 |
Висновки. Список використаних джерел
|
|
|
|
ВИСНОВКИ
Проведений нами аналіз проблеми аутоагресивної поведінки і її критичної форми – суїциду та емпіричне дослідження соціально-психологічних детермінант аутоагресивної поведінки учнів дозволяють зробити наступні висновки:
1. Аутоагресія (ауто- + лат. aggressіo – приступ, напад) – навмисна активність, спрямована на заподіяння собі шкоди у фізичній і психічній сферах. Аутоагресія відноситься до механізмів психологічного захисту. Аутоагресія проявляється в самозвинуваченні, самоприниженні, нанесенні собі тілесних ушкоджень різного ступеня важкості, аж до самогубства.
Аутоагресивна поведінка – поняття більш ширше ніж суїцид, воно включає в себе будь-які внутрішні та зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленнями про позбавлення себе життя.
Причини аутоагресивної поведінки різноманітні, полягають не тільки в особистісних деформаціях суб’єкта і обстановці, яка травмує психічно, але й у соціально-економічній та моральній організації суспільства.
Особисто-сімейні конфлікти, у тому числі: сімейні конфлікти, розлучення, хвороба, смерть близьких, самотність, невдала любов.
2. Суїцид (самогубство) – навмисне припинення власного життя.
Особа навмисно, прямо бажає позбавити себе життя. Дослідниками визначено, що суцидальна поведінка – поняття більш ширше і поряд з суїцидом, включає в себе суїцидальні замахи, спроби та прояви.
Внутрішня суїцидальна поведінка містить у собі суїцидні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити задуми та наміри. Практично доцільно користуватися трьома ступенями цієї шкали:
- пасивні суїцидні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як самодовільної дії («добре було б померти», «заснути й не прокинутись» тощо);
|
|
|
- суїцидальні задуми – це активна форма вияву суїцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої збільшується з розробкою плану її реалізації. Обдумуються спосіб, час і місце самогубства;
- суїцидальні наміри передбачають приєднання до задуму рішення та вольового компонента, який спонукає до безпосереднього переходу в зовнішню поведінку.
3. Здійснивши емпіричне дослідження за даною темою і використавши «Шкалу схильності до самопошкоджуючої і саморуйнуючої поведінки» з методики «Визначення схильності до відхиленої поведінки» А. Н. Орела і використавши методику «Визначення ризику суїцидальності» було встановлено, що взаємозв'язок між соціально-психологічними детермінантами аутоагресивної поведінки і віковими особливостями учнів є, та ці поняття тісно пов'язані між собою. Дані, які ми отримали в результаті нашого дослідження показали, що соціально-психологічні детермінанти є одними з основних чинників аутоагресіїї у учнів.
4. Визначені вікові відмінності у аутоагресивній поведінці між учнями 8 та 11 класів. Причиною отриманих відмінностей може бути те, що для різних вікових піків обираються різні соціально-психологічні детермінанти аутоагресивної поведінки. Наприклад, для групи до 14 років характерною причиною є психотравмуюча ситуація (середнє значення =18, 2). Наступною причиною може бути стан здоров’я (середнє значення 13, 3), спілкування із важливим для учня соціальним оточенням (19, 9), конфлікти, які пов’язані з навчанням. Також дуже важливою детермінантою можуть бути побутово-матеріальні труднощі. Вони як правило стосуються обох вікових груп, але молодшої в найбільшій мірі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Амбрумова А. Г., Тихоненко В. А. Диагностика суицидального поведения: Методич. рекоменд. – М.: Наука, 1980. – 48 с.
|
|
|
2. Ефремов В. С. Основы суицидологии. – СПб.: “Издательство “Диалект”, 2004. – 480 с.
3. Кутько И. И., Бровина Н. Н., Стефановский В. А., Букреев В. И. Особенности суицидального поведения у психически больных и лиц с пограничными нервно-психическими расстройствами и организация суицидологической помощи: Методич. рекоменд. – Харьков: 1989. – 13 с.
4. Масагутов Р. М. Гендерные различия в проявлениях аутоагрессии у подростков // Вопросы психологии. – 2003. – №3. – С. 35-42.
5. Михлин А. С. Последствия преступления / Михлин А. С. – М.: Юрид. лит., 1969. – 104 с.
6. Моховиков А. Н. Введение к клинико-психологическому разделу // Суицидология: Прошлое и настоящее/ Моховиков А. Н. – М.: Когито-Центр, 2001. – с. 230.
7. Пилягина Г. Я. Аутоагрессия: биологическая целесообразность или психологический выбор? // Таврический журнал психиатрии. – 1999. – Т. 3. – № 3. – С. 24-27.
8. Пилягина Г. Я. К вопросу о клинико-патогенетической типологии аутоагрессивного поведения // Таврический журнал психиатрии. – 2000. – Т. 4. – № 1. – С. 22-24.
9. Реан А. А. Агрессия и агрессивность личности // Психологический журнал. – 1996. – №5. – С. 3-18.
10. Румянцева Т. Г. Агрессия и контроль // Вопросы психологии. – 1992. – №5-6. – С. 35-40.
11. Семенюк Л. М. Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции. – М.: Москва, 1996. – 254 с.
12. Л. А. Карпенко, А. В. Петровский, М. Г. Ярошевский. Краткий психологический словарь. – Ростов-на-Дону: «ФЕНИКС», 1998.
13. Фрейд З. Скорбь и меланхолия // Фрейд З. Художник и фантазирование. – М.: Республика, 1995. – С. 252–259.
14. Яковлев Б. П. Аутоагрессия: современные проблемы и тенденции. – М.: Феникс. – 2006. – 384 с.
15. Хорни Карен «Суицид» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //strah-ubey. jino-net. ru/suic/karen_horni. htm.
16. Банщикова Е. Г. «Философские и методологические основы психопатологического анализа самоубийства» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. rusmedserv. com/psychsex/su. shtml
|
|
|
