Формування іспанської національної драми.

В Іспанії Відродження відбувалося в таких умовах. Духовна диктатура церкви не тільки не була зломлена, а, навпаки, з року в рік посилювалася. Життєрадісне вільнолюбство збереглося в країні завдяки її зв’язкам з арабською культурою. Гуманістичні ідеї не набули в Іспанії повного філософського розвитку. Звідси й особливий характер гуманістичних тенденцій: не науковий і філософсько поглиблений, а народний та імпульсивний, хоча від цього не менш глибокий, а ще більш революційний. У зв’язку з цим гуманістичні ідеї знаходили своє відображення виключно в поетичних образах, а не в теоретичних працях. З цих причин вплив античних та італійських зразків був значно меншим, ніж в інших країнах. Іспанська література мала своєрідний специфічний характер. Чільне місце в ній займала релігійна тематика: релігійні поеми і лірика (Ліс де Леон), описи дивовижного відчуття екстазу (свята Тереза), богословські трактати й проповіді (Ліс де Гранада), релігійні драми.

Іспанська література була представлена різними жанрами: романом, драмою, лірикою. Проте останній жанр був найменш розвиненим. Важко назвати імена, які мали б загальноєвропейське значення. Фернандо де Еркера — найбільш талановитий поет XVI ст. Подібно до Петрарки був духовною особою і оспівував свою ідеальну любов до заміжньої жінки — онуки Колумба — Леонорі де Міла. Він назвав її у своїх віршах Геліодорою («даром сонця»). Для нього вона стала світлом, сонцем, зіркою, радістю життя. Йому ж належать і патріотичні оди, і гімни. Більш значним став жанр епічної поеми. Значного розвитку досяг роман, особливо ренесансно-лицарський. Не менш популярними були пасторальний і шахрайський романи. Розвиток цього жанру роману підготував грунт для Сервантеса, творчість якого стала вершиною літератури «золотого віку». В ній з найбільшою силою відображені гуманістичні ідеї доби, криза, яку пережила Іспанія наприкінці XVI ст., і протиріччя в свідомості передових людей того часу. Все це зробило Сервантеса одним із найглибших реалістів європейського літературного процесу.

Починаючи з другої половини XVI ст. в іспанській драматургії виділяються три школи:мадридська, валенсійська і севільська. У кожному з цих міст існував свій театр. Найбільший успіх мали твори про людей і події повсякденного життя, - різні «pasos», «entremes», «saguetes». Трагедії і класичні комедії не користувалися успіхом. Севільський драматург Хуан де Куева став першим виводити в своїх творах в якості діючих осіб членів королівської родини. Замість п'ятиактних п'єс він ввів 4 акти. Приблизно в цей же час у Валенсії своїми п'єсами в розвитку театру відзначився Кристобал де Віруес. Кращою з його п'єс вважається «ElisaDido», написана в давньогрецьких традиціях. Проте спроби Віруеса надати нового імпульсу іспанській драмі не увінчалися успіхом. Античних традицій в драматургії дотримувався професор богослов'я Саламанкського університету ХеронімоБермудес (1530-1585). Його перу належать дві драми: «NiseLastimosa» і «NiseLaureada». Варті згадки три блискучих і незаслужено забуті п'єси талановитого лірика Луперсіо Леонардо Архенсоли (1562-1613) «Isabella», «Philis» і «Alexandra». Нарешті, для сцени працював і сам великий Сервантес. Він написав від 20 до 30 п'єс, позитивно сприйнятих публікою. З цих п'єс до нас дійшли лише дві: «ElTrafodeArgel» і «LaNumancia». Вони відрізняються оригінальністю ідей, зворушливістю і ліричністю епізодів, але слабкістю загальної драматичної композиції і великою кількістю жахів.

Особливого успіху п'єси Сервантеса не отримали, адже саме в цей час з'явився драматург, що на довгий час підкорив своїми творами всі театри Іспанії, - великий Лопе де Вега (1562 – 1635), який вважається одним з найкращих драматургів Іспанії.

35)Творча спадщина Лопе де Веги
Лопе де Вега відзначався винятковою працездатністю. Він написав величезну кількість творів, звертався до всіх видів літератури, які на той час існували. Значне місце в його спадщині займають поеми і ліричні поезії, народні ліричні жанри (романси, станси, редондільї) і жанри італійської та античної поезії (сонети, еклоги, елегії, послання). Лише сонетів Лопе де Веги було надруковано близько трьох тисяч. Творив великий письменник і в жанрах пригодницького роману пасторалі, новели. Але головним його доробком є драматичні твори, яким він і завдячує своєю світовою славою. Сам драматург зазначав, що написав 1500 драм, але його перший біограф і друг Монтальбан стверджував, що насправді було написано 1800 комедій (так називалися в іспанському театрі всі драматичні твори, крім релігійних) і 400 ауто (релігійні п'єси). Більшість п'єс втрачена. До нашого часу дійшли 426 комедій і 42 ауто.

Значну увагу Лопе де Вега приділяв питанням теорії театру і драми, викладав і відстоював свої принципи в передмовах до власних творів і в спеціальному поетичному трактаті «Про нове мистецтво писати комедії у наш час» (1609). Трактат має полемічний характер і спрямований проти вимог і тенденцій створювати драми за нормами античної поетики. Він заперечував слушність суворого поділу жанрів на «високі» (трагедія) і «низькі» (комедія), з правил трьох єдностей (місця, часу і дії) визнавав доцільним тільки правило єдності дії та й те інтерпретував по-своєму. За цим правилом у п'єсі можна було розвивати тільки одну сюжетну лінію, а Лопе де Вега виступив проти такої категоричності, він розумів єдність ширше - як внутрішню цілісність твору, і тому допускав введення побічних епізодів, другорядних ліній, якщо вони такої цілісності не руйнують.

У своїх засадах драматург виходив з розуміння мистецтва як наслідування природи і цінність драм вбачав у природності, правдоподібності, точному відтворенні дійсності, а не в строгому дотриманні правил Арістотелевої поетики.

П'єси Лопе де Веги вражають широтою охоплення життя, різноманітністю тем і персонажів.У драматургії Лопе де Веги розробляються в основному проблеми соціально-політичні, переважно на історичному матеріалі, і приватно-побутові.

Важливу групу соціально-політичних п'єс становлять народно-героїчні драми, найвищим зразком яких є «Фуенте Овехуна» («.Овеча криниця»), написана у 1613 р. і надрукована у 1619 р. В основу її сюжету покладено історичний факт - повстання селян Фуенте Овехуни у 1476 р. проти жорстокого й свавільного феодала, командора ордену Калатрави Фернана Гомеса де Гусмана. Лопе де Вега зображує феодалів не тільки як гнобителів народу, а й як ворогів державної централізації, зрадників батьківщини. Тому боротьба селян проти феодала набуває, як показано у драмі, загальнонаціонального значення.Визначальна роль у драмі належить зображенню тиранії командора, поступового назрівання народного гніву, картинам бунту і королівського суду над селянами. Вже в перших народних сценах п'єси показано, що селяни ненавидять феодала за його жорстокість і сваволю.

Конфлікт між селянином і феодалом лежить і основі багатьох драм Лопе де Веги («Періваньєс командор Оканьї», «Саламейський алькальд» та ін.). І всюди показано, що простим людям властиві почуття честі й справедливості, що простий народ своїми моральними рисами стоїть вище за феодалів Численними в драматургії Лопе де Веги є приватно-побутові п'єси на любовні теми, так звані комедії плаща і шпаги. їх називають комедіями інтриги, тому що в них драматург віддає перевагу не [315] розкриттю характерів, а розвитку дії. В цих творах також ставляться значні проблеми. В дусі гуманістичних ідей Відродження драматург відстоює право. людини на земне щастя, відкидає релігійно-аскетичну мораль і станові упередження. В комедіях «плаща і шпаги» зображується побут дворянського суспільства і звичайно йдеться про те, як закохані герої, подолавши ієрархічні перепони і стару мораль, поєднуються в шлюбі («Собака на сіні», «Дівчина з глечиком», «Учитель танців», «Мадрідська сталь», «Валенсіанська вдова»). Дія будується на зіткненні кохання і тих моральних норм та забобонів, які утвердилися в дворянському середовищі і протистоять праву людини на вільний прояв природного почуття. Лопе критично ставиться до таких моральних устоїв, показує, що вони суперечать здоровому глузду. Звичайно герої комедій, захищаючи свою любов, обходять норми дворянської моралі обманом, хитруваннями. При цьому вони намагаються не втратити «честі», не заплямувати свою репутацію в суспільстві і все ж здобути щастя. Тому інтрига комедій є дуже заплутаною, в ній повно випадковостей, широко використовуються прийоми переодягання, прикидання, підслуховування тощо. В такій інтризі особливого значення набирає роль «грасіосо» (слуги), який нерідко спрямовує дію всієї п'єси. Грасіосо має практичний і тверезий погляд на речі, здорову мораль, є людиною енергійної дії, саме він допомагає закоханим обходити норми станової моралі і досягати щастя. Образ грасіосо вносить у п'єсу багато комізму, з ним пов'язані найбільш дотепні й веселі сцени, живі діалоги.

Комедії «плаща і шпаги» сповнені життєрадісності й оптимізму, віри у можливість людського щастя, в успіх людини, яка сміливо відстоює свої почуття.

Однією з найбільш талановитих комедій Лопе де Веги є «Собака на сіні». В ній розповідається про те, як справжня любов перемагає станові забобони.

Твори Лопе де Веги приваблюють майстерністю і красою вірша. Драматург вставляє у п'єси ліричні поезії різних жанрів, а монологи його героїв часто сприймаються як своєрідні поеми. Захоплені сучасники називали комедії Лопе «океаном поезії», ходили в театр не тільки дивитися їх, а й слухати.

Як і Сервантес, Лопе де Вега багато зробив для розвитку іспанської літературної мови.