Координація міжнародної політики в системі ООН
Організація Об'єднаних Націй — це універсальна й найавторитетніша міжнародна організація сучасності, покликана сприяти розв'язанню головних політичних проблем, що постають перед людством. Політична діяльність ООН нерозривно пов'язана з вирішенням економічних і соціальних завдань. Згідно з преамбулою Статуту ООН, мета організації — сприяти економічному й соціальному прогресові всіх народів. У першому розділі Статуту «Цілі і принципи Статуту ООН» поставлено завдання здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. Цьому співробітництву присвячена окрема (IX) глава Статуту ООН. У ній конкретизуються завдання в галузі дослідження і розробки рекомендацій, створення спеціалізованих установ, що мають діяти в тісному зв'язку з ООН. У діяльності цієї організації економічна і соціальна сфери стали пріоритетними. За деякими даними, ними займаються близько 85 % усього персоналу Секретаріату ООН. Зупинимося на роботі основних організацій ООН, безпосередньо пов'язаних з економічною діяльністю. Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) і органи, що діють під її егідою. ЕКОСОР є одним із шести основних органів ООН, статус якого визначений X главою Статуту ООН. В обов'язки ЕКОСОР входять організація досліджень і підготовка доповідей та рекомендацій з широкого кола міжнародних економічних, соціальних та інших, «супутніх», питань. Рада готує проекти конвенцій для подання Генеральній Асамблеї ООН, може скликати міжнародні конференції з цих питань. Оскільки ЕКОСОР є основним координувальним органом у зазначеній сфері, вона погоджує роботу з іншими організаціями ООН, проводить консультації з неурядовими економічними організаціями, її повноваження дають можливість надати консультативний статус тим із них, у співробітництві з якими вона зацікавлена. І цим правом Рада широко користується. Вона також створює різноманітні допо-
міжні органи, на основі яких сформувалася і діє досить складна система органів ЕКОСОР. її членами є 54 країни, що обираються на трирічний термін, третина їхнього складу щорічно поновлюється. За регіонами вони розподілені в такий спосіб: 14 місць — квота Африки, 10 —для Латинської Америки, 11 —для Азії, 13 —для Західної Європи та інших країн і 6 — для країн Східної Європи. Про роль ЕКОСОР у системі органів ООН свідчить хоча б той факт, що на неї припадає майже 70 % усіх бюджетних ресурсів ООН, а також особового персоналу, без урахування добровільних фондів та інших програм. Компетенція ЕКОСОР охоплює такі проблеми та завдання: • стан світових економічних і соціальних процесів, підготовка • стан міжнародної торгівлі; • проблеми охорони навколишнього середовища; • економічна і науково-технічна допомога країнам, що розвива • різні аспекти продовольчої проблеми; • проблеми соціально-економічної статистики; • проблеми народонаселення; • проблеми природних ресурсів; • проблеми населених пунктів; • проблеми планування і мобілізації фінансових ресурсів; • роль державного й кооперативного секторів в економіці країн, • регіональне співробітництво; • упорядкування програмних соціально-економічних документів; • розробка міжнародних стратегій розвитку ООН, а також конт Про місце ЕКОСОР у системі органів ООН яскраво свідчить, наприклад, те, що саме вона ухвалила на початку 70-х років рішення про дослідження діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), що започаткувало новий напрям її економічної діяльності й привело до появи в структурі ООН спеціальної Комісії ООН із транснаціональних корпорацій, а також спеціального підрозділу в Секретаріаті ООН із цього питання — Центру ООН із ТНК.
Значно розширилися функції ЕКОСОР після прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Декларації і Програми дій з нового міжнародного економічного порядку (1974 p.). Відтоді як сама проблема, так і стратегічні завдання модернізації міжнародних економічних відносин на справедливій основі стали головною Розділ VII 28. Міжнародна економічна політика
сферою роботи ЕКОСОР, її органів та організацій. Раді доручено розробляти багато важливих документів, у яких досліджуються економічні тенденції. Зокрема, розробляються і висуваються достатньо конструктивні пропозиції про реформу світової валютної системи, про програму «термінових заходів» на користь країн, що розвиваються, які постраждали від економічної кризи, про шляхи ліквідації заборгованості Заходові, про проблему міжнародної заборгованості країн, які розвиваються, у цілому. Не випадково в рамках діалогу «Північ—Південь» західні країни визнали за необхідне зробити щодо цього питання певні поступки. Тут роль Ради значна. З початку 90-х років ЕКОСОР стала приділяти більше уваги постсоціалістичним країнам Східної Європи, видавати дослідження з їхньої проблематики. У рамках ЕКОСОР у системі ООН діють різноманітні допоміжні органи — міжурядові постійні й функціональні комісії та комітети. Це — Статистична комісія, Комісія з народонаселення, Комісія з прав людини, Комісія зі становища жінок, Комітет з неурядових організацій тощо. Рада координує діяльність таких міжурядових органів, як Комітет з науки й техніки, Комісія з населених пунктів, Всесвітня продовольча рада, Комітет з нових джерел енергії і джерел енергії, що поновлюються. Крім них, у системі ЕКОСОР створено багато експертних і консультативних органів, що діють на індивідуальній основі. Всі ці органи готують доповіді й розробляють рекомендації для подання в Раду і Генеральну Асамблею ООН. У системі органів ЕКОСОР діє п'ять регіональних економічних комісій: Європейська економічна комісія (ЄЕК), Економічна і. соціальна комісія для Азії й Тихого океану (ЕСКАТО), Економічна комісія для Африки (ЕКА), Економічна комісія для Латинської Америки (ЕКЛА), Економічна комісія для Західної Африки (ЕКЗА).
Європейська економічна комісія (ЄЕК) заснована в 1947 р. її діяльністю керує Секретаріат на чолі з виконавчим секретарем. Розміщується в Женеві (Швейцарія). У Комісії представлено понад ЗО країн Європи, а також США й Канада. У сферу діяльності Комісії входить широке коло економічних, виробничих, транспортних, сільськогосподарських та інших проблем. У структурі Комісії або в тісному зв'язку з нею діє більш ніж 100 допоміжних робочих, галузевих і спеціальних органів та установ. Комісія відіграє винятково важливу роль, виступаючи організатором багатьох форм співробітництва між європейськими країнами. Особливо вагомою була діяльність Комісії в період розрядки міжнародної напруженості, після підписання в 1975 р. у Гельсінкі Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Багато уваги приділяє ЄЕК загальнолюдським проблемам. Досить згадати організовану Комісією Нараду з охорони навколишнього середовища (1979 p.). Нарада прийняла Конвенцію про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (набрала чинності 1983 р.) і Декларацію про маловідходну і безвідходну технологію та повторне використання відходів. Надзвичайно сприятливі умови для ефективної діяльності ЄЕК формуються сьогодні, коли створюється клімат довіри між різними державами і здійснюються конкретні заходи щодо військово-політичної розрядки, доповнення її інтенсивним економічним і культурним співробітництвом усіх європейських країн. Економічна і соціальна комісія для Азії й Тихого океану (ЕСКАТО) створена рішенням ЕКОСОР 1947 р. У ній 35 країн-членів, а також 9 асоційованих членів, які не мають права голосу. Секретаріат ЕСКАТО розміщено в Бангкоку (Таїланд). Комісія має 9 галузевих органів: з промисловості та будівництва, сільського господарства, торгівлі, природних ресурсів, соціального розвитку, статистики, народонаселення, транспорту, судноплавства і зв'язку, а також допоміжні органи. Функції цих органів полягають, по-перше, в аналізі стану конкретних галузевих проблем у цьому гігантському регіоні та розробці відповідних рекомендацій; по-друге, в організації й проведенні численних нарад, симпозіумів з метою відпрацьовування проектів, програм для вирішення ключових завдань на національній та міждержавній основі. У рамках ЕСКАТО, наприклад, розроблений і реалізується проект транс -азійських залізниць та шосейних доріг.
Економічна комісія для Африки (ЕКА) створена в 1958 р. зі штаб-квартирою в Аддис-Абебі (Ефіопія). Нині до її складу входять 50 африканських країн. Спеціалісти ЕКА в 1979 р. розробили Монровійську стратегію розвитку Африки, яка була схвалена сесією Організації африканської єдності (ОАЄ) у 1980 р. Мон-ровійська стратегія оголосила Десятиріччя ООН із транспорту та зв'язку в Африці на 1978—1988 pp. і Десятиріччя ООН із промислового розвитку Африки на 1980—1990 pp. Незважаючи на недостатню ефективність реалізації цих програм, вони дали великий позитивний імпульс з погляду перспектив розвитку континенту. ЕКА скликає свої сесії один раз на два роки, її діяльність та організаційна структура в цілому аналогічні діяльності й структурі ЕСКАТО. 24-а сесія ЕКА (1989 р.) ухвалила важливий документ, Розділ VII 28. Міжнародна економічна політика
що визначив економічну політику держав континенту на 90-ті роки. Це «Основа африканської альтернативи програм структурного коригування для економічного оздоровлення і трансформації» (ААФ-САП). За загальним визнанням, «Альтернатива» є реальною базою для зупинення сповзання Африки в економічну кризу, що поглиблюється. Структурні перетворення, передбачені планами довгострокового розвитку, мають, на думку авторів «Альтернативи», привести до підвищення ефективності економіки африканських країн. ААФ-САП має чотири розділи: • розширення і диверсифікація виробництва. Цей розділ присвя • збільшення прибутків держави і поліпшення системи їх роз • модель витрат для задоволення потреб (цей розділ передбачає
• створення інститутів на підтримку «Альтернативи» для якомога Економічна комісія для Латинської Америки (ЕКЛА) створена 1948 р. У її складі — 40 країн. Штаб-квартира комісії в Сантьяго (Чилі). Крім того, в різних латиноамериканських країнах функціонують 7 субрегіональних відділень комісії. У 1981 р. у рамках ЕКЛА схвалено Латиноамериканську декаду розвитку на довгу перспективу до 2000 р. Комісія співпрацює з Андським пактом (Картахенська угода). У травні 1989 р. у колумбійському місті Картахена відбулася зустріч президентів країн—учасниць Анд-ського пакту: Болівії, Колумбії, Перу, Еквадору та Венесуели. Рішення наради передбачають якнайповніше використання можливостей ЕКЛА з метою розвитку країн Андського пакту. На нараді були уточнені стратегічні напрями взаємовигідного співробітництва в межах довгострокової програми розвитку (декада розвитку). Економічна комісія для Західної Азії (ЕКЗА) заснована в 1973 р. зі штаб-квартирою в Багдаді. Членами цієї комісії є 13 арабських країн, включаючи Палестину (з 1988 р.). ЕКЗА скликає свої сесії щорічно і має допоміжні галузеві й функціональні органи, що здійснюють дослідження, проводять симпозіуми, розробляють рекомендації з метою розвитку міжнародного співробітництва на регіональній основі. Проте діяльність ЕКЗА багато в чому блокується напруженістю політичної обстановки на Близькому й Середньому Сході. Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД). Цей міжнародний орган покликаний регулювати всесвітні торговельні відносини. Справа в тому, що Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) створена і діяла поза рамками ООН. Тому виникла необхідність створити в структурі ООН незалежний і універсальний орган для регулювання від імені світового співтовариства складних проблем міжнародної торгівлі. З цією метою у 1964 р. був заснований автономний орган ООН для сприяння міжнародній торгівлі, веденню переговорів і для розробки міжнародних договорів та рекомендацій у цій сфері. До його складу нині входять близько 170 держав. Головний орган ЮНКТАД — конференція, що скликається на сесії двічі на рік. Секретаріат розташований у Женеві. Частіше скликаються сесії комітетів ЮНКТАД —із сировинних товарів, з готових виробів і напівфабрикатів, із судноплавства, передання технологій, з економічного співробітництва між країнами, що розвиваються, та ін. Регулярно проводяться і засідання спеціального комітету з преференцій. Слід зазначити, що в цілому ряді випадків, особливо з погляду інтересів країн, що розвиваються, діяльність ЮНКТАД виявлялася успішною. Так, на першій сесії ЮНКТАД у 1964 р. був схвалений документ «Принципи міжнародних торговельних відносин та торговельної політики». Цей документ уперше в практиці ООН зафіксував спроби узагальнити позитивний досвід міжнародної торгівлі й торговельної політики, виділити основні принципи такої політики й покласти їх в основу міжнародних торговельних зв'язків. Зокрема, проголошувалися такі принципи, як рівність і суверенітет у торгівлі, взаємна вигода, відмова від дискримінації, поширення режиму найбільшого сприяння в торгівлі, надання численних пільг країнам, що розвиваються, тощо. Сформульовані в документі принципові положення стали в 70-х роках базою для постановки завдань у рамках платформи нового міжнародного економічного порядку. Хоча далеко не всі рекомендації ЮНКТАД здійснюються на практиці, важливо, що цей впливовий міжнародний орган розробляє й активно «виводить» у сферу міжнародних економічних відносин найгостріші, актуальні проблеми сучасності, сприяючи
Розділ VII 28. Міжнародна економічна політика
формуванню світової громадської думки, «налаштованої» на їх вирішення. Водночас найважливіші вимоги до учасників міжнародної торгівлі розроблялися ГАТТ (нині СОТ) — вони виконують пріоритетну в методологічному відношенні роль і при розробці документів ЮНКТАД. Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО). У 1987 р. ЮНІДО зазнала серйозної реорганізації з метою підвищення ефективності її роботи на місцях. Так, засновано Консультативний комітет представників на місцях для розробки основних принципів щодо відбору, наймання, призначення, розміщення, надання звітності, керування й оцінки діяльності старших радників з промислового розвитку в регіонах. Значно підвищено оперативну гнучкість ЮНІДО, чому сприяло створення Секції комплексних промислових проектів. Головна функція цього нового підрозділу полягає в розробці, координації й контролі за здійсненням окремих великомасштабних технічних проектів, якими займаються кілька відділень ЮНІДО. Ця секція відповідальна за розробку й керівництво спільними програмами технічного співробітництва з Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН (ФАО), а також за управління проектами на стадії розробки. Протягом року ЮНІДО опрацьовує більш ніж 100 міжрегіональних і глобальних проектів для країн Латинської Америки й Азії в усіх галузях економіки та підготовки кадрів. Спеціальні програми в структурі ООН. Значне місце в системі міжнародних організацій ООН посідають спеціальні програми. Це насамперед: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Програма ООН із навколишнього середовища (ЮНЕП), Університет ООН (ЮНЮ) та Навчальний і науково-дослідний інститут ООН (ЮНІТАР). Програма розвитку ООН (ПРООН) була створена рішенням Генеральної Асамблеї ООН у 1965 p., її діяльність фінансується за рахунок добровільних внесків держав, тому зберігається їхній контроль над розподілом коштів. Це впливова міжнародна організація з численним апаратом фахівців, її штаб-квартира розташована в Нью-Йорку. У більш ніж 100 країнах світу вона має свої постійні представництва. Діяльність ПРООН сьогодні ведеться майже в усіх країнах, що розвиваються, її спрямовує Рада керуючих у складі представників близько 50 держав, що обираються ЕКОСОР терміном на три роки. Головними критеріями надання допомога в межах цієї програми є такі ключові показники, як чисельність населення й обсяг ВВП у розрахунку на душу населення країни— реципієнта допомоги. Допомога надається за п'ятирічними орієн- тованими завданнями на конкретні проекти в основному в трьох формах: відрядження фахівців, постачання устаткування та підготовка національних кадрів. Частка ПРООН у фінансуванні проектів становить від 50 до 100 % залежно від рівня розвитку країни. ПРООН координує свою діяльність із Міжнародним банком реконструкції й розвитку. Більшість програм ПРООН у країнах, що розвиваються, надається під контролем західних фірм. У віданні Ради керуючих ПРООН діють кілька автономних добровільних фондів допомоги; найзначніший серед них — фонд ООН у галузі народонаселення. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) — одна з програм системи ООН, створена в 1946 р. з метою організації допомоги дітям зруйнованої війною Європи. Поступово функції ЮНІСЕФ змінювалися, розширювалися, її діяльність стала орієнтуватися на надання допомоги дітям країн, що розвиваються. Фонд фінансується за рахунок добровільних внесків, пожертвувань громадських організацій та окремих осіб. Програма ООН із навколишнього середовища (ЮНЕП) — автономний орган ООН, діяльність якого координується ЕКОСОР. Він створений за рекомендацією Стокгольмської міжнародної конференції, скликаної ООН 1972 p. з метою налагодження тісного міжнародного співробітництва з проблем навколишнього середовища. Штаб-квартира ЮНЕП розташована в Найробі (Кенія). Реалізацію заходів у межах Програми спрямовує Рада керуючих ЮНЕП (близько 60 осіб, що обираються терміном на три роки). Для фінансування Програми створено добровільний фонд ЮНЕП. Програма передбачає дослідження широкого кола проблем: охорона грунтів і вод, рослинного і тваринного світу, соціально-економічні аспекти енергетики, містобудівні проблеми, співробітництво в галузі обміну інформацією з охорони навколишнього середовища, організація міжнародних нарад, симпозіумів і семінарів з екологічних проблем, розробка і реалізація екологічних проектів. Одним із важливих документів, що покладені в основу діяльності ЮНЕП, є резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Про історичну відповідальність держав за зберігання природи Землі для теперішнього і майбутніх поколінь» (1980 p.). У подальшому Генеральна Асамблея ООН надала мандат конференції ООН із навколишнього середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро на розробку стратегії і заходів щодо припинення процесу погіршення стану навколишнього середовища в контексті активізації національних і міжнародних зусиль, спрямованих на Розділ VII 28. Міжнародна економічна політика
забезпечення стійкого й екологічно безпечного розвитку. Головним форумом у цій галузі має стати Генеральна Асамблея, що координуватиме відповідну діяльність урядів, організацій системи ООН.та договірних органів. Передбачено активну участь у реалізації «Порядку денного на XXI сторіччя» ЮНЕП, ПРООН, ЮНКТАД та інших спеціалізованих структур ООН. Університет ООН (ЮНЮ), створений відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН (1972 p.), діє з 1975 р. Штаб-квартира — в Токіо (Японія). Університет фінансується тільки за рахунок добровільних внесків, переважно Японією. Керує ним ректор, призначуваний Генеральним секретарем ООН за погодженням із Генеральним директором ЮНЕСКО і за рекомендацією Ради університету (24 члени, також призначувані Генеральним секретарем ООН і Генеральним директором ЮНЕСКО). Головна мета університету — здійснення досліджень і навчальних програм у центрах підготовки й перепідготовки спеціалістів. Навчальний і науково-дослідний інститут ООН (ЮНІТАР) заснований 1963 р. відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН як автономна установа, що фінансується за рахунок добровільних внесків. Основна функція інституту — підготовка адміністративних і дипломатичних кадрів, головним чином для країн, що розвиваються. З цією метою широко використовуються такі форми, як семінари і симпозіуми. Інститут веде і наукові дослідження з широкого кола гуманітарних проблем. Спеціалізовані установи при ООН. Статутом ООН передбачається створення спеціалізованих установ. До них належать: Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародна спілка електрозв'язку (МСЕ), Всесвітня поштова спілка (ВПС), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) та ін. Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) діє з 1946 p., має штаб-квартиру в Парижі. Членами Організації є понад 160 держав, її основні завдання випливають із самої назви — розвиток міжнародного співробітництва в галузі освіти, науки і культури. Важливе значення в діяльності ЮНЕСКО має прийнята 1978 р. Декларація про основні принципи, що стосуються внеску засобів інформації в зміцнення миру й міжнародного порозуміння, у розвиток прав людини на основі положень Заключного акта в Гельсінкі (1975 р.). У рамках ЮНЕСКО діє багато наукових програм співробітництва. Оздоровлення міжнародних політичних відносин конструктивно впливає на діяльність Ор- ганізації, а скорочення оборонних бюджетів країн дає змогу поступово фінансове зміцнювати різноманітні організації ЮНЕСКО. Міжнародна організація праці (МОП) — міжнародна організація, заснована ще Лігою націй (діяла з 1919 до 1939 p.). З 1946 р. МОП був наданий статус спеціалізованої установи ООН. Секретаріат МОП — Міжнародне бюро праці (МБП) — розташований у Женеві. У МОП входить 150 держав, її діяльність базується на принципі тристороннього представництва: уряду, працівників та підприємців. За цим принципом формуються керівні органи МОП, а також делегації країн-членів. Головний напрям діяльності — розробка міжнародних конвенцій і рекомендацій з питань праці та прав профспілок. Міжнародна спілка електрозв'язку (МСЕ) заснована у 1865 р. і має свою штаб-квартиру в Женеві. У 1947 р. їй надано статус спеціалізованої установи ООН. Правовою основою діяльності Спілки є Міжнародна конвенція електрозв'язку. Основне завдання МСЕ — організація ефективного міжнародного співробітництва в галузі всіх видів електрозв'язку, включаючи радіо і телебачення. Всесвітня поштова спілка (ВПС) заснована 1874 р. Штаб-квартира — в Берні (Швейцарія). У 1947 р. ВПС дістала статус спеціалізованої установи ООН. Вищий орган спілки — Всесвітній поштовий конгрес. Головне завдання — забезпечення організації поштових відносин і гарантій свободи поштового транзиту. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) створена 1948 р. Являє собою одну з найбільших за масштабами операцій спеціалізованих установ ООН. Програми ВООЗ та її органів охоплюють усі найважливіші галузі охорони здоров'я, у тому числі підготовку медичних кадрів, координацію медичних і біологічних досліджень, обмін медичними знаннями, співробітництво в галузі фармакології і т. д. За допомогою ВООЗ ліквідована така хвороба, як віспа, важливе значення мають розроблювані ВООЗ медично-санітарні правила та рекомендації. Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) заснована 1945 р. Штаб-квартира —в Римі (Італія). Організація представляє близько 150 держав. ФАО збирає, узагальнює й аналізує інформацію з питань харчування, природокористування, сільськогосподарського виробництва, лісового господарства та рибальства. Провідна сфера діяльності ФАО — сільське господарство світу. Організації та установи ФАО діють у тісному зв'язку з Всесвітньою продовольчою радою, що є найбільшою добровільною орга- Розділ VII 28. Міжнародна економічна політика
нізацією, яка спеціалізується головним чином у наданні допомоги країнам, що розвиваються. У системі ООН діє ще ціла низка спеціалізованих установ, до яких входить більшість країн світу. Це Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС), Всесвітня туристська організація. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАРАТЕ) формально не є спеціалізованою установою ООН, хоча практично діє як установа ООН, входячи до її системи. Спеціалізованими установами ООН є також Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Всесвітнього банку, до якої входить Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).
Читайте также: Базові визначення туристичної політики держави Воспользуйтесь поиском по сайту: ©2015 - 2025 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...
|