 |
Соціально-психологічні детермінанти аутоагресивної поведінки: основні положення
|
|
|
|
РОЗДІЛ 1
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ АУТОАГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ: ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. 1. Поняття аутоагресії і її основні особливості
Аутоагресія (ауто- + лат. aggressіo – приступ, напад) – навмисна (усвідомлювана або неусвідомлювана) активність, спрямована на заподіяння собі шкоди у фізичній і психічній сферах. Аутоагресія відноситься до механізмів психологічного захисту. Аутоагресія проявляється в самозвинуваченні, самоприниженні, нанесенні собі тілесних ушкоджень різного ступеня важкості, аж до самогубства, саморуйнівній поведінці (пияцтві, алкоголізмі, наркоманії, ризикованій сексуальній поведінці, виборі екстремальних видів спорту, небезпечних професій, що провокує саморуйнівну поведінку).
Найчастіше спостерігається при параноїдній шизофренії, іноді у формі самоушкоджень, при вихідних станах шизофренії й глибокому слабоумстві. Демонстративні самоушкодження спостерігаються при істероїдній психопатії, особливо в стані сп’яніння. Але феномен аутоагрессії, звичайно, не зводиться лише до клінічної мазохістської інтерпретації. Зрозуміло, що аутоагресія, також як і агресії взагалі, становить значний інтерес саме для “нормальної” психології особистості. Людині, як і будь-якій живій істоті, у нормі не властиво направляти агресію на саму себе, тому що це суперечить її основному завданню – жити. Різні дослідники по-різному розуміють причини виникнення саморуйнівної поведінки [3].
Наприклад, у психоаналізі аутоагресія розглядається як захисний механізм психіки, і відома ще із часів Фрейда [13]. Уважається, що така поведінка є наслідком перенапрямку агресії, споконвічно спрямованої на зовнішній об’єкт. У випадках, коли від цього зовнішнього об’єкта (або від існування цього зовнішнього об’єкта) залежить благополуччя людини, агресія може бути переспрямована. В одних випадках на інший зовнішній об’єкт (виміщення), а в інших випадках, якщо такого об’єкта немає або, що частіше, якщо такий перенапрямок виявляється неприйнятним (засуджуваним, карним), агресія виявляється спрямованою на самого себе. Незважаючи на те, що аутоагресія створює серйозні проблеми для того, хто застосовує цей захист, емоційно вони виявляються для нього більше прийнятними, ніж усвідомлення первісного об’єкта агресії [9].
|
|
|
У світлі теорії соціальної адаптації аутоагресія є формою дезадаптивних поведінкових реакцій на різні несприятливі у фізичному й психічному плані життєві ситуації, що викликають стрес, фрустрацію й тому подібні стани [14]. Психологічно аутоагресія виступає одним з основних соціально-дезадаптивних способів рішення проблем, пов’язаних зі збереженням індивідуальності й тотожності, із захистом почуття власної цінності, із протидією несприятливому для індивідуума соціальному оточенню. Н. П. Піщулін розглядає аутоагресію в структурі моделі дезадаптивної поведінки, що виникає як результат фрустрації. Люди, не сприйнятливі до змін соціального середовища й не здатні винести тяготи стресу вживання в нову соціальну ситуацію, реагують ірраціональним способом:
- вони можуть стати агресивними аж до фізичного насильства;
- вони можуть опуститися до інфантильної реакції;
- вони можуть уперто триматися звичного образа дій, відмовляючись сприймати запропоновані їм зміни, навіть найраціональніші;
- вони можуть «опустити руки», втративши всі ознаки ініціативності й цілковитого самовладання, тобто, реагувати аутоагресивно [11].
На основі аналізу зовнішньої обумовленості аутоагрессивної поведінки Г. Я. Пилягіна вважає, що для виникнення аутоагресії необхідна система, що включає як мінімум три компоненти:
|
|
|
1. Фрустрирована людина із внутрішнім формівним конфліктом, яка придушує свою агресію, і одночасно заперечує свої соціалізовані інтроекти.
2. Психотравмуюча ситуація, у якій реалізуються захисні паттерни (стереотипи) поведінки, обумовлені вищезгаданим внутрішньоособистісним конфліктом.
3. Зворотний негативний зв’язок – несправджені очікування стосовно об’єкта й ситуації, яка збільшує напругу, агресивність суб’єкта, потреба вирішення внутрішньоособистісного конфлікту [7].
У зв’язку з дією всіх трьох компонентів, Г. Я. Пилягіна представляє ієрархічну структуру генеза аутоагресії [8]:
Структурно-динамічна ієрархія аутоагресії
 |
Отже, ситуаційні (соціальні) фактори впливають на рівень порога «стресостійкості» людини. Різка зміна способу життя (необхідність пошуку засобів їжі, збільшення обсягу трудових навантажень і т. д. ) при відчутті відсутності «обов'язкової» підтримки соціальних інститутів; синдром втрати з його інтенсивним «психологічним болем» (при втраті значимої особи, значимого соціального статусу); відсутність стійких моральних критеріїв при різкому підвищенні загального рівня агресивності в популяції; існування в умовах постійної соціальної невизначеності, хронічного стресу – все це може привести до різкого посилення психофізичних навантажень і, відповідно, до виснаження компенсаторних запасів людини (його вираженої астенізації). Результатом такої соціальної предиспозиції є формування стану дезадаптаційної готовності. Накладення на подібний дезадаптаційний стан конкретної психотравмуючої ситуації безпосередньо включає механізм формування захисно-пристосувальної поведінки, у тому числі і аутоагресивної.
Багато дослідників говорять про підліткову аутоагресію, яка, як правило, провокується низькою самооцінкою й неприйняттям себе. Уже це цілком достатні підстави для появи труднощів соціально-психологічного характеру, пов’язаних із установленням контактів і здійсненням продуктивного спілкування. Що власне й фіксується на поведінковому рівні у високих показниках сором’язливості й низьких показників товариськості в аутоагресивних підлітків [10].
|
|
|
Наявність аутоагресії в підлітків звичайно пов’язана з особливостями сприйняття інших людей. Однак зв’язки ці є далеко не тривіальними, а, на перший погляд, навіть і парадоксальними. Аутоагресія практично не пов’язана з негативізацією сприйняття інших. Навпаки, рівень аутоагресії корелює з позитивністю сприйняття значимих «інших». Найбільш сильно ця тенденція позитивного сприйняття інших з ростом рівня аутоагресії проявляється в підлітків і юнаків відносно вчителів і відносно власних батьків (диференційовано вивчалося відношення до батька й до матері – тенденція виявилася загальною). Рівень аутоагресії виявився негативно пов’язаним лише з уявленням про те, «яким мене бачать інші» (подвійна рефлексія). Чим вищий рівень аутоагресії підлітка, тим більш негативними є уявлення про оцінку іншими його особистості.
У дослідженнях Р. М. Масагутова вивчалися гендерні відмінності в поширеності, віковій динаміці, факторах ризику, умовах появи й характері аутоагресивних дій. Фактори, асоційовані із суїцидальними спробами в підлітків обох статей, мали більше подібностей, ніж відмінностей. Суїцидальна поведінка хлопчиків корелювала з агресивним фантазуванням, ознаками резидуально-органічної поразки головного мозку, порушенням статеролевої ідентичності, досвідом фізичного насильства в дитячому віці. Суїцидальні спроби дівчинок сильніше асоціювалися із уживанням психоактивних речовин, здійсненням правопорушень, досвідом перенесеного сексуального насильства й психічних розладів, переважно в емоційно-вольовій сфері [4].
Таким чином, аутоагресія, на думку вищевказаних авторів, є результуючою формою поведінки, що відбиває патологічне функціонування психіки в стресовій ситуації.
|
|
|
