Життя і творчість Сервантеса.

Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616рр) народився в місті Алькала де Енарес.Здобув освіту в Мадриді,куди перебралася його сім “я до панського посла Джуліо Аквавіва в 1569р.

Перша публікація віршів-1569р.

1570р-він стає солдатом,1571р-брав участь у Лепапестському бою (поти Турків)Отримав там поранення,мав паралізовану ліву руку.Жив в Італії. В 1575р.-покинув службу.Повертаючись до Іспанії він потрапив у полон,у рабство на 5 років до Алжіру.

У 1580р.-його викупили з неволі.

1587р.-стає агентом по купівлі провіанту

1597р. і 1602р.-був ув’язнений за борги. 1602р-помер у злиднях,був похований у монастері.

Його творчість має демократичний характер. Писав ліричні поезії,драматичні твори,пасторальні романи –«Галаня»1585р.,лицрські романи- «Персилес і Сигізмунда»-1607р.,реалістичні новели,безсмертний роман «Дон Кіхот»,драма-«Алжірські звичаї»,новели,п’єси,20 чи 30 комедій,трагедії(змістом його трагедій було рабство та патріотзим)

Новий жанр-національно-героїчна трагедія-«зруйнування Нумансії»

Комедії Сервантеса пройняті гуманістичним поглядом на людину,реалістичні, в них він вміств інтермедії-живі гуманістичні сцени.(«Алжірські в’язниці»,»Педро де Урлемані»)

1613р.-«Повчальні новели»-збірка національно-гуманістичного характеру.Оригінальні сюжети на основі іспанської дійсності,мають і гостро-сатиричний характер(Провідна тема-любовна)

Найкраща новел-«Ліценціат Відрієра»!!!

Новела «Рінконете і Картадільйо»- в ній подається протиприродність існуючого суспільства.

Авантюрно-романтична новела-«Англійська іспанка»,про реальні стосунки англійця і іспанки(стиль тут просторічний,та реальний,а от мова-дещо ускладнена).

33)«Дон Кіхот» - суперечливий роман, з елементами комізму і трагедійності, реалізму і гротеску. Опису побуту і фантазії. (Ламанч – область у самому серці Іспанії – Кастилії. Це випалена сонцем рівнина з червоними пагорбами. І поєднання титулу «дон» зі словом «гідальго», що означало людину хоча й благородного, але зовсім не високого походження.) Роман був задуманий як пародія на лицарський роман. Дон Кіхот, бідний гідальго, зведений з розуму читанням лицарських романів, вирішив відновити давній інститут мандрівного лицарства. Подібно до героїв лицарських романів, він виїхав на подвиги в честь своєї уявної дами, для захисту всіх ображених і пригнічених у світі. Його обладунки – побиті іржею уламки зброї пращурів, його кінь – жалюгідна кляча, що спотикалася на кожному кроці, його зброяр – хитрий і брутальний селянин, який спокусився можливістю швидкого збагачення. Дама його серця – проста селянка із сусіднього села Альдонса Лоренсо, яку він перейменував у Дульсінею Тобоську. Всі подвиги здійснювалися героєм заради встановлення справедливості на землі. Та всі вони призводили до зовсім протилежних результатів: пастушок Андрес, за якого заступився Дон Кіхот, зазнав ще більш жорстоких покарання; напад н похоронну процесію закінчився переломом ноги ні вовчому невинного ліценціата; прання допомогти іспанському лицарю, оточеному маврами, призвело до розгрому лялькового театру. Перед смертю знов став доном Алонсо Кіхана, названим за свої вчинки Добрим. Герой відрікся від лицарських марень і залишив заповіт на користь небоги з приміткою, що вона буде позбавлена спадщини, якщо одружиться з людиною, яка захоплюватиметься читанням лицарських романів.

Сервантес висміяв не лише сутність лицарських романів як жанру літератури, але й саму ідею лицарства. Він боровся зі старою феодальною свідомістю, протестував проти світогляду пануючої верхівки Іспанії, яка намагалася відродити «лицарські ідеї», проти феодально-католицької реакції, яка підтримувала ці ідеї.

Звичайний лицарський роман починався з детальної розповіді про дитинство і юність героя, життя батьків. У Сервантеса – зовсім інакше. Ми не знаємо хто були батьки Дон Кіхота, як він прожив майже 50 років до того, як став героєм описаної в книзі історії. На відміну від героїв лицарських романів, у житті майбутнього героя не було нічого незвичайного. Якщо образ героя у лицарському романі статичний і незмінний, то у Сервантеса створений образ людини, в житті якої головну роль відігравали перетворення внутрішні.

«Дон Кіхот» і образ головного героя породили багатозначне поняття «донкіхотство», яке тлумачать по-різному. ЦЕ поняття часто вживають, коли хочуть підкреслити відсутність почуття реальності, і називають Дон Кіхотом людину, позбавлену відчуття дійсності, а тому безглузду, смішну, жалюгідну.

Проте під «донкіхотством» розуміють і інше: небажання пристосуватися до життя, прагнення змінити його, наполегливе і навіть героїчне слідування мрії,вірність меті.

В українській культурі: Стійкий інтерес українських літературознавців традиційно утримує аспект вивчення роману про Дон Кіхота в контексті біографії М. де Сервантеса. Сучасні укр. автори Дяченки написали повість «Останній Дон Кіхот» за мотивами твору.

Першим відкрив українському читачеві «Дон Кіхота» І.Франко. 1891 р. він написав віршований переказ кількох окремих епізодів твору під назвою "«Пригоди Дон Кіхота». Тоді ж у статті «Сила землі в сучасному романі» Великий Каменяр назвав «Дон Кіхота» одним з найславетніших та найпопулярніших творів людського духу.

Пізніше роман був перекладений В. Самійленком, проте він безслідно зник у Чернігові в буревії 1919 р. Про цю трагічну втрату написав Микола Зеров у сонетоїді «Самійленко». Ще один крок на шляху наближенню сервантівського шедевру до українського загалу зробив М. Іванов, брат відомого книгознавця й бібліографа Юра Чеженка. Це був неповний переклад, котрий пережив два видання — 1927 та 1935 рр.

1955 р. побачив світ переклад Б.Козаченка та Є.Кротевича, котрі зробили його не з оригіналу, а з російського перекладу. Єдине, що в цьому перекладі було на високому рівні, то це віршовані вставки, зроблені І.Лукашем.

А через 40 літ з'явився повний переклад роману, що увінчав довготривалу працю Миколи Олексійовича Лукаша. Недарма в колі друзів Лукаша називали Дон Кіхотом. Проте Майстру не вдалося завершити переклад, цю працю продовжив його учень — Анатоль Перепадя.