Главная | Обратная связь
МегаЛекции

Утопія”Томас Мор.Жанрова своєрідність




З усіх літературних і політичних творів Мора найбільше значення має «Утопія» (опублікована в 1516 році Дірком Мартенсом), причому ця книга зберегла своє значення для нашого часу — не тільки як талановитий роман, але і як геніальний за своїм задумом твір соціалістичної думки. Літературні джерела «Утопії» — твори Платона («Держава», «Критій», «Тімей»), романи-подорожі XVI століття (зокрема «QuattuorNavigationes» Амеріго Веспуччі) і до деякої міри твори Чосера, Ленгленда і політичні балади.З «Navigationes» Веспуччі він взяв зав'язку «Утопії» (зустріч з Гітлодея, його пригоди).Мор створив першу струнку соціалістичну систему, хоча й розроблену в дусі утопічного соціалізму.

Жанр.«Утопія» - суспільно-політичний трактат.

Сюжет.Головний твір Т. Мора – "Золота книга, настільки ж корисна, як і потішна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія" (1516). "Утопія" буквально – "місце, якого немає". У цьому творі Т. Мор дав розгорнуту критику суспільства, побудованого на приватній власності, та соціально-політичних відносин в Англії його часу, вперше послідовно виклав ідею усуспільнення виробництва, пов'язав з нею ідеї комуністичної організації праці та розподілу.

Утопія – це острів у Південній півкулі, де всі справи управління суспільством вершаться найкращим способом, який тільки можливий. Випадково його відвідав моряк Рафаїл Гітлодей, який прожив тут 5 років і повернувся в Англію з тим, щоб розповісти про мудрі запровадження у державі Утопії. В Утопії все перебуває в загальній власності, бо благополуччя суспільства неможливе там, де панує приватна власність: без комунізму не може бути рівності. Т. Мор висловлює Гітлодею своє занепокоєння, що комунізм зробить людей ледарями і знищить будь-яку повагу до властей. Але Гітлодей стверджує, що це не так.

В країні Утопії є 54 міста, які побудовані за одним планом, за винятком столиці. Всі будинки зовсім однакові – одні двері на вулицю, другі в сад. Двері не мають ніяких замків, і кожний може входити в будь-який будинок. Кожні 10 років мешканці міняють будинки, щоб не зароджувалися приватновласницькі почуття.

Всі утопійці одягаються однаково, але одяг чоловіків відрізняється від одягу жінок, а одяг людей одружених – від одягу неодружених. Моди ніколи не змінюються. Нароботі утопійці прикриваються шкірянками або шкурами, яких вистачає на 7 років. Чоловіки і жінки працюють 6 годин на день, решту часу вони присвячують наукам і мистецтву. Всі лягають спати о 8 годині і сплять 8 годин. Зранку читаються лекції, які збирають багато слухачів, хоча відвідування їх не обов'язкове. Після вечері 1 година відводиться на розваги. В Утопії немає нероб і не витрачаються зусилля на некорисні заняття. Для наукової діяльності відбираються певні особи. Вони звільняються від іншої роботи, якщо виправдовують надії суспільства. Всі вищі посадовці обираються з числа вчених. Формою правління є представницька (парламентська) демократія. Члени парламенту обираються в процесі багатоступінчастих виборів. На чолі стоїть князь, який обирається довічно, але може бути скинутий у разі прагнення до тиранії.

Основна господарська ланка ідеальної вільної держави Утопії – сім'я; виробництво спирається на ремесло. Сім'я на острові Утопія має чітко виражений патріархальний характер. Одружені сини живуть у будинку батька і покоряються йому. Коли ж якесь сімейство стає надто багатолюдним, то зайві діти переходять в яке-небудь інше сімейство. Якщо надто багатолюдним стає місто, то частина жителів переходять в інше місто. Лікарні облаштовані так добре, що хворі бажають лежати в них, а не вдома. Різати худобу на м'ясо дозволяють лише рабам, щоб вільним громадянам залишалося невідомим почуття жорстокості. Раби – це люди, яких засудили за ганебні вчинки, або іноземці, які в себе на батьківщині були засуджені до страти, але утопійці згодилися прийняти їх до себе як рабів.

Наречений і наречена зазнають жорстоких покарань, якщо вони вступають у шлюб не непорочними. Перед шлюбом наречена і наречений бачать один одного голими. Адже ніхто не буде купувати коня, не здійнявши спочатку сідло і збрую, – так само треба підходити до шлюбу. Розрив шлюбу дозволяється лише у виняткових випадках: зрада, "важкий характер". Образа, зневага шлюбного союзу карається рабством.

В Утопії всі навчаються військовій справі – як чоловіки, так і жінки. Війну вони можуть вести, по-перше, щоб захистити свою територію від нападу; по-друге, щоб захистити територію свого союзника, на якого напали; по-третє, щоб звільнити пригнічений народ від тиранії, але прагнуть, воювати не самі, а залучати військових найманців. Для цього корисними можуть бути запаси золота і срібла.

Самі утопійці використовують золото для виготовлення нічних горшків та ланцюгів, якими сковують рабів, щоб виховати презирство до золота. Вони жаліють простих людей тієї держави, з якою воюють, бо "знають, що ці люди йдуть на війну не за своєю волею, а гнані безумними державцями". Жінки воюють нарівні з чоловіками, але лише з доброї волі. У разі необхідності утопійці проявляють величезну хоробрість.

Про етичні погляди. Утопійці переконані, що щастя полягає у задоволенні. Але це не призводить до ганебних вчинків, бо утопійці впевнені, що після земного життя за доброчесність призначені нагороди, а за пороки – покарання. Вони не аскети і піст вважають дурницею. Всі релігії – а їх багато – користуються повною терпимістю. Майже всі утопійці вірують у бога і безсмертність. Ті нечисленні утопійці, що відкидають віру, не вважаються громадянами і відсторонені від участі в політичному житті, а в іншому вони не піддаються ніяким покаранням чи обмеженням.

Багато утопійців прийняли християнство, коли довідалися, що Христос був противником приватної власності. Через усю працю проходить ідея про велике значення комунізму. Майже в самому кінці твору Гітлодей заявляє, що інші держави "є не чим іншим, як певною змовою багатіїв, що борються під іменем і вивіскою держави за свою особисту користь".

39) Життєвий і творчий шлях Шекспіра; періодизація творчості, «шекспірівське питання».

Найвищим досягненням англійської й усієї європейської літератури доби ВідродженнябулатворчістьВільямаШекспіра (1564—1616).Народився Шекспір 23 квітня 1564 р. у Стретфорді-на-Ейвоні в родині ремісника і торговця. Вчився у місцевій граматичній школі, де вивчали рідну мову, а також грецьку і латинську за єдиним підручником - Біблією. За одними даними школу не закінчив, бо батько через фінансові ускладнення забрав Вільяма до себе помічником. За іншими ж, після закінчення школи був навіть помічником шкільного учителя.

У вісімнадцятирічному віці оженився на Енн Хетауей, яка була на вісім років старшою за нього. Через три роки після одруження покинув Стретфорд. Перші його друковані твори з'являються тільки в 1594 році. Біографи припускають, що за цей період він якийсь час був актором мандрівної трупи, 3 1590 р. працював у різних театрах Лондона, а з 1594 вступив у найкращу лондонську трупу Джеймса Бербеджа. З моменту побудови Бербеджем театру "Глобус", тобто з 1599 р. і до 1621 р. життя його пов'язане з цим театром, пайщиком і актором і драматургом якого він є. Сім'я його весь цей час залишалася в Стретфорді, куди він повертається, припинивши театральну і творчу діяльність, і де вмирає 23 квітня (у день свого народження) 1612 року у п'ятидесятидвохрічному віці.

 

Його драматургічна і поетична спадщина, згідно "шекспірівського канону" (першого повного видання творів Шекспіра, здійсненого у 1623р.) складається з 37 драм, 154 сонетів та двох поем - "Венера і Адоні" і "Знеславлена Лукреція".Всі драматичні твори Шекспіра написані білим віршем з використанням прози. Поєднання віршів і прози є характерною рисою шекспірівської драматургії. Творчості неперевершеного драматурга і блискучого майстра сонета присвячено тисячі книг. Цікаво, що на долю лише однієї, до цього часу, невирішеної проблеми шекспірознавства, припадає понад 4500 праць. І проблема ця, як не дивно, стосується саме авторства шекспірівських творів: хто ж їх автор - сам Вільям Шекспір чи хтось інший. На сьогодні налічується 58 претендентів, серед яких фігурують такі імена, як філософ Френсіс Бекон, лорди Саутгемптон, Ретленд, граф Дербі і навіть королева Єлизавета.

Основні антишекспірівські аргументи обумовлені такими фактами.

-СправжнєпрізвищеВільяма, якезначитьсявкнизіцерковнихзаписівпронародженняіякезбереглосянап'ятиділовихпаперахувиглядікострубатихпідписів, Шакспер, щопринципововідрізняєтьсявідШекспір. Шекспір - ім'я смислове і перекладається як "той, хто потрясає списом". З'явилось воно вже в лондонський період життя Вільяма, коли він за допомогою якихось знатних покровителів отримав сімейний герб, на якому було зображено вершника з піднятим списом у руці. Показово, що більшість виданих в той час шекспірівських творів підписані іменем WilliamShakespeare, що підкреслює його смислове значення і більше нагадує псевдонім, бо особисті імена так не писались. Викликає подив, що не збереглось жодного рядка, написаного рукою Шекспіра.

-Більш серйозні сумніви щодо шекспірівського авторства викликає те, що Вільям ніде не вчився, окрім граматичної школи, і ніде не бував за межами Англії. В той же час шекспірівські твори вражають неперевершеною художньою майстерністю, масштабністю мислення та філософською художньою глибиною проникнення в найважливіші проблеми буття. Вони свідчать не тільки про геніальність їх автора, але й про енциклопедизм його знань, яким не володів жоден з його сучасників. Словник Шекспіра налічує понад 20 тисяч слів, в той час як у Френсіса Бекона лише 8 тисяч, у Віктора Гюго - 9 тисяч.

-Свідчать вони і про те, що він знав французьку, італійську, грецьку, латинську мови, добре був обізнаний з античною міфологією, творами Гомера, Овідія, Плавта, Сенеки, Монтеня, Рабле і багатьох інших. До того ж Шекспір вільно почував себе в англійській історії, юриспруденції, риториці, медицині, тонкощах придворного етикету, в житті і звичках знатних осіб. Переважна більшість цих знань в ті часи могла бути одержана тільки в університетах, в яких, як відомо, Шекспір ніколи не навчався.

-Остання версія авторства шекспірівських творів з'явилась в 2004 р. Вона найбільш аргументована і доказова і належить ученому секретареві Шекспірівської комісії при Академії наук Росії Іллі Гілілову, який виклав її в книзі "Гра про Вільяма Шекспіра, або Таємниця Великого Фенікса".Спираючись на численні матеріали і нові знахідки, він доводить, що за ім'ям Шекспіра криється блискучий молодий аристократ граф Ретленд, близький друг лорда Саутгемптона. Цих двох аристократів зв'язувало не тільки соціальне походження, а й вік (Ретленд був молодшим лише на три роки), і палка любов до театру (при їх фінансовій участі був збудований театр "Глобус", де саме відбулись прем'єри всіх шекспірівських п'єс).

Ретленд, був всебічно обізнаною людиною: він вчився в Падуанському університеті; в списках якого за 1596 рік разом з його іменем значаться імена Розенкранца і Гільденстерна, виведених пізніше в трагедії "Гамлет"; вчився в Кембріджському і Оксфордському університетах; виконував королівські доручення при коронованих особах (зокрема, очолював офіційну місію в Датське королівство в червні 1603 р.). За І. Пліловим, Ретленд використовував спритного актора Шекспіра, щоб передавати свої п'єси у театр. З його смертю в 1612 р. завершується і творча діяльність Шекспіра, який у цьому ж році покидає Лондон і більше нічого не пише.

творчий шлях Шекспіра традиційно поділяють на три періоди.

До першого періоду (1590-1600) відносять драми-хроніки (9), комедії (10), трагедії (3), обидві поеми - "Венера і Адоніс" (1592), "Зганьблена Лукреція" (1593) та сонети (1953-1598).

драми-хроніки: "Генріх VI, частина 2" (1590), "Генріх VI, частина 3" (1591), "Генріх VI, частина 1" (1593), "Ричард НІ" (1594), "Ричард II" (1595), "Король Джон" (1596), "Генріх IV, частина 2" (1597), "Генріх IV, частина 2" (1598) і "Генріх V" (1598).

Комедії:: "Комедія помилок" (1592), "Приборкання непокірної" (1593), "Два веронці" (1594), "Марні зусилля кохання" (1594), "Сон літньої ночі" (1595), "Венеціанський купець" (1596), "Багато галасу даремно" (1599), "Віндзорські витівниці" (1598), "Як вам це подобається" (1599) і "Дванадцята ніч" (1600)

Загальний характер творів цього періоду можна визначити як оптимістичний, забарвлений радісним сприйняттям життя у всій його розмаїтості, вірою у торжество розумного і доброго. Гуманістичним пафосом позначені також поеми і сонети, які відкривають реалістичністю своєї поетики новий етап у розвитку поезії Ренесансу. Сонети Шекспіра утворюють сюжетний цикл, побудований на розвитку відносин між поетом, другом і "смуглявою леді". В сонетах постає складний і багатий світ ренесансної людини з її всеохоплюючим поглядом на світ, активним відношенням до життя, багатством душевних почуттів і переживань.

Другий період творчості Шекспіра (1601-1608 pp.) позначений заглибленням поета в аналіз трагічних суперечностей людини, які з усією силою виявились під кінець Ренесансу. Навіть три комедії, написані в цей час, ("Троїл і Крессіда" (1602); "Кінець діло вінчає" (1603); "Міра заміру" (1603) несуть на собі печать трагічного світосприйняття. Драматургічний геній Шекспіра найповніше проявився саме в трагедіях цього періоду: "Гамлет" (1601), "Отелло" (1604), "Король Лір" (1605), "Мак бет" (1606), "Антоній і Клеопатра" (1607), "Коріолан" (1607), "Тімон Афінський" (1608).

І, нарешті, третій, романтичний період, який охоплює 1609- 1612 роки. В цей час він створює чотири трагікомедії, або романтичні драми: "Перікл"(1609), "Цимбелін"(1610), "Зимова казка" (1611); "Буря" (1612) і історичну-драму "Генріх VIII" В трагікомедія панує атмосфера казково-фантастичного, в них добро і справедливість завжди перемагають сили зла. Так "цар драматичних поетів" (В. Бєлінський) до останнього свого твору залишається вірним світлим ідеалам гуманістичного мистецтва Ренесансу

Серед знаменитих трагедій Шекспіра найбільшою популярністю на протязі віків користуються "Ромео і Джульєтта" і "Гамлет".

Трагедія "Ромео і Джульєтта" була написана в середині 90-х років, в перший, так званий, оптимістичний період його творчості, найбільш просякнутий ренесансним пафосом віри в людину і її безмежні можливості. В центрі трагедії, як і в написаних в цей час комедіях, історія світлого, романтично піднесеного і самовідданого кохання двох юних героїв, яка розгортається на фоні давньої кривавої ворожнечі між їх родинами - Монтеккі і Капулетті.

Кохання, яке виникає між Ромео, представником дому Монтеккі, і Джульєттою, представницею дому Капулетті, зображено Шекспіром як прекрасна, добра і позитивна сила, що здатна зламати анти людяну ворожнечу старого світу. Кохання пробуджує у Ромео і Джульєтти високі почуття, воно духовно їх збагачує і наповнює трепетним відчуттям краси життя. Шекспір створює один з найвеличніших гімнів коханню.

ОСНОВНІ ТВОРИ:"Гамлет", "Комедія помилок", "Приборкання непокорної", "Сон літньої ночі", "Багато галасу даремно", "Дванадцята ніч", "Ромео і Джульєтта".

40) Теми дружби і кохання у сонетах Шекспіра
Головні теми сонетів
(ліричний герой розкривається в трьох вимірах: а) у стосунках із другом; б) у коханні до смаглявої, чорноокої жінки; в) в оцінюванні мистецтва,

сучасних йому звичаїв і суспільних відносин).

1. Дружба — найбільший дарунок долі ("Я промінять ніколи б не хотів Твою любов на славу королів" (29-й сонет); поет із захопленням пише про незвичайну красоту свого друга (20-й сонет), про його мужність (17-й сонет), не уявляє свого життя без друга (17-й сонет); ліричний герой уміє прощати, навіть коли друг забрав у нього кохану (116-й сонет); друг не завжди відповідає таким самим вірним почуттям, але поет залишається небайдужим до його долі (100-й сонет)).

2. Кохання — "це зірка провідна" (116-й сонет) (кохана — наймиліша за усіх красунь, але вона земна жінка, а тому далека від ідеалу як зовнішнього, так і за моральними якостями (130,131-й сонети); вона може бути невірною, легковажною, поет бачить її вади, але кохає в жінці людину і розуміє, що не має людини без вад (142-й сонет)).

Шекспір почав писати сонети у ранній період своєї творчості — перший період, який прийнято називати оптимістичним.

Шекспір бував частим гостем у замку графа Саутгемптона. Ту т чарували око картини Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, линула музика італійських композиторів, звучали сонети великого флорентійця Петрарки. Душа прагла чогось високого і прекрасного — чому ж не випробувати себе ужанрі сонета, адже в чотирнадцяти рядках цього вірша може вміститися всесвіт!

Шекспір не терпів манірних писань, йому не подобалося, коли поети оспівували штучне кохання і красу: адже поряд існувало земне, реальне прекрасне. Спочатку Шекспір писав сонети, які читав тільки найближчим друзям, тому вони довго не друкувалися.

Дві основні темирозвиває Шекспір у своїх сонетах: тему дружби і тему кохання.





Читайте также:





©2015- 2017 megalektsii.ru Права всех материалов защищены законодательством РФ.