродуктів, інших видів мінерального палива становлять від 40 % до половини загальної маси імпорту.

Вимушений імпорт енергоносіїв, який за своїм характером є критичним, об'єктивно зменшує можливості альтернативних постачань іззовні. Особливо неприємним наслідком цього є скорочення потоку технологій, машин та устаткування до країни. Наприклад, подібні матеріальні предмети технологічного експорту разом із засобами наземного, водного та повітряного транспорту становлять лише 15,1 % вітчизняного імпорту. А це у свою чергу лімітує потенціал промислового розвитку, підвищення продуктивності праці тощо.

Негативним чинником є й те, що майже всі надходження енергоносіїв до України здійснюються за одним вектором — із Росії або через територію Росії. Це істотно відрізняє Україну від

24. Ресурсово-енергетичний потенціал світової економіки

провідних розвинутих держав світу, які користуються одразу кількома джерелами надходжень енергоносіїв і не допускають великої залежності від якогось одного з них. Для країн Західної Європи максимумом такої залежності вважається показник 10—15 %, для США надходження нафти з основного для них нафтопостачального регіону — Латинської Америки — не перевищують 25—35 %.

А от для України наявність лише одного джерела зменшує можливості герполітичного маневру та робить можливим диктат продавця. Взагалі імпорт енергоносіїв із Росії постав домінантним фактором відносин з цією країною. Так, за результатами торгівлі з Росією у структурі українського імпорту енергоносії становлять, як правило, від 65 до 70 %.

Щодо диверсифікації джерел енергопостачання до України, то це завдання постало з особливою гостротою тоді, коли виявилися принципові розбіжності геоекономічних та політико-стратегічних інтересів України та Роси.

Практичним виявом усвідомлення цих обставин стало прийняття Кабінетом Міністрів України в січні 1997 р. спеціальної постанови щодо концепції диверсифікації джерел постачання нафти й газу в Україну. В документі проголошувалася стратегічна мета —створення в країні достатньо потужної інфраструктури для приймання та транспортування нафти й газу як для власних потреб, так і для європейських споживачів.

Транзит відтак постає не тільки значною статтею поповнення держбюджету, а й своєрідним засобом платежу за енергоносії. Ось, наприклад, якими абсолютними даними характеризувався експорт газу через територію України протягом років незалежності (див. табл. 24.2).

Таблиця 24.2

Транзит газу через територію України, млрд м³

Роки
Загальний транзит газу	122,9	125,2	129,0	136,5	140,3	110,0	115,0

Із факту витратності господарської системи в країні, її недоза-безпеченості природними ресурсами та невиправдано високої зовнішньої залежності випливають завдання поліпшення геоекономічних умов формування реального ресурсового балансу та, що є особливо важливим, — раціоналізації використання ресурсів. Отже,

Роздії VI

головними практичними шляхами розв'язання проблеми енергозабезпечення України є:

• раціоналізація структури та характеру виробництва, передусім у
напрямі енергозбереження, зниження споживання енергоси-
ровинних ресурсів при виробництві одиниці кінцевого про
дукту;

• диверсифікація джерел енергопостачання, зокрема за рахунок
каспійської нафти та за умов забезпечення транспортної інфра
структури нафтопостачань, головне — будівництва Одеського
термінала та нафтопроводів;

• збільшення власного видобутку вуглеводневих енергоносіїв —
нафти й газу — та стабілізація вуглевидобування.

⇐ Предыдущая 101 102 103 104 105106107 108 109 110 Следующая ⇒