Главная | Обратная связь
МегаЛекции

Формалізація відповідальності бюрократії як фактор політичної модернізації.




Вироблення системи офіційних і публічних критеріїв індикаторів з метою оцінки діяльності стосовно ряду відповідальних державних посад, і навіть механізму санкцій і заохочень її основі. Організації, що використовують техніку формалізації для прогнозування і контролю своєї поведінки, відносяться до класу бюрократичних. Бюрократична структура передбачає, що поведінка організації та її компонент можна обумовити, тобто вона стандартизована. Органічна структура заснована на слабкому або помірному використанні техніки формалізації. Характерними рисами такої структури є: неформальні відносини; підгонка і переформулювання індивідуальних завдань у процесі взаємодії членів організації, скасування поняття відповідальності як органічного набору прав і обов'язків (ніхто не \ "переадресує \" вгору або вниз те, що виникає, посилаючись на чиїсь обов'язки); рішення приймаються в тих підрозділах, де для цього є відповідні знання і досвід, і саме ці підрозділи (структурні блоки) стають центр ланками влади, контролю та комунікацій. Органічні структури протилежні бюрократичним. При цьому, якщо в бюрократичній структурі основний акцент зроблено на стандартизації, то в органічній - на взаємному узгодженні. Однак у цьому випадку органічна структура розглядається тільки як структура, що характеризується незначним ступенем формалізації.

 

58. Бек У. "Суспільство ризику. На шляху до іншого модерну".

Основу соціологічної концепції "суспільства ризику" заклав У. Бек. Суспільство ризику, за У. Беком не має чіткої межі між кількісно визначеним ризиком та невизначеністю (небезпекою), між "об'єктивним" аналізом ризику та соціальним сприйняттям ризику:

- Небезпека має "руйнівну силу війни", вона торкається усіх сфер життя та усіх соціальних спільнот.

- Небезпека виходить за межі окремо взятої країни, ми стаємо членами "світової команди небезпеки", якій потрібна нова внутрішня політика, орієнтована на спільне подолання небезпеки.

- Прогрес науки підриває роль експертів, які, не вбачаючи небезпеки, визначали її відсутність. "Наука не зменшує ризик, а лише загострює усвідомлення ризику".

- Страх є визначальним у відчутті життя. Цінність безпеки змінює цінність рівності, виникає розумний "тоталітаризм захисту від небезпеки".

- Найбільш продуктивною стає "економіка страху". Безпека стає суспільним продуктом споживання (розробляються, впроваджуються, купуються системи захисту).

- Щодо політики, то діє девіз: "Ті, кого ми вибрали, не мають влади. А тих, хто має владу, ми не обирали".

- Національна безпека виходить на інтернаціональний рівень. Якщо раніше зовнішня політика була проблемою вибору, то у суспільстві ризику як внутрішня, так і зовнішня політика, національна безпека та міжнародне співробітництво взаємопов'язані. "Настала парадоксальна ситуація: держави повинні, виходячи із національних інтересів, децентралізуватися та транснаціоналізуватися, відповідно, віддати частину своєї автономії, щоб у глобалізованому світі вирішувати національні проблеми".

У. Бек у центр свого дослідження суспільства ризику поставив соціальну архітектуру та політичну динаміку цивілізаційних загроз власному існуванню, які вчений конкретизував у вигляді п'яти тез:

- Це ризики, які виникають на найвищій стадії розвитку виробничих сил (зокрема наслідки від впливу, недосяжної для сприйняття, радіоактивності, шкідливих та ядовитих речовини в продуктах харчування...). Вони вивільняють системно обумовлені, часто незворотні та невидимі, руйнівні сили, які проявляються лише в знанні про них (науковому чи ненауковому, достовірному чи ні). Засоби інформації та дослідження міри ризику стають стрижневими суспільно-політичними позиціями.

- Визначення та поширення ризиків зумовлюють соціально небезпечні ситуації. Хоча ризики певним чином відображають соціально-класову структуру, однак підпорядковуються іншій логіці поширення: "ризики модернізації рано чи пізно стосуються і тих, хто їх виробляє, і тих, хто одержує з них користь". Від ризиків, які загрожують здоров'ю, а також пов'язаних із легітимізацією багатства та доходів, не застраховані навіть багаті. Водночас, ризики спрацьовують на глобальному рівні, поширюючи та закріплюючи нерівність як між нерозвиненими та розвиненими країнами, так і у взаємовідносинах між самими розвиненими країнами.

- Ризики цивілізації - це великий бізнес; безмежна сукупність потреб, які постійно самовідновлюються та зростають. Економічний зиск від породжених ризиків одночасно стає підґрунтям небезпечних ситуацій та політичного потенціалу суспільства.

- У суспільстві ризику свідомість визначає буття. Потенціал суспільства ризику повинен аналізуватися в категоріях виникнення та розповсюдження знання про ризик.

Громадськість та влада втручаються в раніше "аполітичні" сфери, проводячи "політику ліквідації "причин" самого процесу індустріалізації". Ведуться дискусії щодо визначення самих ризиків. Усуспільстві ризику виникає політичний потенціал катастр.

73. Арендт Лейпхарт «Демократія в багатоскладових суспільствах

 

Аренд Лейпхарт-(нар. 1936 р.) – американський політолог, професор політології в університеті штату Каліфорнія (Сан-Дієго), фахівець у галузі порівняльних політичних досліджень, визнаний авторитет у дослідженні феномена демократії. У своїй знаменитій праці «Демократія в багатоскладових сус-пільствах» (1977) увів у політологічний обіг поняття «консоціативної демократії». Відстоював позицію, що майбутнє саме за консоціативною демократією, оскільки в численних багатоскладових суспільствах, у яких спільно проживають представники різних етнічних груп, змагальна демократія приносить більше шкоди, ніж користі.

Пізніше Лейпхарт відійшов від використання поняття консоціативної демократії, віддавши перевагу поняттю консенсусна демократія, оскільки, з його точки зору, даний тип демократії є універсальним і може бути реалізо-ваний і у багатоскладових суспільствах, і в суспільствах гомогенних.

Основні праці: «Демократія в багатоскладових суспільствах» (1977), «Демократії: типи мажоритарного і консенсусного правління в двадцять одній країні» (1984) та ін.

По мнению самого Лейпхарта консоциональная демократия имеет 4 характерных признака (два первичных и два вторичных).

Главные:

1) Участие представителей всех значительных групп в принятии политических решений- БОЛЬШАЯ КОАЛИЦИЯ

Важнейшая характерная черта сообщественной демокра­тии состоит в том, что полити­ческие лидеры всех значительных сегментов многосоставного общества сотрудничают в управ­лении страной в рамках большой коалиции.
в полити­ческой системе с отчетливо выраженными противоречивыми и по­тенциально враждебными друг другу группами населения принятие практически любого решения может стать игрой с очень высокими ставками, и тогда власть большинства ставит под угрозу цельность и благополучие системы в целом.

Когда в наличии имеются две главных сегментарных партии, два стабильных партийных альянса или партия большинства (ЕдРасня например), противостоящая двум или большему числу меньших партий, тогда большая коалиция представляет единственную возможность избежать постоянного исключения меньшинства из системы власти.

Последний аргумент в пользу создания большой коалиции :то, что умеренность и готовность к компромиссу являются не­обходимыми условиями для формирования большой коалиции, — очевидная истина и даже тавтология. Вместе с тем, перспектива уча­стия в правительстве служит мощным стимулом как для отказа от радикализма, так и для поиска компромисса, поскольку в таком случае сводится к минимуму риск быть обманутым другими партия­ми или собственным необоснованным оптимизмом по поводу их готовности к примирению. Находясь у власти, партии, не вполне доверяющие друг другу, получают важную гарантию политической безопасности.

 

2) Широкая автономия этих групп в управлении своими внутренними делами - ав­тономия сегментов - самоуправление меньшинств в сфере сво­их исключительных интересов, что представляется логическим следствием принципа большой коалиции. По всем вопросам об­щего характера решения должны приниматься сегментами совме­стно на началах пропорциональности влияния. Однако по другим вопросам право принятия и исполнения решений может быть пре­доставлено отдельным сегментам. Особой формой автономии сегментов является федерализм.

Вторичные:

1) Пропорциональность - Принцип пропорциональности применяется двояко. Во-первых, он является методом, с помощью которого между представителями различных сегментов распределяются посты в системе государственной службы, а также ограниченные финансовые ресурсов форме правительственных субсидий.

Принцип пропорциональности как нейтральный и непредв­зятый способ распределения устраняет из процесса принятия ре­шений многие проблемы, потенциально способные расколоть ко­алицию, и тем самым облегчает бремя сообщественной власти. Еще более важная функция принципа пропорциональности свя­зана непосредственно с процессом принятия решений.





Читайте также:





©2015- 2017 megalektsii.ru Права всех материалов защищены законодательством РФ.