 |
1.2. Детермінанти аутоагресивної поведінки
|
|
|
|
1. 2. Детермінанти аутоагресивної поведінки
Детермінізм (у психології) (від лат. determinare – визначати) – закономірна та необхідна залежність психічних явищ від факторів, що їх породжують [12].
Терміном «детермінанти» ми визначаємо фактори, що відіграють провідну роль у формуванні аутоагресивної поведінки. Це найбільш значимі складові із усього різноманіття причин, що лежать в основі аутоагрессії.
Стресова ситуація робить людей більш схильними до аутоагресії. В цей час щось відбувається як всередині, так і навколо них. В кризових ситуаціях вони втрачають всі перспективи та орієнтири і під загрозою стає їх виживання. Прогнози на майбутнє здаються безнадійними та похмурими. Такі серйозні стресові ситуації, як хвороба, економічні негаразди, смерть близьких або сімейні проблеми часто перевершують можливості захисних функцій організму людини. В результаті кризи життя у людини виникає відчай та безпомічність. Таким чином, ситуаційні фактори часто приводять до аутоагрессії, а іноді – до суїцидальної реакції.
Емоційні переживання є одним з основних показників можливості виникнення виду аутоагресивної поведінки – депресії. Вона часто починається поступово, з’являється тривога і в’ялість. Люди можуть не усвідомлювати її початку. Вони тільки помічають, що останнім часом стали пригніченими, сумними. Майбутнє постає темним і вони вважають, що його неможливо змінити. Часто вони приходять до висновку, що хворі раком, психічною чи іншою невиліковною хворобою, починають думати про смерть. Їм стає важко виконувати навіть прості обов’язки. Кажуть: «Я навіть не можу ясно мислити». Їм буває важко прийняти найпростіше рішення. Вони скаржаться на в’ялість, нестачу життєвої енергії та втому.
|
|
|
Ознаками емоційних порушень є:
- втрата апетиту або імпульсивне переїдання, безсоння або підвищення сонливості;
- часті скарги на соматичні недомагання (на біль в животі, головний біль, постійна втомленість);
- незвичайно зневажливе ставлення до свого зовнішнього вигляду;
- постійне відчуття одинокості, непотрібності, провини або сумніву;
- відчуття нудьги при проведенні часу в звичайному оточенні або виконанні роботи, яка раніше приносила задоволення;
- ухиляння від контактів, ізоляція від друзів, в сім’ї, перетворення в людину-одинака;
- порушення уваги зі зниженням якості виконуючої роботи;
- поринають в роздуми про смерть;
- відсутність планів на майбутнє;
- раптові приступи гніву, які часто виникають через дрібниці [1].
Проведене С. В. Бородіним і А. С. Міхліним [5] вибіркове дослідження дозволило одержати дані, які дають можливість класифікувати мотиви й причини аутоагресії на кілька груп:
1. Особисто-сімейні конфлікти, у тому числі: сімейні конфлікти, розлучення, хвороба, смерть близьких, самотність, невдала любов, ображення з боку оточуючих, рольова неспроможність.
2. Стан здоров’я: психічні захворювання, соматичні захворювання, каліцтва.
3. Конфлікти, пов’язані з антисоціальною поведінкою: страх перед кримінальною відповідальністю, острах іншого покарання або ганьби.
4. Конфлікти, пов’язані з роботою або навчанням.
5. Матеріально-побутові труднощі.
6. Інші мотиви.
Аналіз показав, що переважними мотивами самогубства є особисто-сімейні конфлікти.
1. 3. Суїцид як крайня форма аутоагресивної поведінки
Існує безліч визначень суїциду. Одні трактують його як психічне захворювання, інші як явище, характерне для осіб із психічними розладами, треті як форму девіантної поведінки.
Із усього різноманіття визначень суїциду варто виділити деякі, що дають найбільш повне уявлення про це явище:
|
|
|
Суїцид (від лат. suі – себе + caedere – убивати) самодеструктивна поведінка людини, спрямована на навмисне позбавлення себе життя, а також відмова від реальних можливостей уникнути смерті в критичній ситуації.
Суїцид (самогубство) – навмисне припинення власного життя [2].
Згідно з прогнозом Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) на 2020 рік майже 1 530 000 людей на планеті покінчать із собою й ще в 10–20 разів більше здійснять спроби самогубства (WHO, 1999). Це в середньому три добровільні смерті та реалізація тридцяти суїцидальних спроб кожну хвилину. Такі показники відображають як величезний масштаб проблеми аутоагресивної поведінки, так і її серйозність. Постійне зростання рівня суїцидальної активності спонукало формування національних програм з превенції аутоагресивної поведінки у різних країнах світу. В Україні такі заходи відповідають нагальній потребі у розв’язанні широкого кола означених питань на державному рівні та визначають основні напрями науково-дослідної діяльності у суїцидології.
Карен Хорні вважала, що якби дітям забезпечили оточення, вільне від тривоги, то вони б росли й процвітали. Однак культура, релігія, політика й інші суспільні сили вступають у змову з метою перекручування розвитку особистості дитини.
Почуваючи себе в небезпечному оточенні, діти розглядають світ як вороже середовище для життя. Це викликає в них появу описаної Хорні «основної тривоги» [15]. Суїцид може виникнути як наслідок дитячої залежності, глибоко вкорінених почуттів неповноцінності або того, що Хорні називає «ідеалізованим образом», наявним у людини про саму себе. Самогубство може бути також «суїцидом виконання», через виникнення в людини почуття невідповідності стандартам, очікуваним суспільством. У відповідності з поглядами Хорні, суїцид є результатом сполучення внутрішніх характеристик особистості й факторів навколишнього середовища.
Всі суїциди можна розділити на три групи: істинні, приховані й демонстративні [6].
Справжній суїцид ніколи не відбувається спонтанно, хоча іноді трапляється досить зненацька. Такому суїциду завжди передують пригноблений настрій, депресивний стан, або просто думки про відхід з життя. Причому навколишні, навіть найближчі люди, нерідко такого стану не помічають.
|
|
|
Основна частина суїцидів – не що інше, як спроба вступити в діалог. Більшість самогубців, як правило, хотіли зовсім не вмерти – а тільки достукатися до когось, звернути увагу на свої проблеми, покликати на допомогу. Таке явище психіатри часто називають демонстративним суїцидом. Демонстративний суїцид іноді проявляється і як спосіб своєрідного шантажу.
Прихований суїцид здійснює той, хто розуміє, що самогубство – не самий гідний шлях вирішення проблеми, проте, іншого шляху знайти не може. Такі люди вибирають не відкритий відхід з життя «за власним бажанням», а так звану «суїцидально обумовлену поведінку». Це й ризикована їзда на автомобілі, і заняття екстремальними видами спорту або небезпечним бізнесом, і добровільні поїздки в гарячі місця, і навіть алкогольна або наркотична залежність [16].
Основну роль у генезисі суїцидальної поведінки відіграє відносна глибина соціально-психологічної дезадаптації. У практично здорових осіб генезис суїцидальної поведінки визначається співвідношенням навколишніх факторів при провідному значенні мікросоціальних конфліктів.
Отже, аутоагресія – це важлива соціально-психологічна проблема. Попередження ж будь-якого соціально-шкідливого явища неможливе без знання його причин, а якщо мова йде про свідому діяльність людей – тих мотивів, які спонукають їх робити відповідні дії.
В нашій роботі ми мотиви і причини аутоагресивної поведінки об’єднали в термін «детермінанти», який ми визначаємо як аутоагресивні фактори, що відіграють провідну роль у формуванні крайньої форми аутоагресії- суїцидальної поведінки. Це найбільш значимі складові із усього різноманіття причин, що лежать в основі суїциду. Таких факторів існує безліч, але основними є такі: особисто-сімейні конфлікти, стан здоров’я, конфлікти, пов’язані з антисоціальною поведінкою, конфлікти, пов’язані з роботою або навчанням, матеріально-побутові труднощі.
Слід зазначити, що особисто-сімейні конфлікти мають переважаючий характер.
Теоретичний аналіз проблеми аутоагресивної поведінки дозволяє відзначити, що її крайня форма-суїцид – важлива проблема, яка стосується усіх верств населення, у тому числі і учнів.
|
|
|
